Провідні тенденції розвитку сучасної світової політики

Визначення провідних тенденцій (а то й закономірностей) розвитку міжна­родних відносин і світової політики надзвичайно важливе і водночас досить складне, оскільки в міжнародному житті, на відміну від інших проявів суспільного життя, немає центрального ядра влади та управління. Тим-то в ньому вельми велику роль ві­діграють стихійні процеси й суб'єктивні вирішальні фактори. За цих умов будь-які закономірності важко вловимі. Не відкидаючи великої, а подекуди й вирішальної ролі ви-

падковості в розвитку міжнародних відносин, все ж таки є можливість говорити про те, що й у цій сфері діють наступні (інколи діаметрально протилежні) тенденції, що дає декому підстави говорити про них як про закономірності:

1. Інтернаціоналізація економічного, соціального, політич­ного й усього суспільного життя. Інтернаціоналізація суспіль­ного життя відбиває два взаємопов'язаних і єдиних за своєю спрямованістю процеси: з одного боку, це повторення, відтворення в різних країнах загальних рис в економіці, полі­тиці, культурі тощо, а з іншого — формування цілісної світо­вої спільноти, взаємопов'язаності, яка розвивається, єдиного в своїй багатоманітності світового цілого. Це тенденція вира­зно розкриває себе у взаємодіях усіх учасників міжнародного життя, бурхливому розвитку інтеграційних процесів у розви­нутих країнах, залученні до цих процесів нових країн.

2. Утворення і зміцнення суверенних держав, розвиток націо­нальних спільнот і національних рухів, які прагнуть до реалізації своїх інтересів поза національно-державними кордонами. Ця тенденція виражає поступальний розвиток продуктивних сил у національно-державних кордонах, зростання національної са­мосвідомості, культури, відтворення специфічних рис життєді­яльності суспільства в своєрідних умовах його існування.

Безперечно, що за розпадом "соціалістичної співдружності", ліквідацією Ради Економічної Взаємодопомоги та Організації Варшавського договору, розвалом СРСР з очевидністю про­глядає не ланцюг випадкових повторень, а результат законо­мірності, пов'язаної зі зміцненням і розвитком національної державності, виходом національних спільнот на міжнародну арену як самостійних суб'єктів світової політики. Ця законо­мірність виявляє себе як тенденція до якомога повнішої реа­лізації державності й суверенітету, зростаючого прагнення до інституалізації цих національних спільнот. Причому подібна тенденція діє сьогодні в усіх регіонах, включаючи Північну Америку й Західну Європу, про що свідчать, наприклад, наці­ональні рухи в провінції Квебек (Канада), в Країні басків (Іс­панія), на Корсиці (Франція) та ін.

3. Гуманізація міжнародної політики. Цьому сприяє універ­салізація цінностей, на які орієнтуються учасники міжнарод­ного спілкування.

4. Посилення інституалізації міжнародних відносин. Мова йде про те, що з поглибленням міждержавних стосунків у роз­витку світового (і особливо європейського) процесу бурхливо­го розвитку набувають все нові інституційні форми широкого

міжнародного співробітництва (наприклад, Європарламент, Рада Європи, Європейський Економічний Союз, нова спільна грошова одиниця "евро" тощо).

Отже, самі реальності сучасного буття висунули фундамен­тальне завдання як у теоретичному, так і практичному плані: зберегти цивілізацію, відвернути загрозу самогубства людства, оволодіти наукою й мистецтвом поводити себе на світовій арені стримано та обачливо. Зрозуміло, що для виконання цього завдання колишнє "доядерне" мислення в політиці не годиться. Якісно нові умови диктують необхідність по-ново­му поставитися до цілої низки ключових проблем міжна­родного життя. Ситуація владно вимагає нового підходу до питань безпеки, нового мислення в політиці, яке б виходи­ло, насамперед, з ідеї необхідності збереження людської ци­вілізації, реалізації інтересів, безпосередньо пов'язаних із життям усього людства. Хоч би які суперечки розділяли Схід і Захід, Північ і Південь, для всіх держав і народів на перший план виходить нині єдиний загальнолюдський інтерес.

Свобода вибору і маневру

Важливим принципом міжнародної політики в сучасних умовах є свобода вибору. Він був складовою частиною принципу мирного співіснування й підтримується всіма, але постійно порушується. При цьому можна говорити принаймні про два його виміри: соціально-політичний (право народів на вибір суспільного ладу) і міжнародний (право держав обирати свій курс на світовій арені, шляхи та методи забезпечення на­ціональних інтересів, своїх партнерів і союзників). Тобто свобода вибору — це не тільки багатоваріантність соціально-політичного розвитку певної країни, а й визнання за нею свободи маневру у зовнішньополітичній сфері з урахуванням її національно-держав-них інтересів.

Творення нового світового порядку являє собою складний, багатовимірний процес, що розгортається на трьох основних рівнях — глобальному, регіональному й національному. Втім, на цих рівнях спостерігаються різні темпи й ритми, що зумо­влює небезпеку рецидивів конфронтаційного мислення, по­роджує гострі суперечності між учасниками міжнародного життя. Тим-то великого значення набуває вдосконалення ме­ханізму втілення в практику міжнародного політичного про­цесу тих принципів, які сприятимуть формуванню широкої міждержавної взаємодії в інтересах людства й надійної систе­ми миру, безпеки та міжнародного співробітництва.

Тому об'єктивно закономірним є зростання ролі міжнарод­них політичних організацій, а також механізмів погодження позицій і дій держав, мобілізації їх політичної волі й ресурсів для досягнення глобальної безпеки й стабільності. Йдеться, насамперед, про посилення авторитету й політичного впливу такого унікального форуму світового співтовариства, яким є Організація Об'єднаних Націй. її універсальний характер і ши­рокі функціональні можливості відкривають велике поле діяль­ності задля миру й безпеки, пошуку балансу інтересів різних країн, консенсусу у вирішенні глобальних проблем сучасності. На жаль, ООН, як і НБСЄ, організації, які безпосередньо не­суть відповідальність за збереження миру та стабільності в світі, показали свою неспроможність не лише передбачати виникнен­ня конфліктних ситуацій, а й оперативно та адекватно реагувати на розвиток подій. Підтвердженням цьому була безпорадність цих організацій під час воєнних дій в Іраку, Югославії, а також провали миротворчих заходів, організованих ними. ООН та НБСЄ виявили, що їх організаційна структура не відповідає ре­аліям сьогоднішнього дня, і вони мають бути негайно транс­формовані. Отже, єдина організація, яка реально може впливати на перебіг подій у світі — це НАТО, що не є загаль­носвітовою організацією.

Поряд з ООН дуже важливу роль відіграють й інші політичні організації як глобального, так і регіонального та групового рівнів. Вони мають величезні потенційні можливості для по­силення впливу на всі сторони міжнародного політичного процесу. Ці слова можна віднести й до так званих масових де­мократичних, або, як іще їх називають, нових соціальних ру­хів, що перетворилися на важливий чинник суспільного життя як у національному, так і в міжнародному масштабах. Маються на увазі різні екологічні, антивоєнні, молодіжні, жі­ночі, так звані альтернативні рухи тощо.