Відповіді до питань з групової психотерапії

47. Соціально-психологічні елементи групових методів в груповій психотерапії.

Метод вирішення проблем (розроблений X. Перлман) ґрунтується на базовому постулаті психодинамічної концепції, згідно з яким людське життя є "проблемно-вирішальним процесом". Завдання со-

ціального працівника полягає в тому, щоб допомогти клієнту за цих обставин.

Основу психосоціального методу (запропонованого Ф. Холліс) складає з'ясування причин девіантної чи дезадаптивної поведінки суб'єкта, створення "історії хвороби клієнта". Метод передбачає складну діагностику "особистості в ситуації", при зацікавленій учас­ті самого клієнта. Психосоціальний метод інтенсивно застосовуєть­ся у разі усвідомлення клієнтом своїх індивідуальних і соціальних проблем, наприклад, проблем, пов'язаних зі здоров'ям.

Метод втручання являє собою сукупність дій для полегшення сприймання клієнтом актуальних проблем. Визначення стану проб­леми і точного виконання завдань є головними складовими успіш­ного вирішення цієї проблеми. Цей метод був запропонований у 1970 р. Рідом і Енштейном і перевірений в результаті емпіричної практики в соціальних агентствах.

Метод поведінкового підходу зосереджується на особистісних ре­сурсах навколишнього середовища, які можуть бути мобілізовані, щоб стимулювати та зберігати мінливу поведінку. Модифікація по­ведінки здійснюється за двома напрямами: оперантна та респондент-на зміна поведінки.

Метод екологічного підходу пропонує покращання взаємодії лю­дини і навколишнього середовища на основі позитивного взаємооб-міну. "Людина — навколишнє середовище" розглядаються як взає­модоповнюючі системи, де людина має таке оточення, яке вона фор­мує відповідними способами.

Метод психологічного підходу Ранка передбачає концентрацію уваги на процесі надання допомоги, проявляючи значно менший, ніж психоаналітики, інтерес до "дитячих" переживань клієнта. Воля і здатність до змін — ось ті домінанти, що лежать в основі теорії і практики цього підходу.

Кризово-орієнтований — це комбінований метод, що використо­вує елементи психотерапії, практичної психології і раціональних дискусій в соціальній роботі. Він застосовується у разі таких кризо­вих станів, як тривога, почуття сорому, провини, ворожості тощо.

Раціональний метод індивідуальної соціальної роботи запропоно­ваний Г. Вернером як альтернатива психоаналітичним моделям ін­дивідуальної роботи. В його основі лежать положення когнітивної теорії, згідно з якими інтенсивність дій залежить від сили волі інди-

віда. Мета методу полягає у зміні свідомості клієнта, яку розуміють як сукупність проявів його емоцій, уяв і поведінки. Він застосовується, коли клієнт шукає допомоги в розв'язанні своєї проблемної ситуації.

Метод терапії реальністю був запропонований В. Глассером. Його основу складає положення про те, що людині необхідно бути коханою і відчувати свою цінність, а для цього необхідна відповідна поведінка. Мета методу полягає в тому, щоб допомогти людям зро­зуміти й усвідомити відповідальність за свою поведінку.

У практиці індивідуальної соціальної роботи використовуються й інші методи, які застосовують у разі агресивної поведінки, сексу­альних проблем, до наркотично залежних осіб тощо. До таких видів індивідуальної роботи можна віднести ігрову терапію, сексуальну терапію, психодраму, техніку "відрази" та ін.

Методи соціальної групової роботи використовують у практич­ній соціальній діяльності, функції якої поширюються на різні галузі людської життєдіяльності — від благоустрою і освіти до адаптації і становлення.

Згідно з підходом Г. Кнопки групова робота є практичним мето­дом соціальної роботи, який допомагає особистості розширювати своє соціальне функціонування і через цілеспрямований досвід гру­пи ефективніше розв'язувати індивідуальні, групові чи проблеми в мікросоціумі.

Одним із найпоширеніших методів групової соціальної роботи є метод інтерперсональної допомоги при роботі в малих групах, де ви­користовується груповий контекст для досягнення як індивідуаль­них, так і групових цілей. Групова соціальна робота включає різні види діяльності: розвиток цілої групи і окремого члена групи; розви­ток взаємної допомоги і підтримки членів групи; використання гру­пового процесу для життєдіяльності групи; розвиток автономності в групі.

До основних цілей групової соціальної роботи можна віднести: посередницький обмін між клієнтами; спілкування; самоусвідомлен­ня наявних проблем; реалістичне оцінювання своїх проблем; прий­няття соціальних норм і цінностей.

Методи соціальної роботи в мікросоціальному середовищі спря­мовані на професійну допомогу індивідам, групам, колективам, що проживають на одній території і мають спільні проблеми. Головни­ми методами професійної соціальної роботи в мікросоціальному

середовищі є соціальне планування, планування мікросощального середовища, розвиток територіального самоуправління, соціальні акції в мікросоціальному середовищі, макропрактика.

Мікросоціальне середовище висуває специфічні вимоги до про­фесійної компетенції — уміння проводити наукові дослідження на основі соціальних, психологічних, демографічних, статистичних да­них; уміння правильно аналізувати та інтерпретувати одержану ін­формацію, щоб адекватно представляти ситуацію розвитку спільно­ти і її проблеми.

Ефективність використання того чи іншого методу соціальної ро­боти залежить від багатьох чинників, серед яких варто відзначити особисті та професійні якості соціального працівника, психофізіоло­гічні особливості клієнта, рівень взаємовідносин між працівником і клієнтом, складність проблеми, що вирішується, тощо. Слід відзна­чити, що жоден із методів соціальної роботи не є універсальним. То­му кінцевий результат роботи соціального працівника перебуває у прямій залежності від вдало розробленої методики вирішення проб­леми та його вміння використовувати той чи інший метод роботи.

Наши рекомендации