ОСОБИСТІСТЬ КЕРІВНИКА ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ. розкрити суперечності акмеологічного знання: з одного боку, не заданість, не завершеність, а проективність вищого

розкрити суперечності акмеологічного знання: з одного боку, не заданість, не завершеність, а проективність вищого, «верхньо­го», бажаного стану особистості, неможливість його визначення як порога, а з іншого боку — визначеність і жорсткість цілого ряду критеріїв, факторів, умов, необхідних для досягнення цього опти­мального стану. Ця невідповідність знімається методологічним змістом поняття «оптимальність». Вищий рівень, якість виводять­ся не абстрактно, а за критерієм оптимальності, що визначається щодо конкретного суб'єкта, особливостей його діяльності та наяв­них резервів особистості, певної сукупності умов.

7.2 Визначення поняття «керівник»

Керівник — суб'єкт управління. Він є центральною і клю­човою фігурою в системі організаційних відносин. Саме керів­ник вносить порядок і логіку в діяльність розрізнених індивідів, об'єднуючи їх у групу чи організацію для досягнення спільних цілей, вирішення поставлених завдань. Керівник визначає спрямо­ваність і характер діяльності своєї організації.

Індивід стає керівником або внаслідок прояву особливостей його характеру, або ж під тиском обставин. У першому випадку індивід буде постійно демонструвати якості керівника, змагатися з іншими за право бути ним без застережень і незалежно від ситуації. У другому — індивід готовий узяти на себе функції керівника лише за певних умов. Є індивіди, які за жодних обставин не бажають бути керівниками. Незважаючи на всю соціальну привабливість становища керівника, вони віддають перевагу ролі «ведених» і по­мічають не так переваги, як недоліки ролі та становища керівника.

Керівники є помітними фігурами в усіх сферах соціальних відносин: усім відомі політичні керівники, глави сімей, «зако­нодавці» моди на що-небудь, «заводії» у дружньому колі й т. ін. Серед усієї різноманітності керівників керівники-управлінці по­сідають особливе місце в життєдіяльності суспільства внаслідок соціальної значимості їх ролі.

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ОСОБИСТІСТЬ КЕРІВНИКА ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Тому в цьому розділі розглянемо роль керівника, особливості його особистості та професійної компетентності, що благотворно впливають на ефективність діяльності організації, на її здатність змінювати середовище на краще.

У сучасній літературі існує багато підходів щодо визначення цього поняття. Кожний з них розглядає феномен керівника з різ­них точок зору.

По-перше, керівник — це особистість, яка перебуває в цен­трі групової активності. Даний підхід наголошує на поляризації і концентруванні членів групи навколо керівника. Становище дає керівникові можливість одержувати максимум інформації і справляти більший вплив на розвиток подій (на відміну від інших членів групи). Як правило, керівник перебуває в центрі уваги гру­пи. Однак далеко не всі індивіди, що потрапляють у центр уваги, є насправді керівниками (лідерами).

По-друге, керівник — це особистість, здатна привести групу до поставленої мети. Цей підхід, привертає увагу до такого складного завдання керівника, як визначення спільної мети й роз'яснення її для всіх членів групи. Аналізуючи групову діяльність, керівник діє в напрямі зменшення розриву між груповими зусиллями й очі­куваним кінцевим результатом.

Цей підхід до визначення ролі керівника має опонентів, які стверджують, що деякі керівники неспроможні привести групу до мети: наприклад, Сталін, Гітлер, Мао (список політичних керівни-ків-лідерів, які зазнали, зрештою, фіаско, можна продовжувати до нескінченності).

По-третє, керівник — це особистість, яку керівником (ліде­ром) визнала сама група. Цей підхід, що спирається на соціоме-трію, привертає увагу до важливості групового й індивідуального сприйняття членами групи один одного.

По-четверте, керівник — це особистість, яка впливає на гру­пові характеристики, змінюючи їх. «Синтейліті» — це психоло­гічний термін, що визначає характеристику групи тією ж мірою, якою поняття «особистість» визначає особливості індивіда. Автор

терміна — Кеттелл (Сайеіі, 1951). Синтейліті групи (і її діяльнос­ті) можна виміряти й оцінити. Керівник у даному контексті — це той, хто цілеспрямовано змінює рівень групової діяльності і її про­дуктивність. Цей підхід зосереджує увагу на важливому аспекті міжособистісної взаємодії, з'ясовуючи, хто і як на кого впливає. Той член групи, чий вплив домінує, змінює спрямованість свідо­мості та моделі поведінки інших членів групи.

По-п'яте, керівник — це особистість, яка має формальний статус керівника та управляє груповою діяльністю. Цей підхід дає змогу зосередити увагу на прагматичному виконанні визначених функцій усередині групи, залишаючи осторонь психологічні ас­пекти управління.

По-шосте, керівника сприймають також як особистість, що засвоїла характерні управлінські моделі поведінки. Цей підхід зу­мовлений самосприйняттям особистості та звичними прийомами вирішення ситуаційних проблем.

По-сьоме, керівник — це особистість, котра має підтримку з боку членів групи й здатна впливати на їхню поведінку, не вдаю­чись до застосування зовнішньої сили й влади. Це визначення фо­кусує увагу на психологічних характеристиках групових взаємин, за яких виникають довірливі стосунки й формується бажання до­слухатися до думки конкретного члена групи.

Цей короткий огляд дефініцій поняття «керівник» не вичер­пує всіх існуючих підходів, а лише дозволяє продемонструвати широту поглядів і багатоаспектність особистості керівника, що відрізняє його від інших членів групи.

Сучасний керівник — індивід, який гармонійно поєднує в собі якості керівника й менеджера. Як менеджер, керівник реалізує свої законні повноваження й статусну владу для ефек­тивного вирішення організаційних завдань; а як керівник, він використовує силу особистісного впливу на підлеглих. Отже, керівник має більше можливостей для ефективного управління організацією, ніж просто менеджер або неформальний керівник, що не має статусної влади.

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

Розглянувши модель керівника-управлінця, можна зробити певні висновки.

Не кожен менеджер і не кожен формальний керівник є визна­ним керівником (лідером) групи.

Компетентність менеджера є визначальною в таких сферах: планування (визначення мети, конкретизація завдань, плану­вання дій і попередній облік ресурсів);

• управління підлеглими (формування організаційної структури,
визначення функцій кожного, організація системи контролю);

• здійснення контролю (моніторинг діяльності, виявлення про­
блем та їх розв'язання).

Компетентність керівника є визначальною для:

• визначення напряму діяльності (загальне бачення мети, стра­
тегія діяльності, формування організаційної культури);

• об'єднання людей (формування та управління, створення коа­
ліцій, налагодження зв'язків);

• мотивація і спонукання (стимулювання активності й творчос­
ті, формування цінностей та емоцій, навчання).

Практика показує, що легше стати сильним менеджером, ніж гарним керівником-управлінцем. Коли менеджер бере на себе функції керівника-управлінця, то цим самим він покладає на себе і певні моральні зобов'язання:

коли змінюється стиль взаємодії з підлеглими, менеджер може відчувати страх втрати авторитету влади. За умови закритості організації моделі поведінки керівника-управлінця можуть су­перечити організаційній структурі та культурі;

• він змушений витрачати більше енергії та часу на взаємодію
з підлеглими. Але як тільки його потенціал керівника буде
розкрито, з'ясується, що для ефективного управління під­
леглими тепер потрібно докладати набагато менше зусиль
та енергії, ніж раніше;

менеджер бере на себе особистісну відповідальність за резуль­тативність взаємодії і позитивне сприйняття підлеглими цієї взаємодії. Керівник має більше точок дотику з підлеглими,