Зростання ролі соціології в сучасних умовах, її значення у процесах державо- і націотворення в Україні
Розвиток соціології стає невідкладною потребою національного відродження України. Яскравим виявом цієї тенденції було створення восени 1990 р. Інституту соціології в системі Національної Академії наук. Головний напрям діяльності інституту – виявлення закономірностей розвитку українського суспільства в національному і міжнародному контексті, осмислення та узагальнення досвіду перетворення суспільства у справді громадянське. Досягнення цієї мети реалізується, зокрема, в таких напрямах досліджень:
– особливості соціально-статусної стратифікації в умовах становлення ринкової економіки;
– соціальні умови й механізми формування ринкової економіки;
– фактори виникнення і механізми подолання соціальних конфліктів у процесі трансформації суспільства;
– українська етнічність у сучасному світі та ін.
Інститут має широкі зв’язки з аналогічними зарубіжними інституціями. В ньому працює плеяда широко відомих у нас і за рубежем науковців-соціологів, серед яких Л.В.Сохань, В.М.Ворона, М.О.Шульга, А.О.Ручка, В.В.Танчер, Є.І.Головаха, В.І.Тарасенко, В.Л.Осовський, В.Є.Пилипенко, Н.В.Паніна, С.О.Макеєв, К.К.Грищенко, І.Прибиткова, С.Войтович, О.Донченко, І.Мартинюк, Є.Суїменко та ін.
У цей час відбуваються й інші важливі події для становлення української соціології. Створюється Соціологічна асоціація України, першим президентом якої став професор В.І.Волович. В університетах відкриваються факультети та відділення для підготовки професійних соціологів, започатковуються соціологічні видання, утворюються спеціалізовані ради по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора соціологічних наук, починає виходити журнал «Філософська і соціологічна думка», а з 1998 р. – часопис «Соціологія: теорія, методика, маркетинг».
Основними напрямами соціологічних досліджень на сучасному етапі є:
– виявлення закономірностей розвитку українського суспільства в умовах його трансформації;
– особливості соціально-статусної стратифікації в умовах становлення ринкової економіки;
– динаміка масової свідомості населення та зміна його життєвих стратегій;
– соціальні умови й механізми формування ринкової економіки та підприємницької діяльності;
– історія, теорія і методологія соціології;
– розробка системи соціологічних показників та проведення маркетингових і моніторингових досліджень та ін.
Значний внесок у розвиток вітчизняної соціології зробили вчені-соціологи, що працюють у вищих навчальних закладах Києва (М.Захарченко, М.Лукашевич, М.Пірен, Л.Ніколаєнко, В.Хмелько, Ю.Яковенко та ін.), Харкова (О.Якуба, В.Астахова, В.Бакіров, В.Соболев, Л.Герасіна, І.Рущенко, В.Шкода, Ю.Чернецький, О.Сидоренко та ін.), Львова (А.Хоронжий, Н.Черниш, В.Піча), Одеси (І.Попова, Н.Побєда, Е.Гансова, В.Подшивалкіна, В.Оніщук та ін.), Дніпропетровська (В.Городяненко, В.Полторак) та інших центрів науки і освіти України.
Указом Президента України від 25 квітня 2001 р. «Про розвиток соціологічної науки в Україні» передбачається запровадження державних наукових програм у галузі соціології, створення банку соціологічних даних, розвиток соціологічних і соціально-психологічних служб на підприємствах, установах, навчальних закладах, викладання «основ соціології» у середніх школах, гімназіях та ліцеях, поширення соціологічних знань серед населення тощо.
В якості центрального поняття, ключової соціологічної категорії виділяється громадянське суспільство, а сама соціологія розуміється як самостійна наука про соціальні спільноти-суб’єкти, механізми їх становлення, функціонування й розвитку. Створюються умови для методологічного плюралізму в соціології, існування різних підходів, орієнтацій в соціальних дослідженнях. Українська соціологічна школа набуває рис національної, що знаходить прояв не стільки в проблематиці досліджень, скільки в акцентах на традиції соціально-гуманітарних досліджень української культури в цілому.