Інформаційні матеріали теми.

Тема 2. Організація як об’єкт стратегічних змін.

Питання теми та основні терміни.

1.Сутність підприємства. Види підприємств. Концепція підприємства як відкритої системи і концепція стійкого підприємства.

2.Поведінка сучасного підприємства на ринку. Модель організаційного розвитку і послідовність організаційних змін.

Об’єктом стратегічного управління є організація. Кожне підприємство чи організація є унікальною відкритою системою, що має певні особливості, які відрізняють одне підприємство від інших. Разом з тим, кожна організація є соціально-економічною системою, тобто має певні загальні риси. До таких загальних характеристик належать:

· Використання основних елементів виробництва і основних функцій управління;

· Змінність окремих параметрів і системи взагалі впродовж всього періоду існування;

· Здатність до формування власної поведінки;

· Здатність адаптуватися до змін у середовищі, встановлювати ефективні зв’язки;

· Здатність протидіяти тим чинникам, що можуть зруйнувати систему;

· Властивість змінювати структуру і механізм функціонування на власний розсуд;

· Здатність і можливість встановлювати цілі і реалізовувати їх.

Сутність підприємства може визначатися за різними характеристиками, основними з яких є:

Основна продукція чи послуги основної ланки виробництва, основні технології по виробництву продукції; основні групи споживачів, що обслуговуються підприємством; ступінь диверсифікації підприємства; ступінь орієнтації підприємства на досягнення високих фінансово-економічних результатів діяльності, що робить його менш вразливим до впливу кон’юнктури змін завдяки відмові від орієнтації на один напрямок діяльності.

Найсуттєвішими параметрами, що визначають відмінність підприємств є:

1. юридичний статус;

2. форма власності;

3. галузева приналежність і профіль підприємства.

Юридичний статус і форма власності суттєво впливають на особливості функціонування, механізми прийняття рішень, контроль, підпорядкованість і звітність. Особливо це відбивається на системі стратегічного управління, бо накладає певні обмеження на реагування підприємства на вимоги зовнішнього середовища.

Галузева приналежність і профіль підприємства визначається продукцією, що виробляється, чи послугами, що надаються. Існують моновиробники, спеціалізовані і полівиробники. Параметри підприємств і особливості їх функціонування будуть різними як і стратегії розвитку.

4.розмаїття ринків, які обслуговують підприємства, рівень і особливості конкуренції на ринку;

5.розміри підприємств і виробничий потенціал: від цього залежить механізм реалізації стратегії управління і стратегій, які обирає фірма;

6. тип організації і організаційно-економічного механізму функціонування і управління. Тип організації підприємства проявляється у її організаційній структурі і технологіях прийняття управлінських рішень. Кожна організація обирає і вдосконалює на свій розсуд організаційну форму і механізм управління підприємством, створюючи соціально-економічну систему, яка не схожа на інші. Тип підприємства і механізм функціонування є тією основою, яка визначає стратегічний набір організації.

Сьогодні організація розглядається як відкрита система, що характеризується такими рисами:

1. застосування системного, ситуаційного підходу;

2. успіх підприємство досягає завдяки адаптації до зовнішніх факторів завдяки реалізації нових можливостей розвитку; техніко-економічним факторам, що залежать від змін зовнішнього середовища;

3. різноманітність цілей;

4. стратегія характеризується підпорядкуванням виробництва споживанню, задоволенням ринкового попиту, диверсифікацією, має інноваційний характер;

5. децентралізацій на організаційна структура, в якій частка ланок може мати тимчасовий характер чи структура може бути побудована на основі стратегічних зон господарювання;

6. в основі механізму управління лежить виявлення проблем, генерація рішень і стратегічне управління переважно за слабкими сигналами;

7. існують певні вимоги до персоналу: наявність керівників підприємств, ініціативи на всіх рівнях управління і організаційна культура як основа поведінки. Для персоналу відкритого підприємства повинно бути властиве стратегічне мислення. Стратегічне мисленняпередбачає усвідомлення мети розвитку підприємства і способів її досягнення;орієнтація на розпізнавання і адекватну реакцію на зміни у середовищі, обґрунтування форм і методів залучення, напрямів використання інвестицій і персональна відповідність кваліфікації для розв’язання проблеми довгострокового розвитку, координацію стратегічних і поточних, функціональних і виробничих, аналітично-планових і виконавчих напрямів діяльності організації, усвідомлення можливостей і масштабів впливу на формування середовища, а не лише реагування на зміни.

Стратегічний рівень– це система знань про можливості та обмеження в розвитку підприємства, що реалізовується у відповідних стратегічних рішеннях і діях.

Для з’ясування характеру діяльності підприємства може бути застосована наступна таблиця.

Критерії	Підприємство змінюване на поточну діяльність	Стратегічно орієнтоване підприємство
1.Стратегічне мислення персоналу	Відсутнє 0......10	0....10 Наявне
2.Цілі діяльності	Невизначені 0.....10	0...10 Визначені
3. Стратегії	Відсутні(необґрунтовані) 0....10	Наявні (обґрунтовані) 0...10
4.Методи встановлення стратегій	Використовуються випадково, неповно, як результат виникнення надзвичайних подій 0..10	Використовуються постійно, повно, на основі всебічного аналізу і прогнозу 0...10
5.Стратегічні заходи (заходи для розвитку)	Формується на основі натхнення, досвіду, навичок керівників, не системні, не сприймаються як стратегічні 0...10	Формуються як результат стратегічної діагностики і встановлених цілей 0...10
6.Плани	Поточні(в найкращому випадку), безсистемні, містяться в окремих управлінських рішеннях 0...10	Розроблені на основі досліджень, взаємопов’язані стратегії 0...10
7.Виконання (реалізація планів)	Доведення прийнятих рішень абияк до кінця 0...10	Частина механізму стратегічного управління 0...10

Стратегічно орієнтоване підприємство – це підприємство, де стратегічне мислення є основою діяльності персоналу і насамперед вищого керівництва, де існує чи формується система стратегічного управління, застосовується раціональний процес стратегічного планування, поточна повсякденна діяльність підпорядкована досягненню стратегічних орієнтирів.

Загальні принципи стратегічної діяльності підприємства:

1. кожне підприємство представляє відкриту соціально-економічну систему, яка змінюється, розвивається, переструктуровується у зовнішнє середовище;

2. новостворені підприємства мають високий рівень гнучкості і реактивності, що дає змогу розвиватися. Згодом, для проведення змін необхідно розробляти спеціальні заходи у вигляді стратегій, що враховують зовнішні і внутрішні фактори;

3. послідовний розвиток підприємства пов’язаний з формулюванням цілей, які виражаються у системі показників і у системі стратегій для їх досягнення;

4. в процесі розвитку підприємства навіть добре розроблений стратегічний набір застаріває і перешкоджає розвитку підприємства; для уникнення цього необхідно постійно переглядати і оновлювати стратегії;

5. механізм функціонування підприємства повинен містити стратегічну підсистему, яка буде спрямована на формування середовища і пристосування до нього підприємства;

6. підтримка змін, нововведень різних типів повинне забезпечуватися системою мотивації і соціально-психологічною підтримкою.

Концепція стійкого підприємства ґрунтується на принципі „сталого розвитку” – визначає розвиток економіки без порушення і забруднення навколишнього середовища. Сталий розвиток – це розвиток, який задовольняє сьогодення, але не ставить під загрозу можливість майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.

За цією концепцією економічна система підприємства може отримати максимально можливу вигоду з обов’язкового збереження.

Основним принципом діяльності стійкого підприємства є принцип екогармонійності. Його сутність в наступному: здійснення економічних змін з використанням обмежених ресурсів при гармонійній реструктуризації внутрішніх структур системи у період їх адаптації до зміни.

На підставі концепції сталого розвитку формується енвайронментальна економіка: орієнтація не лише на споживача, а і на гармонійне поєднання соціальних, природних, економічних пріоритетів розвитку і орієнтація на збереження стабільності природного, соціального і економічного середовища.

Тому провідною ідеєю стратегічного управління на початок ХХІ ст. є необхідність гармонійного розвитку підприємства, тобто підприємство повинно дотримуватися ресурсно-екологічного підходу у своєму розвитку.

Організація як система має ряд специфічних особливостей:

1. цілісність – всі елементи і частини системи слугують досягненню загальних цілей організації;

2. складність – проявляється у великій кількості зворотних зв’язків, у тому числі в процесі стратегічного планування і управління;

3. велика інерційність;

4. висока ступінь надійності функціонування, що визначається взаємозамінними компонентами способу життєдіяльності організації, можливістю використання альтернативних технологій, способів організації виробництва і управління.

Шляхом ситуаційного підходу реалізовується принцип адаптації, що є основним принципом стратегічного управління. Сутність його у наступному: всі організаційні побудови (культура, структура) – це реакція організації на відповідні зміни у зовнішньому оточенні і деякі зміни у внутрішньому середовищі. Якщо зовнішнє середовище стабільне, то організація прагне до більш централізованого управління, створення жорсткої структури управління, що орієнтується на управлінський контроль по всьому технологічному ланцюгу.

Якщо зовнішнє середовище нестабільне, то керівництво змушене піклуватися про проблему виживання організації і більш гнучку систему управління. Організаційні структури стають більш децентралізованими, гнучкими.

Різна реакція організації на зміни, що відбуваються, визначає і різні стилі поведінки на ринку. Вся сукупність стилів поведінки організації на ринку витікає із 2 типів стилів:

· прирісний чи інкременталістський;

· підприємницький стиль.

Прирісний стиль характеризується встановленням цілей від досягнутого, спрямованих на мінімізацію відхилень від традиційної поведінки як всередині організації так і у відношенні із зовнішнім середовищем. Організації, що дотримуються такого стилю, прагнуть уникнути змін, обмежити їх, звести до мінімуму. Ці організації не мають розроблених стратегічних планів і дотримуються підтримки динамічної рівноваги із своїм оточенням. Цей стиль застосовується, якщо необхідність змін стала вже вкрай необхідною. Зміни у таких організаціях дискретні і завжди співпадають із загальним напрямком змін в оточенні організації. Такого стилю дотримується значна частина успішних комерційних підприємств і майже всі некомерційні організації у сфері освіти, охорони здоров’я, релігії. Комерційні організації прирісного стилю поведінки прагнуть до ефективної діяльності, раціонального використання ресурсів, а некомерційні організації схильні до бюрократизації і збереження свого статус-кво.

Стиль поведінки організації залежить від таких факторів:

внутрішні: рівень компетенції персоналу, наявність команди лідерів, рівень управлінської складової.

Менеджери йдуть на таке управління, коли:

1. неможливо прогнозувати стан організаційного оточення у майбутньому;

2. організація дуже пов’язана з політичною складовою свого середовища.

Підприємницький стиль поведінки характеризується тим, що організація прагне до змін, розробляються численні альтернативи, вибирається з них оптимальний варіант; підприємницькі організації прагнуть до безперервного ланцюга змін. Комерційні і некомерційні організації рідше застосовують цей стиль, ніж прирісний. Некомерційні організації використовують цей стиль лише на стадіях свого розвитку, коли вони визначають свої задачі.

Цього стилю дотримуються приватні комерційні організації – вони постійно шукають можливості росту за рахунок змін.

За думкою Мінцберга, стратегічне управління застосовують ті організації, які готові йти на революційні зміни. Коли невідповідність зовнішніх умов і способу функціонування організації досягають критичної границі наступає організаційна криза, тобто організація швидко здійснює внутрішні кардинальні зміни, що супроводжуються зміною старих організаційних структур, порядку дій, стереотипів мислення персоналу.

За Грейнером, організаційний розвиток проходить 5 стадій:

Стадія розвитку, що заснована на творчості. Її тривалість: від зародження організації до першого організаційної кризи. Організація засновується і розвивається завдяки реалізації творчого потенціалу її засновників (підприємницька ідея). Організаційна структура є неформальною, тоді увага зосереджується на розробці продукту, його маркетингу. З розвитком організації виникає проблема і потреба у спеціалізованих знаннях – це є причиною І кризи – кризи лідерства:„Куди треба далі вести організацію і хто це буде робити?”.

Стадія розвитку, що заснована на керівництві - період організаційного зростання, що базується на чіткому плануванні робіт і професійному менеджменті. З часом концентрація більшості працівників прийняття рішень на верхніх рівнях управління починає обмежувати творчість управлінців середньої ланки. Наступає криза автономії,виходом з якої є делегування повноважень.

Стадія розвитку заснована на делегуванні. Повноваження прийняття певних рішень делегуються з вищих рівнів на нижчі. Це збільшує потенціал розвитку організації, але стає причиною кризи контролю:коли вищі менеджери починають усвідомлювати, що вони дещо втрачають контроль над організацією в цілому.

Стадія розвитку заснована на координації. Подолання кризи контролю пов’язане із зміною в системі координації роботи підрозділів організації. В структурі виділяються підрозділи, які мають досить високу ступінь самостійності і разом з тим жорстко контролюються з центру щодо використання її ресурсів. Виникнення своєрідних границь між вищим менеджментом і функціональними підрозділами веде до кризи границь.

Стадія розвитку заснована на співпраці. Для подолання кризи границь необхідна робота психологів, які допоможуть вирішити міжособові конфлікти. Метою є утворення в організації команди однодумців зі спільними інтересами і цінностями. Наступає криза психологічної втомленості чи довіри.

Стадія розвитку заснована на подвійній (дуальній) структурі: з одного боку – звичайна структура (виконання щоденних операцій), і з другого – рефлексивна структура (стимулювання нових перспективних напрямів діяльності).

Узагальнення.

Загальні принципи стратегічної діяльності підприємства:

Література 3,5,8,12,14.