Сутність поняття моніторинг

Слово "моніторинг" походить від лат. "монітор" - той, що попереджає, наглядає, нагадує. Оксфордський словник визначає моніторинг як ретельне спостереження, контроль за роботою. Людство давно "приміряло" моніторинг на себе. Його апробували в різних сферах та напрямках,

Метою даних заходів є відстеження ходу і результатів реалізації стратегії, оцінка ефективності використання ресурсів і підготовка аналітичної інформації про поточну ситуацію посадовим особам, які приймають управлінські рішення з даних питань.

Моніторинг – це безперервний процес збору та аналізу даних із реалізації стратегії (а також її складових програм та проектів) для забезпечення ефективного виконання у відповідності з визначеними цілями.

Моніторинг дозволяє вчасно виявляти відхилення від плану реалізації стратегії, оперативно приймати необхідні рішення, вносити відповідні зміни та корегування.

Оцінювання – процес періодичного збору та аналізу інформації для вироблення висновків та пропозицій щодо відповідності реалізації стратегії (програм/проектів) пріоритетам розвитку території, її результативності, ефективності та сталості.

Надзвичайно важливо, щоби на етапі розробки планів реалізації стратегії територіальної громади були чітко визначені індикатори (показники), які будуть давати якісну характеристику процесам розвитку і стануть базисними для процесів моніторингу та оцінювання.

Індикатори (показники) – це засоби, за допомогою яких отримується необхідна інформація та визначається рівень прогресу щодо виконання проектів та програм стратегії, досягнення очікуваних результатів (коротко - та середньотермінових). Вони поділяються на прямі та непрямі.

Прямі індикатори – це ті, що застосовуються у випадках, коли зміни в об’єкті спостереження може визначити безпосередньо суб’єкт (стосується більшою мірою короткотермінових результатів).

Непрямі індикатори – використовуються замість прямих або в доповнення до них. Їх застосовують у випадках, коли досягнення (чи загроза недосягнення) результатів не може бути виміряне безпосередньо, а лише опосередковано (наприклад, вплив на якість життя, індекси людського розвитку) і коли результати можна буде відчути через тривалий час по завершенню програми чи проекту.

Розрізняють також кількісні та якісні індикатори.

Кількісні (статистичні) індикатори – показники, що мають кількісний вираз і позначаються такими означеннями, як число, відсоток, частка тощо. Це можуть бути дані державної статистичної звітності, статистика, якою володіють органи місцевого самоврядування, комунальні підприємства, дані експертних опитувань.

Якісні індикатори (судження, оцінки, сприйняття та відношення) – показники, що не мають кількісного виразу і можуть позначатися такими формулюваннями: наявність, відповідність, якість, ступінь, рівень, задоволеність, обізнаність. Такі індикатори забезпечуються через проведення фокус-груп, глибинні інтерв’ю, дискусійні групи та форуми.

У цілому система моніторингу і оцінювання, вирішуючи визначені прикладні завдання, дозволяє:

- реалізувати цілі стратегії враховуючи потреби територіальної громади та вимоги державної регіональної політики;

- корегувати проекти та програми стратегії, деталізувати їх заходи для досягнення реалістичних показників та результатів у цілому;

- активізувати роботу з виконання стратегії, застосовуючи оптимальні організаційні механізми з залучення більш ефективних виконавців;

- врахувати причини невдалих рішень на попередніх етапах реалізації і внести відповідні корективи;

- здійснити конкретні заходи щодо забезпечення належного фінансування;

- врегулювати розбіжності у позиціях окремих виконавців проектів та програм;

- інформувати громадськість про процес реалізації етапів стратегії;

- підготувати висновки та рекомендації для органів влади, що відповідають за розвиток територіальної громади[1].

Організовуючи моніторинг, необхідно враховувати такі вимоги:

Ø інформація має бути повною, достовірною, точною, своєчасною, доступною, безперервною;

Ø інформація має бути структурованою й специфічною для кожного рівня моніторингу.

Обекти соціального моніторингу – соціальні процеси, соціальні проблеми: політичні економічні управлінські культурні інформаційні ідеологічні процеси що відбуваються у суспільстві. Гендерні проблеми самопочуття, дотримання прав людини

Різновиди моніторингу

Залежно від обсягу та масштабності проведення моніторинг може проводитися на різних рівнях, а саме:

- національному (державний), що передбачає відстеження розвитку освіти в Україні на основі єдиних державних стандартів;

- регіональному – проведення дослідження освітнього об’єкта на рівні області, міста/району;

- локальному,який пов'язаний з організацією і проведенням дослідження у межах закладу освіти.

У науковій літературі виокремлено різновиди моніторингу за такими ознаками:

- за масштабом мети (стратегічний, тактичний, оперативний);

- за етапами (вхідний, вихідний, підсумковий);

- за часовою залежністю (ретроспективний, поточний, попереджувальний);

- за частотою процедур (періодичний, систематичний);

- за організаційними формами (індивідуальний, фронтальний, груповий );

- за характером відношень (зовнішній, самоаналіз, взаємоконтроль).

Можна виділити за іншою класифікацією такі форми соціального моніторингу: статистичний, соціологічний, соціально-психологічний, психологічний, медичний, педагогічний.

Принципи соціального моніторигну:

Ø Достовірність на адекватність інформації її систематизація та узагальнення

Ø Дотримання логіки побудови наукових висновків

Ø Використання порівняльного аналізу

Ø Поєднання теоретичного та емпіричного аналізу

Ø Виявлення зв’язків між причиною та наслідком

Ø Моделювання явищ та процесів що вивчаються тощо.

Функції моніторингу

Можно выделить пять основных функций социального мониторинга:

1. Диагностическую.

2. Прогностическую.

3. Проективную.

4. Планирования.

5. Просветительскую.

Первая функция определяется ее значимостью в общей системе организации работы по управлению социальной сферой общества. Она связана с анализом эффективности функционирования социальной сферы и управления ею и предполагает:

• разработку системы регулярного анализа и контроля динамики социальных процессов, опирающуюся на использование современных компьютерных технологий;

• накопление, обработку, анализ поступающей информации;

• выявление наиболее острых проблем социальной сферы и причин их вызывающих;

• выявление групп и слоев, нуждающихся в социальной поддержке;

• обеспечение постоянного и последовательного развития социальной сферы.

Часто эта функция реализуется с опорой на типовые методики, позволяющие быстро и регулярно собирать интересующую управленцев информацию.

Прогностическая функция связана с научным предвидением хода социальных процессов, преобразованием социальных объектов, их структуры, изменением общественных отношений, динамического развития социальной сферы и ее подсистем. И представляет:

• разработку инновационных технологий модернизации социальной сферы общества, ее выхода из кризиса, снятия напряжения;

• опpeдeлeниe перспектив жизнедеятельности общества, демографических процессов, динамики уровня и качества жизни населения и т.п.), являющихся предметом социального управления;

• определение социальных последствий прогнозных разработок.

Для этого социологические службы используют различные методы прогнозирования. Наиболее часто применяются опросы экспертов и разработка на их основе сценарных прогнозов. При этом строго соблюдаются требования подготовки и проведения подобных социологических процедур, поскольку их точное выполнение определяет эффективность экспертных методов прогнозирования.

Проективная функция обеспечивает обоснованное конструирование социальных связей и отношений в социальной сфере жизнедеятельности общества и ее составляющих и предшествует разработке социальных проектов. Она предполагает:

• конструирование параметров подсистем или отраслей социальной сферы (здравоохранения, бытового и социального обслуживания и т.п.), как объектов социального проектирования:

• проектирование субъектов социальных отношений, исходя из их места, роли и функций в системе социальных связей;

• учет в социальной проекте действия вне субъектных компонентов как материальных, так и духовных.

Функция планирования предполагает разработку планов социального развития на всех уровнях структурной организации социальной сферы. Ее сущность заключается в научно обоснованном определении целей, задач, показателей, мероприятий и порядка их реализации, темпов и сроков их выполнения, распределения сил и средств, связана с организационно-методическим обеспечением процесса социального планирования, управления и включает в себя:

• подготовку специальных документов (решений, проектов социального развития);

• формирование организационных структур, обеспечивающих разработку этих документов;

• координацию работы по формированию социальных программ;

• согласование отработанного проекта;

• оперативный контроль за выполнением социальных показателей и мер, определенных планом;

• регулярный анализ итогов социального развития региона. Таким образом, социальный проект или программа обозначит актуальные ориентиры, общие задачи, сроки достижения целей, скоординирует усилия исполнителей на основе глубокого изучения исходного уровня развития объекта и использования социальных нормативов.

Просветительская функция предполагает пропаганду социологических знаний среди населения и руководителей различного ранга, привитие навыков работы с социальной информацией. Управление сегодня все больше требует от "управленца" не специализированных, узкопрофильных знаний с набором заготовленных впрок вариантов решений, а глубокой образованности, умения пользоваться информацией, анализировать ситуацию, целостного представления об обществе, природе и человеке, ощущения себя не над ними, а их неотторгаемой частью.