Системи контролю та механізм їх взаємодії

Системи контролю - це сукупність суб'єкта, об'єкта та засобів контролю, взаємодіючих як єдине ціле в процесі встановлення бажаних результатів виконання, вимірювання стану об'єкта контролю, аналізу та оцінки даних вимірювання, вироблення заходів коригуючого впливу.

Складні системи контролю мають багато характеристик, що відображають їх властивості, а саме: ефективність контролю, його достовірність, точність, продуктивність, тривалість часу роботи системи, швидкодія, витрати на здійснення контролю, час, необ-хідний на приведення системи до робочого стану, обсяг контролю, універсальність і гнучкість програм контролю, кількість і характер сигналів, на які повинна реагувати система, зміст і форми відображення результатів контролю, режим роботи системи, ступінь автоматизації, віддаленість від об'єктів контролю, конструктивне виконання, кількість персоналу, що обслуговує роботу системи, його кваліфікація та ін.

При проектуванні системи контролю необхідно враховувати ергономічні, естетичні, технічні, технологічні характеристики, зовнішні умови тощо. Рис. 8.1. Основні елементи системи контролю.

Мета, завдання та характеристики системи контролю є основ-ними та вихідними показниками, на основі яких розробляються вимоги до системи на стадії її проектування. Незалежно від ступеню складності система контролю завжди передбачає наявність хоча б чотирьох основних елементів, які реалізують її мету - підтримування бажаного стану об'єкта контролю та управління. До таких елементів належать: детектор, селектор, диспетчер та інформатор (рис.8.2).

Детектор фіксує значення характеристик об'єкта контролю і показує, що з ними відбувається.

Селектор отримує зафіксовану інформацію та обробляє її - по-рівнює фактичний стан з заздалегідь визначеними нормами функ-ціонування чи очікуваннями і оцінкою того, що відбувається. Селектор відбирає лише ту інформацію, яка необхідна для цілей управління, і на цій основі оцінює значущість того, що відбулося. Відібрана інформація надходить до суб'єкта контролю або диспетчера.

Диспетчер, якщо це необхідно, надсилає управлінські сигнали у всі складові частини системи контролю.

Контроль та контролінг.

Контролінг - це система управління процесом досягнення кінцевої мети підприємства та результатів його діяльності, як система управління прибутком підприємства.

Контролінг виник внаслідок того, що з плином часу різко збільшується обсяг інформації, яка надходить не лише з внутрішнього середовища (виробництво), але й з зовнішнього, у вигляді даних про конкурентів, соціально-економічних досліджень, змін у податковій політиці держави, вивчення ринкового середовища та ін. Для систематизації цієї інформації необхідно було створити систему, яка б дозволила класифікувати та розподілити цю інформацію по тих структурних підрозділах організації, де вона необхідна.

Різниця між термінами "контроль" і "контролінг" полягає у тому, що контроль спрямований у минуле і зорієнтований на виявлення помилок, відхилень, на пошук винних; а контролінг - у майбутнє, прагне так керувати процесами поточного аналізу і регулювати планові і фактичні показники, щоб виключити помилки та відхилення.

Метою контролінгу є розробка економічних показників ефек-тивності використання об'єктів управління, відстеження цих показників та забезпечення інформацією усіх зацікавлених осіб щодо використання ресурсів у процесі постачання, виробництва і збуту продукції.

Контролінг є синтетичною дисципліною, яка на основі менедж-менту, маркетингу, бухгалтерського обліку, аналізу господарської діяльності, систем контролю забезпечує спостереження, оцінку та коригування економічних процесів, що відбуваються на підприємстві.

Об'єктами контролінгу є:

І. Господарські процеси (постачання, виробництво, збут);

II. Ресурси підприємства (матеріальні ресурси, засоби виробництва,

жива праця);

III. Економічна ефективність (собівартість, прибуток, фінансовий

стан підприємства).

Контролінг дозволяє досягти ясного у меті та правильного у дії управління, яке характеризується такими ознаками:

 розуміння істинної природи і обов'язків менеджменту;

 старанність відбору і розвитку членів команди менеджерів

Контроль та аудит

Аудит - це системний процес отримання і оцінки о об'єктивних даних про економічні дії та процеси, що відбуваються на підприємстві, їх відповідність певному критерію та доведення наслідків перевірки до зацікавлених користувачів.

Аудит визначається як процес зменшення до прийнятного рівня інформаційного ризику для користувачів фінансових звітів та іншої інформації стосовно фінансового-господарської діяльності підприємства. Аудитор повинен підтвердити або заперечити досто-вірність фінансової звітності, яка публікується. Це дозволяє користувачам розраховувати на те, що інформаційний ризик незначний. Зниження ризику появи неточних даних у фінансових звітах є одним з основних завдань аудиту.

Аудит розподіляється на три види:

 аудит фінансових звітів;

 аудит на відповідність вимогам;

 аудит господарської діяльності.

Аудит фінансових звітів означає перевірку звітів суб'єкта з метою перевірки правильності їх складання відповідно до визначених критеріїв та загальновизнаних правил ведення бухгалтерського обліку. Результати аудиту фінансових звітів розсилаються широкому загалові користувачів - власникам акцій, кредиторам, органам державного регулювання, банкам, інвесторам та іншим зацікавленим особам.

Суть аудиту на відповідність вимогам полягає в тому, що при цьому здійснюється перевірка окремих видів робіт або господарської діяльності суб'єкта з метою визначення їх відповідності до встановлених законів, правил, процедур.

Аудит господарської діяльності полягає в систематичному аналізі господарської діяльності з певною метою. Цей вид аудиту можна назвати аудитом ефективності роботи або адміністративним контролем. Аудитор всебічно аналізує окремі види діяльності підприємства - виробництва, маркетингу, обробки даних як в цілому по фірмі, так і в розрізі окремих філій, відділів, секторів.

1. Групи та їх класифікація. Причини виникнення груп.

Існує багато підходів до визначення груп, і майже всі автори підкреслюють, що учасники груп повинні, перш за все, психологічно усвідомлювати існування один одного і конкретну функцію.

Р.Фалмер:Група визначається як двоє або більше людей, які:

1) взаємодіють з кількома або всіма членами групи безпосередньо через мережу зв’язків;

2) поділяють одну мету або кілька спільних завдань;

3) керуються нормативною системою поведінки та взаємин;

4) підтримують стабільні рольові стосунки;

5) утворюють підгрупи на основі різних мереж притягування та відштовхування.

група - це певна кількість працівників (з адміністрації, або така, що не належить до управлінського персоналу), яка дотримується певних норм і прагне задовольняти свої потреби досягненням групової мети.

Традиційно виділяють два класи груп:

 формальні групи - це такі групи, що створюються за наказом керівництва для виконання конкретних виробничих або управлінських функцій, в основу формування таких груп покладено розподіл праці по вертикалі (рівні менеджменту) та по горизонталі (підрозділи, відділи, служби на одному управлінському рівні). прикладом формальної групи є виробнича бригада, будь-який відділ апарату управління, обслуговуючі та допоміжні служби підприємства.

 неформальні групи - це такі групи, створення та функціонування яких не передбачалося. вони виникають спонтанно.

Джеймс X. Харрінгтон виділяє чотири типи груп:

1. Групи вдосконалення діяльності підрозділів. 2. Гуртки якості. 3.Групи вдосконалення процесів. 4. Цільові групи.

Багато дослідників підкреслюють, що групи частково перекриваються одна одною. Леопард Р. Сейлс запропонував дещо відмінну класифікаційну систему для опису груп. Він виділив чотири типи груп:

1. Директивна група, як правило, описується формальною ор-ганізаційною схемою та ланцюгом команд.

2. Цільова група, як правило, існує заради певного проекту або завдання. У багатьох організаціях вважають, що невеликі, менш формальні цільові групи працюють продуктивніше і швидше, ніж традиційні директивні групи.

3. Група за інтересами, де акцент ставиться на саму групу. Група має ланцюг команд, спільне завдання, яке розуміють і поділяють всі члени групи.

4. Дружня група існує тому, що її члени хочуть бути разом. Вони можуть зустрічатися за роботою або в групах інших типів, але в їх діяльності відсутні всі мотивації, крім задоволення від спілкування.

Причини виникнення груп розподіляються так:

1. Економічні причини. У ряді випадків люди вважають, що зможуть отримати виший економічний результат, більшу вигоду, об'єднавшись у групу.

2. Фізичні (природні) причини. В організаціях, як правило, групи формуються за родом занять, спорідненістю та специфікою робіт.

3. Соціально-психологічні причини. До цієї категорії належать: потреба в безпеці; потреба в належності до певної групи людей; потреба в повазі та самовираженні.