Хвилин. договір про подальшу зустріч.

Терапевт Валентина:
— Ніхто не проти, щоб для таких розмов ми зустрілися знову? Може, у вас є якісь запитання, пропозиції, побажання?

(Домовилися про зустріч у такому ж складі через два дні.)

Тепер пояснимо мету і задачі, які ми спробували вирішити за допомогою сімейної психотерапії.

Встановити лідерство в родині чіткою структуризацією сеансу і робочими стосунками.

На наведеному вище психотерапевтичному сеансі ми підбадьорили Мишка, щоб він почувався спокійніше і впевненіше.

Спробували підбадьорити, залучити до роботи і активізувати пасивного, ізольованого і невпевненого батька.

Спробували показати батькам, що у Мишка є перспективи нормалізувати поведінку і стати відповідальним. У розмові Мишко сам збудував свій ланцюжок життєвих цінностей.

Родині допомогли побачити перспективи, довели, що це їхня проблема, що їм доведеться її вирішувати, і що родина має для цього ресурси.

Задаючи циркулярні запитання про поради інших людей, прийомом «перенесення в майбутнє», тобто роз’ясненнями того, що чекає батьків після повернення Мишка з Гейківського центру, ми стимулювали родину на більш конструктивні версії майбутнього.

З кожним членом родини підтримувалась емпатійна і некритична взаємодія.

Конструктивні особистісні зрушення емоційно підтримувалися похвалою.

Ми попросили кожного члена родини сформулювати мету, в конкретних реальних поведінкових термінах.

Спробували провести зміни в термінах конкретних моделей поведінки (від негативних до позитивних), посилити позитивну взаємодію і спілкування батьків Мишка один з одним (фразою: «Я впевнена, що ви багато робили один для одного і хотіли б це зберегти»). Завдяки таким нашим діям у родині почали формуватися нові конструктивні зв’язки.

Ми стимулювали взаємодію батьків, розподіляючи їх обов’язки щодо Мишка.

Наприкінці ми запропонували кожному проявити ініціативу, складаючи список обов’язків для Мишка, і цим стимулювали їх до роздумів про подальші планомірні дії та отримали згоду родини на подальшу терапевтичну роботу.

В подальших сесіях сімейної психотерапії ми досягли такої мети:

Об’єднали всіх членів родини і переконали їх співробітничати, здійснюючи програму спільного контролю, доки Мишко не доведе, що поводиться як відповідальна особа.

Спільними зусиллями склали список обов’язків Мишка. Фактично йому запропонували гру на перевірку досягнення ним самоконтролю і його дорослості. Склали схему винагород в балах і визначили заохочення у разі їх накопичення, а також, спільно з Мишком, встановили чіткі умови стягнень і покарань, аж до домашнього арешту і повного позбавлення привілеїв включно, і встановили умови тайм-ауту.

Стимулювали батьків і всіх членів родини до використання своїх особистих ресурсів, а також підключили вчителів і соціальну службу для контролю і допомоги Мишкові. Ці обов’язки розподілили рівномірно (тітка контролює процес навчання і допомагає в навчанні, дядько разом з Мишком гулятиме, контролюючи, щоб не підходили колишні дружки тощо).

У школі ми провели роботу з директором, завучем і класним керівником, а також соціальними службами, посилюючи їхнє позитивне сприйняття Мишка. Запитали їх про те, чи є у нього перспективи? Отримавши ствердну відповідь, мотивували їх на подальшу спільну роботу і підтримку хлопця.

Допомогли Мишкові зосередитися на своїх проблемах і способах їх вирішення, відволікаючи його від протестних реакцій і проблем між матір’ю і вітчимом.

Запропонували батькові проявляти більше влади і контролю.

Нам вдалося допомогти розширити соціальні зв’язки батька і сина, посилити зв’язок матері з сином, переконати її уникати негативних думок або припущень, нікого не звинувачувати, бути терпимою, конструктивно співпрацювати.

Мишко дуже змінився: став активним, товариським, веселим, а бродяжницький досвід надав йому раціональності та заповзятливості в ставленні до життєвих ускладнень і недитячу передбачливість.

Він нагадав дорослим, щоб вони не забували про те, що треба щось робити. Він почав досить успішно вчитись, спробував за три місяці наздогнати все, що пропустив за півроку, і перейшов до сьомого класу. Регулярно приходив з родичами, головним чином з татом, на консультації. Став упевненим, займається футболом (це його хобі), допомагає батькові, ходить до мами, коли вітчима немає вдома.

Зараз наші психотерапевтичні зустрічі рідшають, відбуваються раз на 2–3 місяці, залежно від необхідності. На цих зустрічах ми ставимо нові задачі, мету, розширюючи перспективи досягнень Мишка. Це копітка праця для профілактики рецидиву. Наголос робиться на активності, підтримці, емпатії і корекції в розумних межах.