Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница

Як зазначає Г. Гурвіч, «підготовча фаза» цього процесу пов'яза­на з іменем О. В. Холмса, який, перебуваючи під впливом свого бли­зького друга, видатного філософа У. Джеймса, вже у своїй праці «Загальне право» (Соттоп Ьалу) у 1881 р. закликав до «соціологіч­ного перевороту в юриспруденції»2.

О. Холмс, який за свідченням Ф. Д, Девіса, уособлює американ-

І

ську юриспруденцію двадцятого століття, своїми теоретичними пра­цями ініціював появу двох нових параметрів у розвитку правової гумки. Його досить відоме визначення — «дійсне життя права це не югіка, а досвід» знаменувало «соціологічний переворот» в методо-іогії юриспруденції. Зосереджуючи увагу на процесуальних харак­теристиках правового буття, він стверджував, що, будучи логічним т формою, право соціальне за суттю, а судові рішення, базуючись іа певних соціальних уявленнях про те, що є за даних умов суспіль-іим благом, стають основою нормативних приписів. Саме соціальні іриписи норм (а не правовий прецедент сам по собі) формують «неар-гикульовані настанови» у свідомості судців, які виявляються та-сим чином, що вони не можуть залишитись осторонь актуальних суспільних проблем. Холмс наполягав на залученні юристів до до­слідження соціальної реальності на базі методів соціальних наук3. Ідеї Холмса не тільки ініціювали появу «соціологічної юриспру­денції» (Р. Паунд, Б. Кардозо та ін.), а й вплинули на погляди за-зновників «правового реалізму».

Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница - student2.ru Про «класичні теорії» в соціології права див. наступний підрозділ. ]Оигшііск О. іЬісі.— Р. 136. ]Соііеггеіі Я. 8осіо1о£у оГ їіт. — І,.,1997. — Р. 41.

Розділ 2

Історія соціології права



       
  Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница - student2.ru
 
    Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница - student2.ru

Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница - student2.ru Р. Паунд — одна з ключових фігур американської соціологічної юриспруденції. Його прийняття соціологічної парадигми було обу­мовлене розчаруванням у традиційних методах правових дослі­джень. Він розпочинав свої теоретичні пошуки на основі методоло­гії аналітичної юриспруденції, яку згодом поєднав з історико-порів-няльним методом, все частіше намагаючись досягти соціально-філо­софських узагальнень. Під впливом Е. Росса та А. Смолла він при­йняв соціологічний підхід, що став основою його методології. Як і його попередники (насамперед Е. Росе), він розглядав право як фазу (елемент) соціального контролю, що має досліджуватись у взаємодії з загальним соціальним контекстом його буття. Р. Паунд поділяв погляди Л. Уорда на взаємозалежність соціальних наук і стверджу­вав, що кризові явища в теоретичному правознавстві, що визначи­лися напередодні Першої світової війни, значною мірою були обумо­влені методологічними бар'єрами, що відокремили юриспруденцію від інших соціальних наук. Він неодноразово заявляв, що юристи зроби­ли у соціологів так багато концептуальних запозичень, як ні у кого ін­шого. При всій широті поглядів та глибині теоретичних узагальнень Паунд надихався, перш за все, практичними потребами. Він вважав, що саме поєднання юриспруденції як «соціальної інженерії» з соціо­логією буде сприяти досягненню соціальних цілей права1.

Одним з вузлових елементів його теоретичних досліджень був аналіз ролі «правил, принципів, концепцій та стандартів у бутті права». Правила — це визначення, що зводять певні визначені нас­лідки до фактів, що їх спричиняють. Паунд правила пов'язував з примітивним правом, вважаючи їх найбільш раннім типом право­вих понять. Принципи — це вихідні моменти юридичного доказу­вання, що присутні як в судочинстві, так і в законотворчості. Саме завдяки принципам юристи мають змогу диференційовано розгля­дати справи. Концепції утворюються певними юридичними катего­ріями (наприклад, власність, шкода тощо) і являють собою «автори­тетні категорії, згідно з якими до окремих типів справ застосову­ються певні правила та принципи. Паунд зазначав, що повсякденне соціальне буття стає об'єктом правового регулювання саме завдяки тому, що норми (правила) базуються на принципах та концепціях.

Ключовим у його аналізі права, як основи соціального контролю, було поняття «стандарти», яким він визначав «міру визначеної пра-

1 Роипсі Я СоиНз апгі V. 7. — Р. 361.

іоп // Атегісап РоїНісаі Кєуіє». — 1913. —

вом поведінки». Саме стандарт дозволяє застосувати право і як внут­рішній механізм оцінки та мотивації особистості, і як інструмент соціального контролю. Паунд зазначав, що на формування правово­го стандарту не мають впливу такі критерії, як справедливість та розумність, оскільки вони є «джерелом труднощів». Стандарти спрямовані на те, щоб підтримувати вже існуючі «пануючі ідеали», що уособлюють «ідеальні відносини людей» і тому — справедливі1.

Аналіз юридичних понять, норм, принципів базується на прин­ципі соціологічного релятивізму, тобто вони виводяться з типоло­гічних особливостей суспільства та культури2.

Генетичні аспекти в аналізі права доповнюються дослідженням структурних характеристик соціального буття права.

Найважливішими зрізами соціальної реальності права Паунд вважає: а) юридичний процес, що будується як адміністративна дія­льність; б) право; в) правова система; г) ідеальні (ціннісні) основи правового буття. Власне право як основу соціальної реальності пра­ва Паунд поділяє на: а) норми («жорстке, застигле право»); б) прин­ципи, поняття, стандарти («гнучке право»); в) дискретне право на основі правової інтуїції3.

Така концепція права має суто соціологічний характер, оскільки за основу береться соціальне буття права і його реальність не «реду­кується» до абстрактних моделей поведінки (як в традиційній юриспруденції), утверджується необхідність вивчати право як цін­ність, не обмежуючись «символами», а знаходити те, що вони сим­волізують4.

Разом з тим Паунд ототожнює соціологію права з юриспруден­цією, юридичним мистецтвом чи технікою, створюючи соціологічно орієнтовану юриспруденцію, або «соціологічну юриспруденцію»5.

Б. Кардозо, подібно до Р. Паунда, намагався на основі соціологіч­ного підходу осмислити все більш очевидну та разючу відмінність між «абстрактною юридичною технікою» та «живою реальністю» сучасного права6.

Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница - student2.ru 1 Роипа П. БосіаІ Сопігої ТЬгоиеЬ Ьа*. — Ие^ Накеп, 1942. — Р. 49—52. 3 Роипсі Н. Іпїгогіисііоп іо іЬе РМІозорНу о£ Ьа\у. — Р. 68—69, 16—49, 283. Роипа Я. Іпігосіисїіоп... — Р. 114—141. * Роипа Я Іпігогіисїіоп... — Р. 169. п (іигшісН С. ІЬіа.— Р. 163. "Сигшііск в. ІЬісі. — Р. 171.

Розділ 2

Історія соціології права



Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница - student2.ru Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница - student2.ru Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница - student2.ru В центрі його досліджень була діяльність суду. Вже в першій значній праці «Природа юридичного процесу» (1921 р.) Кардозо на­магається показати, що «зростаюча невизначеність юридичних рі­шень» є проявом специфічної природи юридичного процесу, який є «не стільки відкриття, скільки творення», що обумовлене реальною ситуацією реального права («життя права»). У своїй реальності юридичний (судовий) процес пронизують антиномії, викликані не стільки власне юридичними чинниками (наприклад, конфлікт норм, прогалини в законі чи праві тощо), скільки ♦спонтанним конфлік­том регуляції в самому суспільстві». Зворотний бік прецеденту створюють правові поняття та концепції як основа юридичної аргу­ментації. Але, в свою чергу, вони є похідними від «життєвого ладу, інститутів суспільства», народжуючись у процесі соціальної взаємо­дії. Тому саме соціологія права, робить висновок Кардозо, досліджу­ючи дійсні витоки та форми прояву «живого права», надає суддям можливість знайти пояснення тим «труднощам та протиріччям, якими насичений судовий процес»1.

Слід погодитися з Г. Гурвічем, який зазначив, що Кардозо долав існуюче в рамках «соціологічної юриспруденції» уявлення про со­ціологію права як додатковий метод в діяльності суду, що дозволяє давати більш точну (в порівнянні з традиційними методами) інтер­претацію соціальних цілей в оціночних судженнях. Однак Кардозо ніколи чітко не відділяв соціологію права від «соціологічної юрис­пруденції», уникаючи при цьому включення «суспільного ладу (звичаїв суспільства)», який він вважав фундаментальним рівнем соціального буття права, до самого права, що було характерно для Дюгі, Ерліха. Він стверджував, що «звичаї, лад суспільства» стають правом лише тоді, коли вони санкціоновані чи можуть бути санк­ціоновані судом2.

Соціальну реальність права він визначав як мінливу, нестабіль­ну, в якій «все тече, все змінюється». Пізнання такої реальності має бути вільним від «тиранії понять», які намагаються підкорити сво­їй внутрішній логіці все різноманіття соціальних проявів права3.

Інституалізація соціології права відбувалась і під впливом розвит­ку та поширення традиційної соціологічної теорії та проблематики на правову реальність. Перш за все, це стосується концепції соціа-

Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница - student2.ru 1 Сагаого В. ТЬе КаЬиге о? іііе іисіісаі Ргосезз. — Р. 73, 112, 115, 130.

2вигшНсН С. ІШ. — Р. 167.

3 Сапіого В. Рагагіохез о£ Ье^аі Зсіепсе. — И/У., 1928.

льного контролю, що значною мірою ініціювала появу соціологічної юриспруденції в США.

Проблематика соціального контролю була досить поширеною в першій половині XX ст., але піонером дослідження права в контекс­ті дії механізмів соціального контролю вважають Е. А. Росса, який не тільки визначив місце права в проблематиці соціологічної науки, але й надихнув Р. Паунда та інших юристів на дослідження права як «найбільш спеціалізованого та завершеного типу контролю, що використовується суспільством». На початку XX ст. ставлення со­ціологів до права було досить обережним, не завжди адекватно оцінювались його соціальні функції. Так, Л. Уорд вважав, що пра­во — лише механізм волюнтаристського втручання в соціальні від­носини.

Проте поступово ця проблематика стала мало не центральною в дослідженні соціального контролю. Формувалися передумови для інституційного оформлення соціології права як спеціальної соціоло­гічної теорії, що почалося наприкінці 30 — на початку 40-х рр. знач­ною мірою під впливом європейської соціології права. Бурхливі по­дії цього періоду сприяли поновленню інтелектуального обміну між Європою та Америкою. Багато видатних юристів та соціологів знай­шли в США порятунок від «нового порядку», що встановлювався в Європі фашистськими диктаторами.

У 1936 році вперше в США була видана монографія під назвою «Соціологія права». Нею став переклад класичної праці Є. Ерліха. У своїй передмові Р. Паунд зазначав, що «Ерліх будує свій функціо­нальний аналіз на вершині історичної школи в юриспруденції і що ця праця є виключно корисною для американських дослідників права». Теорія Ерліха була співзвучна найбільш суттєвим методоло­гічним інтенціям американської правової думки. Зокрема, пред­ставники соціологічної юриспруденції та «правового реалізму»час-то повторювали тезу Ерліха про «вільне виявлення» права суддями, які скоріше його створюють, ніж просто декларують1.

У ці ж роки були перекладені фундаментальні праці М. Вебера, К. Дюркгейма та інших європейських авторів. Однак найважли­вішим стала поява перших систематизованих викладів соціології права М. Тімашева та Г. Гурвіча.

У загальних рисах бачення соціологія права сформувалась у М. Ті­машева ще у 1916—1920 рр,, коли він у Петрограді займався викла-

Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница - student2.ru 1 Цит. за ТітасНео N. ІЬігі. — Р. 179.





Розділ 2

Історія соціології права



Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница - student2.ru Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница - student2.ru Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница - student2.ru данням та проводив дослідницьку роботу. На формування його по­глядів не могло не вплинути те середовище, в якому він працював у ці роки і яке дало не одного дослідника зі світовим ім'ям (досить згадати П. Сорокіна чи Г. Гурвіча). Проте коли в 1921 р. під тиском більшовиків, що в запалі класової боротьби звільнялися від «безна­дійно» буржуазної професури, він був змушений покинути Росію, рукопис його програмної праці був втрачений. Потрібні були роки напруженої праці спочатку в Берліні, а потім у Гарварді, щоб відно­вити втрачене та подати систематизований виклад соціології права, що підсумовував дослідження попередників, спираючись на ори­гінальну авторську концепцію.

Вихідним положенням його аналізу права є визначення права як однієї з форм «соціальної координації», що в більшій мірі виражає правові процедури та структури, ніж зміст правових приписів. Ко­ординація може ґрунтуватись на засадах моралі, або навіть на та­ких речах, як страх, зручність, користь тощо. Координація набуває різновидів залежно від того, чим керуються малі групи (як основні актори — дійові особи). Якщо їх поведінка визначається зовніш­німи владними інститутами, то це імперативна координація, а коли вона спирається на звичаї, ввічливість, релігійні стандарти — неім-перативна. Правові корені мають моральний характер, оскільки во­ни завжди можуть бути визначені як твердженнл про «належне». Тому Тімашев називає право «етико-імперативною координацією поведінки».

Методологію свого дослідження правової реальності сам Тімашев визначає як метод «причинно-функціонального аналізу», що базу­ється на використанні таких соціологічних методів як спостережен­ня, експеримент. Окільки в центрі уваги соціології права перебува­ють каузальні зв'язки, вона є номографічною наукою, на відміну від юриспруденції, що є дескриптивною та ідеографічною наукою, що описує правові норми в конкретних умовах.

Г. Гурвіч був професором права перед тим, як він, подібно до Тімашева, в 1921 р. був змушений покинути Росію, щоб через кіль­ка років стати видатним французьким соціологом.

Друга світова війна спричинила його переїзд до США, де в 1942 р. він видав «Соціологію права». Спираючись на веберівський метод типологічного аналізу, Г. Гурвіч аналізує різноманітний історичний матеріал. Проблематику соціології права він зводить до трьох основ­них проблем: а) відносини права до інших форм та рівнів соціально-

сті; б) типи правових систем в окремих соціальних групах та типах суспільств; в) обумовленість розвитку та змін права в окремих ти­пах суспільств.

Гурвіч не визнає державу джерелом права, використовуючи ви­значення права, що є досить широким, за змістом наближаючись до соціальних норм у цілому. Він розділяє «право суспільства» та «право держави», що дозволяє створювати обмеження держави су­спільством. Первинними матеріальними джерелами «суспільного права» він вважав нормативні факти, тобто «спільноти, що створю­ють себе, породжуючи право, яке є основою їх існування» (як соціа­льного інституту). Поняття «юридична регуляція охоплює всі осно­вні форми соціального контролю, хоча особливим предметом ана­лізу стає так зване «організоване право», що відповідає офіційному «державному» праву.

Аналізуючи відношення права до соціальної солідарності, він пропонує таксономічну схему, що суттєво відрізняється від позиції Дюркгейма. Він стверджував, що організоване право — це лише оболонка, за якою знаходиться «спонтанне право».

Ж. Гурвіч дає таке визначення: «Соціологія права — це та части­на соціології людської духовності, яка вивчає цілісну соціальну реа­льність права, починаючи з його видимих зовнішніх проявів в ефек­тивній колективній поведінці (що кристалізується в організаціях, звичаєвій практиці, традиціях), у матеріальних основах (структури юридичних Інститутів)»1.

Соціологія права, як зазначає Ж. Гурвіч, не може мати на меті визначення сутності права чи опрацювання системи юридичних ка­тегорій чи принципів, цінностей, тобто заміщення теорії права.

У другій половині XIX ст. одним з епіцентрів «соціологічного ру­ху» в правознавстві була Росія. Теоретичні здобутки таких юристів, як С. А. Муромцев, М. М. Ковалевський, Л. І. Петражицький, М. М. Коркунов та інших не тільки відповідали загальноєвропейсь­кому рівню «соціологізації юридичної науки», але й багато в чому його випереджали.

М. М. Коркунов вважав, що правова наука має звернутися до «вивчення права в його житті, в його русі»2. А змістом суспільного життя є постійна взаємодія різнонаправлених інтересів. Стабіль­ність та цілісність суспільства за таких умов підтримується правом.

Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница - student2.ru 1 Сипіііск О. Зосіоіоеу ої Ьа». — Ь., 1998. — Р. 61.

2 Коркунов Н. М. Сборник статей 1877—1897. — М., 1901. — С. 15.




І \-т



Розділ 2

Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница - student2.ru Що є механізмом «розмежування протидіючих інтересів», завдяки чому встановлюється «належний порядок суспільних відносин*?1. «Перетворення інтересу в право здійснюється саме через обмеження іншого, протилежного інтересу, встановлення відповідного обов'яз­ку. Право... не є охорона інтересу взагалі..., а тільки охорона одного інтересу у відношенні до іншого»2. Право має дуалістичну природу: його складають як юридичні норми (об'єктивний елемент), так і юридичні відносини (суб'єктивний елемент). «Юридичні відноси­ни — життєві, побутові відносини, але врегульовані юридичною нор­мою»3.

Витоки права Коркунов пов'язує не з державою чи політичною системою, а з «громадянським суспільством». «Державна влада є силою, що заснована на усвідомленні людьми своєї залежності від держави», а остання є «суспільним союзом, наділеним самостійною силою примусу», який виникає і функціонує як засіб втілення пра­ва в життя4. Оскільки носіями державної влади стають не лише ор­гани держави, а й громадянське суспільство, воно отримує можли­вість обмеження держави, а право постає не як «право держави», а «право суспільства».

Отже, у працях М. М. Коркунова були запропоновані принципо­во нові підходи в аналізі права та держави, що були соціологічними за своїми методологічними основами, хоча проблема можливості ви­ділення спеціалізованої дисципліни (соціології права) ним не стави­лася5.

М. М. Ковалевський розглядає проблеми використання соціоло­гічного підходу в зв'язку з розглядом генетичних та історико-порів-няльних аспектів права та держави. Російська компоративістика була насичена «соціологізмом» і «значно більшою мірою заслугову­вала назви соціологічної, ніж численні течії, що афішували свій со­ціологізм»6. Він не зводить право до держави, вважаючи його від­носно самостійним утворенням, що має плюралістичний характер,

Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница - student2.ru 1 Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. — СПб., 1907. — С. 39,
57, 227.

2 Коркунов Н. М. Указ и закон. — СПб., 1894. — С. 237.

3 Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. — С. 120.
л Там само. — С. 246.

5 ОигиіісН О. ІЬМ. — Р. 45.

6 Туманов В. А. Буржуазная правовая идеология: К критике учений о праве. —
М., 1971. — С. 248.



Історія соціології права

Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница - student2.ru оскільки визначається не тільки волею держави, але й створюється як продукт взаємодії соціальних спільнот. Держава не створює пра­во, а визнає його як факти соціального життя. Ковалевський відзна­чає обмеженість тогочасної юридичної науки, «яка втратила усвідом­лення того зв'язку, в якому право поєднується з ростом культури та громадянства»1. В правознавстві мають існувати як взаємодоповню­ючі три підходи до аналізу правових явищ; догматичний, історич­ний, соціальний (соціологічний).

С. А. Муромцев створив найбільш завершену та послідовну со­ціологічну концепцію права в російській юридичній науці, яка не просто базувалася на використанні соціологічних підходів, а мала замінити традиційний («юридичний») підхід2. «Правознавство має стати розділом соціології», зосереджуючись на дослідженні не пра­вил формально-логічної обробки діючого права, а на відкритті со­ціологічних законів розвитку... права як певної сукупності соціаль­них явищ»3. «Догматику права»(власне юриспруденцію) він вважав не «наукою, а мистецтвом», тобто прикладною, технічно-допоміж­ною дисципліною, що дає практичні орієнтири для професійно за­йнятих у сфері правозастосування4.

Фундаментом «дійсно наукового пізнання права», стверджував Муромцев, має бути функціональний підхід, тобто необхідно отри­мати «точне уявлення про функцію, для виконання якої створена норма». Але «пізнання цієї функції вимагає історико-культурного дослідження норми»5. Звідси процес правотворення розгортається як механізм соціальної обумовленості, де «на виході» — норми дію­чого права, а «на вході» — взаємодіючі суспільні чинники: еконо­міка, політика, культура, соціальна структура тощо. Тому визна­чення права слід починати не з норми, а з тих соціальних відносин, що її обумовлюють. «Замість сукупності правових норм під правом слід розуміти сукупність юридичних відносин (правовий порядок).

Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница - student2.ru 1 Кпвалевский М. М. Социология. — Т. 1. — С. 82. ' ОигиіісН С. — Р. 60.

* Муромцев С. А. Что такое догма права? — М., 1885. — С. 6—10. При цьо­му слід враховувати, що в його розумінні соціологія — це наука про сус­пільство взагалі, яке включає в себе не лише власне соціологію, але й де­які інші гуманітарні науки, наприклад, психологію, етику. ' Муромцев С.А. Определение и основное разделение права. — М., 1879. — 88—40.ч само. — С. 41.




НІ.І



Розділ 2

Історія соціології права



Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница - student2.ru Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница - student2.ru А норми є лише новим атрибутом порядку»1. У зв'язку з цим він аналізує зміст, структуру та форму суспільних відносин та робить висновок про існування двох рівнів цих відносин: а) «фактичні» (або «правові»); б) відносини захисту (або «юридичні»). У своїй єд­ності вони складають «право в реальності». Однак при цьому «юри­дичний захист складає основну відмінність права, обумовлюючи всі інші його ознаки», що дозволяє дещо розширити визначення права: право — порядок відносин, що захищені юридичними засобами2. Юридичні норми є одним з факторів цього порядку, що діють поряд з такими факторами як «юридичні настрої юридичного апарату», середовище реалізації норм, «доступність» об'єктів правового регу­лювання та ін. Наявність цих факторів активно впливає на зміст та структуру діючих нормативних систем, створюючи певні міри від­повідності юридичних норм реальним потребам суспільства. Тому необхідно розрізняти норми «мертві» та «живі»3.

Визнаючи вторинність юридичних норм щодо фактичних су­спільних відносин, С. А. Муромцев обґрунтовує необхідність судо­вої правотворчості за умови прискорення суспільних змін, «відста­вання» та «інфляційності» законодавства. Суд має виконувати функцію «постійного та поступового проведення в життя справе­дливості» по мірі виникнення невідповідності закону та життя»4.

У цілому теоретична позиція Муромцева була надто радикаль­ною та передчасною для російських умов кінця XIX — початку XX ст., щоб стати визначальною в офіційній юридичній науці та освіті, але її вплив на новаторські теоретичні підходи початку XX ст. був безсумнівним.

Характеризуючи процеси поширення соціологічного підходу в російській правовій науці, слід зазначити, що в них були включені і українські університетські центри (Київ, Харків, Одеса). Зокрема, значний вплив на початку XX ст. мали праці М. А. Гредескула, який намагався досліджувати право на базі «соціологічного мето­ду», «не як мертвий текст певного логічного змісту», що існує, а по­тім змінюється іншим, а як живе суспільне явище». Природу права

Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница - student2.ru 1 Муромцев С. А. Определение и основное разделение права. — С. 47—48.

2 Там само.—С. 164.
3Там само.—С. 153.

4 Муромцев С. А. Право и справедливость // Северньїй вестник. — 1892. — № 2.—С. 251.

як суспільного явища він намагався розкрити як «порядок відносин між людьми»1.

Особливе місце в процесах «соціологізації» російської юридичної науки займають праці Л. Петражицького. У вітчизняній літературі його традиційно відносять до представників так званого «психоло­гічного напряму» в теорії права. Проте така оцінка в світлі сучасних уявлень виявляється не зовсім точною. Хоча він не використовував термін «соціологія права», його концепція знаходиться в проблем­ному колі цієї галузі знань, а методологія співзвучна мікросоціоло-гічним теоріям другої половини XX ст.2 За свідченням А. Подгуре-цького, саме створення «соціології права» мало вінчати теоретичні пошуки Л. Петражицького. Західні дослідники називають Л. Пет­ражицького одним із засновників сучасної соціології права3.

Л. Петражицький відкидає тлумачення права як «команди, на­казу» «волі верховної політичної влади», визначаючи його через аналіз правовідносин. «Правовідносини не є чимось відмінним від правових обов'язків», оскільки «наші права закріплені за нами, на­лежать нам, як наш актив, борги інших людей...». «Те, що з погля­ду обтяження, пасиву однієї сторони є її правовим обов'язком, з точ­ки зору нейтральної точки зору називається правовідносинами»4. Проте це лише перший крок до розкриття сутності права, яке стає реальністю лише через відтворення в правових емоціях — особли­вих соціально-психологічних настроях, що виникають в результаті усвідомлення певних фактів буття. Реальний зв'язок людей відбу­вається через правові емоції. При цьому з правовим обов'язком по­в'язані правові емоції імперативного типу, а з домаганням — атри­бутивного типу. «Право, як особливий тип реальних феноменів утворюють етичні переживання, емоції яких мають атрибутивний характер»5. Л. Петражицький доводив, що офіційне право має від­повідати економічним потребам суспільства та рівню його мора-

Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница - student2.ru 1 Гредескул Н.А. Современньїе вопросьі права. — Харьков, 1906. — С. 10 —

16. Он же. К ученню об осуществлении права. — Харьков, 1900. —

С. 234—235. 1 Ко'ійегА., Кшазпешзкі ^. ТЬе (іеуеіортепі оі ЬЬе Восіоіо^у оі Ьа^ іп Роіапсі

// ІпіегпаіІопаІ .Іоигпаі ої іЬе 8осіо1о£у оі Ьа*. — 1985. — Уоі. 13. —

І'. 262. 1 Тотавіс В. ІЬШ. — Р. 3.

Истражицкий Л. И. Теория права в государстве в связи с теорией

■ Фіївственности. — Т. 1.— СПб., 1909. — С. 51. І Нічпражицкий Л. И. Там само. — С. 85.



Розділ 2

Історія соціології права



Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница - student2.ru Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница - student2.ru Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница - student2.ru Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 3 страница - student2.ru льного розвитку, а позитивне право складає лише частину права, що реально функціонує. Він заперечував позитивістський підхід, згідно з яким лише держава творить право, встановлюючи його принципи, норми. В центрі його праць — дослідження впливу різ­них форм соціального буття на право, а також вплив права на реаль­ні феномени людської поведінки, суспільні інститути. Його виснов­ки щодо обумовленості генезису права та його стадій розвитку, мо­тиваційних та освітніх функцій права, концепція правової політики мали значний вплив на становлення та розвиток соціології права. Не випадково, що серед тих, хто слухав його лекції на юридичному факультеті Петербурзького університету були П. Сорокін, М. Тіма-шев, Г. Гурвіч, М. Лазарсон; троє останніх внесли значний вклад у становлення соціології права. За оцінкою А. Подгурецького, поль­ська школа соціології права сформувалася під безпосереднім впли­вом Л. Петражицького1.

Наши рекомендации