Розділ 1 Теоретичні підходи до дослідження проблеми креативності

Зміст

Вступ. 2

Розділ 1 Теоретичні підходи до дослідження проблеми креативності 4

1.1. Визначення поняття «креативність». 4

1.2. Креативність в онтогенезі та вікові особливості її розвитку. 9

Розділ 2 Критерії та методи оцінки креативності 14

2.1 Критерії оцінки креативності у різних психологічних теоріях. 14

2.2. Методи оцінки креативності 18

Висновки. 22

Література. 23

Вступ

Ми живемо у еру нанотехнологій, коли наука і економіка розвиваються за рахунок одна одної. Наука актуалізує проблеми сучасного суспільства і вирішує їх. Ми перебуваємо у постійному русі і зіштовхуємося з труднощами, що стають з кожним днем все складніше і все більш незвичними. Знаходячи нові способи вирішення проблем ми відмовляємося від прямолінійного мислення і все рідше користуємося традиційними підходами. Саме з цього виникає наукове пізнання через вибір незвичної точки зору на, здавалося, звичні речі. Ми зробили величезний крок у розвитку людства і щоб зробити ще один нам життєво необхідна креативність.

Застосування креативного способу мислення – питання виживання у сучасному суспільстві. Він цікавить дослідників не лише у науковому контексті, а й у прикладному аспекті. Він необхідний у багатьох сферах професійної діяльності (PR, HR, IT та інше) і у повсякденному житті. У цьому і полягає соціальна актуальність даного питання.

Зараз існує безліч підходів до розуміння поняття креативності. Якщо Дж. Гілфорд і П. Торренс вважали, що це здатність до дивергентного мислення, то Ф. Баррон розглядав її як наслідок процесів уяви та символізації. Р. Стенберг наголошує на важливості утворення «продуктивних метафор», а С. Меднік висвітлює креативність, як здатність виходити за межі стереотипних асоціацій і оперувати більш широким семантичним полем.

Ф. Баррон та Х. Гарднер пов’язують креативність з цілепокладанням та вважають, що творчий процес – це свідома і цілеспрямована форма діяльності, спроба розширити наявні межі знань та усунути обмеження.

Наукова актуальністьполягає у тому, що аналіз наукових робіт показав, що вивчення поняття «креативність» знаходиться на етапі становлення та характеризується багатоаспектністю, суперечливістю, різноманіттям концепцій, гіпотез, теоретичних та емпіричних знань. Тому важливо проаналізувати накопичений науковий досвід задля висвітлення подальших напрямів розвитку цієї галузі.

Мета: визначення основних психологічних підходів вивчення креативності та методів і критеріїв її оцінки.

У ході роботи ми ставимо перед собою наступні задачі:

1) Здійснити теоретичний аналіз проблем визначення креативності та закономірностей її розвитку.

2) Проаналізувати підходи до виокремлення критеріїв оцінки креативності.

3) Описати класичні та сучасні методи вивчення креативності.

Розділ 1 Теоретичні підходи до дослідження проблеми креативності

1.1. Визначення поняття «креативність»

Для розуміння того, які виокремлюються критерії оцінки та методи для дослідження креативності, нам необхідно детальніше розглянути розуміння цього поняття у науковій літературі.

З моменту виникнення наукового інтересу і до сьогодення проблема креативності викликає безліч дискусій та суперечок у колі дослідників.

Вивчення цього поняття тісно пов’язано з розвитком у психології теорії творчості, творчої особистості, творчого мислення та творчих здібностей. Можна зауважити, що у процесі збагачення наукового знання щодо категорії «креативність» у психологічних дослідженнях, розширюється і поле значень цього поняття.

Дружинін В.М. зазначав, що творчість означає створення нового, яким може бути як перетворення у свідомості і поведінці людини, так і продукти її діяльності [2; 167]. Тобто, якщо творчість розглядається як специфічний процес, що призводить до створення нового, то креативність висвітлюється як потенціал, внутрішній ресурс людини.

Проте науковці і досі не досягли єдиної точки зору щодо того, чи існує креативність взагалі, або вона лише науковий конструкт. Існує безліч підходів до визначення креативності, тому майже неможливо вивести єдине узагальнене визначення.

А. Ребер у Великому тлумачному психологічному словнику дає наступне визначення:

Креативність – це розумові процеси, які призводять до вирішення, ідей, осмислення, створення художніх форм , теорій чи будь-яких продуктів, що є унікальними та новими [10].

У Великому психологічному словнику поняття трактується інакше:

Креативність – це творчі здібності людини, які можуть проявлятися у мисленні, почуттях, окремих видах діяльності, характеризувати особистість загалом і/або її окремі сторони, продукти діяльності, процес їх створення [7].

Ці визначення є узагальненими, вони вбирають у себе найважливіші елементи кожної теорії, але не висвітлюють їх у цілому. Тому розглянемо які існують підходи до визначення креативності.

Феномен креативності, як зазначалось раніше, розглядався багатьма вченими, що спричинило різні думки щодо загального визначення.

Вперше термін «креативність» (від лат. creatio – створення) використав у 1922 році Д. Симпсон для визначення здатності відмовитися від стереотипних способів мислення. Але цілеспрямоване активне вивчення креативності почалося лише у 50-их роках ХХ столітя.

Перші кроки у дослідженні цього питання були зроблені ще у 20-30 роках ХХ століття відомими дослідниками інтелекту Ч. Спірменом і Г. Волласом.

Креативність за Ч. Спірменом – це сила людського розуму, що створює новий зміст шляхом зміни і створення нових зв’язків.

Ці дослідники притримувались точки зору, що креативність є характеристикою, що взаємопов’язана з інтелектом і рівень їх розвитку корелює.

Раніше це питання не розглядалось як окреме явище. Біхевіоризм, як структуалізм і функціоналізм, не брали до уваги креативність взагалі та не висували ніяких нових ідей, що мали значення в контексті її дослідження. Гештальт-психологія розуміла креативність як інтуїтивний процес та розглядала її як творчий компонент інтелектуальних здібностей. Психоаналіз розглядав креативність як різновид невротичного мріяння і пов’язував з проявами інфантилізму. Але усі вони не визначали її як окреме функціональне утворення.

Найбільш відомим дослідником у цій галузі вважається Дж. Гілфорд, який висунув шістнадцять критеріїв креативності та об’єднав їх у поняття «дивергентного мислення» та виділив, за аналогією з IQ, коефіцієнт креативності Cr . Науковець притримувався думки, що креативність мало пов’язана з інтелектом і визначається незалежними факторами. У даному випадку це дивергентність мислення. Цей підхід виник на противагу попередньому і це була перша спроба виокремити креативність як окрему структуру, але вона ще не була повністю відірвана від інтелекту. Гілфорд є ідеологом вивчення креативності і можна сміливо сказати, що більшість теорій щодо креативності були створені або на підтвердження точки зору Гілфорда, або задля її спростування.

Прибічник Гілфорда Е. Торренс визначив це поняття як загальну здібність, яка базується на констеляції загального інтелекту, особистісних характеристик і здатності до продуктивного мислення.

Д.Б. Богоявленська робить спробу «виокремлення єдиного критерію творчого потенціалу особистості» [1]. Вона визначає як особливість інтелекту чи рівень мислення, як якісну визначеність вищого рівня інтелектуальної активності, що є соціально обумовленим явищем, яке розвивається у діяльності. Але це розглядається через призму особистості. Існує особистість, що володіє певною мотивацією і рисами. Інтелектуальна обдарованість виступає у якості необхідної, але недостатньої умови креативності. Головну роль у детермінації відіграє мотивація, цінності та особистісні риси [3].

Це є наступний підхід до визначення креативності як риси особистості.

До плеяди науковців, зо притримуються цього підходу відносяться також А. Маслоу, який розглядає креативність як особливий спосіб взаємодії з реальністю, головною рисою якого є спонтанність, незалежність від умовностей і обмежень культури, які властиві дітям. А. Адлер розуміє креативність як спосіб компенсації комплексу неповноцінності, а Р. Ассаджиолі як процес сходження особистості до «ідеального Я».

Через кризу попередніх двох підходів у наш час виникає погляд на проблему креативності під іншим кутом. Її визначають за Ф. Вільямсом з точки зору інтегративної характеристики особистості, що об’єднує у собі когнітивно-інтелектуальні та мотиваційно-особистісні фактори [12].

На думку Л.Б. Єрмолаєвої-Томіної, оптимальне співвідношення інтелекту і творчості лежить в основі креативності як особистісного утворення. А.В. Морозов виходить з системного трактування креативності як ціннісно особистісного, багаторівневого утворення.

Цікаво ще й те, що ряд науковців виділяє окрім креативності деякі конструкти, які її замінюють. Наприклад, Е. Кроплі виокремлював окрім креативності «псевдокреативність» та «квазікреативність». Псевдокреативність має характер нонконформізму, бажання перевернути все «догори дригом». Така новизна, на його думку, не має ніякого відношення до креативності. Кавазікреативність співвідноситься з істинною креативністю високим рівнем фантазії, але виникає проблема зв’язку з реальністю. Це креативність сновидінь чи мріянь у реальності.

Також розглядають креативність з точки зору корисності. Наприклад, якщо розглядати це безвідносно, то важко відокремити креативні ідеї від ексцентричних чи шизофренічних, які також вирізняються оригінальністю, але при цьому абсолютно неефективні.

На сьогоднішній день у психології існує декілька теоретичних підходів щодо розуміння поняття «креативності» та її структури:

1. Рівень розвитку креативності залежить від рівня розвитку інтелекту;

2. Креативність мало залежить від інтелекту, а визначається такими незалежними факторами, як чутливість до побічного продукту діяльності (Я. А. Пономарев), дивергентне мислення (Дж. Гілфорд),чутливість (сензитивність) до проблеми (П. Торренс);

3. Рівень креативності визначається насамперед особистісними рисами;

4. Креативність – інтегративна характеристика особистості, обумовлена взаємодією когнітивно-інтелектуальних і мотиваційно-особистісних факторів [3].

Важливо зазначити, що у наш час проблема чіткого визначення креативності стоїть не так гостро як століття тому. У ХХІ ст. психологи більш стурбовані розробкою достовірних методів, які дозволять виміряти саме креативність. Ще чимала увага науковців направлена на питання розвитку креативності як необхідного фактору існування у сучасному світі.

Багато вчених у рамках різних психологічних теорій намагалися дати найбільш повне визначення креативності, але зараз існує безліч визначень цього поняття. Вони умовно розподіляються на чотири теоретичні підходи щодо розуміння поняття «креативності» та її структури. У ХХІ столітті саме розуміння креативності як інтегративної характеристики особистості знайшло найбільше прихильників серед сучасних науковців.