І.Франко. Мойсей (пролог)

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому, який нащадків пізніх

Палитиме, заснути я не можу.

Невже тобі на таблицях залізних

Записано в сусідів бути гноєм,

Тяглом у поїздах їх бистроїздних?

Невже повік уділом буде твоїм

Укрита злість, облудлива покірність

Усякому, хто зрадою й розбоєм

Тебе скував і заприсяг на вірність?

Невже тобі лиш не судилось діло,

Що б виявило твоїх сил безмірність?

Невже задарма стільки серць горіло

До тебе найсвятішою любов’ю,

Тобі офіруючи душу й тіло?

Задарма край твій весь политий кров’ю

Твоїх борців? Йому вже не пишаться

У красоті, свободі і здоров’ю?

Задарма в слові твойому іскриться

І сила й м’якість, дотеп і потуга

І все, чим може вгору дух підняться?

Задарма в пісні твоїй ллється туга,

І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,

Надій і втіхи світляная смуга?

О, ні! Не самі сльози і зітхання

Тобі судились! Вірю в силу духа

І в день воскресний твойого повстання.

О, якби хвилю вдать, що слова слуха,

І слово вдать, що в хвилю ту блаженну

Вздоровлює й огнем живущим буха!

О, якби пісню вдать палку, втіхненну,

Що міліони порива з собою,

Окрилює, веде на путь спасенну!

Якби!.. Та нам, знесиленим журбою,

Роздертим сумнівами, битим стидом, -

Не нам тебе провадити до бою!

Та пройде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.

Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,

Та повний віри; хоч гіркий, та вільний,

Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,

твоєму генію мій скромний дар весільний.

№29

Простежити хід думки в цих віршах. Проаналізувати особливості форми.

І.Франко.

Сонети - се раби. У форми пута

Свобідна думка в них тремтить закута,

Примірена, як міряють рекрута,

І в уніформ так, як рекрут, упхнута.

Сонети - се пани. В них мисль від роду

Приглушено для форм; вони вигоду,

Пожиток кинуть, щоб ловити моду:

Се гарний цвіт, що не приносить плоду.

Раби й пани! Екстреми ся стрічають.

Несмілі ще їх погляди, їх речі,

Бо свої сили ще раби не знають.

«Простуйся! В ряд!» Хлоп в хлопа, плечі в плечі

Гнеть стануть, свідомі одної мети,

Живі, грізні, огромнії сонети...

Сікстинська Мадонна

Хто смів сказать, що не богиня ти?

Де той безбожник, що без серця дрожі

В твоє лице небесне глянуть може,

Неткнутий блиском твої красоти?

Так, ти богиня! Мати, райська роже,

О глянь на мене з свої висоти!

Бач, я, що в небесах не міг найти

Богів, перед тобою клонюсь тоже.

О бозі, духах мож ся сумнівати

І небо й пекло казкою вважати,

Та ти й краса твоя - не казка, ні!

І час прийде, коли весь світ покине

Богів і духів, лиш тебе, богине,

Чтить буде вічно - тут, на полотні.

№30

Як розкривається світобачення й світорозуміння автора в наведених мініатюрах? Якими бачаться вам предметні деталі крізь призму естетики слова?

Б.-І. Антонич. Яворова повість (мала балада).

Мав дяк в селі найкращу доню,

дівчину явір покохав.

Почула плід у свому лоні

по ночі, п’яній від гріха.

Весна.

Росте Антончик і росте трава,

і зеленіють кучеряві вільхи.

Ой, нахилися, нахилися тільки,

почуєш найтаємніші слова.

Дощем квітневим, весно, не тривож!

Хто стовк, мов дзбан скляний, блакитне небо,

Хто сипле листя - кусні скла на тебе?

У решето ловити хочеш росу?

Вишні.

Антончик був хрущем і жив колись на вишнях,

На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.

Моя країно зоряна, біблійна й пишна,

квітчаста батьківщино вишні й соловейка!

Де вечори з Євангелії, де світанки,

де небо сонцем привалило білі села,

цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко,

Як за Шевченка знову поять пісню хмелем.

№31

Простежити особливості наведеної канонічної форми.

П.Тичина. Ронделі.

І

Іду з роботи я, з завода

маніфестацію стрічать.

В квітках всі вулиці кричать:

нехай, нехай живе свобода!

Сміється сонце з небозвода,

кудись хмарки на конях мчать...

Іду з роботи я, з завода

маніфестацію стрічать.

Яка весна! Яка природа!

У серці промені звучать...

- Голоту й землю повінчать!

тоді лиш буде вічна згода. -

Іду з роботи я, з завода.

II

Мобілізуються тополі

під хмарним вітром на горі...

Уже давно ми на порі,

давно всіх кличемо: до волі!

До волі, бідні, босі й голі!

не час сидіти у норі!

Мобілізуються тополі

під хмарним вітром на горі...

Гукнем же в світ про наші болі!

Щоб до планети й до зорі -

почули скрізь пролетарі,

за що ми б’ємся тут у полі!

Мобілізуються тополі...

№32

Простежити особливості наведених віршових форм та розвиток поетичної думки в них.

Д.Павличко. Пейзаж.

Жінки співали на далекім полі,

Пливли в далеких небесах пісні.

Стояв осінній вечір на стерні

В молодику - неначе в ореолі.

Як тихі промені в листках тополі,

Ряхтіли мрійно голоси в мені,

І проступали в неба глибині

Зірками рідні радування й болі!

Летіло, наче іскри з димаря,

Пожовкле листя з темної обочі,

І брався я вогнем, що не зоря;

Вдихав, як вітер, співанки жіночі,

Ширяв на золотих висотах ночі,

І серце в грудях билось, як зоря.

Дерева.

Мені ненависна дерев покірність:

Рубай, коли, пали - вони мовчать.

Однісінька сокира проти лісу

Бездарною звитяжницею йде.

Люблю я вперту гордість деревини -

Води не попросити в спекоту,

Ніколи не ховатися від грому

І перед сонцем не стояти взгин!

Висока гідність і низька покора

В одній душі, в однім листку живуть -

І цю огидну єдність проклинаю!

Чим вигнати з дубів тупе мовчання,

Коли воно вже звикло до вогню,

Що душу лісу в попіл обертає?

* * *

Як ти підносиш на руках дитя,

Світлішають думки і почуття,

Пригадую Мадонну Рафаеля -

Мистецтво вічне, вічне - бо життя!

* * *

Коли я буду явором рости,

Дивитися у далеч з висоти, -

Коханій восени пошлю листочки,

Як посилаю їй тепер листи.

№33

Простежити, як розвивається поетична думка в межах кожного сонета, які особливості його форми. Визначити композиційно-смислову єдність наведеного вінка сонетів.