Крос-культурна психологічна оцінка

Психологічна оцінка спирається на систематичне співвідношення із специфічними поведінковими або фізичними змінними. Поведінкові змінні можна розділити на уміння й очікування. Так, уміння підійматися на кокосові пальми за їжею або водити автомобіль могло б виявитися необхідним в одній культурі й нерелевантним у іншій. Фізичні дані в цілому мають більшу крос-культурну достовірність. Значущість їх, наприклад ваги, яку здатен підняти індивід, ґрунтується на результатах конкретного аналізу умінь і очікувань, властивих тій або іншій культурі.

Згідно з Девідом Векслером, “інтелект, при його операціональному визначенні, є не що інше, як сукупна або загальна здатність індивіда доцільно діяти, раціонально мислити й ефективно взаємодіяти зі своїм оточенням”.
У прийнятті рішення про крос-культурну придатність інтелектуальних тестів необхідний аналіз релевантності їх пунктів або завдань. Припустимо, людині пропонується відповісти на таке питання: “Чому необхідна свобода преси у суспільстві?” В одній культурі це питання могло б породити різноманітні думки відносно цінності отримання інформації, яка не піддається цензурі.
В іншій культурі поняття свободи преси може виявитися позбавленим сенсу. Вербальні питання характеризуються обмеженою крос-культурною придатністю. Та все ж оцінка словникового запасу і побіжності мови може надавати цінну інформацію про мовну продуктивність і, отже, про інтелект. У тестуванні інтелекту завдання на час виконання, такі як складання абстрактного малюнка з кубиків, прийнято вважати вільними від культурних обмежень. Проте при оцінці інтелекту дітей австралійських аборигенів виявилося, що в ситуації виконання завдань на якийсь час такі діти нерідко виявляли набагато більшу цікавість до того, щоб “спробувати на зуб” секундомір експериментатора, ніж до конструювання з кубиків абстрактних малюнків. Недолік знайомства з типом завдання і об’єктами, необхідними для його виконання, може виявитися каменем спотикання при крос-культурній оцінці інтелекту. Для внутрішньокультурної оцінки інтелекту повинні розроблятися завдання, орієнтовані на вирішення проблем, що відносяться до даної культури. Ступінь виправданості застосування таких завдань у конкретних культурах обмежує їх крос-культурну придатність [7,
с. 342].

Дані про відмінності етнічних груп, що регулярно наголошуються, за показниками тестів академічних досягнень послужили причиною до введення коректувань у процедуру прийняття рішень, таких як використання критичних показників. Так, в основу вибору критичного показника для конкретної людини могла б бути покладена її приналежність до певної расово-етнічної групи. Прихильники використання критичних показників стверджують, що це дає можливість приймати справедливіші в культурному й етнічному відношенні рішення. Супротивники підкреслюють, що установка різних критичних показників відповідає скоріше політичним, ніж освітнім інтересам, і що в результаті подібного роду маневрів освітні інструменти втрачатимуть свою прогностичну валідність.

Оцінка емоційного стану і функціонування в крос-культурному контексті була розроблена в рамках Міжнародної класифікації хвороб (МКБ-9, International Classification of Diseases-9), з подальшим уточненням в Міжнародній класифікації хвороб (International Classification of Diseases). Тим самим були досягнуті деякі успіхи в операціональному визначенні і описі патологічних емоційних станів у представників різних культур.

Лікарі часто спостерігають присутність характерних патернів симптомів у представників різних культурних груп. Розуміння значення наміру індійської вдови кинутися у погребальне багаття її померлого чоловіка вимагає від діагноста розуміння не тільки релігійного, але і соціального й економічного контексту такої поведінки. Такий суїцидальний намір може розглядатися в одному суспільстві як абсолютно ірраціональний, проте в очах іншого суспільства це може бути цілком виправданим вчинком.

Психологічна оцінка соціального функціонування може здійснюватися шляхом інтерв’ювання оцінюваних осіб та інших людей, пов’язаних з ними соціальними відносинами, проведення об’єктивних і проектних особистісних тестів, а також шляхом спостереження за поведінкою таких осіб у природних або штучно створюваних ситуаціях.

Для оцінки соціального і емоційного функціонування часто користуються перекладами об’єктивних особистісних тестів мовами відповідних культур. Труднощі, зв’язані з перекладом іншою мовою, в рівній мірі розповсюджуються і на об’єктивні психологічні тести. Інші труднощі пов’язані з їх форматом примусового вибору. Ще однією проблемою є адекватність використовуваних норм. Належна оцінка крос-культурної валідності об’єктивних особистісних тестів вимагає звернення, принаймні до п’яти важливих вимірювань:

а) семантичного,

б) технічного,

в) змістовного,

г) критеріального;

д) концептуальної еквівалентності.

Навіть добре обґрунтоване і перевірене в різних культурах твердження про те, що людина схильна не довіряти іншим, повинне тлумачитися в контексті того культурного і мікрокультурного оточення, в якому функціонує людина [7, с. 343].

Мабуть, деякі проективні тести подають надію на їх крос-культурну застосовність. Проте кореляція результатів проективної оцінки з вимірюваннями відкритої соціальної поведінки була давно визнана недостатньою.

Безпосереднє спостереження за поведінкою в природних і штучних ситуаціях виявляє свою перевагу відносно врахування крос-культурної специфічності й чутливості. Проте воно вимагає від дослідника великих часових витрат і викликає труднощі в правильному розумінні сенсу дій випробуваного.

Згідно з гіпотезою конвергенції, суспільства неминуче починають набувати схожості, оскільки вони мають тенденцію до індустріалізації.

Культурно вільні тести

Термін “культурно вільні тести” (culture fair tests) відноситься до тестів, “справедливих” відносно будь-якої конкретної культурної групи. І хоча технічно неможливо розробити тест, повністю позбавлений систематичних помилок, зумовлених культурними чинниками, існує безліч прикладів таких тестів, які, на думку авторів, можуть називатись “культурно вільними” за природою. Тест є культурно зміщеним, коли члени однієї культурної групи дискримінуються за їх здатністю відповідати на питання виключно на основі тієї культури, в якій вони виросли. Наприклад, якщо завдання тесту містить слова або фрази, які зазвичай використовують представники середнього класу білих американців, але рідко – бідні чорношкірі американці, то цей тест даватиме систематичну помилку відносно останніх. Згідно з твердженням
У. Джеймса Пофама в праці “Сучасні педагогічні вимірювання” (Modern educational measurement), необ’єктивність у тестуванні з’являється всякий раз, коли члени якоїсь підгрупи несправедливо караються або, навпаки, отримують переваги унаслідок приналежності до даної підгрупи. Ця необ’єктивність може приймати різні форми і виявлятися:

а) у якостях тесту, таких як стиль формулювань;

б) у манері тестування;

в) у манері інтерпретації результатів.

Тест вважається культурно зміщеним тоді й тільки тоді, коли він вимірює щось різне у двох або більше субкультурах, а зовсім не тому, що різні культурні підгрупи отримують різні оцінки за цим тестом. Іншими словами, тест не обов’язково дає зміщені щодо певної культури результати, коли діти меншини оцінюються нижче як група, ніж діти більшості населення. Дана невідповідність може означати, що в процесі навчання дітям, що належать до цієї меншини, просто не дали інформації, необхідної для відповідей на питання тесту і, отже, для відображення недоліків освітнього процесу [8, с. 346].

Хоча більшість авторів тестів свідомо прагне понизити пов’язану з певною культурою упередженість при виборі та формулюванні завдань, складанні інструкцій та інтерпретації результатів тестування, робилося немало спроб створити культурно вільні тести, що спеціально конструювалися так, щоб отримати однакові розподіли оцінок для різних підгруп. Більшість таких тестів вимірює рівень загальних невербальних здібностей. У результаті однієї з цілеспрямованих, широкомасштабних спроб створити тест, вільний від впливу культури, з’явився тест загального інтелекту Девіса–Іллса. Передбачалося, що він вимірюватиме загальну здібність до міркування, спираючись на дію з мальованими картинками людей у знайомих ситуаціях, а не з чисто словесним або абстрактним матеріалом. Тест призначався для роботи з дітьми у віці від 5 до 12 років. Випробовувані розглядали кожну картинку і робили вибір з трьох можливих пояснень, що зачитуються дослідником. Проте дослідження показали, що надійність і валідність цього тесту явно недостатні і що він не скорочує відмінностей між підгрупами за показниками результативності, що виявляються за допомогою інших тестів інтелекту [8, с. 346].

Інший підхід до вільного від впливу культури тестування був розроблений Лайонелом Пенроузом і Дж. К. Равеном, що опублікували серію тестів “Прогресивні матриці” Равена. Ці тести були розроблені для оцінки єдиного загального фактора інтелекту (фактора g),який, згідно з теорією Чарльза Е. Спірмена, виявляється у всякій інтелектуальній діяльності і, отже, повинен вимірюватися всіма когнітивними тестами. Існує три форми “Прогресивних матриць” Равена: “Стандартні прогресивні матриці” для обстеження осіб у віці від 6 років і старше; “Кольорові прогресивні матриці” для обстеження дітей у віці від 4 до 10 років; “Прогресивні матриці підвищеної складності” для обстеження “неабияких” підлітків і дорослих. Завдання випробовуваного – вибрати одну з шести можливих варіантів вставок, відповідних для заповнення порожнього місця в матриці-шаблоні (мал. 17.1). Тести проводяться індивідуально або в групах і без обмеження в часі. Інструкції дуже прості. Кольорові прогресивні матриці легші для маленьких дітей, ніж стандартні, й особливо корисні для обстеження дітей із затримками психічного розвитку. Будь-яку з форм ПМР можна заповнити протягом 1 години або швидше.