Завдання медичної психологiї

1. Вивчення взаємодiї психiчних та соматичних процесiв при виникненнi i розвитку захворювань.

2.Вивчення закономiрностей формування уяви про свою хворобу у пацiєнта.

3.Формування адекватних особистiстних установок, що пов’язанi з лiкуванням; використання компенсаторних та захисних механiзмiв особистостi з лiкувальною метою.

4. Вивчення психологiчної дiї методiв i засобiв лiкування (медикаментiв, лабораторних обстежень, хiрургiчних, терапевтичних та iнших втручань) з метою забезпечення їх максимальної позитивної дiї на фiзичний та психiчний стан пацiєнта.

5. Вивчення динамiки психiчних розладiв у зв’язку з лiкуванням.

6. Вивчення психологiчних аспектiв органiзацiї лiкувального середовища (стацiонару, полiклiнiки, санаторiю та iн.).

7. Вивчення стосункiв хворих iз рiдними, медперсоналом та мiж собою.

8.Вивчення закономiрностей психологiчного впливу лiкаря на хворого при виконаннi дiагностичної, лiкувальної, профiлактичної роботи, рацiональної побудови взаємостосунків учасникiв лiкувального процесу, попередження ятрогенiй.

9. Розробка принципiв та методiв психологiчного впливу у клiнiцi.

10.Дидактико-психологiчнi аспекти навчання студентiв у клiнiцi.

Розрiзняють загальну та спецiальну медичну психологiю.

Загальна - вивчає основнi закономiрностi психологiї хворої людини, стосунки лiкаря з хворим, атмосферу лiкувального закладу.

Спеціальна - вивчає аспекти лiкувальної етики в лiкувально-профiлактичних установах при спiлкуваннi з конкретним хворим, психологiчнi особливостi при рiзних захворюваннях, наприклад, при межових нервово-психiчних розладах, серцево-судинних, iнфекцiйних, онкологiчних, гiнекологiчних, шлунково-кишкових та iнших захворюваннях; у тих, хто має вади органiв та систем, - слiпоту, глухоту, глухонiмоту та iн., медико-психологiчнi аспекти суїцидологiї, трудової, вiйськової та судової експертизи та iн.

Структура медичної психологiї мiстить: клiнiчну психологiю, соматопсихологiю, психодiагностику, патопсихологiю, нейропсихологiю, медичну деонтологiю, психогiгiєну, психопрофiлактику, психо-фармакологiю, психотерапiю, психiчну реабiлiтацiю.

Патопсихологія - наука про закономiрностi порушень психiки при рiзних захворюваннях (на вiдмiну вiд психопатологiї або загальної психiатрiї, якi вивчають психiчнi захворювання та межовi стани).

Соматопсихологія - вивчення впливу психологiчних чинникiв на виникнення соматичних захворювань.

Нейропсихологія - вивчення змiн психiки при локальних та дифузних ураженнях головного мозку.

Психофізіологія - вивчає нейрофiзiологiчнi механiзми психiчних процесiв.

Етика (у тому числi лiкарська) - вчення про мораль, систему норм поведiнки людей, суспiльний обов’язок.

Медична деонтологія є складовою частиною лiкарської етики. Це наука про професiйну поведiнку медпрацiвника, систему взаємостосунків мiж лiкарем та хворим протягом лiкування, принципи поведiнки медперсоналу, спрямовані на максимальне посилення успiшностi лiкування, знищення можливих шкiдливостей (ятрогенiй) у медичнiй роботi.

Методи медичної психології (шляхи та прийоми наукового пiзнання психiчних явищ та iх закономiрностей):

1. Спостереження: зовнiшнє (спостереження зi сторони); внутрiшнє (самоспостереження); вiльне, включене, стороннє.

2. Бесiда - опитування: усне, письмове, вiльне, стандартизоване.

3. Експеримент: тестування (тести-завдання, тести-опитування, проективнi методики); природнi та лабораторнi експерименти.

Експериментальний метод полягає у спрямованому створеннi умов для видiлення фактора психiки, що вивчається, та реєстрацiї наслiдкiв його дiї. Експеримент буває констатуючим, формуючим (навчаючим) i виховним.

Експериментальнi методики можуть бути груповими i iндивiдуальними, вербальними i дiйовими, дiагностичними i прогнозуючими.

До експериментальних вiдносять також ряд непсихологiчних методик: електроенцефалографiчне дослiдження (ЕЕГ), проби на потовидiлення, вивчення серцево-судинної дiяльностi (частота пульсу, показання АТ), електроопору шкiри, та iн.

Основним методом, що застосовується у клiнiцi, є психодiагностичний. Мета психодiагностичного дослiдження - встановлення психологiчного дiагнозу, тобто особливостей функцiонування i рiвня розвитку психiчних процесiв особистостi, прогноз i розробка рекомендацiй у відповідності з завданнями обстеження.

ЕТАПИ ПРОВЕДЕННЯ ПСИХОЛОГIЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ:

1. Формулювання завдання та розробка методики обстеження.

У бесiдi з лiкарем уточнюється мета експертизи, особливостi анамнезу захворювання, лiкування та його можливий вплив на психiку. Вивчаються матерiали iсторiї хвороби, при вiдсутностi даних, що цікавлять, збирається додатковий анамнез.

2. Бесiда з хворим.

Протягом бесiди i спостереження уточнюються завдання, встановленi клiнiцистами, i план дослiдження: вибiр методик, послiдовнiсть їх застосування.

Бесiда розпочинається з розпитування паспортних даних. Далi з’ясовується стан свiдомостi: орiєнтування хворого в часi, мiсцевостi i власнiй особi; орiєнтовно визначається стан пам’ятi, уваги (як добре вiн пам’ятає дати власного життя та загальновiдомих iсторичних подiй), культурний рiвень хворого, його освiченiсть, ерудицiя, коло iнтересiв, потреби. Визначаються особливостi особи хворого до захворювання, оцiнка змiн самопочуття i працездатностi протягом хвороби.

3. Виконання завдань за методиками.

Завдання пропонуються вiд простих до бiльш складних. Визначаються стан пам’ятi, уваги, мислення. Пропонуються особистнiснi опитувальники. Кожнiй з методик обов’язково передує детальний iнструктаж. Обов’язково слiд перевiрити, наскiльки вiрно хворий зрозумiв iнструкцiю. Всi дослiдження ретельно протоколюються.

Психологiчнi тести не є головними при оцiнцi iндивiдуальних особливостей психiки. Вони лише доповнюють данi клiнiчного обсте-ження пацiєнта (ретельний збiр анамнезу, бесiда, спостереження, результати клiнiко-лабораторних дослiджень).

4. Аналiз отриманих при обстеженнi даних, їх узагальнення.

5. Заключення, яке має вiдображати якiснi особливостi перебiгу психiчних процесiв хворого, попереднiй дiагноз.

Найважливiшим елементом лiкувально-охоронного режиму є суворе дотримання психотерапевтичних принципiв спiлкування медичного персоналу iз хворим, i в першу чергу, лiкаря i хворого. Вирiшальним фактором у створеннi ефективно дiючого психотерапевтичного лiкувального середовища є єдиний стиль роботи медичного колективу. Це залежить вiд високих професiйних знань, колегiального спiвробiтництва, єдиного духу колективу, який визначається турботою про хворих. Важливу роль вiдiграють конференцiї кожного дня, а також засiдання окремих груп колективу. Лiкування проводиться не одним лiкарем-терапевтом, а при його координуючiй функцiї увесь колектив утворює єдину терапевтичну сiтку. На найвищому рiвнi свого розвитку, колектив, який лiкує, стає колективом лiкувальним, будь-яка дiяльнiсть якого позитивно дiє на хворого. Саме у такому колективi спрацьовує принцип «Здоров’я кожного - багатство всіх». Пiдхiд кожного лiкаря та медсестри до хворого, їх оптимiзм, професiоналізм, гармонiйнiсть - є цiлющими силами, якi сприяють якнайшвидшому одужанню хворого. Хочуть вони того чи нi, але лiкарi та медсестри надають регулярну групову допомогу хворим тiєї чи iншої палати, проводять обхiд, роз’яснювальнi бесiди з приводу звичок, якi утворилися у палатах, проблем пристосування до життя у новому колективi одного iз хворих.

Питання органiзацiї лiкувального колективу пов’язанi iз визначенням оптимального складу хворих у стацiонарi. Вважають нерацiональним розмiщення хворих з однаковими хворобами у однiй палатi. Бiльш правильно пiдбирати їх за принципом психологiчної сумiсностi i психотерапевтичного благоприємного впливу бiльш «сильних» особистостей на пасивних хворих. Це створить кращi умови для органiзацiї лiкувального колективу та терапiї середовищем. Атмосфера лiкувального закладу залежить, безумовно, вiд «лiдера», тобто вiд дiяльностi керiвника (головного лiкаря), методiв керiвництва, вiд стилю i емоцiйного тону, виробленого працiвниками закладу.

Знання психологiчних особливостей колективу, у якому працює лiкар, забезпечує науково обгрунтовану органiзацiю роботи усiх ланок лiкувального закладу щодо профiлактики та ефективностi лiкувально-дiагностичного процесу. Для вивчення мiжособових стосункiв у групах використовують такi засоби, як спостереження, незалежнi характеристики, опитування, iнтерв’ю, анкетування, експеримент та iн. Одними з найбiльш iнформативних є соцiометричнi методики. Технiка соцiометрiї побудована на аналiзi даних, отриманих при опитуваннi учасникiв групи про вибiр тих осiб, якi вiдповiдали б тим чи iншим критерiям (наприклад: з ким iз учасникiв групи у першу чергу ви бажали б проводити вiльний час, разом працювати; з ким - у другу, в третю i т. ін.). Кiнець кiнцем виявляються неформальна структура групи, симпатiї та антипатiї мiж учасниками групи, найбiльш та найменш популярнi її члени, наявнiсть вiдокремленних угрупувань, показники групової єдностi. Вивчивши таким чином склад вiддiлень, палат, можна розробити схеми формування колективiв медпрацiвникiв та груп хворих.

5. Матеріали щодо активації студентів під час проведення лекції

Питання:

1. Що є предметом медичної психології?

2. Які основні завдання медичної психології?

3. З якими науковими дисциплінами пов’язана медична психологія?

4. Які методи використовує медична психологія?

6. Загальне матеріальне та методичне забезпечення лекції:

- навчальні приміщення;

- обладнання;

- устаткування;

- ілюстративні матеріали.

7. Матеріали для самопідготовки студентів: