Теоретичні основи психології управління

1. Психологія управління як галузь знань, сфера практичної діяль­ності

2.Еволюція психолого-управлінської думки: теоретичний аналіз

3.Методологія і методи психології управління

1. Психологія управління як галузь знань,

сфера практичної діяльності

Психологія - наука, що вивчає психічні явища (мислен­ня, почуття, волю) та поведінку людини, пояснення якій знаходимо в цих явищах.

Психологічне знання розвивалося з доісторичних часів в магіч­ній та міфологічній традиціях. Вперше як галузь наукового знання психологія постає в філософських вченнях античних мислителів. У працях європейських, арабських філософів та медиків розроблялись такі питання: природа сприйняття, структура психіки, природа афектів, психосоматика, процеси мислення, природа снів та марень, природа взаємин (любов, дружба, ненависть) тощо. До сьогодні значний вплив на наукові уявлення про душу, психічний світ справ­ляє розвиток суміжних наук (медицина, педагогіка) та людських практик (мистецтво, релігія, управління), які, в свою чергу, викори­стовують досягнення психології.

Психологія управління - це галузь психологічної науки, яка вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності, а саме: роль людського і психологічного чинників в управлінні, оптимальний розподіл професійних та соціальних ролей у групі (колективі), лідерство і керівництво, процеси інтеграції та згуртованості колек­тиву, неформальні стосунки між його членами, психологічні меха­нізми прийняття управлінського рішення, соціально-психологічні якості керівника тощо.

Психологія управління базується на загальній, соціальній, еконо­мічній психології, на психології творчості та конфліктології. В дисципліні «Психологія управління» розглядаються особливості вітчизняної управлінської теорії, порівнюються зарубіжні моделі управління і можливість їх адаптації з урахуванням історичного досвіду і національного менталітету.

Об’єктом вивчення в психології управління є стосунки людей в організації в умовах, коли дії кожного учасника спільної діяльності визначені, підпорядковані загальному порядку робіт. При цьому учасники зв’язані один з одним не просто взаємною залежністю і взаємною відповідальністю, але і відповідальністю перед законом.

При цьому предметом дослідження виступають психологічні явища в діяльності організації, зокрема психологічні чинники, що зумовлюють ефективність праці менеджерів.

До цих чинників належать:

- психологічне забезпечення професійної діяльності менедже­рів, включаючи вирішення проблем професійного самовизначення управлінців, їхньої професійної підготовки і підвищення кваліфікації;

- пошук та активізація резервів управлінського персоналу, включаючи оцінку та добір менеджерів для потреб організації;

- оцінювання і поліпшення соціально-психологічного клімату, згуртування персоналу навколо цілей організації, включаючи вдос­коналення стилю і культури ділових взаємостосунків в організації;

- психологічне забезпечення довгострокових цілей організації, включаючи розробку кадрової політики організації і створення дієвих механізмів управління нею як соціотехнічною системою.

Управління у психології - це свідомий і цілеспрямований про­цес впливу на свідомість і поведінку окремих індивідів або членів групи, колективу для підвищення організованості та ефективності їхньої спільної діяльності.

Ефективність управління проявляється у створенні в соціальній групі позитивного психологічного клімату, спрямованого на зміц­нення згуртованості колективу, зростання задоволення його членів своєю діяльністю.

Найважливішим фактором забезпечення високої якості профе­сійної підготовки державних службовців є активна професійна, інтелектуальна та пізнавальна діяльність людини. Ця діяльність являє собою складний процес в умовах об’єктивно існуючих проти­річ, до яких відносяться:

1) протиріччя між великим обсягом запланованої роботи та дефіцитом часу на її виконання;

2) між об’єктивно поточним, поступовим, багаторічним проце­сом становлення соціальної зрілості майбутнього фахівця і бажанням якомога швидше самоствердитися і проявити себе;

3) між прагненням до самостійності у прийнятті рішень та у погодженні із прийнятим рішенням безпосереднього керівника;

4) протиріччя між особистими прагненнями та принципами лю­дини і посадовими обов’язками та повноваженнями.

Зародившись на перехресті психологічних дисциплін та теорії управління, психологія управління функціонує і розвивається у нерозривному зв'язку як із багатьма суспільними науками (філосо­фія, соціологія, політологія, педагогіка та ін.), так і з тими, що сфокусовані на проблемах управління виробництвом, підприємни­цькою та бізнесовою діяльністю. Особливими є її взаємозв'язки з психологічними дисциплінами: вона послуговується знаннями й багатьма методологічними прийомами загальної психології, психо­логії особистості, психології творчості, соціальної психології, прак­тичної психології, акмеології, вікової і педагогічної психології, психології праці, інженерної психології, економі­чної психології і психології бізнесу, етнопсихології, збагачуючи водночас їх своїми спостереженнями й узагальненнями.