Мета і задачі психокорекційної роботи
Психокорекційні заходи спрямовані на виправлення відхилень в розвитку. У зв'язку з цим виникає ряд актуальних питань:
· Що слід розуміти під відхиленням у розвитку?
· Які покази для здійснення психологічної корекції?
· Хто ухвалює рішення і бере на себе відповідальність за доцільність визначення задач корекції?
· Хто і по якими критеріями оцінює ефективність корекції?
У практиці корекційної роботи виділяють різні моделі пояснення причин труднощів у розвитку.
Біологічна модель — пояснює етіологію відхилень в розвитку зниженням темпу органічного дозрівання.
Медична модель — виносить проблеми, труднощі і відхилення в розвитку в галузь аномального розвитку.
Інтеракціоністськая модель — підкреслює значення збоїв і порушень взаємодії між особою і середовищем для виникнення проблем розвитку і, зокрема, унаслідок дефіцитарності середовища, сенсорної і соціальної депривації дитини.
Педагогічна модель — убачає причини відхилень в явищах соціальної і педагогічної занедбаності дитини.
Діяльнісна модель— ставить за мету несформованість провідного типу діяльності і інших, типових для даної вікової стадії видів діяльності.
Постановка цілей корекційної роботи прямо пов'язана з теоретичною моделлю психічного розвитку і визначається нею.
У вітчизняній психології цілі корекційної роботи визначаються розумінням закономірностей психічного розвитку дитини як активного діяльнісного процесу, реалізованого у співпраці з дорослим. На цій підставі виділяють три основні напрями і область постановки коректувальних цілей:
1. Оптимізація соціальної ситуації розвитку.
2.Розвиток видів діяльності дитини.
3. Формування віково-психологічних новоутворень.
У зарубіжній психології причини труднощів розвитку дитини убачаються або в порушенні внутрішніх структур особистості (3. Фрейд, М. Клайн і ін.), або в дефіцитарному або спотвореному середовищі, або об'єднують ці точки зору. А звідси цілі впливу розуміються або як відновлення цілісності особистості і балансу психодинамічних сил, або як модифікація поведінки дитини за рахунок збагачення і зміни середовища і навчання його новим формам поведінки.
Вибір методів і техніки корекційної роботи, визначення критеріїв оцінки її успішності врешті решт визначатимуться її цілями.
При конкретизації цілей корекції необхідно керуватися наступними правилами:
1. Цілі корекції повинні формулюватися в позитивній, а не в негативній формі. Визначення цілей корекції не повинне починатися із слова «не», не повинне носити заборонного характеру, що обмежує можливості особистісного розвитку і прояву ініціативи клієнта.
Негативна форма визначення цілей корекції є описом поведінки діяльності, особистісних особливостей, які повинні бути усунені, описом того, чого не повинно бути.
Позитивна форма представлення коректувальних цілей, навпаки, включає опис тих форм поведінки, діяльності, структур особи і пізнавальних здібностей, які повинні бути сформовані у клієнта. Позитивна форма визначення цілей корекції змістовно задає орієнтири для точок зростання індивіда, розкриває нулі для продуктивного самовираження особи і тим самим створить умови для постановки особою в подальшій перспективі цілей саморозвитку.
2. Цілі корекції повинні бути реалістичні і співвіднесені з тривалістю корекційної роботи і можливостями перенесення клієнтом нового позитивного досвіду і засвоєних на коректувальних заняттях способів дій в реальну практику життєвих відносин. Якщо цілі далекі від реальності, то психокорекційна програма являє собою більше зло, ніж її відсутність, оскільки небезпека полягає у тому, що створюється враження, ніби робиться щось корисне, і тому замінює собою істотні зусилля.
3. При постановці загальних цілей корекції необхідно враховувати дальню і найближчу перспективу розвитку особистості і планувати як конкретні показники особистісного і інтелектуального розвитку клієнта до закінчення корекційної програми, так і можливості віддзеркалення цих показників в особливостях діяльності і спілкування клієнта на подальших стадіях його розвитку.
Потрібно пам'ятати, що ефекти корекційної роботи виявляються впродовж достатньо тривалого часового інтервалу: в процесі корекційної роботи; до моменту її завершення; і, нарешті, приблизно півроку після цього можна остаточно говорити про закріплення або про втрату клієнтом позитивних ефектів корекційної роботи