Методичні рекомендації з підготовки до заняття. До першого питання.До групи злочинів у сфері службової діяльності віднесені такі види суспільно небезпечних діянь

До першого питання.До групи злочинів у сфері службової діяльності віднесені такі види суспільно небезпечних діянь, що порушують функції державних органів або органів самоврядування, підприємств, установ або організацій, незалежно від форми власності та галузей діяльності службових осіб (статті 364—370 КК).

Серед основних елементів загальної криміналістичної характеристики службових злочинів варто виділити способи їх вчинення і приховування та типові матеріальні сліди.

Особливості способів службових злочинів полягають у тому, що вони застосовуються не як одиничні дії, а найчастіше у вигляді продуманої системи злочинної діяльності, яка здійснюється протягом тривалого періоду. Для службових злочинів (за винятком службової недбалості) характерною є загальна особливість — основою їх способу є навмисне виконання (або невиконання) певних службових дій у вигляді розпоряджень, наказів, доручень, дозволів, заборон, що заподіяли фізичну, матеріальну або моральну шкоду. Спосіб приховування службових злочинів нерідко є складовим елементом злочинної діяльності, здійснюваної відповідно до єдиного задуму. Це характерно в основному для хабарництва і службових зловживань, оскільки спосіб приховування їх передбачається заздалегідь.

До другого питання. На відміну від багатьох інших видів злочинів, кримiнальний механізм хабарництва має свої особливості, основна з яких полягає в тому, що суб’єктна система хабарництва складається з двох обов’язкових елементів — хабародавця і хабарника (службової особи), відносини між якими мають обопільно прихований, погоджувальний характер. Дана обставина значно звужує можливості виявлення хабарництва та його розслідування.

Злочинний механізм хабарництва та взаємодія елементів його криміналістичної характеристики — це дві загальні кримінальні ситуації. Перша з них охоплює механізм злочинної змови співучасників і передачу предмета хабара-підкупу. Друга ситуація — це механізм службових дій (бездіяльності) службової особи, яка вступила у змову з хабародавцем (безпосередньо або через посередника) у розрахунку на одержання хабара-винагороди.

До третього питання та четвертого питання. Кримінальні справи про хабарництво порушуються за матеріалами органів боротьби з економічною злочинністю, організованою злочинністю і корупцією. Такі справи пов’язані з заявами, що надійшли до органів прокуратури про майбутнє давання хабара у зв’язку з вимаганням та іншими обставинами. Іноді справи про хабарництво порушуються внаслідок явки з повинною, коли хабародавець звертається до органів прокуратури або дізнання з заявою про вчинений хабар, сподіваючись на звільнення від кримінальної відповідальності, якщо щодо нього мало місце вимагання хабара, або він добровільно заявив після давання хабара про те, що сталося, до порушення кримінальної справи (ч. 3 ст. 369 КК). Незалежно від зазначених ситуацій перевірочні дії та початок розслідування здійснюються з урахуванням того, що:

1) заява може бути наклепницькою і тоді гласна її перевірка може скомпрометувати службову особу;

2) у разі достовірності викладених у заяві фактів, така перевірка може насторожити винних і пов’язаних із ними осіб, що може негативно вплинути на результати розслідування.

Програма першочергових слідчих дій складається з:

а) допиту заявника з метою одержання відомостей щодо предмета хабара, його особливостй, характеру дій, які повинна здійснити службова особа, встановлення осіб, які можуть підтвердити показання заявника;

б) затримання хабародавця (посередника) як підозрюваної особи з отриманим хабаром;

в) обшуку місця передачі хабара, особи, яка одержала хабар, хабародавця (посередника), за наявності даних про передачу хабара з метою виявлення предмета хабара, упаковки тощо;

г) допит зазначених осіб як підозрюваних;

ґ) огляд предмета хабара для встановлення його особливостей, приналежності раніше певній особі. Наприклад, при виявленні в підозрюваного грошових купюр у протоколі огляду має бути зазначено номінал кожної купюри, зовнішній вигляд, написи, забруднення та інші індивiдуальні ознаки, упаковка;

д) огляд місця передачі хабара, місця зустрічі учасників злочину з метою виявлення матеріальних слідів, що вказують на перебування в даному місці певних осіб (слідів рук, особистих предметів та ін.);

е) пред’явлення для впізнання предмета хабара особам, які раніше бачили цей предмет, у тому числі хабародавцю.

Завдання для індивідуальної роботи ..

1. Ознайомитися з особливостями призначення судових експертиз при розслідуванні даної категорії злочинів.

2. Вирішення ситуативних завдань за фабулами, запропонованими викладачем

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1.Конституція України. – К., 1996.

2.Кримінальний кодекс України. – К., 2001, 167 с.

3.Кримінально-процесуальний кодекс України ( зі змінами на 1 вересня 2010 року). – Х.: ООО «Одиссей», 2010. – 288 с.

4.Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 року № 2135-ХІІ зі змінами і доповненнями, внесеними 13 січня 2000 року // ВВР. – 2000. – 13 січ.

5. Закон України « Про засади запобігання і протидії корупції» ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, N 40, ст.404 ) ;

6. Указ Президента України «Про Національну антикорупційну стратегію на 2011-2015 роки від 21 жовтня 2011 року N 1001/2011

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах про хабарництво” //Юридичний вісник, – № 28 (368), 13-19 липня 2002 р.

7. Рішення Колегії Міністерства освіти і науки України „Про стан роботи щодо запобігання правопорушень, посадових зловживань, хабарництва в системі освіти” //Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України, № 6, березень 2003 року.

8. Конвенція про корупцію у контексті кримінального права. Страсбург, 27 січня 1999 року. European Treaty Series/ 173. (http://www.coe.kiev.ua/docs/ets/ets173.htm)

9. Акрам Трад Аль-Фаїз. Відповідальність за хабарництво за кримінальним законодавством Йорданії і України (порівняльно-правове дослідження): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / НАН України Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2002. – 16с.

10. Белоконь А.А. Взятка: новые составы преступления: Азбучник права //Домашний адвокат. – 1997. – №5.

11. Камлик М.І., Гега П.Т., Білецький В.О. Про прояви організованої злочинності у виробничій та управлінській сферах економіки //Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика): Наук.–практ. журнал. – К., 2000. – № 1.

12. Лукомський В.С. Кримінальна відповідальність за дачу хабара та посередництво в хабарництві: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / НАН України Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 1996. – 28с. 13. Лунев В.В. Коррупция: политические, экономические, организационные и правовые проблемы //Государство и право. – 2000. – №4.

14. Ляпунов Ю.И. Ответственность за взятку. – М.: Знание, 1987. – 63 с.

15. Медведев А. М. Вымогательство взятки //Государство и право.– 1996. – №8.

16. Мельник М.І. Хабарництво: загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. – К.: Парламентське видавництво, 2000. – 256 с.

17. Тарануха В.П. Хабарництво як вид корупційного діяння. //Науково-практичний журнал. – 2002. – № 5.

18. Шалгунова С.А. Кримінально-правові та кримінологічні заходи попередження хабарництва серед співробітників органів внутрішніх справ: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 1999. – 16 с.

19. Юшко А. Правові аспекти ротації кадрів як один із шляхів запобігання корупції //Право України. – 1999. – № 7.