Соціальні утопії Т. Мора і Т. Кампанелли
Пошуки соціальних Ідеалів і найкращих форм державного устрою, здатних забезпечити досягнення загального добра і блага, відбувалися не лише на шляхах вирішення проблем індивідуалізму, свободи особистості і визнання приватної власності як атрибута індивідуальної свободи.
Паралельно з індивідуалістичними концепціями в XVI— XVII ст. зароджується розуміння значення суспільної власності та колективістських заеад у соціальному житті і висловлюється критика порядків, заснованих на особистому
інтересі, приватній власності і породжуваній ними соціальній несправедливості.
З'являються концепції утопічного соціалізму, в основі яких лежать комунітарні принципи організації суспільства, основоположниками яких були Т. Мор і Т. Кампанелла.
Томас Мор (1478—1535) —англійський письменник, політичний діяч і гуманіст, автор праці «Золота книга така ж корисна, як і забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія», більш відомої під назвою «Утопія». За відмову визнати короля главою церкви він страчений, у 1935 р. канонізований і визнаний святим.
Джованні Доменіко Кампанелла (в чернецтві — Томма-зо) (1568—1639) — італійський філософ, утопічний комуніст. З 15 років — чернець монастиря ордену домініканців; за організацію повстання проти Іспанського поневолення Неаполітанського королівства засуджений на довічне заточення. 27 років провів у в'язниці, де піддавався жахливим тортурам. У неволі й написав свою знамениту книгу «Місто Сонця» (1602), видану в 1623 р., у якій виклав ідеї утопічного комунізму.
У своїх творах Т. Мор і Т. Кампанелла проповідують ідеї соціальної рівності, братерства і взаємодопомоги, можливих на основі суспільної власності.
Т. Мора — сина лондонського юриста і придворного короля та Т. Кампанеллу — сина бідного чоботаря об'єднує трагічність долі, переконаність у можливості створення щасливого людського життя завдяки спільній праці при наявності спільного майна, усунення приватної власності на засоби виробництва як основи всіх людських нещасть. Обидва— гуманісти, мрійники, вороги приватної власності, прихильники усуспільненого виробництва, де праця по чотири — шість годин на день є обов'язковою для кожного громадянина, розподіл відбувається згідно з розумно достатніми, але не надмірними потребами, а сама праця перетворюється в потребу.
Т. Мор переконаний, що «розподілити все порівну і по справедливості, а також щасливо керувати справами людськими можна не інакше, ніж цілком знищивши власність». Т. Кампанелла впевнений, що власність існує тому, що кожен має окреме житло, власну дружину і дітей, а з власності виникає себелюбство, обкрадання держави заради власного збагачення, що сприяє вихованню жадібності, зрадництва та лицемірства.
Соціальні утопії Мора і Кампанелли розділяє час, триваліший за століття. Вони різняться формою і логікою викладу, багатьма деталями, та дуже схожі між собою зміс-
том — у зображенні суспільного устрою, побудованого на загальнонародній власності, на основі якої здійснюються надії людей на рівність, справедливість, загальне щастя та братерство.
У Т. Мора і Т. Камианелли, як і у пізніших утопістів, не виникало сумніву, що цей справедливий устрій забезпечить усіх громадян умовами для нормального людського існування. Виборні посади, мудре колективне керівництво, виконання громадянами норм суспільного співжиття були додатковими гарантами в забезпеченні справедливості та добробуту. Ці утопії були революційним викликом індивідуалізмові, приватній власності, лицемірній релігії, жорстокій державі, яким протиставлялися колективізм, общинність, державна народна власність, істинна віра і справедлива держава.
Проте домінанта загального, колективного породжувала не менш складні проблеми, що залишалися поза увагою утопістів.
Приватна власність вимагала незалежності особистості, а остання пов'язана з проблемами свободи і вибору, які гарантували б держава чи суспільство.
Суспільна власність зумовлювала суверенність колективу, маси, суспільства, а проблема індивіда ставилась утопістами тільки у зв'язку з його обов'язками або ж правом обмеженого вибору.
В «Утопії» і «Місті Сонця» питання про свободу особистості не порушуються. Вони розглядаються лише в загальному плані визначених заздалегідь прав і обов'язків усіх членів держави. Життя на острові Утопія і в місті Сонця строго регламентовано. Жителі Утопії перебувають під постійним контролем, щоб ніхто не байдикував, а займався своїм ремеслом; людей годують бригадами, тут існує навіть ра'бська праця тощо. Ще більше регламентується життя в «Місті Сонця», де помешкання, спальні, ліжка — спільні, де строго контролюються шлюбні відносини, а їх суб'єкти підбираються начальниками, чоловіки й жінки носять майже однаковий одяг, ходять і працюють загонами і т. д. Все життя фактично проходить під контролем верховного правителя «Сонця» та його трьох співправителів — Пона (Міць), Сіна (Мудрість) і Мора (Любов). Вони не обираються за волею народу, а лише за угодою між собою. У їх розпорядженні — розгалужений чиновницький апарат посадових осіб.
Перші гуманістн-утопісти не відчували, що ідея народовладдя вступає в суперечність з незмінністю влади верховного жерця — Сонця і традиціями засновника острова Утопія— Утопа, який за допомогою свого геніального вчення
перетворив «дикий народ», що прийшов на острів, у найос-віченіший і створив такий спосіб життя, що перевершував усі інші. Т. Мор і Т. Кампанелла всупереч своїм демократичним переконанням підсвідомо закладали ідеологічні елементи культу особистості, відзначеної особливим талантом, розумом, доброчесністю і т. п.
Наївні і гуманні уявлення про життя утопічних комун, деталі побуту, праці, зображених Т. Мором та Т. Кампанел-лою, зворушували своїх читачів соціальними ідиліями майбутнього до того часу, доки споконвічні соціалістичні мрії не стали давати свої паростки і матеріалізуватися практично. У націонал-соціалістичній Німеччині практикували виведення породистого арійця. Грандіозні маніфестації та масові видовиська, комунальні кухні та гуртожитки, різноманітні табори — від піонерського до гітлерюгендівського і аж до концентраційного — ставали знаряддями колективістського виховання.
Читання творів утопістів сьогодні породжує не віру в світле майбутнє, а моторошну оцінку сьогодення і недавнього минулого, бо єдина уніформа більше асоціюється з уніфікованим одягом для хунвейбінів чи зеків, а образи Утопа чи Сонця — з геніальними вождями, вчителями і керманичами всіх часів і народів. Гуманісти-утопісти не могли спиратися на конкретний емпіричний матеріал. їхні праці належать до соціальної фантастики, і не їх вина, що фантастика минулого перетворюється в реалії нашого століття. Наведемо кілька таких прикладів.
Т. Мор, описуючи життя на острові Утопія, розповідає, Що там під час збирання врожаю сільські начальники повідомляли міські власті, скільки громадян ті мають прислати на сільгоспроботи. А описуючи міста утопійців, зауважує, що хто знає одне місто, той знає про всі: так вони схожі між собою. Кампанелла пише про чиновників так: «Посадові особи одержують більші і кращі порції, і із своїх порцій вони завжди виділяють що-небудь на стіл дітям...» Щось дуже схоже, але наполовину, з практикою реального соціалізму, де очікуваний «повний потік» благ так ніколи і не ринув, тоді як його недоліки реалізувались повною мірою, через край.
Не тільки утопісти, але й представники наукового соціалізму і комунізму і навіть їх критики були впевнені, що це суспільство дасть людям досить хліба. Але цього так і не сталося, бо проблема хліба однозначно пов'язана з проблемою свободи людини. Вже Монтеск'є розумів, що рівень розвитку «землеробства в країні залежить не від родючості, а від свободи». Не випадково голод у XX ст. в пе-
реважній більшості вражав країни з тоталітарним режимом. Страшний голодомор в Україні 1933 р. мав не природні, а соціально-політичні корені.
Помилялись і утопісти, гадаючи, що нагодувати людей можна без свободи. А свободи в їх утопіях не існує. Це не означає ідеалізації приватної власності й індивідуалізму. Просто це проблема для роздумів і пошуків нових рішень, оскільки, як мовиться, істина знаходиться посередині між крайнощами.