Зв'язок загальних конкурентних і виробничих стратегій

Тема 13. Загальна характеристика функціональної стратегії

Лекція 28 (2 год.)

Мета:ознайомити студентів з типологія функціональних стратегій підприємства та змістом кожної з них.

План

1. Виробнича стратегія підприємства.

2. Стратегія фінансування.

3. Стратегія управління персоналом підприємства.

1. Виробнича стратегія підприємства.

Виробничі стратегії формуються на основі продуктових стратегій і стосуються прийняття рішень щодо придбання або організації нового виробництва; модернізації, реконструкції, технічного переобладнання діючих виробництв; удосконалення структури основного, допоміжного та обслуговуючого виробництв, співвідношення між ними; налагодження ефективного співвідношення між об'єктом і суб'єктом управління.

Виробнича стратегія підприємства — система довгострокових дій щодо забезпечення конкурентоспроможності підприємства за рахунок ефективного використання його виробничого потенціалу, своєчасного адаптування до змін у конкурентному середовищі.

Ступінь і темпи змін у виробництві залежать від рівня і типу диверсифікації, відмови від освоєних темпів і запровадження нових напрямів діяльності з виготовлення продуктів.

Вибір виробничих стратегій, маневрування ними обумовлені динамічністю і масштабами змін на підприємстві. При цьому послуговуються такими критеріями: здатність виробничих потужностей і виробничого потенціалу забезпечити передбачувані обсяги продукції; розриви між наявними і потрібними характеристиками виробничих процесів; масштаби, рівень гнучкості виробничого потенціалу (інерційні характеристики); швидкість перетворень виробництва, адаптування ресурсів (продуктів, матеріалів, технологій, форм і методів організації праці тощо) до умов діяльності підприємства з метою забезпечення його конкурентоспроможності в довгостроковій перспективі; досягнення певних рівнів витрат на виробництво і створення певного обсягу доданої вартості.

Основні завдання виробничої стратегії можна звести до наступних:

􀂾 планування виробництва відповідно до корпоративної, конкурентних і функціональних стратегій підприємства;

􀂾 створення системи контролю за реалізацією виробничих планів і завдань по стратегічних строках;

􀂾 раціональне використання виробничих фондів, зростання фондовіддачі;

􀂾 раціональне використання особистого фактору виробництва і зростання продуктивності праці;

􀂾 систематичне оновлення техніки і обладнання;

􀂾 оновлення технологій, постійне освоєння ресурсозберігаючих технологій;

􀂾 вдосконалення організації виробництва;

􀂾 вдосконалення організації праці її і її оплати;

􀂾 покращення умов праці;

􀂾 економія ресурсів, зниження собівартості продукції;

􀂾 інтенсифікація виробництва;

􀂾 розвиток мотиваційних механізмів і інші завдання.

Виробничі стратегії формують з урахуванням таких основних чинників, які нерідко відіграють і роль обмежень:

— обсяги капітальних вкладень, потрібних для здійснення перетворень у виробничому процесі;

— час, необхідний для налагодження випуску нової продукції;

— оцінки відносної споживчої вартості існуючої та нової продукції;

— цінові стратегії, сформовані для різних продуктово-товарних стратегій;

— техніко-організаційний рівень виробництва і рівень конкурентоспроможності виробничого потенціалу;

— інноваційна здатність управлінського персоналу;

— дія складових середовища прямого впливу (конкуренти) на витратно-часові параметри виробничих стратегій.

Фактори, що впливають на формування виробничої стратегії:

􀂃 вимоги корпоративної, бізнесової і функціональних стратегій, в першу чергу маркетингової;

􀂃 наявні ресурси, їх якість і джерела їх поповнення в перспективі;

􀂃 угоди, замовлення на продукцію;

􀂃 технологічний рівень і можливості модернізації;

􀂃 рівень персоналу управління і трудових ресурсів та можливості його підвищення;

􀂃 гнучкість виробництва, швидкість переобладнання на випуск нової продукції різної кількості і якості;

􀂃 організаційна структура управління та культура;

Успішне здійснення виробничих стратегій є важливою передумовою реалізації загальних конкурентних стратегій підприємства.

Виробнича стратегія – це така функціональна стратегія, яка забезпечує досягнення певних рівнів розвитку виробництва (по обсягах, номенклатурі, якості, ефективності, технології) відповідно до вимог корпоративної, конкурентних і функціональних стратегій, особливо маркетингової.

Зв'язок загальних конкурентних і виробничих стратегій

Лідерство за рахунок зниження витрат (цін) — контролювання витрат; — використання досконалих методів організації виробництва; — стимулювання раціоналізації і винахідництва; — високий рівень стандартизації

Диференціація — контролювання якості продукції; — забезпечення якості кожної операції; — гнучкість виробничого процесу; — високий рівень організації складних виробничих процесів

Залежно від стану середовища, конкурентної і маркетингової стратегій, можливі наступні альтернативні виробничі стратегії:

1. Повне задоволення попиту – стратегія, що передбачає виробляти стільки, скільки потребує ринок. А оскільки ринок коливається, то і виробництво при такій стратегії піддається суттєвому коливанню, що тягне за собою відомі труднощі: затрати високі, значні запаси готової продукції на складах т.д

2. Орієнтація на середній попит. При такій стратегії в періоди скорочення попиту запаси на складах суттєво зростають, зате в періоди зростання попиту він відразу задовольняється за рахунок цих запасів.

3. Орієнтація на мінімальний попит – запаси нереалізованої продукції відсутні, зате можливе недовантаження потужностей, коливання виробництва і таке інше.

4. Орієнтація на повне використання виробничого потенціалу з врахуванням його постійного вдосконалення (модернізації, технічного переоснащення, реконструкції, т.д.). Поряд з високою віддачею ресурсів, можливі значні запаси на складах в періоди спаду попиту.

5. Створення нового або частково нового виробництва – на вимогу корпоративної чи конкурентної стратегії.

6. Орієнтація на суттєві зміни технології – якщо існуюча явно застаріла, а конкурентні стратегії вимагають її оновлення.

7. Суттєві зміни в організації виробництва – знову ж таки на вимогу корпоративної чи конкурентних стратегій (зміна спеціалізації, конверсія, диверсифікація, оптимізація розміщення виробництва по підрозділах і в географічному плані тощо), що тягнуть за собою радикальні зміни в номенклатурі, обсягах виробництва і т.д.

Навіть за однакового підходу реальна картина використання виробничих стратегій на кожному підприємстві буде різною, оскільки в них різні цілі, особливості внутрішнього середовища тощо.

Приклади

Для прикладу, розробляючи виробничу стратегію м’ясокомбінату варто сконцентруватися на наступних проблемах.

• Прогнозування розвитку сировинної зони відповідно до потреб ринку і вибраної альтернативної виробничої стратегії. Йдеться про збереження існуючої зони і її розширення за рахунок створення додаткової мережі заготівельних баз з врахуванням ефективності перевезень. Розрахунок потенціальних можливостей виробників сировини, форм заготівель і способів взаємовідносин т.д.

• Вибір і характеристика процесу виробництва, зокрема, вибір ступеня механізації і автоматизації на окремих ділянках технологічного процесу, методи і технології переробки, ступінь спеціалізації праці робітників на окремих етапах, розміщення старих і нових потужностей, ступінь залучення обслуговуючих виробництв зі сторони тощо.

• Розташування виробничих підрозділів і допоміжних служб. Можливо є сенс наблизити забій худоби і первинну переробку туш до місць масових заготівель у віддалених районах і таке інше.

• Вибір принципів проектування робіт. Оскільки технологічний процес вимагає і творчої, і фізичної праці, слід враховувати як принципи економічної ефективності так і поведінкові, соціальні принципи. Ці два аспекти не повинні суперечити один одному. Йдеться, отже, про соціально-технічний підхід, який передбачає роботу з певною напругою, але з елементами різноманітності, а для спеціалістів – і творчості; роботу що містить певну залежність між результатами та вкладом і соціальною активністю особистості тощо.

• Нормування виробництва і праці. Дуже важливо користуватися не лише типовими нормативами, а, виходячи з конкретних умов виробництва, виробляти власні норми витрат ресурсів і норми праці (крім законодавчо визначених, зрозуміло).

• Календарно-оперативне планування – особливо важливе. Підходів тут може бути безліч. Але при цьому слід пам’ятати про два головних завдання: а) забезпечити своєчасне отоварення замовлень згідно угод і б) забезпечення рівномірного та максимального завантаження усіх ланок виробництва за найкоротших виробничих циклів. Окремо тут слід зупинитися на проблемах детального планування обсягів виробництва, на управлінні запасами, на управлінні проектами тощо. Наприклад, враховуючи постійну зміну попиту на м’ясопродукти залежно від сезону та передсвяткових днів можна прийняти стратегію «змінні обсяги випуску за незмінної чисельності персоналу». В такому разі в період спаду попиту планують компенсацію простою частини робітників, або переключення їх на інші роботи, а в період підвищеного попиту – понаднормову роботу.

Зрозуміло, така стратегія потребує певних затрат, але компенсується збереженням кваліфікованого трудового потенціалу, який забезпечує високу продуктивність праці.

• Продумуються проекти по зростанню якості продукції, система контролю за реалізацією виробничої стратегії в цілому і ін.

Стратегія фінансування.

Названа стратегія теж надзвичайно важлива серед інших функціональних стратегій, оскільки без її позитивної реалізації неможливі будь-які інші стратегії господарства: корпоративна, конкурентні, функціональні.

Фінансова функціональна стратегія означає прогнозування і коригування фінансових потоків відповідно до нових стратегій підприємства: корпоративної, конкурентних і функціональних; розподіл і постійний контроль за використанням фінансових ресурсів СОБ і функціональними службами; оцінювання інвестиційних проектів.

У практиці підприємства фінансова стратегія реалізується за такими напрямами:

1) кредитування(нові кредитні лінії і схеми кредитування; короткострокові кредити (позики, кредитні банківські білети, отримані в результаті факторингових операцій рахунки тощо); довгострокові кредити (забезпечені, в т. ч. іпотечні позики на термін від трьох до п'яти років; облігації або позикові зобов'язання; комерційні папери тощо));

2) розміщення акцій (біржова діяльність, часткове розміщення акцій, пропозиції для відкритого продажу, прості і привілейовані акції та ін.);

3) рефінансування(довгострокове і короткострокове рефінансування, купівля власних акцій, реструктуризація і ліквідація боргів, управління грошовими потоками та ін.);

4) використання дивідендів (сплата дивідендів чи призупинення її тощо);

5) розвиток скорочення фінансової підсистеми підприємства.