ІІІ. Щирий дар себе і повне прийняття дару іншого

Покликання до материнства і батьківства

І. Правильне розуміння „відповідального батьківства”

Чоловік та жінка, творячи сім’ю, несуть відповідальність за все, що відбувається у їхньому сімейному житті, адже одруження породжує особливу відповідальність за спільне добро, спочатку подругів, а потім сім’ї. Особливо це стосується питання кількості дітей. Отже, «відповідальне батьківство і материнство особливо і безпосередньо стосується моменту, коли чоловік і жінка, єднаючись в одну мить, можуть стати батьками», хоч відповідальність не залежить від біологічних процесів. Якщо подружжя на певний час хоче відкласти появу на світ нової дитини, через певні обставини, то вирішити дане питання мають обоє подруг, а не один із них. Бо, не існує окремої плідності чоловіка і жінки, вона стосується обох. Дати життя новій людині можуть лише обоє подругів, а не один із них. Тому такі відносини між подругами мають батьківський характер, усвідомлення якого вказує, що подружжя приймає свою статевість відповідально.

Католицька Церква у своїх документах, «для піднесення свідомості і щедрості батьків щодо їхньої місії, пропагуючи життя, яке несе в собі відвічну цінність та для підкреслення їхньої виховної ролі», називає батьківство відповідальним. Подружжя з великою відповідальністю повинні ставитися до питання народження, бо вирішення цього питання матиме вплив на подальший розвиток їх народжених дітей і тих, які ще не народилися. Життєва позиція батьків щодо вирішення питання дітонародження частково формуватиме почуття відповідальності у їхніх дітей. Адже, «ніхто з батьків не може знати, що станеться з їхніми дітьми, коли вони не винесуть з-під рідної стріхи любов до Бога і шанування його законів». Тому перед батьками стоїть велике завдання – прищепити любов своїм дітям, яка охоронятиме їх в житті. Таким чином, подруги несуть велику відповідальність, не лише за власне щастя, але й за майбутнє своїх дітей. Відповідальне батьківство має два значення: ширше – процес від народження до виховання дитини і вужче – прийняття рішення про народження дітей.

Відповідальне батьківство включає декілька аспектів, а саме:

Біологічний – який полягає в розпізнанні біологічних законів плідності з метою їх пошанування;

Психологічний – полягає в спроможності опановувати свої бажання пристрасті силою розумі та волі;

Моральний – чинити подругам так, щоб сформувати чисту совість, яка допоможе жити згідно Божого плану;

Духовний – жити у злагоді з Божою волею, реалізовуючи місію дану Господом

ІІ. Два аспекти подружнього акту

A. Єднальний вимір

Одним із важливих аспектів подружнього акту являється єднальний аспект, який свідчить про повне віддання подругів себе одне одному без будь яких застережень. Щире дарування між чоловіком та жінкою у подружжі свідчить про єдність між самими подругами та єдність між ними і Богом, любов Якого ставить основу їхньої єдності. Єдність, яка існує між подругами, є свідченням єдності між Творцем та Його творінням. Вповні таїнство єдності між подругами можна зрозуміти лише у Христі через благодать Святого Духа, адже «усі ці елементи містяться у цьому найглибшому єднанні чоловіка і жінки у Христі».

Існують ситуації, які не дозволяють подругам мати статеві стосунки. Звичайно, це може бути великою трагедією для подругів, але навіть «найважчі обставини нездатні порушити глибокого внутрішнього міжособового подружнього зв’язку». Тому у таких ситуаціях найкраще є змиритися з обставинами і просити Бога сили нести свій хрест з гідністю, зберігаючи подружжя нерозривним до кінця свого життя, поглиблюючи любов між собою іншими способами, які не заперечують людську гідність. Бо ж суть подружнього зв’язку і благо дітей вимагають, щоб подружжя було нерозривним, а любов між подругами зростала і проявлялася у всіх сферах життя сім’ї.

Б. Прокреаційний вимір

Другим важливим аспектом акту любові між подругами являється прокреація, яка випливає з правди подружнього акту. Відкритість подружжя до нового життя свідчить, що любов між подругами є плідною і таке співжиття є вповні особовим єднанням, оскільки подруги реалізують себе у самодаруванні, в якому є присутня вся особа із своєю плідністю. Адже, коли відкидається один із аспектів подружнього акту неприроднім способом, то порушується внутрішня структура самого акту, завданням якого є найтісніше єднання подругів, що є згідним із принципами, які закладені в природі чоловіка та жінки. Єднання подругів у подружньому акті буде лише тоді виявом любові, коли вони не виключатимуть можливості стати батьками та даватимуть Богові першорядну роль у зачатті дитини.

У подружжі кожен подружній акт передбачає зачаття дитини, але не кожен веде до нього. Справді, з досвіду відомо, що не кожен подружній акт увінчується зачаттям нового життя. Адже Бог так впорядкував періоди плідності, що вони самі утворюють проміжки між народженнями дітей. Тільки подругам слід навчитися розпізнавати періоди плідності і неплідності.

Папа Павло VI в енцикліці „Humanae Vitae” зазначає: «Якщо шанувати обидва суттєві аспекти – любовне єднання та продовження роду, то подружнє спілкування зберігає зміст взаємної та справжньої відповідальності батьківства, до якого людина покликана».

ІІІ. Щирий дар себе і повне прийняття дару іншого

Чоловік та жінка в подружньому акті, у відповідальний спосіб покликані підтвердити взаємне дарування себе один одному, яке є виявом любові між ними. Щирий дар себе іншій особі вповні можливий тоді, коли подружній акт є природнім, який «розглядається у двох вимірах, які нерозривно пов’язані між собою: з’єднальний та прокреаційний вимір. Говорячи про щире дарування себе один одному, ми говоримо і про прийняття дару іншою особою. Адже, «повною і правильною відповіддю на дар кохання є вдячність і усвідомлення цього дару», - пише Дітріх фон Гільдебранд. Отже, подружнє дарування має бути свідомо пережите за своєю природою і тоді виражатиме любов вповні. Таке дарування себе і прийняття дару відбувається взаємно і не може бути відділеним від особи, бо тоді втрачається суть щирого віддання. Дарування має зв’язок із внутрішнім світом особи, адже дар символізує того, хто дарує.

Отже, у взаємному самовіддані чоловік та жінка творять спільноту, в якій вдосконалюються, щоб бути служителями встановленого Творцем закону.