Розвиток кримінології на теренах України.

Історія вітчизняної кримінології в 20-30-х рр. XX ст. У перші роки радянської влади продовжували свою діяльність представники дореволюційної соціолого-правової науки (М. Гернет, С. Познишев, М. Ісаєв, О. Жижиленко). У великих містах Росії було відкрито кримінологічні кабінети, зокрема, у Петрограді (1918р.),Саратові (1922 р.) та Москві (1923 р.). Аналогічні кримінологічні установи були створені й в Україні. У 1924 р. при Одеському будинку примусових робіт (тюрмі) за участю вчених університету було створено Кабінет з вивчення злочинності й особи злочинця з філіями в Харкові та Києві. Незабаром Кабінет став Всеукраїнським, а в 1930 р. перетворився на Всеукраїнський кримінологічний інститут у Харкові. У цей період інтенсивно вивчалися соціологія злочинності та її види, особа злочинця, мотивація злочинної поведінки, здійснювалися цікаві дослідження, видавалися збірники наукових статей і монографії: “Моральна статистика” (М. Гернет, 1922 р.),”Преступность и самоубийство во время войны и после нее” (М. Гернет, 1927 р.),”Юные правонарушители” (В. Куфаєв, 1924 р.),”Криминальная психология. Преступные типы” (С. Познишев, 1926 р.). Всеукраїнський кабінет в Одесі щорічно з 1927 по 1930 рр. видавав збірник “Изучение преступности и пенитенциарная практика”. У вивченні злочинності того часу брали участь і практичні працівники суду, прокуратури, ОГПУ, НКВС, а також студенти. Для кримінологічних досліджень тієї пори були характерними порівняна незалежність від ідеологічних догм і прагнення розібратися не тільки в зовнішніх криміногенних факторах, а й у характеристиках особи правопорушника. Широко використовувалися досягнення біології, психіатрії, психології, теорія рефлексів М. Бехтерєва та І. Павлова. Усе це суперечило сталінському режимові й не вписувалося в офіційно визнані ленінські твердження про корінну причину злочинності. Починаючи з 1929 р. і до середини 30-х років XX ст., українська радянська кримінологія зазнала нищівного розгрому. Приводом стало обвинувачення низки російських й українських учених у пропаганді ідей Ч. Ломброзо, що призвели до закриття кримінологічних кабінетів і перетворення інститутів з вивчення причин злочинності в установи, які досліджували лише питання карної політики та кримінального права. Це ознаменувало ліквідацію кримінології як “буржуазної лженауки”. Її викладання у вищих школах припинилося, проблеми запобігання злочинам знову перейшли до науки кримінального права. До жовтневого перевороту 1917 р. вітчизняна кримінологія розвивалась у межах кримінального права. Науковцями, яких можна із сьогоднішніх позицій назвати кримінологами, були М. П. Чубинський, І. Я. Фойницький, М. М. Гернет, А. Н. Трайнін, Д. А. Дриль, М. О. Неклюдов, С. В. Познишев. У період між 1918 і до початку 1930-х рр. у СРСР спостерігався бурхливий розвиток кримінології. Створювалися кабінети з вивчення злочинності та особи злочинця, проводилися цікаві дослідження мотивації злочинної поведінки, узагальнювалися дані соціологічних і психологічних спостережень стосовно різних категорій злочинців, видавалися збірники статей і монографії. Для наукових праць того часу характерною була відносна незалежність від ідеологічних догм. Однак на початку 1930-х рр., у зв’язку з перетворенням країни у диктаторський комуністичний режим на чолі з Й. Сталіним, кримінологію було знищено. Її відродження почалось із кінця 1950 — початку 1960-х рр. З 1963 р.кримінологію почали викладати в юридичних вузах. У кримінології часів СРСР домінував марксистський класовий підхід до вивчення злочинності, що розглядав це явище як наслідок в основному класових і суспільних суперечностей. Злочинність визнавалася обов’язковим атрибутом лише капіталістичного суспільства. Незважаючи на це, в Україні проводились ґрунтовні прикладні дослідження таких українських кримінологів, як І. М. Даньшин, А. П. Закалюк, А. Ф. Зелінський, І. П. Лановенко, І. К. Туркевич. Найбільш розробленими в теоретичному плані були розділи про особу злочинця, детермінацію та запобігання як злочинності в цілому, так і її окремим видам: розкраданню державного і суспільного майна, злочинам проти особи, крадіжкам, грабежам, розбоям; хуліганству; злочинам, пов’язаним з порушенням правил безпеки руху на автотранспорті; злочинам неповнолітніх і молоді; також досліджувалися проблеми взаємозв’язку алкоголізму, наркоманії із злочинною поведінкою. Із набуттям незалежності українська кримінологія почала активно розвиватися. У працях вищеназваних учених, а також професорів В. В. Голіни, О. Г. Кальмана, О. М. Костенка, О. М. Литвака, В. М. Поповича, В. О. Тулякова, В. І. Шакуна та ін. набули розвитку актуальні проблеми сьогодення: загальнотеоретичні і прикладні проблеми запобігання злочинності, економічній злочинності, методологічні проблеми пізнання злочинної поведінки на основі принципу натуралізму, зв’язку злочинності й урбанізації, тіньової економіки, віктимології. Відомим в Україні та за її межами став створений у Харкові в 1995 р. Інститут вивчення проблем злочинності АПрН України. На початку ХХI ст. вітчизняна кримінологія мала значну базу нових знань та нових спеціалістів, вийшла на новий етап свого розвитку. Стосовно розвитку світової кримінології, то наприкінці ХХ — початку ХХІ ст. увагу вчених було зосереджено на дослідженні таких проблем, як організована, у тому числі транскордонна злочинність та її основні види — наркобізнес, торгівля людьми, нелегальна міграція, відмивання брудних грошей, корпоративна злочинність, злочини проти оточуючого середовища, сімейна кримінологія, злочини у сфері високих технологій, запобігання злочинності на основі оцінки ризику злочинних дій, пенітенціарна кримінологія, відновлювальна юстиція, зменшення можливостей вчинення злочинів, кримінологічні підходи до функціонування системи кримінальної юстиції, порівняльна кримінологія. Кримінології новітнього часу притаманні міждисциплінарний підхід, розмаїття кримінологічних теорій. Єдину антизлочинну політику в усьому світі проводить ООН. Наукові розробки кримінологів знаходять своє втілення у роботі Комісії ООН із запобігання злочинності і кримінальної юстиції, що кожні 5 років проводить Конгреси ООН, на яких розробляються загальносвітові стратегії протидії злочинності та її окремим видам. Останній 11 Конгрес пройшов у Бангкоку (Таїланд) у 2005 р. Функціонує мережа кримінологічних науково-дослідних інститутів. Серед них слід назвати Центр ООН з міжнародного попередження злочинності (CICP, Відень), Міжрегіональний інститут ООН із досліджень злочинності і юстиції (UNIKRI, Турин), Європейський інститут з попередження злочинності і контролю над нею (HEUNI, Гельсінкі). Серед європейських інституцій вагому роль відіграє Європейський комітет з проблем злочинності (ЕССP), який розробляє проекти конвенцій або кримінально-політичні рекомендації. Рішенням Ради Європи у 2001 р. було засновано Європейську мережу запобігання злочинності (EUCPN). Ця структура сприяє державам в обміні інформацією, розповсюдженні даних щодо впровадження апробованих і ефективних стратегій запобігання окремим видам злочинності. Важливу роль у дослідженні злочинності виконує створене у 2000 р. Європейське товариство кримінологів, яке об’єднує осіб, що займаються вивченням, викладанням, практикою у царині кримінології, та підтримує науковий обмін і співробітництво кримінологів Європи задля поширення кримінологічних знань на європейському рівні. Було проведено шість щорічних конференцій цього товариства. Основні напрямки розвитку кримінології на сучасному етапі За ініціативою Кримінологічної асоціації України, Академії правових наук України та Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, за участю національних кримінологічних асоціацій країн СНД та Східної Європи ЗО листопада 2000 р. в м. Києві пройшов 1-й з’їзд кримінологів України. Констатуючи істотні зрушення в організаційному забезпеченні кримінологічних досліджень в Україні після створення в травні 1998 р. Кримінологічної асоціації України, з’їзд визнав за необхідне: 1) підвищити рівень координації наукових досліджень кримінологічного напрямку, вдосконалити їхній зміст і посилити практичну спрямованість подальшого розвитку міжнародного співробітництва в галузі кримінологічних досліджень, здійснити заходи щодо впровадження їхніх результатів у практику; 2) удосконалити кримінологічну підготовку кадрів працівників судових та правоохоронних органів; 3) визначити перспективи розвитку кримінологічних досліджень та їхнього організаційного, інформаційного та методичного забезпечення; 4) визнати, що головною метою є проведення кримінологічних досліджень в Україні та впровадження їхніх результатів у практику, забезпечення прав і свобод людини, інтересів організованого на демократичних засадах суспільства, сприяння становленню правової держави. В Україні нині проводиться низка кримінологічних досліджень, які охоплюють такі важливі проблеми, як: – теорія та практика профілактики злочинів; – значення “фонових” явищ у генезі злочинності; – аналіз кількісних і якісних показників злочинності; – удосконалення організації та методики кримінологічних досліджень; – вивчення суб’єктивних детермінантів суспільно небезпечних діянь; – узагальнення позитивного досвіду запобігання злочинам у зарубіжних країнах тощо. У цьому напрямку плідно працюють відомі вітчизняні кримінологи – Ю. Александров, В. Борисов, В. Голіна, В. Глушков, І.Даньшин, О. Джужа, А. Закалюк, О.Костенко, Ф.Лопушанський, П. Михайленко, С. Тарарухін, І. Туркевич та ін. У зв’язку з цим необхідно відзначити також плідну діяльність секції кримінального права та кримінології Інституту держави і права імені Корецького НАН України, Міжвідомчого науково-дослідного центру при Президентській координаційній раді з боротьби з корупцією та організованою злочинністю й Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності в Харкові. Серед важливих напрямів кримінологічних досліджень в Україні останніми роками виокремлюються проблеми організованої та професійної злочинності, економічної злочинності, злочинності неповнолітніх і молоді, питання запобігання злочинності, запобігання та прогнозування рецидивної злочинності, кримінальної психології. Потреби практики висувають кримінологічну науку на відповідне місце в системі правоохоронних органів.

5. Місце кримінології серед інших наук Будучи соціально-правовою наукою, кримінологія пов’язана з кримінальним правом. Кримінологія оперує поняттями кримінального права: злочин та його види, злочинці та їх категорії (неповнолітні, рецидивісти), обгрунтованість та ефективність кримінального закону і практика його застосування. Кримінальне право має задачею попередження скоєння злочинів членами суспільства через застосування покарань за вчинення злочинів. Кримінологія вивчає соціальну зумовленість і ефективність цих заходів профілактики. Кримінологія стикається з кримінальним процесом, оскільки в предмет її входять питання встановлення і усунення органами кримінального судочинства причин і умов, що сприяють скоєнню злочинів. Криміналістика дає кримінології рекомендації щодо тактики і методики виявлення слідчим і судом причин та умов конкретних злочинів. Зв’язок з кримінально-правовою статистикою полягає в тому, що методи статистики широко застосовуються в кримінологічних дослідженнях. Фактичний статистичний матеріал про стан злочинності, ознаки, які характеризують особу злочинця, стан правової профілактики необхідний кримінології для теоретичних узагальнень. Положення і дані адміністративного, цивільного і сімейного права є основою для розробки кримінологією рекомендацій державним та громадським органам як суб’єктам профілактики. Кримінологія – соціально-правова наука про злочинність, яка досліджує сутність і форми проявлення злочинності, причини і закономірності її виникнення і зміни, а також закономірності і форми соціального впливу на причини і умови злочинності з метою попередження і подолання цього негативного явища. 10 Кримінологія пов’язана з багатьма іншими неюридичними науками. Вона не може обійтись без даних соціальної психології, яка розкриває механізм появи в суспільстві окремих груп населення, яким притаманні антисоціальні погляди, традиції, що визначають можливість вчинення правопорушення. Без з’ясування сутності такого механізму ускладнюється вивчення особи злочинця, а також причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів. Необхідність вивчення впливу на злочинність і боротьби з нею багатоманітних соціальних процесів у сфері виробничо-господарської діяльності, складу і міграції населення, сім’ї, матеріального стану і культури населення, побуту і дозвілля також зумовлює зв’язок кримінології з економічною наукою, демографією, з соціологією сім’ї, соціологією праці та дозвілля, соціальною статистикою.