Психологія хворих з вадами зору
Вади розвитку чи набути дефекти різних органів чуттів через їхню особливу значимість для пізнавальної діяльності людини та її спілкуванні з іншими можуть призводити до серйозних порушень психічного розвитку, розладам особистості та різних невротичних порушень.
Прийнято вважати, що у сліпих компенсаторно змінені пороги чутливості аналізаторів слуху, нюху й тактильні – вони, швидше, не нижчі, але досягають високої мри диференціювання.
У сліпих, якщо сліпота не поєднується з ураженням мозку, не спостерігається інтелектуальної недостатності.
Психологія сліпих дітей. У ранньому дитячому віці як правило розвиток проходить без відхилень, але при цьому може спостерігатися прагнення батьків відгородити дитину від труднощів. У віці 3-5 років можуть проявлятися деякі невротичні явища: енурез, нічні страхи, порушення апетиту. У 6-7 років може з’явитися усвідомлення свого недоліку. Гіперопіка може лише підсилити безпорадність дитини. Тут можуть підсилитися невротичні реакції: виникають чіткі страхи.
Надалі можуть з’являтися нерішучість, сором’язливість, плаксивість, схильність до фантазування, самоізоляція, капризність, впертість, дратівливість, образливість, збудливість.
Початок навчання у спеціальних закладах інтернатного типу пов’язаний з труднощами адаптації, розлукою з батьками, домом, що сприяє розвитку невротичних розладів: розлади сну, апетиту, підвищена втомлюваність, настороженість, ранимість, підвищена образливість. Стан безпомічності же викликати реакції протесту.
У пубертатному віці у якостіпсихолоігчного захисту у деяких дітей виявляються риси педантичності, прагнення суворо виконувати формальні правила (напр., розпорядку дня тощо). Для них властиві високий рівень розуміння моральності, принциповості, справедливості. У цьому віці спостерігається виражена реакція на свою ваду, котра може проявлятися як рисами егоїзму, зарозумілості, так і невпевненістю в собі, острахом за свою долю.
Якщо такі діти перебувають постійно у товаристві зрячих, то й них можуть розвинутися аутичні тенденції, інколи – іпохондричні фіксація, підозрілість та настророженість, які можуть стати джерелом для виникнення сенситивних ідей ставлення.
В осіб з набутою сліпотою нерідко розвиваються надцінні ідеї збитковості, зумовлені втратою зору.
За несприятливих умов при незадовільних результатах лікування і недостатності адаптаційних ресурсів особистості може спостерігатися патохарактерологічний розвиток особистості сліпої людини:
§ астенічні та ананкастні (нав’язливі) стани – хворі погано переносять життєві труднощі, швидко втомлюються; часто звертаються у клініку зі скаргами на погане самопочуття, слабкість, висловлюють занепокоєння за своє здоров’я і здоров’я близьких; зводять до мінімуму свої контакти, обмежують себе, суворо виконують приписи лікарів; у своїх інтересах проявляють достатню наполегливість, нерідко тероризуючи близьких; на роботі відносно адаптовані; нерідко під час конфліктних ситуацій у них виникають істеричні реакції;
§ іпохондричний варіант – поряд з вираженою астенічною симптоматикою, спостерігаються сенестопатії (різні вкрай неприємні і незвичні відчуття від різних ділянок тіла та окремих органів і не мають органічних причин; можуть біти мігруючими чи локалізованими) та парестезії, котрі сприймаються хворими як ознаки важкого соматичного розладу; вони звертаються до різних лікарів, вимагають обстежень; у них можуть формуватися утриманські установки. З часом іпохондрична симптоматика змінюється хронічними афективними розладами, поряд з наростаючими змінами характеру.
Після успішно проведених операцій по поверненню зору, особливо у сліпонароджених, відбувається значна перебудова психічної діяльності у зв’язку із "підключенням" зорового аналізатора. Прозрівши пацієнти не одразу починають бачити все довкола так, як це бачать ті, хто володіє цією здатністю з народження. Має пройти деякий час, поки відродиться здатність до цілісного сприйняття оточуючого. Крім того збільшення навантаження на ЦНС внаслідок такого "підключення" може породжувати астенічні прояви, погіршення самопочуття й настрою. Тому хворі часто можуть переживати розчарування і навіть відчай. Через що вони потребують ретельної психологічної підготовки до операції та психологічного супроводу у вигляд раціональної психотерапії після операції, й, можливо навіть, призначення седативних та загальнозміцнюючих засобів для пом’якшення астенічних проявів.