Прийоми розмивання смсилового значення
Сутність цих прийомів полягає в застосуванні в текстах мовних висловів без точного смислового значення.
У різних знакових ситуаціях різні люди можуть їх зрозуміти по-своєму. Окрім того, в різних ідеологіях смислове значення таких слів може значне відрізнятися. До таких висловів, зазвичай, відносять «лозунгові слова» й «пусті формули».
«Лозунгові слова» відіграють значну роль у створенні переконливості ідеологічного тексту. Їх функція передусім полягає у впливі не на розум людини, а на її почуття. Як приклад можна навести такі слова: свобода, рівність, братерство, справедливість, демократія, безпека, мир, загальний добробут, громадське благо, цінність для суспільства тощо. Усі вони в системі цінностей людини займають позитивне місце, тому тексти, де ці вислови застосовуються, також будуть сприйматися позитивно.
«Пусті формули» відрізняються від «лозунгових слів»тим, що слова, які їм відповідають, не займають центрального місця в системі цінностей людини, бо не несуть яскраво вираженої позитивної оцінки. Однак вони близькі до символічних слів тим, що застосовуються в контекстах, немовби маючи чітке смислове значення,хоча насправді його немає. Це, наприклад, такі вислови, як якість життя, засіки Батьківщини тощо.
Прийом «синтаксичне перетворення»
Сутність цього прийому полягає у виборі порядку слів у висловах, що застосовуються в процесі аргументації/критики як аргументи або теза.
P.M. Блакар наводить для прикладу такі два речення:
«Поліція захопила демонстрантів;
«Демонстранти були захоплені поліцією».
Тут граматичні форми неявно, але прямо вказують на різні контексти. У прикладі (1) поліція діє більш-менш активно (поліція проводила акцію, вона діяла). У прикладі (2), навпаки, здається, що саме демонстранти поводилися активно й поліція вимушена була діяти проти них.
Брехливий аргумент
Це прийом, який полягає у використанні в процесі аргументації/критики аргументу, хибність якого відома пропоненту/опоненту. Це може бути застосування як аргументу неіснуючого факту, посилання на подію, що не мала місця в дійсності, вказівка на неіснуючих свідків, хибне узагальнення, хибна цитата тощо.
Існують різновиди цього прийому, до яких відносяться: частково брехливий аргумент; безглуздий аргумент; тактичний брехливий аргумент; неприкритий брехливий аргумент; неправомірне звернення до науки; брехливий аргумент як передумова запитання; брехливий аргумент, що не промовляється; подвійна бухгалтерія; зв'язок аргументів; адвокатський аргумент.
Аргумент до особи
Супротивникові приписуються такі недоліки, реальні або уявні, які зображають його в кумедному вигляді, критикують його розумові здібності, підривають довіру до його міркувань. Це дуже розповсюджений довід, який навіть має власну назву — argumentum ad personam.
Мета застосування аргументу до особи— відвернути увагу від змісту того, про що говорить супротивник, і представити його особу як предмет звинувачень та критики.
До числа аргументів до особи можна віднести випадки, з метою спростування обвинувачення намагаються навести позитивні якості підзахисного. З тонким гумором розкриває застосування таких аргументів А. П. Чехов в оповіданні «Випадок із судової практики».
Аргумент до публіки
Замість обгрунтування тези, її істинності чи хибності об'єктивними аргументами, намагаються спертися на думку, почуття, настрій слухачів, які присутні при спорі.
Іноді в ролі публіки може виступати навіть випадковий перехожий. Уявіть собі, ви сперечаєтеся зі своїм співрозмовником у коридорі своєї установи, повз вас проходить людина, ваш опонент хапає його за руку й намагається втягнути в суперечку: «Ви тільки послухайте, що він говорить. Хіба це може бути істиною! Повтори ще раз свої аргументи!»
Особливої значущості цей аргумент набуває, коли сперечальник намагається апелювати до матеріальної вигоди присутніх.
Аргумент до мас
Сутність цього прийому полягає в тому, що людина намагається схилити на свій бік широке коло слухачів, використовуючи національні та расові забобони, неправдиві обіцянки, класові інтереси тощо. Найчастіше такі аргументи застосовуються в політичних диспутах. Іноді цей прийом ще називають демагогією.
Аргумент до людини
На підтримку власної позиції людина наводить підстави, які висуваються супротивною стороною в спорі, або такі, що випливають з прийнятих нею аргументів.
Аргумент до людини буде некоректним лише в тому випадку, коли той, хто його використовує, не поділяє точки зору супротивника, а лише робить вигляд, ніби приєднується до загальної платформи.
Аргумент до пихи
Цей прийом полягає в розхвалюванні супротивника з надією на те, що, зворушений компліментами, він подобрішає, розм'якне і стане поступливішим. Для цього застосовуються різноманітні компліменти: «Ви ж розумна людина, кваліфікований спеціаліст...», «З вашим досвідом роботи ви мене зрозумієте...», «Звичайно, такий аргумент не можна було б навести у суперечці з неосвіченою людиною, бо вона його б не зрозуміла і не оцінила б...», «Ви, як людина розумна, не будете заперечувати, що...», «Нам з вами, звичайно, зрозуміло, що...». Іноді не вживають жодних компліментів, а лише натякають на те, що до розуму співрозмовника ставляться з особливою повагою. Подібний прийом особливо часто застосовується в суперечках заради переконання. У літературі його ще називають «підмазування аргументу».
Аргумент до авторитету
Людина для підтримки власної точки зору посилається на ідеї, імена й погляди людей, які є авторитетами для супротивника. Навіть, якщо він не підтримує їх, аргумент до авторитету застосовується з огляду на те, що супротивник не насмілиться сперечатися з ним.
Аргумент до авторитету має багато різноманітних форм. Так, апелюють до авторитету суспільної думки: «Вважається загальновизнаним, що...», «Ніхто не сумнівається в тому, що...». У таких випадках доцільно буде запитати, чи людина, яка наводить такий аргумент, вважає його загальновизнаним і чому ніхто не повинен сумніватися, коли ви, наприклад, маєте сумніви щодо цього положення. Апелюють також до авторитету аудиторії: «Присутні погодяться з тим, що...», до авторитету установи: «А в інституті філософії НАН України вважають, що.. », до авторитету посади: «Я не можу помилятися, бо я ж все-таки професор», до авторитету віку: «Коли вам буде стільки років, як мені...», до власного авторитету: «Ну, знаєте, такого я взагалі не розумію...», до авторитету супротивника: «Але ж ви самі говорили, що...» тощо.