До керівника в сучасних умовах.

Ефективність роботи колективу залежить не лише від сформованих у ньому стосунків, що забезпечують успішну взаємодію людей у процесі спільної роботи, а й від того, яким чином спрямовується їх діяльність, які форми впливу використовують для того, щоб спонукати людей до продуктивної праці. Ці питання належать до компетенції керівника.

Керівник — індивід, який очолює колектив і використовує надану йому владу для впливу на поведінку людей, що у ньому працюють.

Керівник може використовувати формальні важелі впливу (у цьому разі поняття «керівник» ототожнюється з поняттям «менеджер», «керуючий») і неформальні (у цьо­му разі поняття «керівник» ближче до поняття «лідер»).

Між керівництвом і лідерством існує певна різниця.

Керівництво — процес впливу на підлеглих за допомогою фор­мальних важелів для забезпечення виконання ними офіційно ви­значених доручень і вирішення певних завдань.

Основою керівництва є вплив і влада. Вплив -— це поведінка однієї людини, яка вносить зміни у поведін­ку, стосунки, відчуття іншої людини. Влада — це мож­ливість впливати на поведінку інших.

Лідерство — здатність впливати на поведінку окремих осіб чи ро­бочої групи особистими якостями, які відповідають зовнішнім і внутрішнім потребам групи.

Лідерство ґрунтується на соціальній взаємодії у гру­пі людей, на визнанні професіоналізму та компетент­ності.

Керівника, який досяг влади лише завдяки своїй по­саді і керує людьми винятково з цих позицій, відносять до формальних лідерів. Його влада поширюється пере­важно на виробничі відносини і здійснюється за схемою «начальник — підлеглий» (він має владу над підлегли­ми, оскільки вони залежать від нього у питаннях розпо­ділу завдань, нарахування заробітної плати, просуван­ня по службі тощо).

Владні позиції керівника зміцнюються, якщо він, ок­рім формальних підстав керувати, завоює прихильність підлеглих завдяки особистим якостям — компетентнос­ті, рішучості, цілеспрямованості, енергійності, вмінню пробуджувати ентузіазм тощо, тобто виявить лідерські якості, що ґрунтуються на неформальній основі.

З позиції інтересів організації ідеальним є поєднан­ня формальних і неформальних основ влади. Менеджер, будучи лідером, здійснює свої управлінські функції че­рез призму неформального лідера. У підпорядкованому йому колективі складаються стосунки «лідер - послідовник», які значно тісніші та результативніші, ніж відносини «начальник — підлеглий».

Лідерство підсилює керівні дії менеджера у таких сферах, як визначення цілей, координація зусиль під­леглих, оцінка результатів їхньої роботи, мотивування діяльності (через власний приклад, рішучість, впевне­ність, уміння вести за собою тощо), забезпечення групо­вої синергії; відстоювання інтересів групи за її межами, визначення перспектив її розвитку тощо.

Однак, як свідчить досвід, ефективний менеджер не завжди є ефективним лідером, і навпаки. їхні основні характеристики перебувають ніби в різних вимірах.

До керівника в сучасних умовах. - student2.ru

Менеджер спрямовує роботу інших і несе персо­нальну відповідальність за її результати, вносить поря­док і послідовність у роботу. Взаємодію з підлеглими він вибудовує переважно на фактах і в межах встановле­них цілей. Лідер надихає людей, вселяє ентузіазм, пере­даючи співробітникам власне бачення майбутнього і до­помагаючи їм адаптуватись до нового.

Менеджер переважно пасивні щодо цілей. Частіше вони орієнтуються на кимсь встановлені цілі. Лідери ж, навпаки, самі визначають цілі й спрямовують зусил­ля своїх послідовників на їх реалізацію.

Менеджери схильні розробляти свої дії в деталях і в часі, планувати залучення і використання необхідних ресурсів для підтримування організаційної ефективнос­ті. Лідери ж досягають цілей прогнозуванням майбут­нього і шляхів його досягнення, не вникаючи в опера­тивні деталі й рутину.

Менеджери надають перевагу порядку у взаємодії з підлеглими, вибудовуючи стосунки з ними відповідно до ролей підлеглих у запрограмованому ланцюжку по­дій або у формальному процесі прийняття і реалізації рішень. Це зумовлено тим, що менеджери відносять се­бе до особливого соціального інституту. Лідери підтри­мують працівників, які розуміють і поділяють їхні по­гляди та ідеї, враховують їх потреби, цінності та емоції і не пов'язують повагу до себе зі своїм статусом.

Менеджери забезпечують досягнення цілей пра­цею підлеглих, контролюючи їхню поведінку і реагуючи на кожне відхилення від плану. Лідери будують стосунки з підлеглими на довірі, мотивуючи і надихаючи їх.

Менеджери, використовуючи свій професіона­лізм, здібності та вміння, концентрують свої зусилля у сфері прийняття рішень; намагаються звузити набір способів вирішення проблеми; рішення часто прийма­ють на основі досвіду. Лідери розробляють нові й неод­нозначні способи вирішення проблеми, беруть на себе ризик і виявлення нових проблем, особливо в тому разі, коли існують можливості для отримання винагороди.

Дослідження свідчать, що значна група менеджерів має лідерські якості. Але ситуація, коли менеджер не є лідером, трапляється в житті часто. Водночас лідер не завжди обіймає керівну посаду і його вплив на оточую­чих може заважати менеджерові ефективно керувати.

Наши рекомендации