Яке буває розташування матеріалу та про частини промови і, насамперед, про вступ і про загальні настанови щодо нього
Є дві речі, що повинні бути правильно розміщені: частини самої промови і докази, що обґрунтовують справу. Тут ми не говоримо про розміщення слів, про що буде мова в IV-й книжці, де йтиметься про структуру ритмічної прози. Згідно з цим розташуванням частин двояким є ораторське розташування матеріалу, а саме: одне, що розміщує частини промови, інше, що розміщує підібрану кількість доказів. Перше вимагає більше місця і часу, друге — більше розсудливості та мистецтва в композиції. Отже, передусім поговоримо про перше, тобто про розташування частин промови, а тоді викладемо друге.
Промова поділяється на три основні частини: вступ, виклад справи і закінчення.
Вступ — це приступання і неначе шлях до промови. Виклад справи — це саме тіло промови, в якому викладаємо те, до чого прямуємо в промові. А закінчення промови — це кінець і її завершення. Ці частини, природно, є в кожній серйозній промові, як це буде ясно кожному, хто роздумував над цим. Поговоримо детально і точніше про кожну з них.
Щодо вступу, тобто, коли треба ним користуватися, а коли ні, то про це слушно поміркувати передусім. Інколи користуємося вступами, інколи можемо їх пропускати. Вступів є два види: початок та інсинуація 2, і користуються ними, звичайно, у викладі різних тем.
Не треба користуватися вступами, коли сама велич справи сягає того, чого іншим разом не можна досягти промовою. Та дарма їх застосовувати тоді, /67зв./ коли суддя вже раніше підготувався до даної справи, або зайнятий, або замало часу, або коли вища влада змушує розпочинати від викладу самої справи.
Далі, початком і прямим вступом користуємося в низькому, сумнівному, неясному роді справи або взагалі тоді, коли слухачі не настроєні вороже, ані не є друзями, але тому, щоб завоювати їхню прихильність, адже ж вони ні вороги, ні друзі. А коли справа сумнівна і частково гидка, а частково чесна, то увага збуджується низьким і незначним родом промови, а в неясній треба дати пояснення. \202\
Інсинуацію треба застосовувати тоді, коли сам виклад справи не досить чесний, предмет розгляду нікчемний чи то з природи чи на думку людей, або думка слухача переконана або занята тим, що раніше сказали оратори, або вона втомлена і знесилена (Ціцерон, «Про підбір матеріалу», кн. I, 140; Учитель Гереннія кн. I, 14; Квінтіліан, кн. IV, 1).
Щоб правильно і успішно будувати вступ, треба дотримуватись такого:
1. Вступи треба винаходити після всього, а не спочатку, перевіривши і переглянувши раніше всю справу, бо інакше дарм.а починати всю працю і бажаючий не зможе скласти початку промови, і такому ораторові може трапитись те, що тому юнакові, про якого згадує Квінтіліан (кн. 1), котрий завзято шукав три дні, а правдивого вступу таж і не знайшов. Далі, хоч інколи і знаходиться початок, однак банальний, простий, загальний і найменше пристосований до обраної теми.
2. Щоб можна було легко складати і викладати вступи, то той, що хоче промовляти, повинен звернути свою увагу на обставини речей, осіб і місць: що, в кого, за кого, проти кого, в якому місці та стані речей, як прийнято про саму річ говорити. Розглянувши так обставини, легко можна буде складати початки, а оскільки їх взято з самої суті справи, тобто з обставини, вони добре поєднуються зі справою і поставленою темою.
3. Початки промов вимагають скромних думок, голосу та вигляду обличчя промовця, та навіть у справі, що не підлягає сумніву, хай не надто показує він свою самовпевненість, бо суддя, а також слухач ненавидять самовпевнених промов /68/ і, тому що вони розуміють свої права, вимагають також поваги.
4. Початки [промов] повинні бути завжди докладні, дотепні, з майстерно побудованими реченнями, тому що в них мають виявитись знання і розум промовця. Вони повинні весь час тішити слухача, але так, щоб приховувалась показовість і старанність, бо, здається, мистецтво оратора взагалі застосовується проти судді, і стає підозрілим все те, що виявляє надмірність і старанність.
5. Часто початки не повинні бути навальними та дуже жвавими, бо вони застосовуються, щоб здобути прихильність і доброзичливість, а не викликати якийсь запал, до чого служить навальність. Далі, як на гладіаторських змаганнях, де все вирішує меч, перед зустріччю відбувається багато чого, що, здається, має значення не для рани, а для вигляду, так і у вступі прамови не треба вживати бойової навальності, бо тут потрібна не сила, а насолода. Немає нічого в природі, щоб \203\ захоплювало б все зразу, але те все, що виникає і діється, навіть сама природа дуже чіпко забезпечила легшими початками.
6. Як хоромам і храмам відповідають передсінки, так і відношення повинні зберігати початки до своїх справ. Отже, треба уникати надмірної довжини, щоб початок не розростався до розділу і щоб не втомлював слухачів, яких повинен підготовити (до слухання промови). Нехай вони мають характер вступних відомостей, а не головної частини, хай вказують, як щось сталось, а не те, про що буде говорити оратор.
7. Початки повинні поєднуватись з власне промовою не так, як кифара 3, вдарена дротиком, а щоб здавалося, що члени тісно поєднуються з усім тілом.
8. Що стосується мовно-стилістичного оформлення початків, то треба вживати звичайні слова, а не якісь особливі, чи то метафоричні, чи застарілі, чи ті, які дозволяються тільки поетам. Причина цього полягає в тому, що напочатку [слухачі] ще не прийняли оратора, а за ним тільки слідкує їхня свіжа увага. Свобода [вживання різних слів] дається тільки тоді коли [оратор] уже захопив і з’єднав душі слухачів. /68зв./
Розділ другий