П о н я т т я п р о п с и х і к у

Вчені виділяють кілька підходів до розв’язання проблеми виникнення психіки:

1. “антропопсихізм”, в основі якого лежить думка, яка йде ще від Р.Декарта, і підтримується деякими вченими і сьогодні про те, що психіка властива лише людині;

2. “панпсихізм” Ж.Робіне, Г.Фехнера та ін., які вважали психіку властивістю будь-якої матерії ;

3. “біопсихізм” – визнання психіки як властивості лиже живої матерії (Т.Коббс, В.Вунд, Е.Геккель та ін.);

4. концепція “нейропсихізму”, висунута Ч.Дарвіном і Г.Спенсером, яка набула найбільшого поширення як у сучасній фізіології , так і в психології. За нею психіка властива не будь-якій взагалі матерії, і не тільки живій, а лише організмам, що мають нервову систему.

Охарактеризуємо психіку людини , виходячи з теорії відображення. Будь-яка матерія (жива і нежива) має оригінальну властивість – відображати, тобто реагувати на зовнішні впливи, змінюючись при цьому. Бувають різні форми відображення. Якщо ці форми розмістити по мірі їх складності, ми отримаємо своєрідну драбину, низ якої знаходиться в неживій матерії, а самий верх – свідомість людини

свідомість

інтлектуальні дії

інстинкти

рефлекси

чутливість

подразливість

Відображення в неживій природі

(механічне, акустичне.

оптичне і ін).

Поняття про психіку міцніло і розвивалось під впливом природознавстава. Узагальнюючи дані природознавства та філософії, можна виділити такі основні положення про психіку:

1. Матерія, що рухається і розвивається є єдиною основою буття всіх предметів і явищ. Психіка є властивістю живої матерії, яка має нервову систему. Так як жива матерія виникла пізніше, ніж нежива, то психіка з’явилась також значно пізніше, ніж матерія. Тому психіка є вторинною за походженням. Будучи за своєю природою рефлекторною, психічна діяльність за своєю сутністю є відображенням об’єктивної дійсності в мозку людини. Зміст її визначається тими предметами і явищами об. дійсності, які діють на мозок людини. Специфічність психічного виявляється в тому, що саме і як, з якою глибиною і повнотою відображається і як воно своїм змістом регулює її життєдіяльність. Конкретно ця специфічність проявляється в тому, що саме і як людина відчуває, сприймає, уявляє, про що і як думає, які цілі ставить перед собою, якими потребами, інтересами, поглядами керується в своїй поведінці. Не можна ототожнювати психічне з фізіологічним. Фізіологічне розкриває ті загальні закони руху процесів збудження і гальмування, що лежать в основі всіх психічних процесів. Фізіологія в.н.д. є фундаментом, на якому зводиться будівля психічного. Зрозуміло, що надійної будівлі не може бути без фундаменту, але фундамент не замінює будівлі. Отже, психіка вторинна і за своїм змістом, тому що вона є відображенням предметів і явищ матеріального світу, який існує сам по собі, поза нашою свідомістю і незалежно від неї.

2. Психіка є єдністю суб’єктивного і об’єктивного. Психіка суб'єктивна, тому що вона належить певному суб’єкту, який по-своєму відображає світ. Переживання, думки , - це чиїсь переживання, чиїсь думки, тобто належать певному суб’єкту. Я сприймаю певну музику по-своєму, не так, як інша людина сприймає. Мені одні кольори подобаються, а іншій людині – ні. Зустрічаємо в житті вислови: “це ваша суб’єктивна думка”, “ви міркуєте суб’єктивно” і ін.

Психіка одночасно і об’єктивна, тому що вона реально існує. Було б нісенітницею говорити, що те, що відображає дійсність, реально не існує. Будь-яке психічне явище – це і відображення дійсності, і шматочок цієї дійсності. Ось в цьому особливість, своєрідність психіки – що воно є дійсністю і відображенням дійсності.

Отже, психіка є єдністю реального і ідеального, суб’єктивного і об’єктивного.

Об’єктивна форма існування психіки виражається у житті і діяльності людини. Суб’єктивна форма існування психіки – це рефлексія, інтроспекція, самооцінка, самосвідомість – це генетично пізніша форма. У житті людини об’єктивне, відображаючись в мозку людини, стає суб’єктивним, а останнє об’єктивується через її діяльність. Психічне є внутрішнім, яке рано чи пізно стає зовнішнім. Проте об’єктивне, зовнішнє не за всіх умов і не зразу стає суб’єктивним, внутрішнім. Психологія з’ясовує це складне співвідношення об’єктивного і суб’єктивного в різних видах психічної діяльності, на різних ступенях її розвитку.

3.Психіка – це таке відображення об’єктивної дійсності, коли зовнішній фактор заломлюється через внутрішній. До зовнішнього фактору відносяться різноманітні впливи, які діють на людину, а до внутрішнього – раніше сформовані особливості психіки, психічний стан, який є в даний момент та генотип людини. Наприклад, до внутрішнього фактору відносяться рівень розвитку людини, вікові особливості психіки, світогляд, рівень знань людини тощо. В класі учні слухають одне і те ж пояснення вчителя, а відображають його по-різному. Люди дивляться один і той же фільм, а відображають його не однаково. ( у цьому положенні йдеться про подвійну детермінацію психіки та про суб’єктивізм).

3. Психіка – це не мертве, не дзеркальне, не пасивне, а активне відображення об. дійсності. Цим самим вона відрізняється від того відображення (механічного, оптичного, акустичного), що має місце в неживій природі.

Активність психіки проявляється в тому, що в ході відображення вона сама змінюється, вдосконалюється. Крім цього, у мозку людини відображаються не тільки не тільки зовнішні властивості предметів та явищ, а й внутрішні, суттєві, безпосередньо не дані. Людина за допомогою психіки відображає не тільки теперішнє, а й минуле (за допомогою пам’яті) та майбутнє (за допомогою мислення).

Будучи за своїм походженням вторинним явищем, породженим життям людини, ним обумовленим, психіка впливає на хід самого життя. Життя людей, їх різноманітна діяльність не можливі без її свідомості. Отже, психіку слід розглядати як активний процес, за допомогою якого людина впливає на оточуюче середовище.

4. Психічне відображення – це правильне відображення об’єктивної дійсності. Образи матеріального світу, які виникають в мозку людини, є знімками, копіями існуючих предметів, явищ і подій. За допомогою психіки у людини виникає ідеальна модель об'єктивної дійсності. І наскільки вона адекватна об’єктивній дійсності, настільки людина успішно може взаємодіяти з об’єктивною дійсністю, регулювати свою поведінку та орієнтуватись в оточуючому середовищі.

Той світ, який описується і досліджується психологами, - це світ: а)створений конкретною людиною; б) є проекцією об’єктивного світу. В такому світі людина є центром системи відліку, активним творцем світу, а не його пасивним спостерігачем.

Загадковий парадокс полягає в дивовижній здатності людської психіки існувати “тут і зараз”, сягаючи минулого і майбутнього, знаходячись при цьому в уявлюваних і мисленнєвих просторах.