Функціонально-психологічна характеристика профілактичної діяльності

Оскільки найважливішими структурними елементами кон­кретної ситуації злочину є особистість злочинця і особистість потерпілого, виділяють наступні види профілактичної діяльності — кримінологічна і віктимологічна профілактика. Об'єкти кри­мінологічної профілактики—це сукупність особистісних особ­ливостей (протиправні мотиви, цілі, погляди, звички), що взає­модіють із негативним середовищним оточенням їхнього носія й окремих осіб та обумовлюють антисуспільну поведінку. Об'єктами віктимологічної профілактикиє: сукупність осо­бистісних властивостей і якостей людини, що негативно взає­модіють із зовнішніми чинниками ситуації й обумовлюють відносну здатність цієї людини стати жертвою злочину. Зазна­чені види профілактичної діяльності, у свою чергу, здійснюють­ся у формах загальноїта індивідуальноїпрофілактики.

З огляду на розмаїття злочинних зазіхань, а також причин і умов, що їм сприяють, у профілактичній діяльності в якості її суб'єктівберуть участь:

— місцеві органи влади та їхні виконавчі структури, що не­
суть відповідальність за стан правопорядку;

— органи внутрішніх справ, суду, юстиції, служби безпеки,
прокуратури та ін., правоохоронні функції яких включа­
ють профілактику злочинів;

— відділи соціальної профілактики і надання допомоги на­
селенню місцевих органів влади, центри профілактики.

296 Тема 12

соціальної реабілітації, суспільні об'єднання, спеціально створені для цієї мети;

— громадські організації, створені на добровільній основі.

І. Основним змістом загальної профілактики є виявлення і визначення ступеню криміногенності причин і умов, що сприя­ють вчиненню правопорушень, цілеспрямована реалізація за­ходів загальнопрофілактичного впливу, а також здійснення пра­вової пропаганди серед населення. У приведеному визначенні наявні наступні основні напрями загальнопрофілактичної діяль­ності:

1) здійснення цілеспрямованої інформаційно-пошукової ак­
тивності для виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню
правопорушень;

2) аналітична робота з диференціації причин і умов право­
порушень, визначення рівня їх криміногенності;

3) прийняття рішень щодо здійснення заходів профілактич­
ного впливу;

4) психолого-педагогічна діагностика особистісного і соціаль­
ного чинників правопорушень, визначення їх криміногенності,
складання прогнозу їхньої активності при здійсненні заходів
загальної профілактики;

5) здійснення правового виховання населення за допомогою
правової агітації та пропаганди, використання для цього засобів
масової інформації;

6) безпосередня реалізація заходів загальнопрофілактично-
го впливу;

7) взаємодія з громадськими організаціями, державними ус­
тановами і трудовими колективами.

Основними джерелами інформації про причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, є:

— провадження дізнання за кримінальними справами;

— перевірка скарг і заяв громадян, повідомлень посадових
осіб і представників громадськості;

— участь в охороні громадського порядку;

— вивчення матеріалів преси та громадської думки;

— проведення спеціальних рейдів, перевірок, обстеження
об'єктів, місць масового відпочинку тощо.

Психолого-педагогічні засади профілактичної діяльності 297

Узагальнення одержаної в ході аналітико-синтетичної діяль­ності інформації, інтегратором якої виступає мислення, завершується створенням інформаційної моделі, структу-рованої за різними напрямами:

— негативний вплив осіб, які ведуть аморальний і протип­
равний спосіб життя;

— недогляд у трудовому і побутовому устрої осіб, звільнених
із місць позбавлення волі або знятих із обліку спецко-
мендатур;

— незабезпечення охорони майна;

— несприятливі середовищні й особистісні чинники.
Зазначені компоненти моделі диференціюються за рівнем їх

криміногенності, що служить підставою для визначення пріори­тетності і планування заходів загальнопрофілактичного впливу.

Діяльність, пов'язана зі створенням інформаційних моделей, висуває певні вимоги до дільничного інспектора міліції. Ефек­тивність її здійснення знаходиться в безпосередній залежності, насамперед, від домінування в структурі особистості мотивів професійної спрямованості, а також від наявності й рівня роз­витку системи професійно-значущих якостей: глибини, широ­ти, оперативності і цілеспрямованості мислення; емоційних про­цесів і станів; стійкості до стресогенних впливів; комунікатив­них здібностей.

У процесі здійснення загальної профілактики істотне місце займають різноманітні аспекти зовнішньомовної (усної і пись­мової) діяльності. Зокрема, особливого значення набувають такі компоненти психолінгвістичної діяльності як раціональність, доступність для розуміння, грамотність, значеннєва наси­ченість. Форма і зміст мовного висловлювання є для навко­лишніх основним показником інтелектуального розвитку. Тому досить часто безграмотно складений протокол чи інший доку­мент створюють несприятливе (загальне і професійне) вражен­ня про дільничного інспектора міліції⁴, що надалі знижує ефект профілактичного впливу.

Важливим напрямом загальнопрофілактичного впливу ДІМ є здійснення правового виховання у формі бесід, лекцій, інших публічних виступів. Правове виховання повинне ґрунтуватися

298 Тема 12

на глибокому знанні оперативної обстановки, забезпечуватися постійним надходженням оперативної і стратегічної інформації. Одним із засобів одержання такого роду даних є вивчення гро­мадської думки.

Громадська думка— це виражене в оціночних судженнях ставлення окремих соціальних прошарків і груп населення до явищ соціальної дійсності. Вивчення громадської думки для діяльності ДІМ становить інтерес у наступних напрямах:

— питання злочинності (її стан, структура, динаміка);

— питання роботи органів внутрішніх справ⁵ взагалі і служ­
би ДІМ, зокрема;

— стан протидії злочинності та іншим правопорушенням;

— знання правових норм, законів і ставлення до них.
Значення громадської думки зумовлюється тим, що вона до­
помагає:

1) визначати рівень обізнаності населення з конкретної про­
блеми, ступінь її актуальності з погляду різних категорій грома­
дян;

2) більш повно і глибоко вивчати причини й умови протип­
равної поведінки.

3) з'ясувати ставлення населення до діяльності співробіт­
ників різних служб органів внутрішніх справ, їхньої авторитет­
ності серед громадян, від чого залежить ефективність форм і
методів, застосовуваних у боротьбі зі злочинністю, а також го­
товність громадян брати особисту участь у заходах щодо про­
тидії злочинності;

4) визначати його позитивний потенціал у профілактиці зло­
чинів шляхом впливу на правопорушників з метою недопущен­
ня ними злочинів, впливу на правослухняне населення з метою
формування активної життєвої позиції, що відбиває неприми­
ренність до злочинності і готовність брати участь у боротьбі з
нею;

5) здійснювати вплив на громадську думку з метою її пози­
тивного формування в процесі реалізації профілактичних за­
ходів.

Відповідно до результатів одного з останніх досліджень із вивчення громадської думки, населення виявляє досить вели-

Психолого-педагогічні засади профілактичної діяльності 299

кий інтерес до стану злочинності, заходів боротьби з нею, діяль­ності органів внутрішніх справ. Встановлено, що громадяни в цілому вірно оцінюють динаміку злочинності. Відзначено особ­ливу важливість активізації не стільки каральної політики, скільки профілактичного напряму (усунення причин і умов зло­чинності) . Але, разом із тим, до основних джерел інформації про злочинність громадяни відносять неофіційні канали (розмови в родині, на роботі, із сусідами, знайомими і т. ін.), украй рідко — спеціальні бесіди, лекції. Виявлені також інші негативні момен­ти, пов'язані з нерозвиненістю правосвідомості громадян:

— при оцінці суспільної небезпеки різних злочинів, як знач­
но менш тяжкі оцінюються злочини, що реєструються по
лінії боротьби з економічною злочинністю;

— основна маса населення негативно ставиться до осіб, що
мають судимість, і не бажає спілкуватися з ними ні по ро­
боті, ні в сфері побуту, що істотно утрудняє процес їх со­
ціальної адаптації;

— значна кількість опитаних не бажають брати участь у ро­
боти громадських формувань із надання сприяння ОВС у
протидії злочинності.

Тому організації загальної профілактики необхідно прагну­ти до формування відповідної громадської думки аудиторії як у напрямі позитивного ставлення до діяльності правоохоронних органів, так і створення атмосфери нетерпимості до злочинів і осіб, які їх вчиняють. При цьому особливу увагу слід приділяти не стільки формуванню негативного ставлення до злочинів уні­кальних (вчинених із особливою жорстокістю, злочинними гру­пами проти особистості і т. ін.), скільки до злочинів «повсякден­них», оскільки саме в цьому напрямі суспільна думка найбільш нейтральна і ліберальна.

II. Індивідуальна профілактика—це організований з ураху­ванням психолого-педагогічних вимог, цілеспрямований вплив на свідомість, почуття, волю профілактованих осіб із метою усу­нення, нейтралізації, блокування наявниху них негативних яко­стей (перекручених потреб, протиправних цілей, антигромадсь­ких поглядів, мотивів, звичок) і формування позитивних влас­тивостей, стереотипів і навичок законослухняної поведінки.

300 Тема 12

Функціонально-психологічний зміст індивідуальної про­філактики складається з:

— накопичення й аналізу інформації в ході пізнавальної
діяльності;

— здійснення психологічного впливу в рамках реалізації
профілактичних заходів щодо осіб, які ведуть асоціальний
спосіб життя;

— ресоціалізації осіб, що повернулися з місць позбавлення
волі і т. ін.

Психологічний зміст індивідуальної профілактики має свою специфіку. Вона виявляється вже на етапі інформаційного по­шуку. Порівняння інформаційних потоків при здійсненні загаль­ної й індивідуальної профілактики виявляє різну динаміку мис лення. У рамках загальної профілактики домінує індуктивне мислення (від одиничного до типового). На рівні індивідуальної профілактики накопичення та аналіз інформації відбувається на основі дедуктивного мислення (від типового до індивідуаль­ного).

Хоча індивідуальна профілактика здійснюється щодо осіб, об'єднаних, типізованих за ознакою антисуспільної спрямова­ності (робота з раніше засудженими, п'яницями і наркоманами, «побутовцями», неповнолітніми тощо), повнота інформації забез­печується стосовно конкретних індивідів із властивими їм інди­відуально-структурними компонентами психіки і соціальних якостей. Тому професійно-важливою якістю дільничного інспек­тора міліції є селективність мислення, тобто здатність накопи­чувати найбільш значиму інформацію для подальшого ефектив­ного психологічного впливу. Необхідність розвивати навички селективного мислення обумовлена тим, що інформація зби­рається щонайменше на 12 груп осіб із понад ЗО джерел інфор­мації.

При накопиченні інформації про індивідуальні особливості не може бути дрібниць: цілком ймовірну значимість може мати тип темпераменту і мотиви особи, індивідуальний рівень тривожності й особистісна система цінностей, характерологічні особливості і форми проведення дозвілля, самооцінка особистості і рівень її інтелекту та інше. Часом саме подробицями може визначатися

Психолого-педагогічні засади профілактичної діяльності 301

вибір заходів профілактичного впливу та їхня ефективність, іна­кше кажучи — тактика індивідуальної профілактики.

Всі заходи індивідуальної профілактики можна умовно по­ділити на:

1) інформаційні заходи;

2) заходи впливу;

3) заходи контролю.

Інформаційні заходи спрямовані на створення інформацій­ного банку даних про осіб, що потребують профілактичного впливу. До них відносяться: виявлення і постановка на облік, регулярне заповнення карток обліку.

Заходи впливу спрямовані власне на профілактику злочинів, їх можна підрозділити на три групи: а) заходи переконання; б) заходи примусу; в) заходи допомоги.

До заходів переконання відносяться: проведення профілак­тичних бесід; закріплення наставника за місцем проживання, роботи і т. ін. Примусові заходи застосовуються при здійсненні протиправних дій або для припинення їх приготування: нейт­ралізація злочинних зв'язків; вилучення вогнепальної чи холод­ної зброї й ін. Заходи допомоги орієнтовані на полегшення со­ціальної адаптації і на формування соціальної стійкості (толе­рантності) профілактованого. До їх числа відносяться: сприян­ня в трудовому і побутовому устрої, нормалізація відносин у ро­дині, у побутовому й професійному оточенні, сприяння в про­фесійному удосконалюванні й ін.

Основне призначення заходів контролю полягає в оцінці ефективності проведених заходів і корекції тактики профілак­тичної діяльності. Для цього здійснюються перевірки за місцем проживання і навчання; перевірки форм проведення дозвілля; перевірки за різним системам обліку й ін.

Розглянемо психологічні аспекти деяких з вищевказаних за­ходів індивідуальної профілактики на прикладі їхньої реалізації щодо однієї з найбільш проблемних категорій профілактованих — раніше засуджених осіб.

Активна інформаційно-пошукова діяльність ДІМ починаєть­ся з моменту прибуття особи з місць позбавлення волі на адмі­ністративну дільницю. Через те, що деякі, особливо неоднора-

302 Тема 12

зово засуджені, особи прагнуть проживати на нелегальному ста­новищі, необхідно за допомогою перевірки паспортного режи­му, повідомлень громадян, довірених осіб, позаштатних співро­бітників, у тісному контакті зі співробітниками карного розшу­ку активно виявляти таких осіб у місцях їх ймовірної появи (на квартирах, у місцях масового відпочинку, ресторанах, торгових точках із продажу спиртних напоїв, речових ринках).

Безпосередньо в бесідах з раніше засудженими, а також ви­користовуючи інші джерела інформації, дільничний визначає рівень їх соціальної дезадаптованості. Про неї свідчать: харак­тер життєвих перспектив, наміри, орієнтація на працевлашту­вання або на спілкування з асоціальним і антисоціальним еле­ментом, тип поведінки в повсякденних і емоційно-напружених ситуаціях.

При здійсненні активного індивідуально-психологічного впливу на раніше засуджених необхідно пам'ятати, що даній категорії осіб притаманний своєрідний «дезадаптаційний синд­ром», тобто зниження або відсутність здатності адаптуватися, пристосовуватися до соціально-економічних умов життя на волі. «Дезадаптаційний синдром» збільшується й інтенсифікується ра­зом із кількістю судимостей та охоплює всі структурні елементи особистості: деформується спрямованість і мотиваційна сфера особистості, психічні пізнавальні процеси й інтелект, закріплю­ються негативні акцентуиовані риси характеру (тривожність, невротичні і психотичні реакції, демонстративність і екзальто­ваність), знижується чи змінюється спрямованість вольового контролю, формується неадекватна самооцінка, зменшується альтернативність стереотипів поведінки.

Причини виникнення зазначеного синдрому багато в чому обумовлені чинниками, що впливають на особу після звільнен­ня. Насамперед, це вороже (у кращому випадку — нейтральне) ставлення до раніше засудженого з боку його безпосереднього соціального оточення. Розпад сімейно-побутових зв'язків, труд­нощі з місцем проживання і працевлаштуванням відповідно до бажання і здібностей, підозрілість і негативізм у спілкуванні з за­конослухняними громадянами, відсутність уваги і вимогливості з боку співробітників органів внутрішніх справ, провокуючий

Психолого-педагогічні засади профілактичної діяльності 303

вплив злочинного середовища і т. ін. призводять до закріплення психічних станів і деформацій особистості, прагнення поверну­тися до комфортних для себе соціальних відносин у місцях поз­бавлення волі і, в результаті, до вчинення нового злочину.

Усе вищесказане свідчить, що індивідуальна профілактика стосовно цієї категорії осіб повинна здійснюватися, насамперед, у напрямі нейтралізації «дезадаптаційного синдрому».

До числа найбільш ефективних заходів індивідуально-про­філактичного впливу на раніше засуджених відносяться:

— проведення ознайомлювальних бесід і бесід із вивчення
особистості;

— заходи сприяння в трудовому і побутовому устрої;

— заходи перевірки закріплення і поведінки за місцем роботи;

— заходи перевірки поведінки за місцем проживання і дозвілля;

— виявлення і припинення злочинних зв'язків і намірів;

— систематичний контроль за поведінкою.

При здійсненні зазначених заходів необхідно враховувати, що психічний стан неодноразово засудженого характеризуєть­ся своєрідною неадекватною самооцінкою соціального і профе­сійного статусу. Він оцінює себе, насамперед, як особу, що випа­ла з нормальних соціальних зв'язків, а тому виступає носієм вла­стивостей, негативно оцінюваних суспільством. Така самооцін­ка виникає безвідносно до реальної цінності тих чи інших якос­тей і властивостей особистості. На зміну даного стереотипу са­мооцінки повинні бути спрямовані зусилля по трудовому і побу­товому устрою звільненого, причому доцільно розпочинати ро­боту саме з закріплення його професійного статусу.

Оскільки багато хто з засуджених в місцях позбавлення волі прагнуть опанувати (і опановують) досить перспективними про­фесіями, необхідно сприяти їхньому працевлаштуванню на ті робочі місця, що відповідають набутій професії. Разом із тим, необхідно мати на увазі, що певна їх кількість працевлашто-вується лише з метою формального перебування на роботі (со­ціальна мімікрія) або для одержання можливості удосконалюва­ти навички злочинної діяльності, виготовлення зброї, підшуку­вання технічних засобів реалізації злочинних намірів. Подібні спроби повинні негайно діагностуватися і припинятися.

304

Тема 12

Оскільки в повсякденній свідомості престижність соціально­го статусу людини багато в чому визначається розмірами заро­бітку на робочому місці, не слід навмисно працевлаштовувати раніше засудженого на малооплачуване робоче місце. Для ефек­тивного закріплення Профілактованого в трудовому колективі необхідно сприяти встановленню позитивних соціальних зв'язків, насамперед, з особами, які користуються авторитетом.

Незалежно від того, хто виступає суб'єктом профілактики щодо конкретного раніше засудженого, психологічно невиправ­даним є створення такіїх умов, коли йому постійно нагадується про минулі злочини, підкреслюється його винність, навмисне ігноруються й ущемляється його законні права й інтереси. При цьому видимі «благі» побажання суб'єктів профілактики часто призводять до протилежних результатів. З одного боку, неконт-рольоване поширення інформації про колишні діяння профілак­тованого сприяє його Дискредитації без врахування позитивних особистісних змін; з інп_ІОго —у особи закріплюється своєрідний «комплекс соціальної неповноцінності», переживання безцільності спроб нормалізувати свій соціальний і професійний статус.