Рибалка в.в. психологічна характеристика трудової діяльності та професії

Рибалка В.В. Психологія праці особистості: Навчально-методичний посібник. – К.-Кременчук: ПП Щербатих, 2006. – С.24-31.

Трудова діяльність є провідною, центральною серед інших видів діяльності людини, які пов'язані з працею, функціонують як різновид праці, виступають як її передумова, умова чи наслідок. Так, спілкування, гра, учіння, професійна підготовка, спорт, моральна діяльність мають спільні риси з трудовою діяльністю, є тією чи іншою мірою похідними від трудової діяльності, мають тотожну з нею побу­дову. Для структури і змісту цих видів діяльності характерні мотивованість, активність, суспільний характер, предметність, інформаційна забезпеченість, цілеспрямованість, певна оснащеність знаряддями, продуктивність, емоційність тощо. Усі зазначені вище ви­ди діяльності, так само як і трудова, регулюються суб'єктом, певною системою психічних якостей особистості. Тому слід розглянути за­гальну психологічну характеристику діяльності особистості.

Як філософська категорія, діяльність означає спосіб існування лю­дини і суспільства, що визначає активне відношення людини до світу, спрямоване на його пізнання і цілеспрямоване перетворення. Водно­час, у діяльності створюється і сама особистість. Ця думка є загальноприйнятою у вітчизняній психології .

Так, за принципом творчої самодіяльності, сформульованим С.Л.Рубінштейном ще у 1922 році, «суб'єкт у своїх діяннях, в актах своєї творчої самодіяльності не тільки виявляється і розкривається; він в них створюється і визначається. Тому, через те, що він робить, можна визначити те, чим він є; спрямованістю його діяльності можна визна­чати й формувати його самого... У творчості створюється і сам творець. Лише у створенні... етичного, соціального цілого створюється мораль­на особистість. Лише в організації світу думок формується мислитель; у духовній творчості виростає духовна особистість. Є тільки один шлях - якщо це шлях - для створення великої особистості: велика праця над великим творінням. Особистість тим більше значуща, чим більше її сфера дії, той світ, в якому вона живе, і чим завершенішим є цей останній, тим завершенішою є вона сама. Одним і тим же актом творчої самодіяльності створюючи і його і себе, особистість створюється і визначається, лише включаючись в її об'ємисте ціле».

Отже, змінюючи зовнішній світ, людина відповідно змінює і саму себе - і через процес, і через результат, який стає новою умовою її існування й розвитку.

У психологічному контексті «діяльність визначається як сукупність процесів реального буття людини, що опосередковане свідомим відображенням». При цьому, як зазначає О.М.Леонтьєв, діяльність містить у собі ті внутрішні суперечності і перетворення, що породжують людську психіку, особистість, які у свою чергу виступа­ють умовами, органами здійснення діяльності.

Через діяльність суб'єкт, людина здійснює взаємозв'язок з об'єктом, об'єктивною дійсністю, світом. Через діяльність відбувається певний перехід від суб'єкта, особистості до об'єкта, світу і навпаки. Цей перехід відбувається у формі опредмечування і розпредмечування. В ході опредмечування здійснюється активне перетворення оточуючої об'єктивної дійсності, створення предметного світу, фактично - його психологізація. При розпредмечуванні психологізованого об'єктивного світу відбувається протилежний процес - зміна самого суб'єкта, особистості, за рахунок «вбирання», «всмоктування» людиною в себе все більш широкого об'єму предметного світу. Адже створений суспільством особистостей предметний світ значно ширший за те «навколишнє середовище», що безпосередньо (чи опосередковано) оточує конкретну особу, особистість. Здійснюючись неперервно, про­цеси опредмечування і розпредмечування сприяють розвиткові як предметної, соціальної і природної, дійсності, так і самої особистості.

Отже, діяльність особистості має такі головні ознаки, як: а) соціальна мотивованість та індивідуальна цілеспрямованість; б) предметність; в) соціальність, тобто суспільно-історична природа; г) індивідуальність, тобто індивідуально-еволюційна природа; д) опосередкованість; е) продуктивність, креативність.

а) соціальна мотивованість та індивідуальна цілеспрямованість діяльності відображає структуру соціального розподілу у суспільстві пізнавальних, продуктивних і творчих діяльностей людства між його членами, в якій вони мають знайти своє місце, свій життєвий, професійний, особистісний сенс, свою мету. Водночас, поряд із соціальністю цього процесу, слід враховувати і його індивідуальний характер, що виявляється врешті-репгг в особистісному і професійному самовизначенні людини, у формуванні її життєвої мети і системи проміжних цілей низки діяльностей;

б) предметність діяльності виявляється в наявності предметів культури людства, в яких зафіксовані певні цінності та суспільно вироблені способи дій з ними - створення, вироблення, споживання; ці способи предметних дій засвоюються людиною, відтворюються і роз­виваються саме в діях з предметами людської культури;

в) соціальність, суспільно-історична природі діяльності полягає в її соціальному походженні та існуванні. Людська діяльність формується з самого початку як сукупна, групова, колективна діяльність з певним розподілом між її членами цільових, змістових, інструментальних, процесуальних і результативних компонентів. Вона має свої форми і засоби організації, диференціації та інтеграції. Соціальна за своїм походженням, зовнішня кооперативна діяльність виступає в онтогенезі джерелом, плацдармом формування індивідуальної, внутрішньої, ідеальної діяльності особистості. Цей перехід від зовнішньої до внутрішньої форми діяльності, або інтеріоризація, існує в єдності з переходом від внутрішньої до зовнішньої її форми, або екстеріоризацією;

г) індивідуальність, індивідуально-еволюційна природа діяльності полягає в тому, що життєва енергія, вітальна сила, власне працездатність, динамічність людини забезпечується на рівні організму, індивіда, що і виступає фізіологічним джерелом самої діяльності, її процесуальної, яка соціально модифікується. Організм і мозок людини мають таку анатомічну побудову і такі фізіологічні, психофізіологічні функції, які тільки і можуть стати реалізаторами суто людських, суспільних видів діяльності, цілої їх сукупності. В ході інтеріоризації, при переході зовнішніх видів діяльності у внутрішні, останні набувають нових можливостей, яких не має зовнішня діяльність. Можна вказати на безліч логічних, продуктивних, креативних, аналітико-синтетичних, індуктивно-дедуктивних, узагальнюючо-конкретизуючих, систематико-комбінуючих, внутрішньо-рефлексивних, моделюючо-просторово-часових, дискурсивно-інтуїтивних тощо дій і операцій у внутрішньому ідеальному плані діяльності людини, які неможливі у зовнішньому плані. Відмітимо, що цей важкодосліджуваний ідеальний інструментальний план діяльності безумовно відчуває на собі вплив з боку інтимних генетичних, геномічних механізмів, глибинної емоційної регуляції. Можна припус­тити, що в ідеальному плані діяльності особистості відбувається зустріч глибинних, зумовлених геномічно, й зовнішніх, соціально зу­мовлених, тенденцій організації суто людських форм активності, тобто діяльності;

д) опосередкованість діяльності людини виступає в її оздобленні численними, штучно створеними засобами, знаряддями, інструментами, як матеріальними, так і ідеальними. Як приклади цих засобів можуть розглядатись знакові, символічні системи різних видів (у науці, техніці, мистецтві, освіті, спорті тощо), вербальні і невербальні способи спілкування тощо. Усі психологічні функції лю­дини побудовані і діють як опосередковані, що значно підсилює їх ефективність. Поряд із внутрішніми ідеальними, людство створило і неперервно оновлює зовнішні технічні, технологічні, інформаційні за­соби, які вже набули масштабу глобальної, космічної дії. Водночас, створено засоби дослідження і оперування об'єктами мікрокосмічного плану - на атомарному і молекулярному рівні як неживої, так і живої природи (нанотехнології). Ідеальний план діяльності особистості, з йо­го особливими засобами, виступає таким чином головним плацдармом пізнання і перетворення макро- і мікрокосмосу;

е) продуктивність, креативність діяльності особистості виражає найголовнішу її ознаку, адже у продукуванні, власне у творчості формується предметний світ людства. І знову у творчій діяльності зустрічаються соціальність та індивідуальність особистості як суб'єкта пізнавальної і перетворювальної соціальної поведінки і предметної діяльності.

Поряд із перерахованими атрибутами діяльності, для психології праці звичайно важлива її психологічна структура. У зв'язку з цим, спеціалістами ведуться пошуки побудови діяльності як у «вертикаль­ному», так і у «горизонтальному» плані.

Цікавою є порівнева характеристика діяльності, запропонована О.М.Леонтьєвим. Він пов'язує рівні аналізу будови діяльності з її мо­тивом, метою та умовами, за наявності яких розгортається активність людини. Усього ним виділено три рівні побудови діяльності:

а) мотиву відповідає цілісна діяльність, як система дій і операцій лю­дини;

б) меті адекватна окрема дія, як складова діяльності; дії утворюють певну послідовність - відповідно до диференціації основної мети на проміжні цілі;

в) умовам діяльності відповідають операції як способи виконання дій.

Діяльність складається з певної диференційно-інтегративної сис­теми дій і операцій. При цьому дії можуть переходити, розгортатись як в окрему діяльність, так і автоматизуватись і згортатись в операції. Відповідні переходи пов'язують дії і операції, операції і діяльність - за­лежно від того, чим вони детермінуються - мотивами, цілями або умо­вами.

У вітчизняній психології, у дослідженнях П.Я.Гальперіна був показаний один із можливих механізмів інтеріоризації, тобто переходу діяльності із зовнішньої форми у внутрішню. Цей перехід може бути спеціально організований на основі планомірного, поетапного форму­вання розумових дій. П.Я.Гальперіним передбачено шість етапів тако­го переходу:

1-й етап - мотиваційний;

2-й етап - орієнтовний;

3-й етап - матеріальний або матеріалізований;

4-й етап - зовнішньомовленнєвий;

5-й етап - усного мовлення або мовлення про себе;

6-й етап - внутрішньомовленнєвої або розумової дії.

Ця розгорнута схема поетапного формування розумових дій, операцій, навичок може бути згорнута, скорочена за умов сформованості певних етапів, при успішному опрацюванні цілісної поетапної процедури. В іншому випадку, приміром, при виникненні труднощів, уся процедура може бути розгорнута з докладним опрацю­ванням кожного етапу.

Актуальним є питання вивчення протилежного переходу - із внутрішнього плану діяльності у зовнішній - тобто екстеріоризації, що важливо для кращої організації процесів самовираження, самоактуалізації особистості.

Цей процес екстеріоризації може мати, на наш погляд, наступні етапи (які необхідно дослідити глибше):

1-й етап - мотиваційно-актуалізуючий, спрямований на самореалізацію ідеальної внутрішньої розумової дії. ідеї, програми то­що у зовнішньому плані;

2-й етап - інформаційно-орієнтуючий суб'єкта в актуальній предметній зоні зовнішньої діяльності, в якій реалізується думка, про­грама, образ;

3-й етап - цілеспрямованої актуалізації, розгортання, реалізації внутрішнього плану ідеальних розумових дій, ідей, програм, енграм (за М.О.Бернштейном) у зовнішньому плані - спочатку через внутрішньомовленеві, а потім і через зовнішньомовленеві та зовнішньоманіпулятивні, мануальні й інструментальні, операції, дії, в цілому - через діяльність впливу на предметну, психологічну і соціальну дійсність;

1-й етап - предметного продуктивно-креативного впливу, змінювання, перетворення матеріальної і соціальної дійсності в її актуальній «зоні найближчої дії»;

2-й етап - емоційно-почуттєвого зворотного зв'язку між перетво­реннями у зовнішньому і внутрішньому світі.

Поряд з «вертикальною», ієрархічною, існує також і «горизонталь­на», послідовна, сукцесивна, розгорнута у часі логіка побудови діяльності. Вона поступово вичленовувалась у спеціальних дослідженнях, проведених О.М.Леонтьєвим, Г.С.Костюком, Н.Ф.Тализіною, П.А.Гончаруком та ін. і може бути представлена, на наш погляд, у вигляді наступної схеми, що включає в себе 5 базових компонентів:

· Потребово-мотиваційний (стимулюючий);

· Інформаційно-пізнавальний (орієнтуючий);

· Цілеутворюючий (програмуючий);

· Операційно-результативний (продукуючий);

· Емоційно-почуттєвий (утверджуючий).

У повноцінній діяльності особистості мають бути представлені усі п'ять базових компонентів її послідовного розгортання і здійснення. Це визначається наступними обставинами.

По-перше, діяльність завади починається з усвідомлення певної потреби (матеріальної чи духовної, природної чи культурної), як стану нестачі чогось в особі, особистості, та предмету цієї потреби, тобто ви­значення мотиву діяльності, адже опредмечування потреби, за О.М.Леонтьєвим, утворює мотив діяльності.

По-друге, мотив визначає напрямок орієнтації в дійсності, пошуку необхідної інформації, пізнання об'єктивних умов, дослідження ситуації; на цьому етапі в деяких випадках може бути знайдений вже готовий предмет задоволення потреби, а тому і зупинитись сама діяльність; проте, у більшості випадків такий предмет відсутній, що. спонукає до подальшого розгортання діяльності.

По-третє, якщо на попередньому етапі не був знайдений предмет потреби, але визначився шлях його отримання чи створення, то формується загальна мета, як уявлення про необхідний результат, та програма дій з її досягнення.

По-четверте, відповідно до мети віднаходяться або розробляються методи, засоби її досягнення, формується і реалізується система дій і операцій, що призводить до отримання чи продукування результату діяльності.

По-п'яте, результат діяльності, що відповідає потребі, мотиву й меті діяльності, споживається, безпосередньо або опосередковано, че­рез систему суспільно організованого розподілу праці, що викликає певну емоційно-почуттєву реакцію особистості, яка підкріплює діяльність з усіма її компонентами, або корегує чи відкидає її - якщо вона є незадовільною у певних відношеннях.

Внаслідок успішного здійснення усіх зазначених компонентів та емоційного закріплення усього послідовного їх ланцюгу, діяльність фіксується, згортається у певних якостях особистості, щоб у відповідних умовах повторитись або виступити основою для розгор­тання нової діяльності.

Саме в цьому плані, за діяльнісним підходом О.М.Леонтьєва, сукупність діяльностей може бути визнана основою особистості. Про­те, це положення має і може бути уточнене, якщо розглядати кожну особистісну якість як певну квазі-діяльність. Саме такої думки дотри­мувався. на наш погляд, Г.С.Костюк, коли стверджував, що кожна властивість особистості має мотиваційну, змістову й операційну скла­дову, тобто висту пає у своїй згорнутій діяльнісній формі.

Це положення підтримується «діяльнішими» поглядами В.П.Зінченка, О.В.Запорожця та інших вітчизняних психологів на психічні функції, зокрема, на сприймання як дію. Особистість та її якості виступають в контексті цих даних дійсно як суб'єкт діяльності, як певний системний її організатор, як власне система потенційних, го­тових до розгортання і здійснення в певних умовах діяльностей. В цьому плані особистість і є системою діяльностей в їх потенційній та здійснюваній, згорнутій та розгорнутій, загальмованій та збудженій (за термінологією І.П.Павлова) формах.

В контексті цих поглядів особистість дійсно виявляється, реалізується і розвивається через предметну діяльність. В системі ж освіти, як слушно зауважив академік С.У.Гончаренко, особистість розвивається саме через предметну навчальну діяльність, через нав­чальний предмет, але за умов насичення цього процесу мотиваційними, пізнавальними, продуктивними, творчими, емоційними тощо елемен­тами.

Як на наш погляд, зафіксована традиційною психологією у терміні «особистість» якісна атрибутика не повинна маскувати її процесуальну, діяльнісну природу, що особливо чітко виступає при макроструктурному та мікроструктурному аналізі діяльності як базису особистості.

Отже, у системно-психологічній характеристиці трудової діяльності можуть бути виділені такі складові: потреби і мотиви праці, предмет праці, інформаційна основа праці, мета праці (завдання), зна­ряддя праці, фізичне і соціальне середовище, суб'єкт праці.

Потреби — це стани організму, індивіда й особистості, в яких виявляється необхідність людини в тому чи іншому предметі, без якого неможливе нормальне її існування. Потреба знаходить себе в певному мотиві, тобто у предметі.

За Є.О.Клімовим, предмет праці - це система властивостей і взаємовідношень речей, явищ, процесів, якими людина, що працює на певному трудовому посту (або робочому місці), має мисленнєво або практично оперувати (розпізнавати, враховувати, упорядковувати, пе­ретворювати, зберігати, відшуковувати, переміщати тощо).

За предметом праці, професії поділяються на п'ять типів:

· біономічні (предмет праці - природа, живі організми): Л- Пр.;

· технологічні (технічні системи, матеріали, енергія): Л-Т;

· соціономічні (люди, групи, колективи): Л-Л;

· сигномічні (знакові системи): Л-Зн.;

· артономічні (художні образи або їх елементи): Л-Х.обр.

Інформаційна основа трудової діяльності — це орієнтовна основа праці у яку складають необхідні предметні знання про усі складові тру­дового процесу взагалі і спеціальні знання щодо конкретної трудової діяльності, в яку включений трудівник.

Мета діяльності - це заздалегідь уявлюваний результат трудової діяльності людини. Мета виникає у свідомості людини на основі активізації попереднього ланцюгу процесів актуалізації суб'єктивних потреб, їх об'єктивізації у мотивах, інформаційно-пізнавального пошу­ку, орієнтації у предметній дійсності. За відсутності безпосередньої можливості задоволення потреб і мотивів визначається мета, яка може бути тією чи тією мірою віддаленою й загальною, чи більш близькою й конкретною.

За метою, або передбачуваним результатом, що визначає професійне завдання, Є.О.Клімовим вирізняються такі професії, як:

· гностичні, пов'язані з тим, як розпізнати, розрізнити, визна­чити, оцінити, розібратись, перевірити;

· досліджувальні професії - віднайти, придумати, знайти нове знання, зразок, варіант;

· перетворюючі - із завданням обробити, упорядкувати, організувати, вплинути, обслужити, транспортувати тощо.

Знаряддями праці, за Є.О.Клімовим, виступають не тільки оброблюючі інструменти, але і будь-які засоби, що підсилюють здібності людини у взаємодії з предметом праці. Це і вимірювальні інструменти, і устаткування, і автомати, і апарати, і «функціональні за­соби організму й особистості» (засоби мови, поведінки, правила вирішення теоретичних і практичних завдань тощо).

Фізичне середовище може бути комфортним, нормальним, екст­ремальним, шкідливим, небезпечним для життя працівника.

Соціальне середовище характеризується складом та специфікою групи, її організацією, груповими нормами, системою підпорядкування, психологічним кліматом, груповою згуртованістю та ін.

Суб'єкт праці - це особистість працівника з певною професійною підготовкою, рівнем професійної майстерності і таке ін. Суб'єктом праці виступає особистість працівника або колектив особистостей, що виконує суспільно організовану трудову діяльність.

СПІЛКУВАННЯ

Наши рекомендации