ОСОБИСТІСТЬ КЕРІВНИКА ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ. Інтелектуальне зрушення — це здатність і бажання керівника показати послідовникам нові можливості у вирішенні старих проблем
Інтелектуальне зрушення — це здатність і бажання керівника показати послідовникам нові можливості у вирішенні старих проблем, продемонструвати реальність вирішення складних, заплутаних питань раціональним шляхом. Інтелектуальний керівник спроможний генерувати ідеї і знаходити інноваційні рішення стандартних і нестандартних проблем. Такий керівник нібито розчищає перспективу, дає можливість оточуючим побачити нові можливості, приховані від них донедавна, і формує напрям найбільш ефективного досягнення поставлених цілей. Інтелектуальний керівник ініціює процес творчого пошуку оптимізації діяльності організації, ведучи за собою послідовників, які, у свою чергу, починають відчувати потребу в інтелектуальних зусиллях і творчості.
Отже, інтелектуальний керівник формує і культивує клімат інтелектуального зрушення й заохочує суспільні зусилля організації.
Емоційний керівник (тобто той, хто уважний до емоційних потреб усіх своїх послідовників і, у свою чергу, відповідає їх розумовим запитам), звертає увагу на здібності й навички своїх підлеглих. Він діє як наставник і керівник, спрямовуючи процес розвитку своїх підлеглих. Такий керівник не шкодує часу на навчання персоналу, делегуючи підлеглим повноваження й відповідальність за конкретне завдання. Емоційний керівник здатний налагоджувати двосторонню комунікацію й керувати нею, використовуючи можливості зворотного зв'язку.
Керівник створює такі умови, за яких підлеглі задовольняють свої потреби в успіху, соціальному визнанні, зміцнюють впевненість у своїх силах, можуть забезпечити самоконтроль за своїм майбутнім та організувати життя відповідно до своїх ідей.
Д. Гоулмен (1998) на основі багаторічних досліджень ефективності управлінської діяльності встановив, що емоційна інтелігентність більшою мірою впливає на ефективність управління на всіх рівнях, ніж інтелект (наприклад, аналітичні здібності та встановлення причинно-наслідкових зв'язків) і технічна компетентність (наприклад, глибокі знання у фінансовому менеджменті та в плануванні бізнесу). Емоційна інтелігентність визначає
ефективність управління як у реалізації перетворень, так і в роботі з людьми. Відповідно до порівняльних досліджень Гоулмена майже на 90% успіх та прибутковість управління визначаються емоційною інтелігентністю керівників вищого рівня, а не їхніми інтелектуальними здібностями.
Емоційна інтелігентність — це сукупність якостей і рис індивіда, що охоплює самопоінформованість, саморегуляцію, мотивацію до успіху, емпатію, соціальні навички.
Першим компонентом емоційної інтелігентності є самопоінформованість. Вона передбачає глибоке самопізнання, розуміння емоційних станів, сильних і слабких сторін своєї особистості, особливостей системи потреб і мотивів. Саме обізнані люди характеризуються чесністю в самосприйнятті та самопрезентації, їхні життєві запити, як правило, цілком раціональні. Люди з високим рівнем самопоінформованості швидко орієнтуються, яким чином їхні почуття впливають на результативність діяльності та на оточуючих, з розумінням ставляться до їхніх ціннісних установок та цілей і діють відповідно до них.
Цьому типу людей властиві впевненість у собі; реалістична та відкрита оцінка своїх якостей; готовність до зворотного зв'язку. Зважаючи на важливість самопоінформованості керівника для ефективного виконання завдань, керівники-управлінці завжди беруть до уваги цю якість, добираючи претендентів на керівні посади в організації.
Саморегуляція — це не ігнорування фізіологічних та психічних потреб, а вміння керувати своїм енергетичним потенціалом. Саморегуляція як компонент емоційної інтелігентності дозволяє індивіду ефективно здійснювати психофізичну адаптацію до середовища та не бути заручником власних емоційних переживань, що закономірно призводять до ірраціональних і малоефективних рішень.
Здатність до саморегуляції значно впливає на ефективність управління з таких причин: • контроль над власними емоційними переживаннями сприяє
виробленню раціонального підходу до прийняття рішень,
ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ