Поняття, сутність і форми використання спеціальних знань.

Необхідність у залученні фахівців неюридичного профілю виникає тоді, коли власні можливості та знання, доступні методи й технічні за­соби пізнання суб’єкта такої діяльності, навички застосування таких за­собів та методів виявляються недостатніми для ефективного збирання, аналізу, оцінки й використання інформації, встановлення конкретних фактів, виявлення прихованих зв’язків, властивостей, ознак досліджу­ваних об’єктів, виконання інших завдань.

Кримінальний процесуальний закон неоднозначно вирішує питання про можливість використання спеціальних знань при проведенні різних слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій. В одних випадках використання таких знань є обов’язковим, в інших носить факультати­вний характер (ч. 2 ст. 242 КПК України).

Для участі в процесуальних та непроцесуальних діях залучаються спеціалісти із числа:

- співробітників судово-експертних підрозділів всіх рівнів та різної відомчої приналежності;

- компетентних працівників контролюючих органів;

- представників інших практичних, а також наукових та педагогіч­них колективів, які володіють глибокими знаннями у своїх галузях дія­льності;

- приватних осіб, що не входять до штату яких-небудь офіційних структур.

Такі спеціалісти надають суб’єктам діяльності з розслідування кри­мінальних правопорушень допомогу у формі консультацій, порад, ре­комендацій, передачі довідкової інформації, участі в підготовці та про­веденні слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій, шляхом проведення лабораторних досліджень, обстеження підпри­ємств, ділянок території та інших об’єктів, та інших заходів.

Під час дослідження доказів на стадії судового розгляду, суд може скористатися усними консультаціями або письмовими роз’ясненнями спеціаліста, наданими на підставі його спеціальних знань (ч. 1 ст. 360 КПК України).

При розслідуванні кримінальних правопорушень використання спе­ціальних знань здійснюється шляхом: залучення спеціалістів для, участі в процесуальній та іншій діяльності; проведення судових експертиз; проведення різних перевірок, обстежень; одержання довідок та консу­льтацій у знаючих осіб; витребування та використання документів, які складаються такими особами, у ході їх службової діяльності; допиту спеціалістів як свідків або судових експертів, якщо вони брали участь у проведенні судових експертиз.

Кримінальне процесуальне законодавство України не визначає по­няття спеціальних знань, та не розкриває їх зміст.

У кримінально-процесуальній і криміналістичній літературі науковці, під спеціальними знаннями здебільшого розуміють не загальновідомі в кримінальному процесі знання, набуті особою в результаті професійно­го навчання або роботи з певної спеціальності, що використовуються для вирішення завдань кримінального судочинства.

Спеціальні знання - це не пов’язані з веденням кримінального судо­чинства знання, які за змістом виходять за рамки загальноосвітніх та спеціальних освітніх програм, які використовуються для досягнення юридичних цілей в ході кримінального процесу.

Залежно від процесуальної урегульованості порядку застосування спеціальних знань чи неврегульованості і, відповідно, відбиття резуль­татів у процесуальних документах, науковці та практики виділяють їх непроцесуальні та процесуальні форми.

Непроцесуальні форми використання спеціальних знань при розслі­дуванні кримінальних правопорушень мають місце тоді, коли результа­ти їх застосування не відбиваються у процесуальних документах.

Поширеною непроцесуальною формою використання спеціальних знань є відомчі ревізії та розслідування. Вони проводяться поза рамка­ми кримінального процесу за ініціативою органів управління держави чи іншого власника для встановлення фактів, що мають певне юридич­не значення.

Наприклад, це можуть бути документальні ревізії, товарознавчі до­слідження тощо, які проводяться спеціалістами окремого підприємства, організації, установи чи відомства. За результатами цих перевірок і роз­слідувань складаються документи, які використовуються, перш за все, зацікавленими юридичними особами та відомствами.

Результати таких відомчих ревізій та розслідувань - «акти», «виснов­ки» та інші документи залучаються до матеріалів кримінальних прова­джень, як витребувані документи згідно із ст. 93 КПК України і можуть розглядатися як процесуальні джерела доказів (ч. 2 ст. 84 КПК України).

Також поширеною формою використання спеціальних знань при розслідуванні кримінальних правопорушень є консультативна допомого

спеціалістів. З цією метою використовується вже накопичений досвід спеціаліста з урахуванням особливостей конкретних обставин.

Така допомога надається в усній або письмовій формі. Письмова консультація може надаватися як фізичними, так і юридичними особа­ми (експертними закладами, профільними науково-дослідними інститу­тами, вищими навчальними закладами та іншими установами і закла­дами) за письмовим поданням слідчого.

Консультація є думкою спеціаліста, яка має тільки орієнтуюче зна­чення при розслідуванні кримінального провадження. Навіть викладена письмово, вона не може розглядатися як документ - речовий доказ, оскільки не має процесуальних гарантій достовірності викладених ві­домостей.

Консультація може слугувати тільки підставою для прийняття тих чи інших тактичних або процесуальних рішень, однак відповідальність за це рішення повністю несе та посадова особа, яка прийняла його.

Процесуальні форми використання спеціальних знань відіграють більш значущу роль під час розслідування кримінальних правопору­шень. Це пов’язано з тим, що факт застосування спеціальних знань у таких випадках відображається у процесуальних документах (постановах, протоколах слідчих (розшукових) і судових дій, висновках експертів. До­держання встановлених правил складання процесуальних документів є за­собом забезпечення достовірності відображених в них фактів.

Відмінність непроцесуальної форми від процесуальної форми вико­ристання спеціальних знань полягає у тому, що факти, встановлені при непроцесуальних діях повинні бути перевірені процесуальним шляхом, що є одним з найважливіших постулатів доказування.

При розслідуванні кримінальних правопорушень процесуальні фор­ми використання спеціальних знань застосовуються як для самостійно­го виконання певних завдань розслідування, так і для перевірки фактів, встановлених непроцесуальним шляхом.

Досить поширеною процесуальною формою використання спеціа­льних знань є залучення спеціаліста до участі в проведенні досудового розслідування або судового розгляду (ст. 71 КПК України). Суб’єктом застосування цієї форми є спеціаліст.

Спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеці­альними знаннями та навичками застосування технічних або інших засобів і може надавати консультації під час досудового розслідування і судового Розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і нави­чок (ч. 1 ст. 71 КПК України). Він звертає увагу слідчого на обставини, пов’язані з виявленням та закріпленням доказів, дає пояснення з приводу спеціальних питань, які виникають при її проведенні.

Спеціаліст вправі звертатися з дозволу сторони кримінального про­вадження із запитаннями до осіб, які беруть участь у проведенні процесуа­льної дії; користуватися технічними засобами, приладами та спеціальним обладнанням; звертати увагу сторони кримінального провадження, яка його залучила, або суду на характерні обставини чи особливості ре­чей і документів; знайомитися з протоколами процесуальних дій, в яких він брав участь, і подавати до них зауваження; одержувати винагороду за виконану роботу та відшкодування витрат, пов’язаних із його залу­ченням до кримінального провадження; заявляти клопотання про за­безпечення безпеки у випадках, передбачених законом.

Процедура участі спеціаліста та одержані результати відображають­ся в протоколі, що стосується огляду, обшуку, допиту або іншої слідчої (розшукової) дії.

Під час розслідування кримінальних правопорушень спеціалісти за­лучаються до участі в слідчих (розшукових) діях у випадках:

а) відсутності у слідчого спеціальних знань і навичок, необхідних для кваліфікованої підготовки та проведення слідчої (розшукової) дії;

б) недостатнього оволодіння слідчим прийомами та засобами швид­кого і якісного виконання певної роботи, що вимагає спеціальних знань і навичок;

в) необхідності з етичних чи тактичних міркувань доручити вико­нання певних дій саме спеціалістові;

г) одночасному застосуванні декількох засобів криміналістичної техніки;

д) необхідності виконати значний обсяг роботи, яка потребує спеці­альних знань та навичок.

Як спеціаліст може бути залучена особа, яка, по-перше, володіє спе­ціальними знаннями, навичками; по-друге, не зацікавлена у результатах розслідування.

Залучення спеціаліста - право слідчого, а не обов’язок. Він сам ви­рішує це питання, керуючись своїми знаннями про обсяг та складність роботи під час проведення тієї чи іншої слідчої (розшукової) дії, а та­кож про необхідність спеціальної допомоги.

До участі в проведенні слідчих (розшукових) дій залучається спеціаліст-криміналіст для виявлення, фіксації та вилучення слідів кримінального правопорушення, застосування для цього техніко-криміналістичних засобів.