Відбір і орієнтація на етапі попередньої базової підготовки
На цьому етапі відбору (попередньому) основним критерієм оцінки перспективності юного спортсмена є наявність у нього здібностей до ефективного спортивного вдосконалення. Після 2-3 років початкової підготовки і задовго до досягнення оптимальної вікової межі в тому чи іншому виді спорту ще неможливо дати точний висновок про наявність у юного спортсмена задатків і здібностей, що дозволяють йому сподіватися на досягнення результатів міжнародного рівня. Однак виявити доцільність подальшого спортивного вдосконалення і визначити його напрями, правильно зорієнтувати подальшу підготовку спортсмена необхідно. Вирішити ці завдання можна лише на основі комплексного аналізу, в якому повинні враховуватися морфологічні, функціональні та психічні особливості юних спортсменів, їх адаптаційні можливості, реакція на тренувальні та змагальні навантаження, здатність до освоєння і вдосконалення нових рухів та ін.
Спортивний результат на цьому етапі відбору не може бути критерієм перспективності. Досвід показує, що спортсмени з відносно низькими результатами на початку етапу попередньої базової підготовки до кінця його опиняються в числі найсильніших і продовжують прогресувати надалі. У той же час переможці та призери дитячих і підліткових змагань дуже рідко (менше 5 % випадків у різних видах спорту) досягають спортивних успіхів на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей. Про це переконливо свідчить багаторічний досвід підготовки спортсменів високого класу в різних країнах світу.
Вже на початку другого етапу багаторічної підготовки виникає необхідність у визначенні відповідності будови тіла юних спортсменів морфологічним особливостям майстрів високого класу. Морфологічні особливості знаходяться в числі найважливіших, які необхідно враховувати при визначенні перспективності спортсмена на цьому етапі відбору Морфологічні відмінності між представниками різних видів спорту є наслідком інтенсивного відбору, так як особливості будови тіла дають спортсменові чисто механічні або біомеханічні переваги в змаганнях з різних видів спорту. Хоча конституція людини відчуває деякі зміни в певні вікові періоди, в цілому вона більш-менш постійна і значною мірою визначається спадковими факторами .
Слід зазначити, що єдиного підходу до визначення конституції людини не існує. Це відноситься як до визначення самого поняття «конституція людини», так і до діагностики та характеристики конституційних типів. Найбільш поширені підходи до визначення конституції людини на основі морфологічних критеріїв — ступінь розвитку мускулатури і жировідкладення, зріст і маса тіла, особливості скелета та ін. При такому підході більшість фахівців схиляються до використання для характеристики конституції терміна «соматотип».
Серед безлічі схем визначення конституцій людини розглянемо одну з найбільш популярних, згідно з якою виділяються три соматотипа:
Пікнічний ендоморфний тип — опукла грудна клітка, м'які округлі форми внаслідок розвитку підшкірної основи, відносно короткі кінцівки, короткі і широкі кисті і стопи, велика кількість підшкірного жиру;
Атлетичний мезоморфний тип — трапецієвидна форма тулуба, вузький таз, потужний плечовий пояс, добре розвинена мускулатура, масивні кістки.
Астенічний ектоморфний тип — плоска і довга грудна клітка, відносно широкий таз, худе тіло і слабкий розвиток підшкірної основи, довгі тонкі кінцівки, вузькі стопи і кисті, мінімальна кількість підшкірного жиру.
Природно, що конституційні можливості більшості індивідів неможливо звести до цих крайніх трьох типів. Такий поділ дає лише загальне уявлення про діапазон коливань в конституції людини, тому в практиці спортивного відбору доцільніше орієнтуватися на безперервно розподілені компоненти статури, яких може бути виділено три: ендоморфний, мезоморфний і ектоморфний .
Ендоморфія характеризируется округлістю і м'якістю, збільшеною кількістю жирової тканини, переважанням живота над грудною кліткою, високими плечима, короткою шиєю, плавними контурами тіла, відсутністю рельєфу м'язів.
Для мезоморфії типові прямий тулуб, тверда, рельєфна і виступаюча мускулатура, масивні кістки, товсті передпліччя, зап'ястя, кисті і пальці, велика грудна клітка, широкі плечі, відносно вузька талія, груба шкіра.
Ектоморфія проявляється в крихкості і витонченості тіла, худорлявості, тонких кістках і м'язах, опущених вузьких плечах, відносно довгих кінцівках і короткому тулубі, відсутністю м'язового рельєфу.
Морфофункціональні обстеження можуть бути доповнені методом біологічних досліджень тканини м'язів, що несуть основне навантаження в даному виді спорту. Аналіз м'язової тканини доцільно проводити один раз на другому етапі відбору.
Перспективним генетичним маркером функціональних можливостей спортсмена для ряду видів спорту є домінантність руки. Ліворукі спортсмени, в порівнянні з праворукими, мають велику швидкість простої рухової реакції, що забезпечує їм успішність простих дій, відрізняються високим рівнем тривожності, неврівноваженим типом нервової системи, переважанням предметно-образного мислення. Одночасно вони поступаються праворуким у швидкості прийняття рішень в складних ситуаціях, у здатності до абстрактно-логічного мислення. Ці особливості ліворуких спортсменів, детерміновані генетично на 40-50 % визначають їх успіхи в діяльності, що вимагає виняткової реакції і виконання відносно простих рухів з високою швидкістю. Найбільш наочно це проявляється у фехтуванні: серед чемпіонів найбільших міжнародних змагань представництво спортсменів-шульг в 10 разів перевищує середні популяційні дані і становить близько 50%. Саме ці спортсмени відрізняються простотою і виключно високою швидкістю дій.
Важливою стороною другого етапу багаторічного відбору є ретельна оцінка технічної підготовленості юного спортсмена. У циклічних видах спорту оцінюється насамперед ефективність рухів, їх еластичність, м'якість, потужність визначаються за співвідношенням темпу і кроку. У складно-технічних видах спорту велике значення має визначення ступеня закріплення помилок при виконанні найважливіших елементів рухів.
Велике значення для раціонального відбору та орієнтації юних спортсменів на даному етапі має аналіз властивостей їх нервової системи — сили процесів збудження і гальмування, їх врівноваженості і рухливості .
Останнім часом у процесі відбору спортсменів значно більше уваги приділяють оцінці так званих спеціалізованих сприйнять. Досвід практичної роботи показує, що низький рівень спеціалізованих сприйнять не може компенсуватися навіть винятковістю фізичних якостей і особливими психічними властивостями спортсменів.
Все більшого значення на другому етапі багаторічного відбору набуває оцінка особистісно-психічних якостей юного спортсмена. Основні критерії перспективності при цьому — наполегливість, відсутність підозріливості, впевненість у своїх силах, бажання тренуватися і змагатися з сильними партнерами і суперниками. При цьому в циклічних видах спорту особистісно-психічні якості є не тільки цілісним критерієм перспективності, а й додатковим критерієм схильності до спеціалізації в спринті або на стаєрських дистанціях. Так, відомо, що у спринтерів зазвичай реактивний тип нервової системи. Для них характерна категоричність у судженнях, висока збудливість, швидкість зміни настрою. Стаєри, як правило, спокійні, працьовиті й дисципліновані, повільніше переорієнтовуються і пристосовуються до нових умов. Особливості вольових якостей добре виявляються при виступі у змаганнях або виконанні контрольних завдань, побудованих в змагальній формі. Так, наприклад, інтенсивні вольові прояви у вправах, що вимагають короткочасних, але напружених зусиль. Рішучість і сміливість оцінюється при виконанні вправ в ускладнених умовах.
Характерна сторона медичного контролю на другому етапі багаторічного відбору — виявлення прихованих захворювань і осередків інфекції в організмі. Істотна увага приділяється й визначенню специфічних для того чи іншого виду спорту захворювань, наприклад, ортопедичних — у легкоатлетів та представників спортивних ігор; захворювань верхніх дихальних шляхів і органів слуху у плавців і т. п.
В ігрових видах спорту на другому етапі спортивного відбору особлива увага приділяється ретельній оцінці ігрової обдарованості. Це передбачає визначення здатності до ігрової взаємодії, орієнтуваннія і передбачення ситуації, оцінку ініціативності та наполегливості, раціональності та оригінальності оперативних рішень, координації рухів і концентрації уваги.