Ііі. аксіоми еволюції любові

Метаморфоза

Людина не живе, поки не усвідомить, що вона жива і здатна, завдяки слову, любові, духовній творчості і спілкуванню у дусі любові й істини відроджувати і перетворювати себе, а потім своєю живою енергією слова і любові духовно перетворювати світ. Слово, любов, спілкування у дусі любові й істини – це творчі сили, завдяки яким людина уподібнюється Творцю і приймає участь у подальшій біологічний (генетичній), психічній, соціальній і духовній еволюції світу.

Цікаво, що всесвітньо відома дослідниця, академік Н. П. Бехтерова, яка усю свою наукову діяльність присвятила вивченню людського живого мозку, виступаючи на міжнародній конференції, повідомила, що деякий процент людей продовжує своє життя після смерті у не-речовинній формі, для якої немає іншого слова як тільки душа. А академік І. Павлов вважав, що, якщо людина помирає раніше 150 років, то таку смерть треба класифікувати як насильницьку.

У біології слово «метаморфоза» (гр. мистецтво дивовижного обернення) означає перехід від одної стадії чи однієї форми розвитку деяких істот в іншу, який виявляється у різкій зміні будови цієї істоти: перетворювання пуголовка в жабенятко, лялечки комахи – в метелика, бабку, ін. У психології духовна метаморфоза (мистецтво чудесного перевтілення) означає перехід до якісно іншого становлення і буття людини.

Це «мистецтво стати і бути людиною» (вільна духовна творчість) поєднано з поступовим перетворенням людини, яка шукає духовні знання (на відміну від професійних) і навчається вірі, надії, любові й пізнанню вірою, надією і любов’ю. Дійсно, завдяки внутрішній праці над собою, людина стає переможцем, талановитою, просвітителем, героєм, духовним учителем, пророком, святим чи боголюдиною. Бо у людині відбуваються зміни на усіх рівнях: фізіологічному, психологічному, соціальному і духовному.

У суспільствах масового споживання теж зустрічаються особистості, які задаються питанням, коли і як стати і буди оновленою людиною, якщо увесь вільний час треба купувати, їсти і розважатися. Вони жаліються, що усе їм надоїло і сприймається як одноманітність. Крім того, часто сняться страшні сни, в яких вони бачать себе гусінню, що безперервно жере листя з одного й того ж дерева. І вони прокидаються від жахливої думки, що їх дерево стає все більш оголеним, і їм не вистачить їжі.

Ці дивні, для одних людей, і в той же час нормальні, для інших людей, особистості не здогадуються, що їх сон, подібно до янгола-вісника (фантом самого себе), передає образне повідомлення з несвідомого відділу психіки, чудесну підказку, що людина («земний гробак»), або «гусінь» на дереві роду володіє можливістю перетворення в «лялечку», а потому в чарівного «метелика» (образ душі), аби пити солодкий нектар з квітів замість гіркого соку твердого листя. І у неї буде багато друзів, які радітимуть разом з нею безмежному простору, ясному небу й затіватимуть енергетичні хороводи пісень і танців любові іншого рівня.

Подібні сновидіння є психічним відображенням настирного оточуючого середовища (розважальне сміття), інформаційної інтоксикації, жорсткого опромінення, що руйнують духовний імунітет, поєднання особистості з Первообразом. У той же час людина здатна не тільки вижити у вищезгаданих умовах, а й відродитися, завдяки спілкуванню у дусі любові й істини з Первообразом. На всебічний розвиток, зміцнення душі й духу, здоров’я і довголіття позитивно впливає свідоме освоєння культурно-історичного простору людства, оволодіння різними способами пізнання, спілкування з природою, культурою, однодумцями, духовними братами і сестрами, з Богом.

Згадаймо казку Г.– Х. Андерсена про долю маленької дівчинки, яка є образом людської душі на ймення Дюймовочка і яка народилася з живої квітки любові. Потому її вкрала жаба для свого сина, що жила у болоті, де тільки й знали, що їсти і спати (образ родової повсякденності). Далі її ухопив жук-джентльмен, якому подобалося гарцювати з гусінню, яка весь час кружляла і вихилялася (світська повсякденність). За тим на ній хотів одружитися сліпий кріт, який не любив сонечка і весь вільний час рахував свої прибутки (підприємницька повсякденність). І лише працьовита ластівка-лагідність, маленький живий човник, яка літала у вирій, нічого не вимагаючи і не очікуючи, і яку дівчинка-душа врятувала у холодну і голодну зиму, взяла її на свої крила і віднесла у країну позамежного життя, у той психічний вимір людського буття, де Дюймовочку чекали однодумці й суджений.

Цікаво:

1) Як впливає образ творчого довголіття на відтворення культури?

2) Чим обумовлений культурно-психологічний феномен довголіття?

3) Скільки дерев росло у райському саду, які плоди у дерева життя і чому плоди з дерева пізнання добра і зла спричинюють духовну смерть і зменшення часу життя?

4) Чому в країнах, де шанують природу, культуру і довголіття, значно вищі показники середньої тривалості життя?

5) Запишіть своє питання.

Ось і все, годинник відбив північ,

І новий день родився, мов дитя…

І може в нім до мене прийде поміч,

А може у цей день прийду до когось я…

Малятко-день, життя барвиста нитка,

І знову хтось торочить свій клубок…

Його рука шалена, промениста

Плете чарівний килимок…

У візерунку десь я вигинаюсь –

Мене вплели в мережива узор,

Якщо малюнок не впізнаю,

Собі я вирок винесу чи наговір…

Я намагаюсь нитки не порвати,

Хай пройде день – і новий стріну я,

А може візерунком буде краще

Народжене в ту ніч дитя…

Колесо огляду

Визначаючи психологію наукою (про душу), яка інтегрує природничі, соціальні, гуманітарні й духовні знання, не можна не помітити співіснування у ній різних рівнів. Дійсно, перший поверх вивчає фізіологію вищої нервової діяльності (матеріальний носій психіки); другий – характер, темперамент, здібності, свідоме, несвідоме, над-свідоме, соціальні рефлекси, ін. (соціально-психологічна природа). Третій поверх – досліджує розвиток людської душі в історії, етносах, культурах, культурних практиках і способах пізнання, або формотвореннях людського духу (душевно-духовна, нематеріальна природа).

Протягом своєї історії людство вигадало величезні «Колеса огляду» зовнішнього і внутрішнього світів. Піднімаючись у кабінках першого з них, ми пізнаємо як розвивалась людська психіка, слово і любов на різних етапах історичного, етнічного й культурного розвитку людства. Кабінками другого «колеса» є різноманітні науки і ремесла (нараховують біля 50 000 професій), які формують десятки різновидів інтелекту (слова), наприклад: музичний, лінгвістичний, математичний, просторовий, емоційний, міжособистісний, внутрішньо-особистісний, раціонально-логічний, системний, руховий, ін.

А от кабінками третього «колеса огляду» є своєрідні «мега-машини» мислення, або способи пізнання і освоєння світу. Це – міфи і календар свят з його святковими (на відміну від повсякденних) сценаріями організації психічного і духовного життя людини, родини і країни. А також релігія і філософія, наука і мистецтво, міфологія і освіта, народна традиція і ЗМІ, ін. У кожного з них свої теорії, аксіоми, гіпотези, методи дослідження, мова, слово, засоби передавання знань, моделі осмислення, практичні навички і вміння, сценарії виховання і навчання любові.

Не випадково у духовно-поетичній уяві культурно-історичних попередників способи пізнання сприймались у вигляді різноманітних планет-планів бачення, богів, семантичних систем, небесних лодій, посудин, кожна з яких має свій колір, орнамент, малюнок, мову символів, образів, знаків і нагадує писанку. Вони слугували своєрідним віддзеркаленням голограми формоутворення і розвитку душі й духу і розширення всесвіту любові й слова.

Давньоєгипетський міф (аксіома еволюційного розвитку) про вихід з антропологічної кризи оповідає про бога Озіріса і богиню Ісіду… Бога Озіріса (зір, озирати-відати усі культурно-історичні околиці духовного життя-буття), ймення якого означає «тіло єдиного духовного знання», розірвало страшне чудовисько (його брат, бог Сет, пізніше сатана) і розкидало по усьому світу. І от Ісіда, його дружина, двоюрідна сестра, а відтепер ще й невтішна вдова, яка була богинею одвічного пошуку світла істини, зійшла з неба на землю і пішла по різних країнах шукати шматочки тіла коханого чоловіка.

Вона мала зібрати їх, узгодити між собою й правильно скласти, немов дитячі кубики з частинками від однієї картинки. Потім скропити мертвою водою, щоб вони зрослися один з одним. А далі скропити живою водою, щоб одухотворити і оживити, аби повернути фараонам їх духовного батька (єдине духовне знання), без якого вони відчували себе незахищеними, сиротами у дусі, а отже, невпевненими у цьому житті. Звідси й приймали неправильні рішення щодо свого виживання та виживання і процвітання народів власної країни.

Збираючи до купи тіло єдиного духовного знання, богиня Ісіда, мати сина Гора, побувала також у Греції та на Україні, зокрема, на тоді ще молодих і високих Київських горах, де віднайшла декотрі з безцінних шматочків знань. Про відвідування богинею Ісідою Києва, на теренах якого існують залишки людських поселень, які нараховують понад 40 000 років, читаймо у розписах та старовинних мозаїках, орнаментах і мандалах на стінах і стелі храму Софії Київської (Премудрості Божої).

Стелиться золото-синє вбрання Софії Київської дніпровськими кручами і своїм Подолом торкається хвиль Славутича. І слава про неї тече його водами аж до самого Чорного, «чермного, гарного-пишного-поважного» моря, уздовж якого розташувалися різні країни з прекрасною і багатою культурою. Не випадково генетична пам’ять кличе відвідати Єгипет, Грецію й Україну з Київ-столицею, яка за визначенням культурно-історичних попередників є духовною праматір’ю усіх міст давньоруських.

Перебування Ісіди у Греції знайшло своє відображення у міфі-аксіомі про вихід з внутрішньо-особистісної (духовної) кризи людини на шляху її подальшого становлення і буття… . Психея (людська душа), мандруючи по землі у пошуках втраченої любові, яка зображена у давньогрецькому міфі в образі коханого чоловіка, бога Ероса, змучилася так сильно, що її руки і ноги стали боліти, а на обличчя впало тоненьке мереживо-павутиння зморшок. І вона вирішила звернутися по допомогу до своєї свекрухи, богині краси, гармонії і любові Афродіти і виконати її накази.

Виконуючи доручення, Психея відвідала царства братів Афродіти: бога Нептуна (океан емоцій і почуттів, у глибинах якого легені стискаються до об’єму апельсина), потому царство бога смерті Аїда, з його підземеллями стереотипів, трафаретів і догм мислення і поведінки. Самотня жінка-душа виконала усі доручення, змучена вийшла з темної печери мерців і впала під променями яскравого сонячного світла, яке світило прямо їй в очі.

Ерос побачив дружину, злетів до неї, підхопив на руки і підняв до самісінького неба. А його матір Афродіта звернулася за його проханням до свого третього брата, бога Зевса, щоб той дозволив весілля. Не зміг Зевс відмовити своїй сестрі й найпрекраснішій богині Афродіті й влаштував небесне весілля для Психеї і Ероса. На ньому він подарував ніжній і мужній нареченій життя вічне, завдяки якому вона стала рівною з небожителями.

Ці два міфи, де в першому богиня Ісіда спускається на землю, збирає духовне знання і своїм прикладом навчає фараонів, а в другому міфі Психея мандрує по землі, занурюється в океан-море різних переживань, спускається у підземелля смерті, зміряного, аби віднайти любов, і лише потому злітає на небо, доповнюються ще однією аксіомою. Педагогічне завдання щодо передачі досвіду і знань попередників виконав прадавній слов’янський міф про сина богині Океан-ріки-мовоньки, вчителя Слова, перекладача-перевізника Кия («кий», «кай», «ізрікай»: форма дієслова «ізрікати»), іменем якого й назвали місто-столицю Київ.

Переправляючи своїх учнів через Океан-Славутич, учитель Слова оповідав про береги потоку-ріки мислення у часі й вічності, про міфос і логос. На лівому низькому березі усе видно зблизька, а на правому високому березі добре видно околиці. Поєднуючи у єдиному символі виміри мислення, коло і хрест, учні навчалися пізнавати розвиток людської душі протягом історії та в різних культурних практиках.

Культурно-історичні попередники були впевнені, що антикризові міфи-аксіоми забезпечать виживання і довголіття народів, завдяки впровадженню їх у освіту, теоретичну і практичну підготовку жерців. У той же час зовнішнє життя і внутрішнє буття людини показали необхідність у більш глибокому самоусвідомленні особистістю самої себе, виявили її духовну потребу в подоланні своїх страхів і відкритті внутрішніх джерел енергії. Постало завдання виявити аксіоми взаємодії між людьми, людини із самою собою і Богом, що мали свідчити про закон любові. Над цим завданням працювали найвидатніші люди з усієї планети (зі сходу і заходу, півночі і півдня).

Цікаво:

1) Навіщо Адам і Єва мали виховуватися у рай-саду?

2) Чому Адам і Єва виявилися оголеними і заховались від Бога?

3) Чого замість одягу з любові вони вдягли шкіряний одяг, були вигнані з раю і почали менше жити?

4) Чи впливає середня тривалість людського життя на відтворення культури?

5) Запишіть своє питання.

Поєднання з вищим

Вже на ранніх етапах розвитку людських спільнот відбувається відбір і вкорінення правил і норм поведінки, які виявилися найбільш ефективними стосовно виживання людини, родини і роду. В них були втілені уявлення щодо ролей і найбільш продуктивних сценаріїв взаємодії між людьми різного віку, соціального і матеріального статусу, ремесел, культурних практик, тощо.

У свою чергу це спричинило необхідність формулювання міфів-аксіом про первообраз-первопричину («бо», тому що), «голосом» якої-якого (тобто бо-г-ом) сповіщається космічне за значенням для життя на землі знання щодо відносин і спілкування, як умови виживання і збереження фіз., псих., соц. і дух. здоров’я і довголіття. Закони-заповіти-заповіді передавали Рама, Крішна, Ману, Мойсей, Ісус, Магомет, ін. Усе це говорить про те, що вже перед тим визріли усі умови для найвидатнішого гуманітарного відкриття людством Єдиного Бога і впорядкування усього сонму богів.

Не випадково серед усіх засобів пізнання й освоєння світу, які відкрили люди, релігія (лат., поєднання з вищим), завдяки унікальності своєї долі, займає особливе місце. Повільно проростаючи скрізь психічний грунт первісних страхів щодо невідомих сил природи, з одного боку, і прагненням побудувати з ними стосунки, з іншого, вона змогла поступово очиститися від примітивних вірувань і ритуалів задобрювання й принесення жертв.

Релігія пройшла довгий шлях, починаючи від обожнення сил фізичної і соціальної природи і до обожнення сил психічної і духовної природи. І в підсумку, знайшовши космічні за своїм значенням для створення культурно-історичної людини і духовної культури аксіоми у формі міфологем і духовні практики, задовольнила духовні потреби людей, які взяли на себе відповідальність за своє фізичне, психічне, соціальне і духовне довголіття.

Для попередження можливих конфліктів у відносинах між різними способами пізнання світу (подібно, як Каїн вбив Авеля) формулюється нова аксіома – це міф про трьох братів Кия, Щека, Хорива і їх сестру Либідь. Хоча ті походили від касти жерців, що колись були дітьми богів, відтепер вони стали представниками нової влади – військової аристократії, «княжого роду», який мав захищати духовне надбання культури.

Кий, Щек, Хорив і Либідь припливли у небесній лодії, де між ними (образи різних ладів-способів пізнання світу, що доповнювали один одного) панувала гармонія, любов і злагода. Мандрівникам сподобалися зелені дніпровські кручі і вони вирішили побудувати на них місто, яке б нагадувало їм небесну раїну-столицю.

На честь легендарних князів люди назвали три високі київські гори. Княгиня Київиця – вершина мови філософії і релігії, які творять уявний світ. Княгиня Щекавиця – вершина мови ремесел і наук, що будують матеріальний світ. Княгиня Хоривиця – вершина мови мистецтв, які оновлюють людину. А іменем сестри Либідь найменували найпрекраснішу, подібну до білої лебідоньки річку. Вона витікала, немов із самісінького серця, і, обіймаючи братів, поєднувала між собою в єдине ціле і гори, і долини казкового міста. Либідь – мова самої любові, вона княгиня освіти і культури.

Духовні досягнення наших пращурів є неперевершеними й досі, не дивлячись на будь-які сучасні винаходи. Називаючи місто на честь старшого брата Кия (духовна топоніміка), прабатьки нагадували нащадкам про те, що мова освіченої культурної людини, немов чиста ріка, завжди відроджуватиме і зцілюватиме, поїтиме і годуватиме, якщо буде гармонійно поєднувати у слові релігію і міфологію, філософію, науку і мистецтво.

Нині релігія виступає здебільше у ризах індуїзму, іудаїзму, буддизму, християнства й ісламу і уявляє собою етичне, естетичне й духовне пізнання і освоєння світу на основі побудови системи відносин із Богом за допомогою закону і любові. Давши імпульс народженню нового, наукового способу пізнання світу, релігія деякий час визнавалась молодою й амбітною технічно орієнтованою наукою, освітою і практикою лише у якості Традиції, яка заважає розвитку науково-технічного прогресу.

З появою психології культури і творчості, здоров’я і довголіття, а також духовної психології (психологія духовності) сформувалося усвідомлення необхідності створення якісно нової освіти на фундаменті діалогу між різними способами пізнання світу, що і передбачає міф-аксіома еволюції від наших культурно-історичних попередників. Між іншим, прадавні міфи про перше дерево, де оселилися птахи і миші, про Кия-перевізника і вчителя слова, а також про трьох братів і сестру Либідь свідчать про споглядально-філософську, психолого-педагогічну властивість наших геніальних пращурів. І пояснюють, чому Україна раніше вважалася країною Учителів (духовна топоніміка), яка навчала поєднанню (синтез), системному мисленню.

Якщо у пошуках фіз., псих., соц. і дух. здоров’я і довголіття виходити з того, що людська істота має 90% (99%) генів, які схожі з генами усього живого на Землі (рослини, риби, тварини, птахи, ін.), або з «прахом земним», то не зрозуміло, звідки взялися таємничі 10% (1%), які відрізняють її від «праху». І, завдячуючи яким (за умов фізичного, психічного, соціального й духовного визрівання у культурі) людська істота у процесі пси-метаморфози перетворюється у пересічну людину, героя, святого, пророка, духовного генія чи, завдяки дух-метаморфозі – у боголюдину.

Відсутність знань з дух-метаморфози породжує уявлення про те, що людину створили розумні істоти з інших планет сонячної системи (Марс) чи планет, які належать іншим зіркам нашої галактики. Крім того, існують думки, що людина створена у лабораторіях попередніх земних цивілізацій, які загинули внаслідок космічних, геологічних чи соціальних катаклізмів. Коли не вистачає інформації для орієнтації у зовнішньому і внутрішньому світі, то люди починають вигадувати її… .

Психологія довголіття переконує, що особистість створюється у навчанні, вихованні й освіті, завдяки первообразу у ролі первопричини, і приходить до того відкриття, що й колеги донаукової доби, які впровадили міф-аксіому про творення людини і світу людей Богом-Творцем. Якщо хтось каже, мовляв, що це за світ такий, де існує соціальний канібалізм, то він не взяв до уваги того, що Бог передав вільній людині як істоті, створеної Ним за Своїм образом і подобою й відповідні якості, зокрема, свободу, у т. ч. й свободу вибору разом з можливістю навчатися правильному вибору і пізнавати Боголюдину і Бога.

Прабатьки Адам і Єва у ролі учнів у раїні-саду прадавньої освіти були спокушені тогочасним ЗМІ (змієм) і потому зробили той же вибір, що й ми сьогодні, коли замість знання про своє духовне походження (первообрази-першопричини) на перше місце поставили вузько професійну підготовку.

З психології довголіття ми дізнались про те, що людина є словесно-символічною проективною істотою, яка свідомо чи несвідомо кожної миті проектує себе у майбутнє, завдяки обраному первообразу слова, духовної творчості, спілкування і любові. Тобто особистість є втіленням обраних нею первообразів-першопричин, які створюють її, і які вона обожує відповідно духовним законам психічного життя.

А зрозумівши механізми виживання і довголіття, усвідомили, що, в дійсності, людина, як словесно-символічна істота, є словом у плоті, і як жива любляча істота, яка виробляє вібрації різних видів енергії любові, є любов’ю у плоті. І тому має навчатися мистецтву стати і бути людиною, вільної духовної творчості, любові, мовлення, спілкування протягом усього свого життя, щоб не вмерти передчасно психічною, соціальною чи духовною смертю («залиште мерцям ховати своїх мерців»). І тут міф-аксіома про народження Боголюдини від Святого Духу стає дороговказом для теперішніх і наступних поколінь.

Серед представників 50 000 професій (світ праці) лише трошки навчають шанувати, дякувати, поважати і любити далеко не всі вихователі й вчителі, священнослужителі й викладачі, ще менше психологи, лікарі, діячі мистецтва і культури. Не випадково вік їх психологічної і духовної зрілості (як і кістки) значно вищий, ніж у однолітків, які мають інші професії. А до мощів, могил святих, мучеників і угодників Божих й досі ходять люди з пошаною і визнанням, проханнями і вдячністю.

Цікаво, що з точки зору психології довголіття Т. Шевченко досяг духовної зрілості біля 400 років, а Л. Українка – 350 років. У окремих країнах (наприклад, у Франції) і досі зберігається давня традиція: своєрідний іспит, визначення духовного віку, посвячення і благословення чоловіка на духовну працю. Її оберігають і здійснюють жінки, які мають понад 80 років і досягли віку духовної зрілості й мудрості, який має нараховувати не менше, ніж 200-250 років.

Духовно-натхненні колеги донаукової доби на основі мета-культурної взаємодії у «спільнотах-лабораторіях» духовної творчості спілкування у дусі любові й істини створювали необхідні умови для народження, навчання, виховання і освіти нової, вільної від соціальних інстинктів людини. Пізнаючи світ любов’ю і вірою, вони спромоглися укласти систему духовних знань про: а) духовне походження людини від Бога; б) Закон Божий, поведінку людини у відносинах з Богом, самою собою, іншою людиною; в) мотиви пізнання Бога-Творця протягом історії людства; г) передбачення і попередження наслідків порушення Божих заповітів; д) віру, надію і любов; е) мораль, моральність і спасіння, є) навчання Божим наукам, ін.

Ці науки, теоретичні й прикладні знання, практичні навички і вміння за своїм значенням у духовному вихованні людської особистості, у її житті на землі ставились нашими духовно обдарованими культурно-історичними попередниками понад усі інші знання і ремесла. А їх носіїв-просвітителів ототожнювали з героями, святими, пророками, духовними геніями, богами, учителями людства, апостолами, Боголюдиною.

Ще недостатньо вивчено причини тих глобальних катаклізмів, які призвели до загибелі великої чисельності людей на землі, у т.ч. і носіїв цих знань. Отож відродження, завдяки технічним знанням, відбувалось набагато швидше, ніж завдяки гуманітарним і духовним наукам, значна частина яких була втрачена, що і поставило людство перед новою загрозою виживання на землі. Ще й досі переслідують носіїв думки, яка відрізняється від загально визнаної, тому маємо готуватись і чекати часу зустрічі з ними, аби відчути й упізнати, а не як тепер, коли вони можуть бути поряд, але незримими для нас, і навчатися у Бога через них.

Виборовши дорогами історії і культури право на суджену (судженого), історична людина засудила первісно родове перелюбство. З любов’ю і вірою іменувала церков нареченою Господа, яка відроджує і народжує від Любові й Слова Господнього нових членів родини віруючих. Потім духовно-поетична метафора, яка віддзеркалювала любов і повагу до жінки, обернулась на свою протилежність. Повчаючи віруючих, особливо, їх лідерів, апостоли засудили невірну церков і порівняли її з блудницею, яка сіла на звіра – співпрацює з керівниками держав проти населення.

Своєю чергою це змінило ставлення і до самої жінки, дурні принизили і звели її до другорядної істоти (переслідування в Європі відьом і відьмаків, якими вважали не тільки психічно хворих і одержимих; заборона наук, хоча європейські вчені здебільше відкривали те, що вже тисячоліттями було відомо жерцям Давнього Єгипту, Індії, Китаю, тобто – у вогонь вільних розумом). Не рідко страждали і гарні жінки з прекрасною енергетикою, які відмовляли впливовим особам, зокрема єпископам, у задоволенні чоловічої хтивості (Віктор Гюго: Собор Парижської Богоматері). Найбільше діставалося тим, які цікавились науками, мистецтвами, писали книжки, малювали – на вогнище, щоб інші не виявляли своєї мудрості й були дволикими. І геніальні жінки майже не залишили своїх прізвищ і генів – від того збідніли скарбниця знань і генофонд людства.

Обмеження-пригнічення жіночих енергій спричинило пандемію статевих емоційних захворювань: розрісся чоловічий вампіризм щодо жінки, дітей, родини. Розквітнув егоїзм, відсунувши на периферію жіноче начало, яке синтезує, об’єднує, оберігає життя. Цьому сприяла й профанація духовних знань і досвіду культурно-історичних попередників їх психічно незрілими, емоційно хворими і одержимими заздрістю, ревнощами і владою «учнями-послідовниками».

Енергетичні вампіри переслідували і тих поодиноких «відьмаків», які усвідомлювали у чому справа: розуміли духовні вчення, захищали дружин, гідно виховували і освічували доньок. У підсумку (за тисячоліття) брехня на Бога Святого Духа обернулася духовною кризою людини і антропологічною кризою цивілізації, про що і досі попереджають міфи-аксіоми (Психея і Ерос, Озірис, Ісіда і Гор, ін.), вчення Ісуса Христа.

Тому, бісовщиною, бісами і чортами (рос. бес чего-то над головою) називають тих, хто без духовної клепки у голові не зміг піднятися над рискою (рос. черта) до вищих фаз інтуїтивного механізму творчості – «сьомого неба». Утворивши несумісний з життям людини і духовною творчістю мікроклімат у родинах, суспільстві, країні, невігласи-злодії, емоційно хворі, забруднили низькими енергіями людські душі, змусили забути про духовне походження від Бога Творця і кинули у прірву культурно-історичної безтями.

Зверхність і неповага до жінки не полегшила становище чоловіка перед духовними законами життя і Богом, мовляв, тепер є хтось слабкіший і гірший од нього. Дістається сповна за гординю – гинуть у нескінченних війнах. Бо залишилося й досі, не дивлячись на сучасні цивілізаційні здобутки, права людини і дитини, викривлене духовне вчення і виховання «любові», зокрема, на Україні і в Росії.

Більш того, і у наші часи на Україні батько геніальної Катерини Білокур роздирав її дивовижні картини, якими захоплювалися представники естетично витончених культур народів світу, поки їй не виповнилося 37 р. (не вчиняв би так щодо сина). Тому, перед сучасником постають завдання: осягнути духовні ролі зрілих особистостей чоловіка і жінки, енергетичний розподіл їх спільної праці у сфері вільної духовної творчості, мистецтві стати і бути людиною. Й подолати ганебні наслідки занедбання духовної освіти, що привело до забуття духовних законів і знецінення духовних констант у відносинах між чоловіком і жінкою, батьками і дітьми, учителями і учнями, особливо, після другої світової війни.

Відлуння вищезгаданої метафори стосовно жінки дійшло і до наших днів. І хоча у наш час Марію Магдалину виправдали, назвали святою (2000 років вважали повією) і першим апостолом, перед жінками церков не повинилася і не пішла шляхом, який окреслив Творець. Ісус Христос багато раз показував Своє ставлення до жінок, скажімо, у розмові з самаритянкою; захистивши ту, яку хотіли вбити камінням; вилікувавши іншу, яка страждала кровотечею 12 років і без дозволу доторкнулася до Його одягу; помиривши Марфу і Марію і не забувши про Свою Матір в останні хвилини хресної смерті, ін.

Створюючи у мета-культурному вимірі людського буття первообраз відносин у повазі-любові до людини і втілюючи його у події життя Своїх учнів, Він на тисячі років вперед показав відповідні сценарії спілкування і взаємодії. Скажімо, між духовними учителями (коли Іоанн охрестив Його у Йордані), між вчителем і учнями, які хотіли визначити, хто з них більший (Ісус мив їм ноги), між жінками, чоловіками, жінками і чоловіками, владою і підлеглими, багатими і бідними, а також виявив Своє відношення до Бога, до хворих, до дітей і до Самого Себе і Своєї Матері.

Підслухані молитви жінок і дівчаток: 1) Боже, забери дівочу красу, бо обмовляють, проклинають, вмивають в учительській, обливають хімією, дай їм таку косметику, щоб були гарними; 2) Боже, зістар красу, бо гнітять і проклинають чоловіки і жінки; 3) Боже, приспи здібності до ясно-бачення, бо допомогти не в силах; 4) Боже, навчи Твоєї любові-мудрості... .

Цікаво:

1) Чого навчають перший і другий міфи-аксіоми про створення людини?

2) Про що говорить міф-аксіома щодо заборони їсти плоди з дерева пізнання добра і зла, або духовної смерті?

3) Чого навчає міф-аксіома про гріхопадіння і вигнання з раю прабатьків?

4) Скільки раз перероджується, вмирає і воскресає, людина протягом свого життя?

5) Запишіть своє питання.

Ми винні світові любов –

І в цьому є наш смисл високий…

Не забувай любові кроки,

А здійснюй їх все знов і знов –

Ми винні один одному любов…