Обмовка та її використання
Інколи допитуваний може допустити обмовку, тобто, сказати те, про що не мав наміру говорити, або чому не надавав значення як інформації, яка становить інтерес для слідства. Обмовка може бути випадковою, без цілеспрямованих дій слідчого на її досягнення, і може бути організована (підготовлена) слідчим. Випадкова обмовка — це вдача, а організована — наслідок майстерності слідчого.
Приклади такої майстерності зустрічались ще в далекій давнині. Східний мислитель XVІ сторіччя Алі Сафі описує наступний випадок. До судді прийшли два позивачі. Один заявив, що другий позичав у нього золото, а інший відмовлявся, стверджуючи, що не знає його і будь-яких справ з ним не мав.
— Де ти передав йому те, що вимагаєш зараз? — запитав суддя.
— Під деревом, яке росте на пустирі за містом, — відповів позивач.
— Піди і принеси мені два свіжих листка з цього дерева, — сказав суддя, — я допитаю їх і вони розкажуть мені всю правду.
Позивач пішов, а відповідач став чекати його повернення. Суддя взявся до розгляду інших справ і потім в період розглядання одного з позовів несподівано повернувся до очікуючого та запитав його:
— Дійшов він вже до того дерева чи ні?
— Ні, на мій погляд, ще не дійшов, — відповів той.
— Як же ти можеш це знати, якщо не був там разом з ним? — запитав суддя.
Організування "обмовки" будується звичайно на раптовості тієї ситуації, до якої слідчий свідомо підводить допитуваного. Як, наприклад, у випадку з "влучним стрільцем", коли після похваляння про стрілецькі успіхи, йому було важко знайти яке-небудь інше пояснення того, що трапилося в дійсності [4, С.180]. При цьому слідчий наперед готується до використання факту "обмовки" і частіше за все йому вдається скористатися дією фактора раптовості, щоб не тільки почути з вуст допитуваного про конкретну обставину, але й одразу ж отримати інші дані, які її підтверджують.
Відмова допитуваного від припущеної обмовки — "Я помилився", "Я сказав не те, що було насправді" і т.і. — не дозволяє слідчому реалізувати запланований прийом, не веде до отримання доказів як очікувалось, але підказує слідчому, що він на вірному шляху у пошуку істини.
Випадкові обмовки потребують від слідчого швидкої реакції та прийняття тактично грамотного рішення, стосовно кожної конкретної ситуації. Тут можливі наступні основні варіанти: а) спроба одразу ж "закріпити успіх", тобто, отримати розгорнуту інформацію з приводу обмовки; б) "зробити вигляд", що не звернув уваги на припущену обмовку і пізніше, під час цього ж допиту, зачекавши, чи не буде яких-небудь її доповнень та розвитку, повернутися до цієї обставини (наприклад: "Чим можете пояснити сказане про те і те?" (або зібрав необхідні дані, пов'язані із змістом обмовки, звернутися до цього запитання підчас наступного допиту. Останнє може бути слушним і в психологічному плані, оскільки допитуваний може вирішити, що слідчий не звернув уваги на обмовку, заспокоїтися, і запитання про це буде для нього несподіваним, у варіанті відстроченої несподіваності. Але тут є небезпека того, що за час до наступного допиту він підготує та обміркує достатньо розумне пояснення. Тому вибір варіантів реагування на обмовку у кожному окремому випадку залежить від рівня знання слідчим характеру допитуваного, змістовної сторони припущеної обмовки, наявності у слідчого підтверджуючих її даних тощо.
Проілюструємо це прикладами. Потерпіла заявила, що не знає злочинця, який завдав їй ножове поранення. Але при змальовуванні його прикмет повідомила, що у нього були "очі чорні, в яких можна потонути". Слідчий засумнівався, що так емоційно-образно можна сказати про нападника та що можна помітити таку деталь у вечірній час при несприятливому світлі. Слідчий вирішив не акцентувати увагу на цій обставині до збору додаткових даних. При з'ясуванні у потерпілої кола її знайомих з'ясувалося, що вона не назвала І., з яким довгий час зустрічалася. В описі його зовнішності подругами потерпілої відзначалися великі і темні очі. Після цього слідчий запросив потерпілу на допит у той час, коли в його кабінеті знаходився І. Побачивши його, потерпіла зніяковіла, оскільки зрозуміла, що її неправда розкрита. Після видалення підозрюваного вона пояснила, що коли стала проводити час з іншим хлопцем, І. зустрів її та під час сварки на підставі ревнощів наніс їй ножове поранення. Говорити про це вона не хотіла, оскільки вважала і себе винною у тому, що трапилось [22, С. 148-149].
Співмешканка підозрюваного організувала відправлення посилки з вибуховим пристроєм за адресою його сім'ї. На допиті вона спочатку заперечувала цей факт, але прослухавши звукозапис показань підозрюваного, зізналась у цьому, заявивши, що не знала про те що знаходиться в посилці. Відповідаючи на запитання слідчого, вона припустила обмовку, сказавши, що одночасно з посилкою підозрюваний передав їй гроші. Запитання слідчого: "За що?" застав її зненацька і вона не дала на нього відповіді, але отримані дані сприяли в подальшому з'ясуванню її дійсної ролі у скоєнні убивства [8, С.49].