Основні ознаки соціальної організації
Суспільство як соціальна реальність упорядковано не тільки інституціально, а й організаційно. Соціальна організація є певним способом спільної діяльності людей, за якої вона набуває форми впорядкованої, врегульованої, скоординованої, спрямованої на досягнення конкретних цілей взаємодії. Організація як процес налагодження та узгодження поведінки індивідів притаманна всім суспільним утворенням: об'єднанням людей, закладам, установам тощо.
Соціальна організація— соціальна група, орієнтована на досягнення взаємопов'язаних специфічних цілей і формування високо-формалізованих структур.
Багато соціологів називають соціальні організації різновидом соціального інституту, але вони мають відмінні від них ознаки:
1. Соціальна організація утворена усвідомлено і цілеспрямовано для досягнення конкретних цілей своєї діяльності. Вона є певним засобом (інструментом) розв'язання завдань. Переслідувана організацією мета не обов'язково збігається з цілями людей, що беруть участь у її діяльності. Тому організація створює різні системи стимулювання, за допомогою яких залучає індивідів до діяльності для досягнення загальної мети.
2. Соціальна організація має чіткий загальнообов'язковий порядок, а система її статусів і ролей — ієрархічну структуру. їй властивий високий ступінь формалізації відносин. Відповідно, правила, регламенти, розпорядок охоплюють усю сферу поведінки її учасників, соціальні ролі яких чітко визначені, а відносини передбачають владу і підпорядкування (субординацію).
3. Для підтримування стабільності відносин, координації дій кожна організація повинна мати координаційний орган або систему управління.
Функції її різноманітні, а оптимальний їх набір залежить від цілей організації, зовнішнього середовища.
Диференціація завдань і координація дій на етапі їх реалізації впливають на структуру і форму організації. Основним критерієм структурування соціальних організацій є ступінь формалізації існуючих у них відносин. З урахуванням його розрізняють формальні й неформальні організації.
Формальні організації. Вони будують соціальні відносини на підставі регламентації зв'язків, статусів, норм. Ними є, наприклад, промислове підприємство, фірма, університет, муніципальна структура (мерія). Основою формальної організації є поділ праці, її спеціалізація за функціональною ознакою. Чим розвинутіша спеціалізація, тим багатостороннішими і складнішими будуть адміністративні функції, тим багатогранніша структура організації. Формальна організація нагадує піраміду, в якій завдання диференційовані на кількох рівнях. Крім горизонтального поділу праці, їй притаманна координація, керівництво (ієрархія посадових позицій) і різні спеціалізації по вертикалі. Формальна організація — раціональна, для неї характерні службові зв'язки між індивідами; вона принципово безособова, тобто розрахована на абстрактних індивідів, між якими встановлюються стандартизовані відносини, засновані на формально-діловому спілкуванні. За певних умов ці особливості формальної організації перетворюють її на бюрократичну систему.
На думку М. Вебера, бюрократія є найкращою адміністративною формою для раціонального або ефективного досягнення організаційних завдань.
Переваги бюрократії найпомітніші, якщо їй під час виконання службових обов'язків вдається виключити особисті, ірраціональні та емоційні елементи. Бюрократії притаманні: раціональність, надійність, економічність та ефективність, невиразність, нейтральність, ієрархічність, законність дій, централізація влади адміністрування, довгострокова служба, просування на основі старшинства чи заслуг, фіксована платня, лояльність кожного працівника до організації, прагнення дотримуватися встановлених правил. Головний її недолік полягає у відсутності гнучкості, шаблонності дій.
Неформальні організації. Ґрунтуються вони на товариських взаєминах та особистому виборі зв'язків учасників і характеризуються соціальною самостійністю. Ними є любительські групи, відносини лідерства, симпатій тощо. Неформальна організація має значний вплив на формальну і прагне змінити існуючі в ній відносини за своїми потребами.
Переважна більшість цілей, які ставлять перед собою люди, соціальні спільноти, неможливо досягнути без соціальних організацій, що зумовлює їх повсюдність і різноманітність. Найбільш значущі серед них:
— організації з виробництва товарів і послуг (промислові, сільськогосподарські, сервісні підприємства і фірми, фінансові установи, банки);
— організації в галузі освіти (дошкільні, шкільні, вищі навчальні заклади, заклади додаткової освіти);
— організації в галузі медичного обслуговування, охорони здоров'я, відпочинку, фізичної культури і спорту (лікарні, санаторії, туристичні бази, стадіони);
— науково-дослідні організації;
— органи законодавчої, виконавчої влади.
Їх називають ще діловими організаціями, які виконують суспільно корисні функції: кооперацію, співробітництво, підпорядкування (співпідпорядкування), управління, соціальний контроль.
Загалом кожна організація існує у специфічному фізичному, технологічному, культурному, політичному і соціальному оточенні, повинна адаптуватися до нього і співіснувати з ним. Немає організацій самодостатніх, закритих. Усі вони, щоб існувати, функціонувати, досягати цілей, повинні мати численні зв'язки з навколишнім світом.
Запитання. Завдання
1. Чому поняття «соціальний інститут» посідає одне з центральних місць у соціології?
2. Охарактеризуйте основні ознаки соціального інституту.
3. Які умови виникнення і становлення соціальних інститутів?
4. Охарактеризуйте умови успішного функціонування соціальних інститутів.
5. У чому полягають основні функції та дисфункції сучасних соціальних інститутів в Україні?
6. Продемонструйте багатозначність терміна «соціальна організація».
7. У чому полягає відмінність між соціальним інститутом і соціальною організацією?
8. Охарактеризуйте формальну та неформальну соціальні організації.
9. Які основні ознаки характеризують бюрократію?
Андрущенко