Унітаріянсько-універсалістська церква 2 страница

У книгах Габбарда описуються різні апарати щодо перевірки наявности в людині «ігарамів» та щодо їх видалення. Проте не описується механізму дії - це таємниця Церкви Наукології. А таєм­ний овоч завжди звабливий - і не лише для легковірів, а й для поважних людей. Ось чому Церква Наукології стала світовим явищем, має 6 мільйонів вірних, з них до 2 мільйонів активних. Перша «свята» книга Габбарда «Діанетика: сучасна наука розумового здоров'я» багато разів перевидавалася, перекладена на 12 мов світу, загальний наклад її — 14 мільйонів примірників.

Церква дає гарантії, що кожна людина, вірна принципам Габбарда, може очиститися від прожитих обтяжуючих досвідів-інграмів, пройшовши цикл дослідів. Ставши чистою, людина звільняється від дальших перевтілень. Але їй ще треба пройти 8 щаблів удосконалення, і лише тоді людина одержує повний контроль над своїм життям, як сказано у Габбарда, контроль над Матерією, Енергією, Часом і Простором.

Що й казати - казка трудна, але з гарним кінцем! Шкода тільки, що її автор, Лафаєт Рональд Габбард, який, здавалося б, мав би сам першим досягти повного контролю над своїм житгям, помер у 74 роки і цим спростував реальність своєї релігії-казки, густо замішаній на класичному Буддизмі.

Габбард не приховував пов'язання свого культу зі східними релігіями і, насамперед, з Буддизмом. Він дошукався в анналах ціє^ї релігії твердження, ніби справа Будди має бути довершена на Заході через дві з половиною тисячі років. «Так, ми закінчили її!» -вигукнув Габбард в одній статті.

У чому ж полягає це закінчення? Наукологія приписує собі честь розв'язання проблеми виходу із замкненого кола перевтілення душ, звільнення від виявлених нашарувань гріхів у минулих тілах. Це «відкриття» Наукології Габбарда не виглядає надто перекон­ливим, оскільки і в Індуїзмі, і в Буддизмі накреслені шляхи закінчення перевтілень. Кожне нове життя нібито є досконалішим за попереднє, і, нарешті, настає момент, коли душа так очищається, що зливається з Вишною, Буддою і навіть з Брахманом - творцем Всесвіту.

Наукологи-габбардисти внесли в цю стару-престару систему переселень духів хіба що тільки те, що можна скоротити перебіг очищення різними експериментами сучасної фізики. Інше «відкрит­тя» аналізованого культу — введення в орбіту Буддизму священної книги християн - Біблії. Щоправда, Церква Наукології не схильна трактувати Біблію як священну книгу, а як похідну від інших релігій, (окрема, від поганських вірувань стародавніх єгиптян. Ось один із святотатських випадів Габбарда проти Святого Письма: «Не дивно, що, читаючи християнську Біблію, ми виявляємо, що дивимось на єгипетську книгу мертвих. І притчі, які ми знаходимо в Новому Заповіті, вже зустрічалися нам раніше у багатьох інших місцях. Й одним з них є Єгипетська книга мертвих, яка значно давніша Нового Заповіту».

Конкретизуючи свою думку щодо неоригінальности Біблії, «пророк» Церкви Наукології твердив, що Бог, в якого вірять християни, набагато ліпше охарактеризований у книгах Веди (священних книгах індуїстської релігії), ніж у Біблії. Звідси начебто випливає думка, що Біблія є плагіатом не тільки Єгипетської книги мертвих, а й індуїстських вед. Ці довільні й чисто суб'єктивні порівняння не витримують жодної критики не лише з погляду наукової біблеїстики, а й елементарної логіки.

Поширюючи свою вигадану «релігію» переважно в христи­янських країнах, Габбард і його підручні не могли не враховувати особливостей Християнської релігії, уявлень про Бога, про гріх, спасіння. Тому буддистсько-індуїстську концепцію багатобожжя вони намагалися якось узгодити з християнським ученням про єдиного Бога в трьох іпостасях. Ми вже бачили, як західні культи і секти робили з трьох осіб пресвятої Трійці трьох різних Богів у різних комбінаціях і різній взаємозалежности між ними. Церква ж Наукології внесла і свою «лепту» в цей хор єретичних перекручень. Устами свого «пророка» вона твердить, що є боги над богами, і ще - боги над богами Всесвіту. Це, в туманних уявленнях Церкви Наукології, немовби якась піраміда з верховним богом на вершині й численними меншими богами під ним, тобто типове поганське багатобожжя. Таку «науку» людство вже перейшло багато століть тому, але модерні секти повертаються до неї знову і знову, будучи неспроможними осягнути просту і величну панораму правдивого Божого плану спасіння через Господа Ісуса Христа.

Концепція багатобожжя, яку висувають габбардисти з Церкви Наукології, торкається й особи Христа. Вони знають, що Ісус був на Землі й був розіп'ятий на хресті. Але вони заперечують унікаль­ність цього факту, твердячи, що месій (тобто Христів) було багато і до Ісуса: «У нас є й інші Месії, в тому числі й Христос». Так само, за їхньою логікою, хрест описаний (ще до розп'яття на ньому Ісуса) в індуїстських ведах і, як символ, він присутній у Всесвіті. Наукологія заперечує існування раю і пекла, гріха й необхідносте спасіння чи покаяння. Усі проблеми, пов'язані зі спасінням, Церква Наукології розв'язує одним махом - через низку перевтілень, звільнення від нагромаджених у минулих життях прикрих досвідів-інграмів і набуття людиною богоподібности.

Церква Наукології не є ніякою Церквою, а вигаданим, штуч­ним «вінегретом» елементів Буддизму, індуїзму та сучасних техно­логічних, наукових і науковоподібних концепцій. У всіх своїх твер­дженнях цей східний культ повністю розходиться з Християнством.

Запитання

1. Як письменник-фантаст Габбард створював Церкву Наукології?

2. Що він запозичив для свого культу зі східних релігій Буддизму й Індуїзму?

3. У чому полягає помилковість тверджень цього культу стосовно Біблії?

ЗМІШАНІ ЗАХІДНО-СХІДНІ КУЛЬТИ І СЕКТИ

ТЕОСОФІЯ

Перш ніж перейти до розгляду Теософії як першооснови змішаних культів і сект нового часу, зупинимося на деяких спільних рисах цього роду релігійно-містичних новоутворень.

Їх характеристика включає кілька важливих положень:

1. Усі вони чужі і навіть ворожі Християнству, Біблії, засуджують Християнську релігію у всіх трьох її концепціях та від­ повідних цим концепціям Церквах: Православній, Католицькій та Протестантській.

2. Усі вони виникли, починаючи з останньої чверті XIX ст., та особливо поширилися у XX ст., а їх подальше множення і глобальне розповсюдження припадає на останню чверть XX ст., тобто на час, в який ми живемо.

3. Більшість з них старається пов'язати здобутки модерної філософії з такими елементами східних філософій, як пантеїзм (Бог в усьому) і монізм (вчення про матеріяльно-духовну єдність всього існуючого).

4. Усі вони з'єднують наукові знання і духовність із забобонами, з віруваннями в перевтілення, в карму, в учення східних гуру, у звичайне відьмарство.

5. Частина з них реанімують стародавнє поганство, роблять з мітів «релігії» й «віри», практикують ідолопоклонські ритуали, і, як і в західних та східних культах, мають власних «пророків» і власні «святі писання».

6. Для них притаманні взаємна нетерпимість, фанатизм, про­паганда своєї винятковосте, виклик суспільству, порушення приписів моралі, прав людини і навіть конституційних законів держав.

Це основні спільні риси змішаних культів і сект. Є й інші риси, які їх єднають, про що буде мова при розгляді окремих угруповань. Є й відмінности в межах цих спільних рис.

Наприклад, їхнє вчення про перевтілення трактується одними як ступінчастий рух від нижчих до вищих форм (при можливому поверненні знову до нижчих форм); другими - як перехід душ тільки від людини до людини; третіми - як космічні мандри душ між Землею та іншими планетами тощо.

Цю еклектику мітичних, поганських, східних, західних вірувань проповідують часом дуже відомі постаті, як-от: філософ Ральф Емерсон, фізик Фритьоф Капра, актриса Шірлі Маклейн, вчені й письменники Артур Форд, Рута Монтгомері, Джин Діксон, що додатково приваблює простий люд, падкий на сенсації, до змішаних релігійних угруповань.

Змішані західно-східні культи й секти мають великий пропаган­дистський апарат, видають безліч журналів на багатьох мовах і мають свої філії ледь не в усіх країнах світу. Фахівці підрахували, що загалом є до п'яти тисяч філій цих груп з кількома мільйонами активних членів.

Матірним клубком і розсадником цих культів і сект стала Тео­софія - в перекладі «Божа Мудрість». Словосполучення гарне й благозвучне, але за ним стоїть вельми сумнівний зміст. Теософія ворожа історичному Християнству — «релігії чванства, відвертого самовивищування, засобу для осягнення своїх цілей, найлегшого засобу для досягнення добробуту, здійснення обману і набуття влади; зручного екрана для лицемірства». Ось так охарактеризувала Християнську релігію засновниця Теософії Олена Блаватська. Вона - українка за походженням, яка виїхала на Захід у другій половині XIX ст., захопилася Індуізмом та Буддизмом, переосмис­лила важливі положення цих релігій під кутом зору західних філософсько-релігійних вчень і 1875 р. створила новий культ під назвою «Теософія». Вона опублікувала про Теософію декілька поважних праць, головні з них «Вивчення Окультизму» та «Ключ до Теософії». Блаватська була розумною і начитаною жінкою, але Україна навряд чи повинна пишатися її розумом, бо він звів пані Олену на манівці - з прямої, ясної спасенної дороги віри в Господа нашого Ісуса Христа.

Европа, Америка, а в певному сенсі - цілий світ - переживали в останній чверті XIX ст. велику духовну кризу. Імперії душили свої колонії, провадили грабіжницькі війни. Вимотування багатіями останніх соків з робочого люду досягло небачених масштабів. Моральна розпуста наскрізь пронизувала національні організми й соціальні суспільства. Голос Церкви на захист соціяльних прав людей, що найвиразніше пролунав у енцикліці папи Римського Лева XIII «Рерум Новарум» (1891), мало ким був почутий, зокрема, тими морально спустошеними колами багатіїв і інтелігентів, які тільки формально називалися християнами, а насправді втратили образ і подобу Божу. Це був сприятливий фунт для поширення фальшивих західно-східних культів тилу Теософії, які проповідували марність усього реального і закликали до пошуків «бога» в самому собі. Ідеї Олени Блаватської, яка опанувала таємні знання індуїстських та буддистських мудреців, дуже приваблювали ті кола, які прагнули розумової і фізичної досконалости, аж до уподібнення самих себе... Богові. В Европі множилися теософські гуртки. Заможніші шукачі «нової духовности» втікали у гори Швейцарії і там у віллах і замках самовдосконалювалися, вивчали закони карми і спіритичні сеанси. На переломі XIX і XX ст.ст. теософське вчення перекинулося на другий берег Атлантики і поширилося по всіх Сполучених Штатах.

Що ж приваблювало людей у Теософії? Це, насамперед, заміна віри знаннями; і то неабиякими, а тайними, здатними звільнити людину від тягара життєвих проблем і зробити її богоподібною. Це також безособовість Бога, перед яким не треба нести відповідальності за свої дії адже теософи подрібнювали Бога на незчисленну кількість шматочків, переселяючи їх всередину кожного.

Заперечуючи Бога як особистість, теософи й чути нічого не хотіли про пресвяту Трійцю. В їх писаннях весь час виступає якесь «нутро»: «у нас самих», «всередині нас», «глибоко проникай у себе і знайдеш там Бога» тощо.

Це все старезні Індуїстські повір'я; але у вченні теософії вони були обгорнуті в модерні західні папірчики індивідуалізму й декадан­су. Бога вони замінили Божественним Законом, який є, як писала Олена Блаватська у книзі «Ключ до Теософії», «корінь усього, від якого все виходить і всередину якого все повертається наприкінці великого циклу буття». Безособовість, неконкретність і «розпороше­ність» Бога, розуміння йото як ідеї чи закону — усе це доносилося до читачів і слухачів під виглядом науки з поділом на цикли, категорії, за­кони. Це повинно було впливати на симпатиків і новиків Теософії, бо люди завжди, на жаль, більше вірять доказам науки, ніж доказам віри.

Особливо приваблювала інтелектуалів теософська антропо­логія — вчення про суть людини. Теософи навчають, що людина складається з семи частин: 1) тіла, 2) життєздатносте, 3) астрального тіла (духовного тіла, що перебуває у Космосі), 4) тваринної душі, 5) людської душі, 6) духовної душі, 7) енергії. Як бачимо, в цьому вигаданому поділові людини на сім частин (теософи могли б збіль­шити число складових людини і до десяти, адже 'їх теорії неможливо перевірити на практиці) вони взяли дещо від Християнства (хоч від нього віл яко відхрещуються), наприклад, християнське вчення про тіло, душу й дух людини. І це не поодинокий випадок. Адже й інші культи та секти, при всій їх ненависті до історичного Хрис­тиянства, паразитують на Християнстві, запозичуючи в нього ті чи інші положення або створюючи альтернативні вчення - свого роду антихристиянство на підвалинах християнських правд. Це тому, що Християнство- неперевершена, геніальна релігія, створена єдиним правдивим Богом, і створити щось зовсім протилежне йому не під силу жодному іншому розумові.

Ці сім частин людини теософи використовують, щоб продемон­струвати ступінчастий розвиток людини знизу догори - від фізичного тіла до енергії, в якій (тобто в сьомій частині) людина досягає безсмертя і спасіння. В теософській схемі Олени Блаватської та її послідовників знайшлося місце і для оцінки Ісуса Христа. Він розглядається нею приблизно так само, як стародавніми візан­тійськими єретиками монофізитами - не як людина, а як Божий Закон у кожній людині, тобто як абстракція, без індивідуального обличчя і без фізичної природи. Таку ж майбутність пророкують теософи і людині у вічности: після численних перевтілень і переходів через сім частин свого буття перейти, нарешті, в стан нирвани, тобто розчинитися в безособовому Космосі, втратити індивіду­альність, стати чистою енергією, що буде носитися і блукати в безкрайому Всесвіті. Як ця теорія ступінчастих переходів і перспек­тив загробного життя далека від Божих планів, Божої науки!

Запитання

1. Які шість спільних рис характеризують змішані культи і секти?

2. Хто така Олена Блаватська і на які релігії вона орієнту­валася, створюючи новий культ Теософії?

3. Охарактеризуйте суть вчення теософів про Бога, людину і спасіння.

ВЕЛИКЕ БІЛЕ БРАТСТВО

Щойно пані Олена Блаватська упокоїлась і душа її, швидше всього, перетворилась не в енергію, а пішла на відповідь перед правдивим Богом за створення нею Теософії, як ця Теософія почала колотися на дрібні друзки, мов крихке скло, кинуте на камінь. Уже в 90-х рр. XIX ст. з Теософського Товариства, яким його створила Блаватська, починають виходити «церкви», «толки», «братства», «школи». Вони, у свою чергу, розділяються на менші угруповання, які висовують на авансцену власних «святих» і «пророків». І\І

Наведено ЛИШе Невелику КІЛЬКІСТЬ ВІДКОЛІВ ВІД матірної Тгооїфп

- 1891 р. від Теософського Товариства відділилася група «Я той, що є». Свою назву група взяла з Книги Вихід (3: 14). Групу очолив колишній співробітник Блаватської Вільям Джадж, а згодом його замінив Вільям Гарлей.

- 1914 р. від Теософського Товариства відпало Антропософське Товариство, яке очолив Рудольф Стінер.

- 1916 р. утворюється угруповання «Вихідні Господарі».

- 1919 р. з групи «Я той, що є» виділяється нове утворення «Я той, що є,- Присутність». У цьому утворенні з'явилися свої «пророки» - Гай і Една Балларди, для яких у давнішій групі «Я той, що є» стало затісно й вони утворили свою «церкву».

- 1958 р. формується ще одне дочірнє угруповання теософського виводу - «Маяк на Вищому Рівні», що його очолили Марк та Елизавета Профети.

— 1962 р. панство Профети втягло в орбіту своїх вірувань інші відколені групи теософського спрямування, давши їм назву «Велике Біле Братство». Це словосполучення не нове; воно використовува­ лося ще в XIX ст. самою Блаватською, але у дещо вужчому значенні. На її таємні наради керівники регіональних філій Теософського Товариства приходили в білих ношах, тому ці наради мали робочі назви «Великого Білого Братства». І ось через кілька десятиліть ця назва була застосована до нової секти, яка стала у другій половині XX ст. однією з найагресивніших і найтоталітарніших.

- 1973 р., після упокоєння Марка Профета, його дружина Елизавета об'явила, що Марк став одним з «Вихідних Господарів» (з угруповання 1916 р.), набув ім'я Лонели і відтак звіщає вже через неї, Єлизавету. Природньо, що пані Профет змінила своє ім'я на індуїстське: Гуру Ма, тобто Просвітлений Пророк. Очолена нею група називається так: «Церква Загальна і Перемагаюча».

Як бачимо, теософи та 'їхні нащадки - це люди талановиті щодо вигадування все нових та нових назв, на організаційні тво­рення різних «церков». Теософія в наш час продовжує розквітати, хоча і не в тому класичному вигляді, який надала цьому Товариству його засновниця Олена Блаватська. Якщо Блаватська залучила до свого культу лише ретельно підібрані місця із східних вірувань, то згадані дочірні утворення змішали східні та західні знання й вірування в довільних дозах, шо кому подобалося. В хід пішли підміна понять, власні додатки до текстів Біблії, перекручення цитат, зіставлення незіставлюваного — справжнє знущання над першоджерелами різних релігій! Так, щоб довести чергову і явно абсурдну вигадку, нібито Бог є одночасно чоловічого й жіночого роду (Отець-Мати), фундатори Великого Білого Братства Марк і Єлизавета Профети просто додали до біблійних текстів слова й цілі фрази, які їм потрібні, Ось як вони повелися зі словами 1:3 зі святої Євангелії він Івана: «Усе через Нього повстало [за допомогою Слова, що вийшло з союзу Отця-Матері Бога], і ніщо, що повстало, не повстало без Нього [без цього синтезу]». (У квадратних дужках зазначені довільні вставки Профетів. - Д.С.). Звичайно, ці й інші автори численних «священних книг» Великого Білого Братства розраховували на простаків, які не помітять "їхніх маніпуляцій над біблійними текстами; тому вони дають таке пояснення своїм діям: мовляв, ми насвітлюємо втрачене або спотворене вчення Христа і одночасно публікуємо вчення Вихідних Господарів. Найбільше перекручень і хаотичної мішанини містять книги панства Профетів «Зійти на Найвищу Гору» і «Втрачені роки та втрачене вчення Ісуса».

Заявляючи, що вони йдуть за Біблією, автори писань Білого Братства брутально порушують попередження Біблії - не додавати до Слова Божого світських учень, не спотворювати Його Слова, не ставати під чуже ярмо з невірними.

Майже всі аспекти Біблії виявилися у Білого Братства і в Церкві Загальній і Перемагаючій перекрученими до невпізнання. Учення про Бога є мішаниною пантеїзму (Бог в усьому) й дуалізму (Бог начебто є одночасно і Отцем, і Матір'ю). Чимало вигадок нагромадили ці автори про особу Ісуса Христа. У них він - один з кількох Вихідних Господарів, який час від часу спілкується з білими братчиками. Або ж Христос вселяється в людей і вони стають теж Христами. Це відверто неправдиве приписування Христові тверджень, щоб учні сина людського (Ісуса) не сприймали як сина Божого (Христа). Подібне спекулятивне розмежування особи Господа надвоє: Ісуса - з одного боку, і Христа - з другого, не е оригінальною вигадкою «пророків» Білого Братства, бо це зустрічається і в інших культах.

Святий Дух трактується білими братчиками в дусі Індуїзму й Теософії: він є енергією. Святий Дух у них не має рис особи пресвятої Трійці, а є «вогнем Космосу», «первісною енергією природи», «силою, яка змушує битися серця, яка вселяє у будь-яку форму життя суть Отця-Матері Бога». Услід за західними культами, Біле Братство робить людину безгрішною, бо вона є частиною Бога і зло її не торкається, хіба лише тоді, коли людина перебуває в «синтетичному образі» (темний і вигаданий братчиками вираз, який мав би означати перебування людини в тілесному образі). Услід же за східними культами, Біле Братство трактує спасіння людини як вивільнення її від численних перероджень, заперечуючи ролю євхаристичної жертви Христа.

Твердження Профетів про викупну жертву крови Ісуса Христа межує з богохульством. Вони писали:. «Помилкова теорія щодо кровної жертви Ісуса,- яку сам він ніколи не проповідував,— була вигадана для потреб сьогоднішніх звичаїв, забобонів поганською ритуалу, що давно спростовані словом Господа. Бог-Батько не вимагав жертви від свого Сина, Христа Ісуса, чи будь-якого іншого втілення Христа як помазаного за гріхи світу». Теорія багатьох Христів, прирівнення Христа до Будди чи до інших східних гуру (просвітлених), змалювання райдужних сцен, як смертна людина може стати Богом - ось далеко не повний букет еклектичного західно-східного вчення Великого Білого Братства й інших подібних «церков», котрі генетичне походять з Теософії.

Угруповання білобратчиків мало своїх послідовників і в Україні. Довго вони не виявляли себе, аж поки не настав благословенний день проголошення незалежносте України. Ось тоді на повну силу виявився фанатизм цієї секти, її ворожість до удержавлення України. Українська філія Великого Білого Братства мала свої особливості: вона називала себе «Юсмалос», а її «пророк», кандидат наук з дослідного інституту неврології й психіятрії, Юрій Кривоногов, під виглядом наближення кінця світу готував бунти й акції непокори проти незалежносте України. Зрештою, політичний підтекст «духов­ної діяльносте» екстрасенса й гіпнотизера Кривоногова став предме­том відомої кримінальної справи після листопадового (1993 р.) захоп­лення білобратчиками-юсмаліянами катедрального собору св. Софії і вчинення святотатства в цій майже 1000 літній українській святині.

Цікаво, що українські білобратчики повністю використали науку закордонних учителів Великого Білого Братства, довівши її на практиці до абсурду. Так, «пророк» Кривоногов, згідно з наукою Профетів, нібито дістав інформацію від самого... Ісуса Христа. Його партнерша (і третя з числа дружина), недоучена журналістка-заочниця Марина Цвигун з Донецька одержала у сні «божественне навіювання» і перетворилася в живого «бога» під ім'ям Марії Деві Христос; адже у білобратчиків Бог є Отцем і Матір'ю! Змішавши грішне з праведним, старосвітські індуські легенди з персонажами Біблії, запаморочивши голови сотням довірливих людей впливом на їхню психіку біоенергетики, гіпнозу та різної ізотеричної (таємної) інформації, «пророк» Кривоногов і «богиня» Цвигун влаштували в Києві у листопаді 1993 р. шабаш для підготовки кінця світу, але локально: лише для міста Києва й України. У своїх листівках, віддрукованих за межами України накладом у 2 мільйони примір­ників, «богиня» і «пророк» накликали на місто Київ, Україну, її тодішнього Президента кари, страшніші за єгипетські, що описані в Біблії. Яких тільки образливих слів не було в цих листівках! Якою ненавистю до українського народу, до здобутої ним незалеж­носте вони переповнені! Впадає в око чисто шовіністична фразео­логія. Ніде українці не названі українцями, а все - «народ слов'янський», «праведні слов'яни», Київ - не столиця України, а «столица Древне-Киевской Руси».

Люди, які підбирали й читали ті наповнені жовчю ненависте прокламації, котрих було розкидано листопадовими вулицями і майданами більше, ніж опалих листків з дерев, одразу здогадувалися, чиїми білими нитками шита ця зловорожа пропаганда. Портретами Марини Цвигун в білій чалмі та у білій сукні, з двома піднятими пальцями (адже «богиня» — мати й батько одночасно) і кривою палицею в руці (можливо- натяк на «пророка» Кривоногова) були обклеєні вікна й двері будинків аж до третього поверху. Сплано-ваність цієї акції проти Української держави, Церкви, корінного народу була очевидною.

Антилюдський, тоталітарний характер української філії Великого Білого Братства, так званих юсмаліян, виявився, зокрема, в такому заклику, що містився у прокламації «Не омліть голови перед звіром»: «Віра в Бога Живого, Марію Деві Христос, забороняє вживати світ­ську їжу, лікуватися в лікарнях, обстежуватися, приймати ліки, капе-льниці й послуги кармічнкх лікарів-демонів. Тому ті з юсмаліян, хто потрапив до в'язниці, помирають від побиття й голоду. За світло на землі! Господь Бог забороняє без потреби доторкатися до юсмаліяни-на - буде кара нечестивому! Люди! Не опоганюйте Духа Божого! Закликаю всіх чесних людей надати допомогу святим Київ-града!»

А як же її було надати, цю допомогу,- 700 голодних, обдурених, заляканих чи фанатично налаштованих людей з різних кінців колишньої комуністичної імперії, коли і їжу брати, і ліки вживати «богиня» з «пророком» заборонили? Лють і ненависть не знають мови логіки й поміркованосте. Кинувши в очі своїм фанатичним обожнювачам місиво індуських вед, модерного містицизму, тео­софських лукавих мудрувань і зовнішньої біблійної термінології, люди з Великого Білого Братства не тільки потоптали ім'я Господнє -це цілком очевидно,- але й знеславили образ Божий - людину, яку ще недавно їхні натхненники навіть прирівнювали до свого Бога.

Запитання

1. Які культи виникли на основі Теософії?

2. Які перекручення християнського віровчення допустили засновники Великого Білого Братства і Церкви Загальної та Перемагаючої - Марк і Єлизавета Профети?

3. Охарактеризуйте акцію юсмаліян (української філії Великого Білого Братства) проти незалежності України в 1993 році.

РУН ВІРА

В Україні побутує думка, що РУН Віра (Рідна Українська Народна Віра) є суто українським явищем, про що й говорить її назва. Також вважається доведеним, що вона є реанімацією дохристиянського багатобожжя, поганських вірувань, якії мали місце до офіційного хрещення Київської Руси-України у 988 р. Однак РУН Віра, якою вона постає з товстелезної (у 1428 стор.) «священної книги», написаної «пророком» Левом Силенком, не віиглядає як цілком українське явище. Справді, РУН Віра розрахована на побутування виключно серед українців, але її джерела вказують на інтернаціональний еклектичний характер. Тому її на всіх підставах можна віднести до змішаних західно-східних культів і сект. Типові східні стародавні вірування Індуїзму, Кришнаїзму, Буддизму, Зороастризму перемішані тут з єгипетським сонцепоклонінням, елементами Юдаїзму й особливо - з давньою українською поган­ською мітологією. Ця остання є стрижнем, навколо якого будується вся «богословська» багатослівна аргументація пана Силенка та його прихильників в Україні й українській діяспорі.

На еклектичний характер РУН Віри вказує і сам Лев Силенко вже в самій назві своєї праці: «Мага Віра. Велике Світло Волі. Співвідношення Віри, Науки, Філософії, Історії». Отож, секта має передусім магічний характер. Вона культивує поклоніння світлу, тобто сонцю. Вона, як інші культи й секти змішаного типу, з'єднує каналами все, що можна і чого не можна з'єднати з діл янок знань, вірувань, фантазій і амбіцій. Тобто це є типовий шлях, яким ішли культи й секти нового часу.

І ще одна риса з'єднує РУН Віру з культами і сектами: це її ненависть до Християнства. З книги Лева Силенка «Мага Віра», яка вийшла друком 1979 р. при матеріяльній допомозі рунвірівців п'яти країн української діяспори (Великої Британії, США, Канади, Австралії, Західної Німеччини), а також з новіших витворів рун­вірівців уже в самій Україні «Мудрість української правди», «Святе Вчення Пророка й Учителя Лева Силенка» (обидві 1996 р.) та інших можна скласти цілий словник богохульних слів, усіх можливих негативних синонімів, оцінок святих Євангелій, особи Господа нашого Ісуса Христа, Церкви.

Хоч РУН Віра продовжує українську історію рівно на десять тисяч років, проте вона є зовсім новим явищем, її народження слід віднести до того періоду, коли писався еклектичний «гросбух» Лева Силенка - до 60-70-х рр. нашого XX ст. Цікаво, що в ці два десятиліття «народилася» безліч інших сект — як на Сході, так і на Заході. Простий збіг чи активізація дій ворога Божого і людського?

Професор Іван Огієнко (митрополит Іларіон) у своїй моно­графії «Дохристиянські вірування українського народу» (Вінніпег, 1965; перевидання - Київ, 1992) слушно вказує, що український народ позбувся багатобожжя і поганства ще у домогольський період (до 1240 р.), але деякі гуманні обряди старої віри ввів і пристосував до нової Християнської релігії, з якою зжився і яку полюбив усією душею. Згадана монографія Івана Огієнка є вдалою відповіддю на Силенкову «Магу Віру»; тому читачеві, який зважився б осилити «Магу Віру», варто було б одразу прочитати і книгу проф. Огієнка. Для нейтралізації. Для контрасту. Для логічного, а не ейфоричного сприйняття української мітології.

І хоч поганство зникло, давно вивітрилося з нашої історії, мов дим після пожежі, все ж окремі головешки могли де-не-де тліти. Таке бувало й раніше. Так, після прийняття Християнства Римською імперією при Костянтині Великому (313р.) через кілька десятиліть з'являється імператор Юліян (361-363 рр.), який заходився відновлювати в державі поганство. В історії Візантії і Риму він дістав прізвисько «Відступника», яке прилипло до його імені і стало його своєрідним історичним прізвищем.

Лев Силенко в одному місці своєї книги розповідає про коріння свого поганства. Коли він ще жив в Україні, до еміграції на Захід, його взяв на цвинтар, де були поховані предки, дід Трохим і там сказав слова, які Силенко наводить у книзі: «І отож, внуче мій, написано, що «Бог Ізрашів Саваоф», а значить, коли Ізраїлів, то не наш. У нас Дажбог, а ми Його онуки. І так воно на нашій землі завжди було і так має бути. Горе, що не всі знають цю благу вість. Не знають та й поклоняються зайшлим богам. А коли б знали, то воскресли б, як ось весною воскресає зерно новим життям. Я печать благословення на чоло твоє поклав, її ні смертю, ні життям стерти не можна. На дні душі вона. А мені мій батько поклав печать благословення. А йому — твої прапрадіди далекі. І тому ми з роду в рід живемо з печаттю віри Дажбогової. Твій батько боїться тобі про це сказати; я сказав і ти благословення моє в душі хорони... Рости мені на радість. А коли мене не стане, ти дітям своїм признайся, що твій дід любив Дажбога і гордився, що коріння життя глибоко живуть у землі рідній, у душі рідній, у небі рідному, у вірі рідній. У кожному колосочку, що ось на ниві цій росте, живе життя моє. Не стидайся, що діда твого язичником називають. Внуче мій, несказанна радосте моя, зачарую тебе навіки чарами віри моєї, і слово завжди стоятиме на варті душі твоєї».