Тенденції розвитку сучасної сім’ї

Загальновизнаним у сучасній соціологічній думці є положення про зміни, які стосуються сім’ї, протягом усіх часів її існування. У західній соціології існує спеціальний напрям — історична соціологія, яка здійснює порівняльний аналіз еволюції сім’ї в історичній перспективі.

Один з його представників, Дж.Ґолтроп, вважає, що сім’ю і родинне життя слід розглядати в динаміці, а не в статиці. Він вирізняє декілька етапів розвитку сім’ї в англосаксонському середовищі:

• сім’я у дохристиянському суспільстві (з домінуванням парної сім’ї, пізніх шлюбів, великою кількістю одиноких людей);

• сім’я у християнському суспільстві (з великим впливом церкви на життя родини і шлюб, забороною шлюбів між кровними родичами, з добровільним вступом у шлюб, практичною неможливістю розлучень, забороною абортів тощо);

• сім’я в індустріальному суспільстві (з початком промислового перевороту в кінці XVIII ст. відбувається перша революція в родинному житті: зниження віку вступу в шлюб, збільшення народжуваності, широке використання жіночої праці, дозвіл розлучень за судовим рішенням і т. ін.).

Сучасний етап розвитку західного суспільства приніс другу революцію в сімейному житті, яка не лише докорінним чином змінила сім’ю і родинні стосунки, а й, на думку багатьох дослідників, поставила під сумнів саме існування сім’ї. Це зумовлене цілою низкою обставин економічного і культурного характеру. Соціологи називають серед них:

• зростання економічної незалежності жінок та їх активне включення в трудову діяльність (а це викликає прагнення жінок до більшої самостійності, перегляду традиційної структури родинних взаємин, до змін традиційних функцій сім’ї, рівноправ’я з чоловіками у прийнятті рішень, у контролі над видатками та майном сім’ї тощо. Недарма німецькому філософу Ф.Ніцше належать слова: «Коли чоловік і жінка стануть рівноправними, сім’я загине»);

• утворення двох центрів життя — праці й дому (раніше професійна

діяльність і домашнє господарство існували в єдності, в межах однієї сім’ї);

• еволюція поглядів на сексуальну мораль (або сексуальна революція з послабленням соціального контролю, зростанням анонімності сексуальної поведінки, збереженням секретності позашлюбних зв’язків, діяльністю широкої мережі засобів масової інформації, які проголошують вільне статеве кохання ледве не основним мірилом рівня цивілізованості сучасних чоловіків і жінок, зміною загального ставлення суспільства до сексуальної поведінки з пом’якшенням традиційних уявлень про дозволене і недозволене тощо);

• винахід надійних контрацептивних засобів (вперше в історії людства за допомогою таких засобів вдалося відокремити сексуальність від зачаття).

Ці та інші причини викликали появу різного роду тенденцій розвитку сучасної сім’ї, які нині широко поширені і в розвинених західних, і в посткомуністичних країнах. До них належать:

• зростання розлучень (абсолютне і відносне);

• зростання кількості неповних сімей і дітей, народжених поза шлюбом;

• зменшення середньої тривалості шлюбу;

• пізніший час вступу в шлюб;

• спільне життя подружніх пар без оформлення шлюбу;

• зменшення розмірів сім’ї і народжуваності дітей з наступним постарінням населення та навіть його депопуляцією;

• збільшення кількості одиноких людей, які не беруть шлюбу;

• зменшення кількості повторних шлюбів тощо.

Ці тендеції властиві і для розвитку сучасної сім’ї в Україні. Однак специфіка сімейних взаємин у нашій країні полягає в тому, що вони надзвичайно тісно пов’язані із загальним кризовим станом українського суспільства і насамперед — з низкою матеріальних проблем, суть яких можна висловити дуже коротко: боротьба родин за виживання в кризовому соціумі.

Розглянемо основні індикатори становища сімей в Україні, розпочавши з демографічних аспектів їх існування. Передовсім слід зазначити, що розвиток сімейно-шлюбних процесів у сучасній Україні відбувається в дуже складній соціо-демографічній ситуації, для якої характерне явище депопуляції населення. Це поняття означає зменшення населення країни внаслідок перевищення кількості померлих осіб над кількістю народжених.

У країні також відбувається процес постаріння сімей, тобто зростання питомої частки родин із осіб старших від працездатного віку. Таких сімей налічувалося понад 14% від загальної кількості родин. Натомість молодих сімей стає дедалі менше; того ж року молоді сім’ї (або подружжя, де вік чоловіка й дружини не перевищує 28 років) становили лише 17,7% від загальної кількості подружніх пар.

Усі ці процеси суттєво ускладнюють повноцінний розвиток сім’ї, створення подружніх пар. В Україні дедалі поширенішими стають такі тенденції:

• зменшення кількості шлюбів та збільшення кількості розлучень.

• зростання питомої ваги бездітних сімей і родин з однією дитиною. Як уже згадувалося, з загальної кількості сімей в Україні у 44,7% родин дітей не було. У більшості сімей з дітьми (60%) нараховувалася лише одна дитина. Сумарний коефіцієнт народжуваності, тобто середній показник кількості дітей на одну сім’ю, становить нині в Україні лише 0,71, або менше однієї дитини на одне подружжя. Це майже найнижчий показник у світі за весь сучасний період історії. У регіональному розрізі спостерігається традиційне співвідношення рівня народжуваності: найнижчих показників досягли переважно східні та центральні регіони, а найвищі показники (на рівні 1,2—1,3) зафіксовані у західних областях країни;

• поширеність абортів. На перший погляд, з 1985 року відбувається невпинне зменшення зареєстрованих абортів (з 1 млн 180 тис. до 346 тис. 2002 р.). Крім того, слід враховувати й загальне падіння рівня народжуваності, а отже, і випадків вагітності;

• зростання питомої ваги неповних сімей. Специфічний контингент сімей, що потребують уваги з боку держави, — це неповні родини. За даними обстеження домогосподарств, в 787,6 тис. сімей (5,5% усіх родин) діти виховуються лише одним із батьків (у 94% таких випадків діти живуть із матір’ю);

• зростання частки дітей, народжених жінками, які не перебували у зареєстрованому шлюбі. Починаючи з 1989 р. питома вага позашлюбних народжень у загальній кількості народжених зросла з 10,8 до 19,0% 2002 р.

• Песимістичні твердження про занепад і руйнацію сім’ї; вони звичайно виводилися з протиставлення сучасної сім’ї родині патріархальній у традиційних суспільствах (Р.Флетчер).

• Оптимістичніша позиція про невідповідність інституту сім’ї сучасному індустріальному та постіндустріальному суспільству, але зі сподіваннями, що сімейне життя зможе модифікуватися відповідно до вимог часу (Б.Мор).

• Уявлення про те, що сім’я є гальмом на шляху суспільного поступу, бо своє головне завдання — соціалізацію дітей — вона виконує не досить добре, бо дітям у родині прищеплюються погляди й переконання, що не відповідають соціальній реальності, яка блискавично змінюється. Виховані й готові до певних умов життєдіяльності в суспільстві діти, виходячи в соціальне життя, наштовхуються на нові умови і ситуації, навичок пристосування до яких вони не отримали.

Саме тому вони неспроможні жити в новому, зміненому соціальному оточенні і свідомо чи позасвідомо гальмують те нове, що зростає у суспільстві (В.Райх, Г.Маркузе).

• Критика сім’ї як твердині грубості й насильства. Ця позиція аргументується статистикою сімейних злочинів.

• Феміністська критика сім’ї як інструменту закріпачення жінки (К.Міллер, Дж.Мітчел).

• Критика сім’ї за те, що вона частіше від інших соціальних інститутів створює передумови для психічних захворювань і розладів психічних станів внаслідок несприятливих сімейних обставин (Р.Лейн).

Таким чином, щодо стану і перспектив розвитку сім’ї в західних країнах існують досить різні погляди, втілені у два різні гасла. Перше — «Прощавай, родино!», друге — «Чутки про смерть сім’ї надто перебільшені» (парафраз відомого вислову Марка Твена, який прочитав у газеті некролог про самого себе).

Українські соціологи також не схильні надто драматизувати стан сучасної сім’ї і розглядати її майбутнє лише у похмурій перспективі.

Вони, звичайно, як і їхні західні колеги, стурбовані наростанням негативних тенденцій і явищ у становищі сім’ї та внутрішньородинних стосунках, багато в чому зумовлених кризовим станом українського суспільства. Проте і вони зазначають появу позитивних змін, як-от розширення свободи вибору для чоловіків і жінок, утвердження рівності становища і взаємин, зростання рівноправ’я в родинах, більші можливості контактів між поколіннями, загалом більша орієнтація на сім’ю.

На думку О.Якуби та інших вітчизняних соціологів, численні опитування свідчать про те, що дедалі більша кількість людей в нашому суспільстві розглядає сім’ю як вищу цінність. Нинішні зміни відбуваються під знаком повернення цінностей родини як твердині виживання і добробуту. Дослідження життєвих орієнтацій населення країни протягом останніх років засвідчують доволі сталу тенденцію до пріоритету цінності сім’ї серед основних сфер життя. Для більшості людей на перше місце виходить турбота про забезпечення «нормального рівня життя для себе та своєї родини». Звідси й оптимістичні прогнози частини соціологів щодо розвитку сім’ї в XXI столітті як вільного союзу, заснованого на коханні, співробітництві, спільному веденні домашнього господарства й вихованні дітей.

Науковці пропонують низку рекомендацій, впровадження яких видається можливим і в кризових умовах. До них належать:

1. Поновити сімейне законодавство України шляхом створення нового Кодексу про шлюб та сім’ю з урахуванням кризової соціальної ситуації в державі: конкретизувати питання про власність подружжя, порядок укладення шлюбних контрактів, нормативні аспекти припинення шлюбу, правові обов’язки батьків щодо виховання та забезпечення дітей.

2. Виробити державні та ринкові механізми кредитування і підтримки молодих та малозабезпечених родин, «інкубаторів» малого сімейного бізнесу (як-от: сімейних підприємств, навчальних закладів, центрів організації дозвілля тощо).

3. Запровадити державну експертно#ліцензійну службу для вирішення питань організації дитячих будинків сімейного типу, питань усиновлення і т. ін.

4. Втілити у соціальну практику державний та стимулювати приватні механізми страхування молодої родини, дітей, пенсіонерів-членів сімей.

5. Заохочувати утворення системи державних та регіональних фондів аліментарної підтримки, розвитку освіти та педагогічних інновацій, підтримки студентської науки, товарних фондів пільгового забезпечення молодих сімей, молодіжних бірж праці тощо.

6. Створити в системі державних служб сім’ї відділення з медико-психологічної, медико-терапевтичної та профілактичної допомоги родинам, які цього потребують.

Таким чином, сім’я як одна з найстаріших біосоціальних спільнот нині зазнає величезних змін. Ці зміни мають глобальний універсальний характер і пов’язані з руйнацією традиційних цінностей і форм родинного життя і шлюбу.

Однак це не означає загибелі сім’ї як такої: нові часи відкривають нові, незнані раніше обрії у стосунках чоловіка, жінки і

дитини. Роль соціології полягає саме в тому, що вона здатна вчасно помітити нові явища, дослідити їх, виявити тенденції і перспективи, нагромадити соціологічну інформацію для вироблення виваженої державної сімейної політики, дієвої у масштабах всієї країни. Для української соціології це — одне з нових і важливих завдань.