Спеціальні функції, обумовлені місією організації.

3. Основні спеціальні форми сучасного менеджменту (сутність, зміст, спрямованість фінансового обліку, кадрового менеджменту, інноваційного, операційного менеджменту)

Фінансовий менеджментполягає в керуванні процесом руху фінансових коштів в організації; містить у собі:

ü складання бюджету й фінансового плану;

ü формування грошових ресурсів;

ü розподіл грошей між структурами, що визначають життєдіяльність організації;

ü оцінку фінансового потенціалу організації.

Кадровий менеджментпов'язаний з використанням можливостей працівників для досягнення цілей організації. Його елементи:

ü підбір і розміщення кадрів;

ü навчання й розвиток кадрів;

ü компенсація за виконану роботу;

ü створення умов на робочому місці;

ü підтримка відносин із профспілками й розв'язання трудових суперечок.

Інноваційний менеджментскладається в керуванні дослідженнями, розробками й розвитком фірми; управляє такими діями:

ü розвитком власної наукової, науково-технічної й експериментальної бази;

ü проведенням досліджень самостійно й у кооперації з іншими організаціями;

ü оформлення замовлень на проведення наукових досліджень або експериментальних робіт сторонньою організацією;

ü придбанням ліцензій на право виробництва товарів або послуг;

ü керування новими проектами, програмами.

4. Значення поняття «менеджмент» по відношенню до різних аспектів управлінської діяльності.

Слово «менеджмент»використовується в різних аспектах:

ü самостійний вид професійної діяльності;

ü система наукових знань, яка складає теоретичну базу практики господарського управління, пропонує відповідні наукові рекомендації;

ü організація управління;

ü прийняття управлінських рішень, реалізація, контроль за виконанням.

Менеджмент як особливий вид діяльності по керівництву людьми передбачає:

Розробку проведення кадрової політики

Оплату та стимулювання праці

Методи групового управління під час виробничого процесу

Створення позитивних взаємовідносин між працівниками

Формування соціально-психологічного клімату в колективі

Для визначення діяльності менеджера з координації роботи людей на практиці використовують поняття:

ü «управління»;

ü «адміністрування»;

ü «керування»;

ü «менеджмент».

«Управління» - найбільш загальне поняття. Воно поширюється на велике коло різноманітних об’єктів, явищ і процесів, наприклад: технічні системи; господарські системи; суспільні системи; державні системи тощо.

«Адміністрування» - поширюється на управління державними установами або для позначення процесів керування діяльністю апарата управління підприємства.

«Керування» - поширюється на мистецтво тієї або іншої особи (менеджера) впливати на поведінку і мотиви діяльності підлеглих з метою досягнення цілей організації.

«Менеджмент» - це надзвичайно широке і багатомірне поняття.

Важко дати єдине абсолютно чітке та повне визначення поняття «менеджмент». Функції, сфери, рівні менеджменту та ситуації у яких вони реалізуються значно різняться між собою. Щоб з’ясувати сутність менеджменту, на нього треба подивитись з різних точок зору:

ü з філологічної;

ü з емпіричної (практичної), тобто як виду професійної діяльності;

ü з точки зору системи знань, тобто виникнення та розвитку науки управління.

З філологічної менеджмент походить від латинського слова “manus” – рука. Початково - це слово означало вміння дбайливо вести домашнє господарство, майстерно володіти засобами праці, вправно працювати. З появою багатьох видів роботи, з поглибленням спеціалізації виникла потреба в діяльності, яка пов’язувала в єдине ціле роботу багатьох окремих виконавців. Відповідно до цього трансформувався і зміст поняття “менеджмент ”. Це слово увібрало у себе всі чисельні вимоги до управління як до науки, мистецтва ведення справ і стилю роботи.

З емпіричної (практичної) тобто, як виду професійної діяльності.

Сучасний Оксфордський словник англійської мови тлумачить поняття "менеджмент" неоднозначно, а саме:

спосіб, манера спілкування з людьми;

вміння та адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату організації;

влада та мистецтво керування;

органи управління, адміністративні одиниці, підрозділи

5. Сутність понять «управління» і «менеджмент».

Термін «управління» більш об'ємний і широкий, менеджмент ж являє собою лише одну з форм управління, а саме: управління соціально-економічними процесами за допомогою і в рамках підприємницької корпорації або акціонерної компанії. І хоча менеджмент дійсно є лише певною частиною управління, тут його роль явно заужена, а менеджмент, на нашу думку, може використовуватися не тільки в комерції. Оксфордський словник англійської мови дає такі визначення менеджменту: спосіб, манера поводження з людьми; влада і мистецтво управління; особливого роду вміло й адміністративні навички; орган управління, адміністративна одиниця. Німецькі автори Вернер Зігерт і Лючія Ланг включають в поняття «Менеджмент» методи і тактику управління підприємством, самоврядування і саморегуляцію і роботу з цілями, приходять в кінцевому підсумку до висновку про те, що менеджмент - це «таке керівництво людьми і таке використання коштів, яке дозволяє виконувати поставлені завдання гуманним, економним і раціональним шляхом ».

У системі суспільного виробництва управліннябагатолике і здійснюється в різних видах:

Технічне управління різного роду природними та технологічними процесами: рух автомобіля, літака, подача електроенергії, обробка деталей, розвиток рослин і тварин і багато ін.

Державне управління соціально-економічними процесами в суспільстві через різні інститути –міністерства, відомства, місцеві органи влади тощо.

Ідеологічне управлінняполягає в тому, щоб довести до свідомості членів суспільства, різних організацій певні концепції їх розвитку.

Господарське управління виробничою та економічною діяльністю різних підприємств, установ, організацій, які функціонують у системі ринкових відносин.

Будь-яким підприємством – чи то промисловим гігантом, чи сімейним магазином необхідно управляти. Коли говорять «управління підприємством», мають на увазі дії його керівника, які направлені на досягнення якоїсь певної мети.

Сьогодні керівників підприємств дедалі частіше називають словом «менеджер», а те, чим вони займаються, - менеджмент. Що ж означає слово «менеджер»? З самого початку англійці вживали це поняття в управлінні … кіньми. Слово «менеджмент» означає «мистецтво верхової їзди». В сучасному значенні слова «менеджер» і «менеджмент» з'явився лише тоді, коли господарі підприємств зрозуміли, що дуже вигідно не самим керувати власним майном, а залучати до цього професіоналів, спеціально відібраних і навчених такій роботі.

6. Менеджмент як наука.

Менеджмент як наука вивчає відносини, що складаються в процесі управлінської діяльності (організація, постановка цілей, планування; видача розпоряджень; координація роботи; контроль, оцінка, винагорода й т.п.).

Менеджмент - самостійна область знань із початку 20 століття.

Об'єктом менеджменту як науки являється будь-яка складна соціально-технічна система (підприємство, фірма, організація) незалежно від сфери

діяльності й форми власності. Предмет вивчення наукового менеджменту – найбільш значимі закономірності, властивості, сторони й процеси, пов'язані з організацією спільної діяльності людей і керуванням нею. В основі менеджменту як науки – тисячолітня практика управління.

З точки зору системних знань відносно виникнення та розвитку науки управління:

професія, що орієнтована на практичне використання. Головне тут - реальний результат, який забезпечується накопиченим досвідом менеджера;

процес досягнення мети організації за допомогою інших людей. Тому, головне для менеджера - це мистецтво спілкування з людьми та керування ними;

процес прийняття раціональних рішень. Тому, головне завдання менеджера - це пошук оптимальних управлінських рішень за допомогою математичних моделей та на основі використання системи наукових знань.

7. Закони управління.

При управлінні виробництвом слід враховувати дію економічних законів, законів соціології, кібернетики тощо. Так, наприклад, з метою підвищення ефективності виробництва, вирішення соціально – економічних завдань будь-який керівник повинен відслідковувати та розуміти наслідки об’єктивних економічних законів.

Закон попиту. Відомо що, між ціною товару і величиною купівельного попиту існує зворотній зв'язок. Тобто при знижені ціни попит має тенденцію до зростання і при її підвищенні – до зниження. З підвищенням попиту на окремі товари зростають ціни на них, а отже, і прибуток товаровиробників.

Закон пропозиціїсвідчить про те, що запропонована для продажу кількість товару залежить від ціни на нього.

Співвідношення попиту та пропозиції відбиває конкретні пропозиції виробника і споживання з урахуванням вартісно-цінової визначеності товарів (послуг). Попит відіграє складну і вагому роль як стимул розвитку виробництва і пропозиції. Співвідношення сукупних попиту та пропозиції показує можливості суспільного виробництва щодо задоволення народногосподарських і особистих потреб, сукупна пропозиція не обов’язково формується тільки за рахунок внутрішнього виробництва. Додатковим джерелом задоволення сукупного попиту є імпорт продукції.

Ринковий попит та пропозиція формується під впливом об’єктивних факторів безпосередньо на ринку товарів, послуг, цінних паперів, робочої сили тощо. Вони визначають відповідність платоспроможної потреби в окремих видах товарів, їх наявності в обігу на ринку.

Закон економії часупередбачає раціональне розміщення елементів управління у просторі, яке забезпечувало б мінімізацію витрат часу на їх взаємодію.

Закон синергіїстверджує, що існує таке поєднання елементів управління, яке забезпечує отримання результату більшого за сумарний результату виокремленого функціонування цих елементів.

Закон синхронізаціїсвідчить про важливість злагодженої взаємодії елементів управління в часі для забезпечення його ефективності.

Закон прибутковості.Виробничо-господарська діяльність організацій повинна бути прибутковою, тобто має перевищувати витрати. Прибуток є основною перспективного розвитку організації. Свідоме використання цього закону вимагає аналізу динаміки доходу, постійних та змінних витрат.

Крім економічних законів, в управлінні використовуються ще й закони соціології та кібернетики, так як кожна людина належить одночасно до багатьох суспільних спільнот.

Наука менеджменту досліджує також закономірності поведінки індивіда і групи, що виявляються у процесі спільної діяльності людей у межах виробничо-господарської організації, на які необхідно орієнтуватися менеджерові для ефективного управління колективом, окремими працівниками.

8. Принципи управління.

Принципи як форма наукового пізнання виконують методологічні функції, є засобом організації пізнавального процесу. В управлінській практиці принципи дають змогу об'єднати елементи соціально-технічної системи (підприємства) в єдине ціле. Принципи менеджменту поділяються на загальні й одиничні.

Загальні принципи управління характеризуються тим, що мають універсальний характер, впливають на всі сфери управління і на всі галузі народного господарства.

До загальних принципів управління можна віднести: цілеспрямованість, спланованість, компетентність, дисципліну, стимулювання, ієрархічність.

Принципцілеспрямованості визначений сутністю програмно-цільового управління і припускає чітку постановку цілей перед кожним підприємством та кожним його підрозділом. При цьому мета повинна бути реальною, досяжною і визначеною чітко, що додає роботі здоровий глузд і мобілізує зусилля персоналу на її виконання. Для торговельного підприємства і його підрозділів встановлюються звичайні завдання з обсягу товарообігу. Причому завдання по цьому показнику визначаються, як правило, конкретним числом. Принцип цілеспрямованості припускає не тільки установку цілей, але і співвідношення цих цілей з необхідними ресурсами. При цьому важливе не тільки забезпечити співвідношення цих цілей з головними ресурсами, необхідними для їхнього досягнення, але й акцентувати увагу на саму слабку ланку, що може перешкодити досягненню цілей.

Принципспланованостіуправління також зв’язаний із програмно-цільовим управлінням і передбачає складання програми дій та її реалізацію. Спланованість виявляється в нормалізації умов роботи і її розподілі між виконавцями, у координації дій виконавців і їхньому інструктуванні, а також в організації обліку і контролю за виконанням кожної роботи і програми в цілому. Реалізація цього принципу на практиці додає планову організацію всій системі управління.

Принцип компетентності означає знання менеджером об’єкта управління або, принаймні, його здатність сприймати компетентну консультацію фахівців при прийнятті рішень.

Принцип компетентності зв’язаний із горизонтальним поділом праці за функціями. Зростання популярності торговельної діяльності в сучасних умовах і збільшення кількості осіб, що не мають спеціальної підготовки, але фактично зайнятих у торгівлі, а також часткові випадки реалізації населенню недоброякісних товарів висувають на перший план проблему ліцензування торговельної діяльності і здійснення спеціального навчання осіб, що одержує ліцензії, з метою забезпечення необхідної компетенції.

Невід'ємним принципом управління є дисципліна, що повинна бути присутня у будь-якій системі управління на будь-якому рівні. Дисципліна припускає безумовне виконання вказівок керівника, посадових обов’язків, інструкцій, наказів та інших директивних документів. Рівень дисципліни значною мірою визначає культуру управління.

Що стосується торгівлі, роль цього принципу особливо велика, тому що специфіка галузі обумовлює підвищенні вимоги не тільки до рівня виконавської дисципліни, але і до фінансової в комерційній діяльності, і до самодисципліни всього персоналу від менеджера до продавця. Разом з тим дисципліна повинна не об’єднувати ініціативу працівників, але й залишати місце для творчого ставлення до роботи.

Принцип стимулювання припускає насамперед мотивацію трудової діяльності на основі використання матеріальних і моральних стимулів. Матеріальне стимулювання базується на особистій економічній зацікавленості працівників у результатах праці, моральне – в основному на психологічному впливі на працівників. Як спонукальні мотиви, тут можуть виступати різі духовні потреби працівників: потреби в приналежності, у причетності, в успіху.

Отже, зміст принципу стимулювання було б неправильно зводити тільки до оплати праці, як це часто відбувається на практиці. Стимулювання припускає також використання і моральних стимулів і мотивацій, а також справедливе ставлення до персоналу.

Принцип ієрархічностіпередбачає вертикальний поділ управлінської праці, тобто виділення рівнів управління і підпорядкування нижчих рівнів управління вищим. Цей принцип враховується при формуванні організаційних структур управління, при побудові апарату управління, при розстановці кадрів. Принцип ієрархічності випливає з закону поділу праці. Досягнення складних цілей (не достатньо індивідуальної праці людини) вимагає поділу (спеціалізації) праці. Спеціалізована праця має потребу в координації, інакше ціль не буде досягнута. Необхідність у координації спеціалізованої праці породжує ієрархію управління. Принцип ієрархічності визначає характер відносин, що виникають у процесі управління між суб’єктами різних рівнів, а також між суб’єктами й об’єктами управління. Ведуча роль принципу ієрархічності полягає в обґрунтуванні кількості рівнів поділу праці суб’єкта управління, а також ступеня його самостійності згідно обсягу роботи, яку необхідно виконати для досягнення мети. Принцип ієрархічності управління визначає властивості організації:

у складі будь-якої організації кожен елемент самостійний, що знаходить вираження в його функціональному призначені та рівні ієрархії;

самостійність – це не абсолютна, а відносна величина, оскільки призначення і рівень ієрархії кожного елемента обумовлені елементом вищестоящого рівня, тобто спостерігається визначена підпорядкованість одного елемента іншому;

елементи (чи окремі залежні організації) різних рівнів не можна зводити один з одним, що знаходить висвітлення у відповідному розподілі між ними цілей і їхніх функціональних видів діяльності.

9. Загальні відомості з еволюції теорії управління..

Як уже говорилося вище, перша управлінська революція відбулася в стародавньому Шумері.

Друга – мала місце у 1760 р. до н.е. і пов'язується з виданням Кодексу законів управління державою для регулювання суспільних відносин між різними соціальними групами населення.

Третя революція відбулася в період 682-605 рр. до н.е. Вона була спрямована на поєднання державних методів управління з контролем за діяльністю у сфері виробництва та будівництва.

Четверта– датується 17-18 ст. н. е. і пов’язана із зародженням капіталізму.

П’ята управлінська революція мала місце в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. ЇЇ часто називають бюрократичною. Розвиток управління як виду людської діяльності – в основному є еволюційним процесом. Характеризується безперервністю і відображає ті зміни, які відбуваються в суспільстві, економіці, всій системі соціально-економічних відносин.

Хоча організації як форма об’єднання людей для досягнення спільної мети існують не одне тисячоліття, але до середини ХІХ століття практично ніхто не замислювався над тим, як управляти нею системно.Ідея про те, щоорганізацією можна управляти на науковій основі почала формуватися саме у середині 19 століття. Причиною тому були зміни, які внесла промислова революція у виробничий процес та середовище функціонування організацій.

Остаточно ідея управління як наукової дисципліни, професії та галузі досліджень сформувалася у США. Це пояснюється такими обставинами:

ü досягнення успіхів у бізнесі в США визначалося компетентністю та здібностями будь-якого громадянина, незалежно від його походження, національності, статусу тощо;

ü підтримка урядом США системи освіти сприяла зростанню кількості людей, здатних виконувати різні ролі в бізнесі, в тому числі й в управлінні;

ü незначне регулювання бізнесу з боку уряду США сприяло виникненню великих компаній, управляти якими без формалізованих засобів було неможливо.

На відміну від інших наук розвиток управлінської думки не був системою знань, які накопичувалися послідовно. Навпаки, на першому етапі (до середини ХХ століття) наука управління розвивалася одразу за кількома відносно самостійним напрямкам (або, як кажуть, підходам до управління), кожний з яких концентрував увагу на різних аспектах менеджменту.