Суспільні відносини та вільний час

Чим більше стабільність суспільства, тим ширше розповсюджено соціальний конформізм — пристосування людини до суспільно-установленої культурної мети і норм соціального життя. Якби справи йшли б інакше, то стабільність і прийнятність були б неможливі. Внаслідок загальної орієнтації людей на певні цінності і норми можна говорити про масу людей як про суспільство. І кон­формізм не просто один з типів пристосування людей до суспіль­ства, але й ціннісна оцінка самого соціуму в життєвому світі людини. Полісне виховання в античності греків повністю можна б назвати культивуючим суспільний конформізм тому, що стародавньогрецька демократія зведена в ранг космічної цінності, тобто цінності життє­вого світу людини, чого не скажеш, наприклад, про період раннього християнства. Протилежність конформізму — тенденція, зв'язана із зниженням, падінням суспільних цінностей — суспільна анемія або девіація, відхилення від суспільних норм поведінки.

Конформізм і девіація, тобто відхилення від норм поведінки, будучи дво­ма взаємовинятковими тенденціями, що розглядали норми і цінності, є найвиразнішими в соціальній теорії. Саме поняття суспільної норми має якусь непевність. Люди за звичаєм всіляко вихваляють таку природу людини, якої ніде немає, і ганьблять ту, яка існує реально. Складність полягає в тому, що пошук об'єктивних критеріїв і норм вчинків людини постійно наштовхується на неможливість зайняти позицію нейтрального спостерігача. Уже в ос­нові конформізму виявляються можливими паростки відхилення поведінки. Так, у 70-х роках в Європі поширюються так звані «страйки за правилами», коли старанне і пунктуальне дотримання робітниками інструкції приводить до порушення робочого процесу. Стає широким розвитком у найрозвинуті­ших країнах Європи, США і Японії, Канаді психологічних служб, до послуг яких в основному вдаються люди, які належать до найбільш соціально захи­щених верств населення. В сучасному суспільстві по суті до девіантних, від­хилених форм поведінки належать всі інноваційні тенденції, тому що в тій чи іншій мірі будь-яка інновація виявляється посяганням на існуючі норми суспільного життя. Досить, що будівництво якого-небудь великого промис­лового об'єкта у провінційній глибинці повністю змінює устрій життя місце­вого населення.

У 50-х роках на хвилі молодіжного демографічного вибуху виникає са­мостійне соціокультурне явище — молодіжний вільний час, молодіжний ри­нок робочої сили, молодіжний ринок попиту та ін. Це стало детонатором, що виявив незрівнянно глибокі, суспільні процеси. Мова йде про те, що вперше за всю історію післявоєнна Європа стала більш-менш універсально ситою, що породило нове ставлення до праці, яка залишилася, зрозуміло, необхід­ною, але для значного населення, в тому числі і для молоді, перестає бути примусово необхідною і постійною. Глобальне вивільнення часу, відхилення внаслідок промислового піднесення, виявилось полюсом девіації (відхиления) до недавнього історичного минулого, виступивши основою зміни системи традиційних цінностей — необов'язкових у сучасних умовах норм минулого життя. Перехід від цінностей праці до цінностей дозвілля, зв'язаний зі зміна­ми частки робочого і вільного часу, виявив, що з девальвацією професії і праці як суспільних норм і цінностей, сфера вільного часу, орієнтована рані­ше на відтворення і реабілітацію робочої сили в масовому масштабі і ство­рення еліти, втратила попередні нормуючі орієнтири. Дозвілля стало масовим надбанням і повсякденним досвідом життя, невід'ємним елементом нової молодіжної структури культури. Поява поняття молодіжна культура не просто характеристика альтернативного культурного становища молоді, але й те, що саме явище молодіжна культура не зникло разом з молодіжним бумом у Фран­ції 60-х років і швидше розширило межі разом з подорослішавшим рок-рухом в Англії. Еволюція молодіжної культури зафіксувала її як елемент за­пільного нового культурного становища — переходу від протилежності культури і життя до їх можливо тимчасової єдності. Історію стали більш цікавити якраз ті сторони суспільного життя, що зв'язані не з традиційним визначенням культури, як сукупності досягнень у сфері мистецтва, науки і освіти, а з визначеннями культури як повсякденності, культури більшості та ін. Тоді ж на хвилі формування молодіжної культури створюється культуро­логія — галузь знань, що вивчає процесії історії розвитку культури, куль­турних відносин у взаємозв'язку із суспільними відносинами.

Нове культурне мислення вперше після занепаду античного світу усвідомило, що вільний час — соціальний інститут культури, а не поодинока сфера культурного життя. Толерантність і плюралізм, виз­начення відхилення поведінки від суспільних норм є однією з умов суспільної єдності і суспільної гармонії, закріпили за вільним часом пріоритет у формуванні не тільки суспільного ідеалу, але й суспільні норми поведінки людини в суспільстві. Таке властиве лише антично­му світу. Античні уявлення про толерантність культурних норм пов­сякденного життя викладено в «Етиці» Арістотелем, який вважав нормою доброчесність, а не конкретну сукупність правил і держав­них вердиктів. Доброчесність — форма довір'я людини до людини, основа довір'я, взаєморозуміння або культурна єдність. Досить, що справжньою карою для людини міг стати суспільний вирок, винесен­ня народними зборами, віче. І хоча історична еволюція вела до деваль­вації системи цінностей, а в Стародавній Греції, Стародавньому Римі існувала жорстокість, віроломство, все ж досвід вільної і культурної постановки питання про нормально-людське став потім зразком і дже­релом натхнення. Демократія і політика, мистецтво жити серед лю­дей — подаровані саме античністю. Демократія і мистецтво втілили куль­туру і вільний час — єдиний соціальний інститут, що випробовував освіту, формуючи у підростаючого покоління демократичне (полісне) мислення. Поняття демократія і політика відтоді зазнали величезних змін, але продовжують діяти, збагачувати змістом взаємозв'язок і вза­ємозалежність демократії, політики, вільного часу і освіти.