ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ. На процес формування психіки та її ментальних особливостей значною мірою впливає такий її структурний компонент

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

На процес формування психіки та її ментальних особливостей значною мірою впливає такий її структурний компонент, як колек­тивне несвідоме, що формується як наслідок спільних переживань етнічної групи, комплекс несвідомих реакцій на специфічні умови існування останньої. Низка факторів сформувала «українську» психіку, викликавши до життя такі стереотипи поведінки, як по­таємність, що є реакцією на тиск обставин, домінування маленьких груп над великими співтовариствами, послаблення екстравертної поведінки. Емоційно-чуттєвий характер типового українця вели­кою мірою детермінує його сприйняття.

Українська ментальність розглядається як похідна від таких факторів, як расовий, географічний, історичний, соціологічний, культурно-морфологічний і глибинно-психологічний. При цьому наголошується на необхідності дослідження етнопсихологічного феномена з позицій статики й динаміки процесу його формування. Географічний фактор пов'язаний із впливом особливостей помірно­го клімату лісостепу та рівнинного рельєфу на формування спогля­дальної настанови в комплексі з чуттєвим компонентом у сприйня­тті. Історичний аспект відображає перманентну залежність України від зовнішнього середовища, пов'язану з геополітичною ситуацією в регіоні й пасивністю населення, характерними реакціями якого були терплячість і замикання в собі, за винятком окремих спон­танних спалахів насильства у відповідь. Соціологічний аспект передбачає, що домінуючою верствою в соціальній структурі укра­їнського суспільства є селянство, що формує психологію власника. Звідси — схильність до творення маленьких груп, згуртованість яких має більш інтимний, довірливий характер, ніж це спостеріга­ється у великих соціальних спільнотах. Таким маленьким групам властиві рефлексивні установки, орієнтовані на самодостатність. Культурно-морфологічний аспект формування українського мента­літету пов'язаний з периферійністю України щодо Західної Євро­пи. Ця особливість позначилася на тій обставині, що основні хвилі європейської думки (римський католицизм, Відродження й Про­світництво) торкнулися українців незначною мірою.

На традиційні українські психоповедінкові архетипи наклала свій відбиток євразійська матриця світогляду з домінантою тоталі­тарного мислення і вертикальною стратифікацією владних струк­тур. Умовою виживання українського етносу було проведення політики психологічного та політичного конформізму. Вимушена ізоляція від осередків європейської культури й науки зумовила відхилення українських світоглядних настанов від предметності й схильність до рефлексії. Споглядальність як одна з провідних настанов українського менталітету мотивується недостатнім роз­витком в Україні соціальних об'єднань з конкретними цілями, досягнення яких неможливе без мобілізації розумово-вольового компонента. В українській же ментальності превалюють чуттєві прояви в комплексі з досить сильним впливом індивідуалізму.

Провінційність на державному рівні породжувала містечкове мислення, що виявлялося в інтровертуванні національної психіки, орієнтованої на самозбереження. При всій негативності інтроверто-ваної настанови як фактора політики ізоляціонізму існує і зворот­ний бік такої поведінки. Це, насамперед, раціоналізація мислення, спрямована на прагматичне ставлення до зовнішнього середовища. Ірраціоналізм бездержавності компенсувався раціональністю сто­совно території, що освоювалася, і перетворенням її на зону осо­бистого добробуту.

Багато досліджень підкреслюють матріархальний характер української родини, де ефективна влада належить матері, яка несе на собі відносно велике функціональне навантаження — в усіх аспектах сімейного життя. Родина, отже, ідентифікується з образом матері, успадковуючи відповідний стереотип свідомості з характерними «жіночими» атрибутами поведінки, моралі, життєвих настанов. Цей архетип сприяє формуванню емоційно-чуттєвого компонента укра­їнського менталітету, «провокує» прагнення «типового» українця на перехід від більшої спільноти до затишної атмосфери маленької групи. Із цим феноменом добре узгоджується відомий український індивідуалізм, відносна байдужість до загальнодержавних інтересів, недостатність зовнішньоекспансивної екстравертованої поведінки.

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

Раціональність в українській ментальності яскраво виражена в тяжінні до повільних, еволюційних шляхів розвитку. Емоційність же як риса соціальної психіки є скоріше проявом культурно-цін­нісних настанов соціуму, ніж логіко-нормативних. Сенсорність пов'язана з конкретним, предметним сприйняттям дійсності на від­міну від інтуїтивності, для якої більш характерним є абстрактно-образний спосіб мислення. Щодо шкали екстернальності-інтер-нальності, то слід зазначити, що більшість якостей, що відобража­ють характер українського етносу, зміщені в бік екстернальності.

Ідентифікація українського менталітету дає можливість підійти до вирішення проблеми соціального управління, спира­ючись на дві детермінанти — національну ідею та лідерство як її виразника. Національна ідея має бути адекватною ментальним особливостям української нації. Така ідея може містити в собі ра­ціональне начало, визначаючи конкретні цілі й реальний механізм їх досягнення. У житті українця з його чутливо-емоційно-чуттєвим характером біосфера завжди стояла попереду техносфери. Остання є більш адекватною раціонально-логічному менталітету північно-західних етносів. Характерною рисою українського соціуму є те, що міцність внутрішніх колективних зв'язків у ньому великою мірою залежить від особистісних характеристик взаємодіючих суб'єктів, тобто визначальну роль відіграють морально-етичні фак­тори. Інтелект, високий професіоналізм не «володіють» такою си­лою й авторитетом для колективної свідомості, як уміння емоційно впливати на оточення, використовуючи механізм симпатії. Пре­валювання в соціальній психіці українського соціуму емоційного фактора створює в організаційній структурі суспільства дисбаланс у співвідношенні між формальною й неформальною організаціями на користь останньої. Такий дисбаланс підсилює тенденцію до під­бору кадрів в організаційних структурах за принципом довіри.

«Всесвітня чутливість», про яку говорили кращі представ­ники української культури, — не просто елегантна формула. Це спосіб існування слов'янської душі: відібрати краще — прийня­ти — увібрати — пережити — переосмислити — трансформувати.