Предмет, об'єкт і функції соціології громадської думки

Городяненко

Соціологія громадської думки

Ставлення до подій, процесів, явищ соціального бут­тя може бути індивідуальним і колективним, втіленим у свідомості різних соціальних груп (класових, профе­сійних, демографічних, етнічних), тобто вираженим у формі громадської думки.

Предмет, об'єкт і функції соціології громадської думки

Громадська думка є одним з найдавніших феноменів суспільного життя. За словами іспанського філософа X. Ортеги-і-Гассета (1883—1955), «закон громадської думки — це закон всесвітнього тяжіння у царині полі­тичної історії». Зростання її впливу на соціальні відносини пов’язане з демократизацією життя, підвищенням культурного та освітнього рівня населення, процесами глобалізації тощо. Аналізом проблем функціонування громадської думки займається спеціальна соціологічна теорія — соціологія громадської думки.

Соціологія громадської думки — спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає сутність громадської думки, її структуру, функції, кана­ли висловлювання, закономірності її функціонування в різномані­тних сферах суспільного життя, політичній, економічній діяльності, соціальному управлінні.

Предмет соціології громадської думки — законо­мірності, чинники, механізми формування, розвитку, функціонування та обліку оцінного ставлення великих соціальних груп, верств, класів, народу загалом до ак­туальних проблем дійсності, які викликають суспіль­ний інтерес. Об'єктом її є громадська думка як оцінне судження різних соціальних спільнот (має інтегратив­ний характер, виражає здобуток колективного розуму та емоцій, детерміноване спільним інтересом) і як соці­альна інституція (є важливою ознакою демократичного суспільства).

Як спеціальна теорія соціологія громадської думки виконує функції, пов'язані з дослідженням соціальної реальності, завдяки яким наука поповнюється знання­ми про суспільні процеси, явища, формулюючи на їх ос­нові рекомендації щодо вирішення соціальних проблем суспільства загалом, окремих соціальних спільнот. Від­повідно сукупність її функцій класифікують на пізна­вальну, практичну, інформаційну, світоглядну, прогно­стичну, управлінську.

Термін «громадська думка» (англ. риЬИс оріпіоп) вперше застосував у другій половині XII ст. англійсь­кий державний діяч лорд Д. Солсбері на означення мо­ральної підтримки населенням країни дій парламенту. Поступово цей термін став загальноприйнятим.

Громадська думка — специфічний вияв масової свідомості, що виражається в оцінках (вербальних і невербальних) і характери­зує ставлення людей до суспільно значущих подій і фактів, акту­альних проблем суспільного життя.

Як соціальний феномен громадська думка має такі сутнісні характеристики:

— вона є не арифметичною сумою думок окремих ін­дивідів щодо певного питання, а інтегративним утворенням, яке має історичні, часові, територіальні особ­ливості, складну структуру і виконує певні функції;

— формується внаслідок висловлювання групи лю­дей, яка є не механічним утворенням, а характеризує­ться певною спільністю інтересів, цілісністю;

— постає лише щодо актуальних для соціальної спі­льноти чи суспільства проблем, ситуацій;

— її характеризують інтенсивність поширення, ста­більність, вагомість, компетентність, соціальна спрямо­ваність;

— може виражатися як у вербальних судженнях, так і в реальній поведінці;

— функціонує на двох взаємопов'язаних рівнях: зов­нішньому (ставлення людей до суспільно значущих проблем, яке виявляється в оцінках, судженнях, реаль­них діях) і внутрішньому (регулювання мислення і пове­дінки людей з метою узгодження їх з інтересами спіль­ноти);

— є специфічною спонукальною силою, що регулює поведінку і практичну діяльність людей;

— часто носить конфліктний характер.

Постає громадська думка у двох вимірах: 1) як оцін­не судження. Йдеться про те, що громадська думка зав­жди містить оцінку громадськістю конкретних проб­лем, явищ, процесів суспільного життя, ставлення до конкретних об'єктів дійсності. Тому вона є сукупним оцінним судженням певної групи людей щодо подій, явищ соціальної дійсності; 2) як важлива соціальна інс­титуція суспільства. У демократичному суспільстві во­на є одним з елементів прийняття рішень на всіх рівнях управління (державному, регіональному, муніципаль­ному тощо). Як і всі соціальні інституції, громадська думка перетворює невпорядковані, випадкові, стихійні соціальні взаємодії між населенням та політичними, управлінськими структурами на впорядковані, трива­лі, контрольовані, тобто окультурює цю взаємодію, ос­нащує її механізмами та усталеними правилами. На ду­мку сучасного українського соціолога В. Осовського, зміст громадської думки як соціальної інституції пос­тає як сукупне ставлення, виражене у формі оцінного судження між суб'єктами громадської думки (громадсь­кістю) та суб'єктами влади з приводу оцінки, змісту, способу розв'язання певної політичної, економічної, екологічної, соціальної проблем.

На різних етапах розвитку суспільства, у різних ти­пах суспільств за різних політичних режимів (тоталі­тарних, ліберальних, демократичних) вияв громадської думки як соціальної інституції має свої особливості. Так, за тоталітарних режимів вона є безсилою, за лібе­ральних — береться до уваги за можливістю і тільки за демократичного правління стає дійовою силою, вплива­ючи на всі процеси суспільного життя.

Громадська думка може бути використана у регулю­ванні багатьох сфер життєдіяльності суспільства, най­важливішими серед яких є:

а) соціальні процеси, відносини. До них належать організація соціального управління (вироблення, прий­няття та реалізація управлінських рішень); реалізація принципів соціальної політики та соціальної справед­ливості; вирішення екологічних проблем, організація еколого-соціального моніторингу; організація процесів функціонування трудових колективів та самоврядуван­ня у них; здійснення соціального контролю тощо;

б) економічні процеси, відносини. їх структурними елементами є регулювання ставлення населення до еко­номічних процесів, з'ясування ставлення населення до економічних реформ; вивчення ринку; маркетинг; до­слідження ефективності реклами тощо;

в) політичні процеси, відносини. їх утворюють полі­тична діяльність загалом; проблеми реалізації демокра­тичних принципів; організація виборів та референду­мів; визначення рейтингу політичних діячів, політичне рекламування тощо;

г) духовні, ідеологічні процеси, відносини. Цю сфе­ру охоплюють організація ідеологічної діяльності, про­паганди, функціонування засобів масової інформації; соціалізація; виховання особистості.

У демократичному суспільстві громадська думка є важливим ресурсом забезпечення політичної рівноваги у суспільстві.