Тема 7. механізми мовлення: перехід до зовнішнього мовлення

Питання до теми:

1. Перехід до акустичного й графічного мовлення.

2. Моделювання процесу сприйняття мовлення.

3. Зворотній зв'язок. Білінгвізм.

Основна література:

1. Ахманова О.С., Мельчук Н.А., Падучева Е.В., Фрумкина Р.М. О точных методах исследования языка. – М., 1961.

2. Винокур Т.Г. Говорящий и слушающий. – М., 1994.

3. Выготский Л.С. Собрание сочинений в 6 т. – Т.3. – М., 1983.

4. Жинкин Н.И. Механизмы речи. – М., 1958.

5. Жинкин Н.И. Речь как проводник информации. – М., 1982.

6. Казарцева О.М. Культура речевого общения. – М., 1999.

7. Львов М.Р. Основы теории речи. – М., 2000.

Додаткова література:

1. Арутюнова Н.Д. Стратификационная модель языка // Филол. науки. –1968 - No1.

2. Кодухов В.И. Методология науки и методы лингвистического исследования // Вопросы общего языкозн. – Л., 1967.

3. Основы теории речевой деятельности. – М., 1974.

4. Штофф В.А. Гносеологические функции модели // ВФ. - 1961. - No12.

Перехід до акустичного й графічного мовлення. Другий етап – це комунікативний етап або – це мовлення для “інших”. У системі мовленнєвих механізмів можна побачити три рівні. Верхній рівень – це мовлення для всіх, відкрите для адресатів, “матеріалізоване”, це мовлення усне чи письмове. Наступний – внутрішнє мовлення, т.т. мовлення мислення. Іншим людям воно не доступне. Його контролює сам суб'єкт. Нижній рівень недоступний навіть самому суб'єкту. Це той прихований механізм, де формується мовне чуття, світ уявлень, світ інтуіції.

У людини як суб'єкта мовлення є три коди: звуковий (фонемний) – людина усвідомлює акустичний склад слів не тільки в потоці мовлення, але й поза ним; графічний, створений людьми свідомо і тому має декілька варіантів. Враховуючи все це, можемо умовно уявити кодовий перехід у наступній моделі:

Внутрішнє, мисленнєве мовлення
(код образів, схем, уявлень, понять)

Внутрішнє, вербальне мовлення
(словесний код, граматичне оформлення)

Внутрішнє мовлення – перехід на одиниці вимови
(фонемний склад слів, проектування просодії, інтонацій, міміки)

Код, який рухає мовлення
(внутрішнє, мисленнєве артикулювання звуків, апарат
вимови готовий до відтворення думки)

↓ ↓

Звуковий, акустичний код Літерний, графічний код
(апарат вимови рухається, (мисленнєва підготовка до
паузи, інтонації і под.) письма: літерний код,

↓ орфографія, шрифт,
розташування тексту і под.)

↓ ↓

Акустичний, усний потік Запис: рукопис, машинопис,
мовлення – зі всіма додатковими комп'ютер
засобами ↓

Самоперевірка, редагування

Цей процес безперервний. Передавання смислу висловлення забезпечують фонеми; складотворення; акцентування (наголос); паузи між словами, сполученнями слів, реченнями, компонентами тексту; смислові інтонації; логічні, фразові наголоси; емоційні, оцінювальні інтонації; конотативні засоби; ритмомелодійні засоби, тембр голосу, гучність; міміка, поза, жести та ін.; у письмовому мовленні – розділові знаки, шрифти, підкреслення тощо.

Письмо як кодовий перехід з мисленнєвого коду внутрішнього мовлення на графічний проходить значно повільніше, ніж перехід на акустичний код, оскільки існує система правил – орфографічних і граматичних , - що сповільнює цей процес.

Моделювання процесу сприйняття мовлення. Оскільки внутрішньо підготовлене висловлення може бути реалізоване і в акустичному, і у графічному кодах, то і його сприйняття має два варіанти: 1) сприйняття усного мовлення (аудіювання); 2) сприйняття написаного, надрукованого мовлення (читання). Читання має теж два варіанти: 1) тихе читання, “про себе”; 2) читання вголос. У зв'язку з таким тлумаченням складових сприйняття мовлення можна виділити такі етапи:

1. Загальна готовність сприйняття мовлення співрозмовника чи письмового тексту, готовність слухового чи зорового механізму. Це – етап дискусійного аналізу, етап підготовки до сприйняття мовлення як тексту.

2. Це етап власне мовленнєвий, як і наступні: нерозчленоване, цілісне сприйняття всього висловлювання, якщо воно невелике (або його початкової частини). Слухач або читач усвідомлює, якою мовою оголошене мовлення, про що говорить автор – тема, підтема, мікротема, зв'язки теми з іншими; до кого звернене мовлення і под.

3. Отримання сигналу як нерозчленованого акустичного потоку. При читанні цьому етапу відповідає сприйняття цілого блоку надрукованого тексту, що називається полем читання.

4. Виділення фонетичних слів. Цьому сприяють ритміка мовлення (а також паузи), інтонації – видільна, перераховування, кінця фрази, логічні наголоси.

5. Упізнавання слів, їх сполучень. Упізнавання реалізується як порівняння з еталонами, що містяться у довготривалій мовленнєвій пам'яті.

6. Можливість передбачення. Умови для такого процесу: загальний смисл дискурсу, діалогу, контексту або одного речення; чуття мови, мовна інтуіція; загальна схильність слухача до пошуку, гіпотези, лінгвістичного експерименту, ступінь орієнтації у темі.

7. Усвідомлення структури тексту. Це дуже важливий етап сприйняття, оскільки усвідомлюється текст як структурна одиниця, разом із синтагмами, словосполученнями.

8. Усвідомлення граматичних зв'язків між словами в реченні. При сприйнятті мовлення усвідомлення відбувається на основі мовного чуття.

9. Розуміння речення, цілого висловлювання. Суть цього етапу полягає у включенні висловлювання чи його частини у загальний контекст діалогу чи монологу.

10. Перевірка власного сприйняття і розуміння мовлення. Чи правильно ми розуміємо різні конотації?

11. Оцінка мовної майстерності та інтелектуального рівня мовця: вдалий чи невдалий вибір слів, переконливість мовлення, помилки у знанні літературної норми чи їх відсутність, новизна й актуальність інформації тощо.

12. Оцінка особистості мовця.

13. Стратегія подальшої мовленнєвої та немовленнєвої поведінки. Це перехід до посткомунікативного акту.

Зворотний зв'язок. Білінгвізм. Зворотний зв'язок слухача з мовцем може мати такі форми: 1) нове висловлення, яке може бути як негайним, так і відкладеним: репліка чи розгорнуте висловлення у діалозі, бесіді, дискусії; лист-відповідь у переписці, дискусійна стаття у газеті тощо; 2) дія, викликана сприйнятим мовленням: негайне виконання прохання чи наказу, утримання від будь-яких дій як результат сприйнятого висловлення тощо; 3) внутрішній результат сприйняття – результат конкретних мовленнєвих актів.

Прийоми білінгвізму виходять далеко за межі теорії мовленнєвої діяльності: це порівняльна типологія мов, проблеми походження різних мов, їх розвитку, мовні універсалії тощо. Тільки повний набір “кроків” мовленнєвого акту іншою мовою – мовленнєва інтенція, підготовка змісту, вибір слів, граматичне маркування, кодовий перехід на акустичну чи графічну форми мовлення – дає право називатися білінгвом. Людина, яка здатна використовувати в ситуаціях спілкування дві різні мовні системи, - білінгв, а сукупність відповідних умінь – білінгвізм.

У теорії білінгвізму розглядаються причини виникнення бі- (полі-) лінгвізму, т.т. соціальні його джерела. Існують такі види контактів: 1) спільність території проживання людей різних національностей; 2) еміграція та імміграція; 3) економічні, культурні зв'язки, туризм, війни; 4) освіта й наука.

Розрізняють такі типи білінгвізму:

1. Координаційний і субординаційний (повний і неповний). Перший передбачає координацію рідної та нерідної мов, при іншому типі нерідна мова підкорена рідній.

2. За кількістю засвоєних мовленнєвих дій розрізняють рецептивний та продуктивний типи. Рецептивний – забезпечує тільки сприйняття мовлення іншою мовою. Продуктивний тип передбачає не тільки сприйняття, але й продукування усного й письмового мовлення.

3. За умовами виникнення розрізняють природний (у дитинстві) та штучний (у дорослому віці) білінгвізм.

4. За близькістю, спорідненістю розрізняють близькоспоріднений та неблизькоспоріднений типи білінгвізму.

Наши рекомендации