Предметюридичної психології—психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності.

Основні категорії юридичної психології є похідними від ка-к торій психологічної науки: свідомість, особистість, діяльність.

Свідомість — вищий рівень психічного відображення ; 1,1 йсності і саморегуляції, притаманний людині як суспільно-істо-ричнійістоті, що характеризується наступними ознаками: 1) Вдатністьдо оволодіння сукупністю знань, узагальненим досві­дом людства; 2) наявність самосвідомості, виділення себе з ото-і іуючого світу, розуміння своїх фізичних і психічних властивос-ГЄЙ: 3) здатність до цілепокладання, розуміння мети своєї діяль­ності. У межах правового опосередкування поведінки особис­те гі категорія «свідомість» представлена «правосвідомістю» як ідатністюзасвоювати правові знання, визначати своє ставлен­ії н до правових норм (категорій, інститутів) та поводитися відпо-ііідііо доїх вимог.

()еобистість — активний носій свідомості, який має індиві-Дуально-типовуструктуру психологічних властивостей, вибір­ці і ( ґавиться до оточуючої дійсності та виконує певні соціальні



Тема 1

Предметюридичної психології—психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності. - student2.ru ролі, що визначаються включеністю у суспільні відносини та спільну діяльність. Ознаками особистості є активність, на­явність певної структури, системи особистісних відносин та ро­льової поведінки. Основними категоріями юридичної психології у цій площині слід вважати «особистість злочинця» та «осо­бистість юриста».

Діяльність — вища, притаманна лише людині форма актив­ності, у процесі якої досягається усвідомлена мета, пов'язана з задоволенням певної потреби та детермінована відповідним мотивом (сукупністю мотивів). Відповідно, юридична психоло­гія вивчає психологічні аспекти «злочинної діяльності» та «юри­дичної (правотворчої, правоохоронної, правозастосовчої тощо) діяльності».

2. Історія розвитку та сучасні напрями юридичної психології

Становлення юридичної психології як науки визначалося тим, що основні проблеми юриспруденції (особистість злочин­ця, досудове слідство та судове провадження кримінальної спра­ви, перевиховання засуджених) не могли бути вирішені на рівні суто юридичному чи суто психологічному, а вимагали розробки спеціалізованого методичного інструментарію для вивчення і теоретичної розробки проблематики на межі юридичної та психологічної науки. Саме тому юридичної психології повною мірою стосується ствердження У. Гербарта про те, що психоло­гія має тривалу передісторію і дуже коротку історію. Ще в трак­таті давньогрецького філософа Теофраста (ІУ-ИІ ст. до н.е.) «Ха­рактери» є опис окремих асоціальних рис, притаманних певним типам особистості.

В історичній ретроспективі можна виділити такі основні ета­пи розвитку юридичної психології:

I — описовий (з давнини до початку XIX ст.);

II — порівняльно-аналітичний (XIX ст.);

III — природничо-науковий (з початку XX ст. до теперішньо­
го часу).

Застосування психологічного знання для забезпечення пра­восуддя та використання його в напрямах правоохоронної діяльності має прадавню історію. Випробування учасників про-

Теоретичні засади юридичної психології 21

Предметюридичної психології—психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності. - student2.ru Предметюридичної психології—психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності. - student2.ru цесу, що подекуди мали містичний характер, але значною мірою синтезували емпіричний досвід багатьох поколінь, мали місце вже в античному та середньовічному кримінальному процесі. Вони базувалися на застосуванні знань психологи людини, різних її проявів для одержання правдивої інформації. Прооб­разом тестування, своєрідним емпіричним дослідженням при розслідуванні злочинів та доведенні вини було, наприклад, вип­робування рисом у Давньому Китаї або там-тамом у народів Африки. Проте і в античному, і в середньовічному процесі ос­новним доказом було особисте зізнання підозрюваного у вчи­неному.

Розшуковий процес, як світський (більш вишуканий) варіант інквізиційного, не використовував даних психології, базуючись виключно на таємних письмових свідоцтвах. Особисте зізнан-і [я як основний доказ здобувалося всіма можливими способами, у тому числі й з застосуванням катувань і тортур. Одночасно з фізичними, використовувалися і психологічні методи впливу на підозрюваних із метою отримання зізнання будь-що, основою яких були узагальнені емпіричні дані та побутова психологія.

Щоб примусити людину дати свідчення, спеціально створю­валася шокова ситуація, обстановка, яка провокувала до вияву емоцій. Наприклад, підозрюваного раптово вводили в ледь осві­тлене приміщення, де знаходився труп, і там змушували сказа­ти правду, використовуючи його шоковий стан.

На зміну інквізиційному середньовічному розшуковому про­цесу прийшов процес змагальний (ідеї якого зароджувалися в філософії, соціології, теорії права) з властивою йому гласністю та усним провадженням. Важливого значення набувають пока­зання свідків та інформація стосовно особистості підсудного, потерпілого, позивача, відповідача тощо. Для правильної оцін­ки свідчень підозрюваного, обвинувачуваного та інших учас­ників процесу, одержання даних про їх особистість у криміналь­ному, а потім у цивільному буржуазному процесах з'являється потреба залучення та використання психологічного знання.

Так, у Європі почала інтенсивно розвиватися судова психо­логія. У 1792 р. виходить робота К. Екартсгаузена «Про не­обхідність психологічного аналізу кримінально-правових по-



Тема 1

Предметюридичної психології—психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності. - student2.ru нять»; у першій половині XIX ст. побачили світ роботи І. Гофбау-ера «Психологія та її застосування до судового життя» та І. Фредрейха«Систематичне керівництво з судової психології», де висвітлювалися психологічні аспекти проблем особистості злочинця, індивідуалізації вини та покарання, а також безпосе­редньо психології кримінального судочинства.

Середина і друга половина XIX ст. знаменувалася в Європі значним посиленням інтересу до кримінальної психології, що зумовлювалося, насамперед, розвитком антропологічних по­глядів на детермінацію злочинної поведінки (Ч. Ломброзо, Е. Феррі, Р. Гарофало). У книзі «Злочинна людина, вивчена на ос­нові антропології, судової медицини та тюрмознавства» (1876 р.] Ч. Ломброзоздійснив спробу визначити матеріальний субстрат злочину, висловивши думку про те, що злочинець—це атавістич­ний тип, який має низку фізичних і, відповідно, психічних рис, що наближають його до дикунів, первісних людей або навіть тва­рин. На його думку, злочинця неможливо виправити, як немож­ливо приручити та одомашнити хижака, тому єдиним виправ­даним засобом боротьби зі злочинністю є якомога більш рання ізоляція представника злочинного типу від суспільства.

Е. Феррі та Р. Гарофало доповнили перелік біологічних детер­мінант злочинності, але залишилися при цьому на позиціях ан­тропологічної школи. Так, Е. Феррів праці «Злочин як соціальне явище» визначив три групи чинників, що породжують зло­чинність: антропологічні (індивідуальні), фізичні та соціальні. До останніх були віднесені: громадянський стан, рід занять, місце народження, класовий стан, освіта та виховання. Р. Гаро­фало, зазначаючи, що злочинець має риси «дикунів» та розумо­ву недорозвиненість, поділяв злочини на «природні» та «штучні», спричинені неповагою до страждань інших людей та їх права власності.

Помітним досягненням у розвитку юридичної психології були роботи Г. Гроса «Посібник для слідчих» і «Кримінальна психоло­гія». Автор вперше аргументував необхідність виділення окре­мого напряму юридичної психології — судової психології, в структурі якої виділив «суб'єктивну психологію», під якою розумів психічну діяльність судді, і «об'єктивну психологію» — психічну

Предметюридичної психології—психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності. - student2.ru Теоретичні засади юридичної психології 23

Предметюридичної психології—психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності. - student2.ru Предметюридичної психології—психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності. - student2.ru діяльність тих учасників процесу, які забезпечують судді мате­ріал для остаточних висновків і суджень, необхідних для вине­сення вироку (обвинувачуваного, свідка, потерпілого).

На початку XX ст. побачили світ роботи П. Блюнеллі «Свідомість звинувачуваного» (1902 р.), М. Борста «Експеримен­тальні дослідження достовірності свідчень» (1907 р.), Г. Райха «Про напрями психології» (1912р.), К. Марбе «Принципи судової і їсихології» (1913 р.), О. Ліпмапа «Основи психології для юристів» (1914 р.), в яких розглядалися теоретичні і практичні питання використання психології в юриспруденції. З 1907 р. відомий уче­ний Е. Клапаред читав у Женеві «Курс лекцій з юридичної пси­хології».

Історія юридичної психології в нашій країні нараховує понад три століття. Можна виділити три етапи її розвитку:

1) кінець XVII ст. — перша половина XVIII ст. (епоха Просвіти)
— перші спроби проникнути в психологію (душу) злочинця, кри­
тично осмислити психологію людей, що вершать правосуддя;

2) кінець XVIII ст. — остання чверть XIX ст. — характеризуєть­
ся початком читання курсів із юридичній психології;

3) XX ст. — початок XXI ст. — оформлення юридичної психо­
логії як галузі психологічної науки і становлення її як експери­
ментальної дисципліни.

Починаючи з Петра І, на теренах Російської імперії кримі-і іально-правові і процесуальні питання розглядаються у визна­ченому змісті через призму психологічних знань.

Так, Посошков І.Т. пропонував різні способи допитів свідків і обвинувачуваних, рекомендував класифікувати злочинців за ступенем їх «зіпсованості». Він говорив, що усвідомлення права ііідсутнє у масі народу. Татищев В.М. вважав, що багато законів порушуються через незнання, і що їх необхідно вивчати з ран­нього віку, коли психіка дитини до цього найбільш сприятлива. Князь ЩербатовМ.М. стверджував, що законодавець повинен :шати людське серце і створювати закони з урахуванням психо­логії злочинця і народу. Він одним з перших порушив питання про дострокове звільнення злочинця, що виправився, і вважав, ЩО відбування покарання повинне бути сполучене з працею.

На початку XVIII ст. було висловлено думки про необхідність підміни кривавих форм кримінальних репресій, катувань і зміну



Тема 1

Предметюридичної психології—психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності. - student2.ru ставлення до особистості злочинця. Виразником цих поглядів був, насамперед, Радищев О.М. Ушаков Ф.В.у роботі «Про пра­во і цілі покарання» розкрив психологічні засади впливу на зло­чинця покарання, вважаючи найбільш важливим створення умов для виникнення у нього почуття каяття.

Український філософ-просвітник та юрист П. Лодій (1764-1829 рр.) у праці «Логічні настанови, спрямовані на пізнання та розмежування істинного і помилкового» (1815 р.) намагався об­ґрунтувати кримінально-правові поняття за допомогою психології. Він визнавав лише ті покарання, що виступають як засоби психологічного примусу, вважав, що покарання має відпо­відати духу злочину. Такої ж думки дотримувалися В. Єлпатьє-вський, Г. Гордієнко. X. Штельцер став першим, хто розпо­чав викладання курсу «Кримінальна психологія» (Московський та Тартуський університети, 1806-1812 рр.).

Зародження та розвиток юридичної психології в Росії на­прикінці XVIII — початку XIX ст. пов'язано з розумінням прогре­сивними ученими і громадськими діячами необхідності розв'я­зувати кримінально-правові проблеми із залученням психологічних знань. Таку позицію висловлювали, зокрема, ліцейні вчителі О.С. Пушкіна О. Куніцин та О. Галич. О. Куні-цин вважав, що метою покарання повинно бути виправлення і перевиховання злочинця, попередження злочинів. О. Галич написав одну із перших у Росії робіт з характерології, де зазна­чив, що карати злочинця повинні ті, хто знає його психологію, характер. Таким чином, він вважав, що суддя повинен бути і хо­рошим психологом.

Практична спрямованість юридичної психології особливо визначилася в 50-70 рокахXIX ст. Так, С. Баршеву роботі «По­гляд на науку кримінального законоведення» (1858 р.) відзначав, що жодне питання кримінального права не може бути вирішене без допомоги психології: «Якщо суддя не знає психології, то це буде суд не над живими істотами, а над трупами». На його думку, психологія потрібна не тільки суддям, але й слідчим, тому що зі скасуванням катувань у їх розпорядженні залишається лише один засіб розкриття злочину — вплив на психіку злочинця. Психологія потрібна і законодавцю, якого вона навчить бачити

Предметюридичної психології—психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності. - student2.ru Теоретичні засади юридичної психології 25

Предметюридичної психології—психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності. - student2.ru Предметюридичної психології—психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності. - student2.ru В злочинці не неприборканого звіра, а людину, яку потрібно пе­ревиховувати, а не діяти на неї «мечем і в'язницею». У 1871 р. А. Фрезе опублікував першу в Росії роботу «Нарис судової психо­логії», визначивши її предмет як «нотатки до юридичних питань про нормальні і ненормальні прояви душевного життя».

Прогресивні юристи другої половини XIX і початку XX ст. (Л. В-ладимиров, Д. Дріль, С. Гогель, А. Коні, Л. Петражицький, В. Чиж, М. Ядринцевтаін.), розуміючи, що лише психологія дозволяє виз­начити закономірності, детермінуючі поведінку людини, вважа­ли, що юридична психологія повинна скласти наукову основу кримінального права, тобто на її базисі має будуватися вчення про суб'єкт злочину, осудність, зміст покарання.

Так, професор Л. Владимиров, викладач Харківського, Мос­ковського та Петербурзького університетів у своїх працях «Про значення лікарів-експертів у кримінальному судочинстві» (1870 р.), «Психологічні особливості злочинця за новітніми досліджен­нями» (1877 р.), «Психологічні дослідження в кримінальному суді» (1901 р.) обґрунтував необхідність залучення до кримінального судочинства експертів — спеціалістів із психології, які мали б право ознайомитися з матеріалами справи, обстежувати підсуд­ного, допитувати учасників процесу.

У 1881 р. видатний російський юрист А. Коні прочитав пуб­лічну лекцію «Ф.М. Достоєвський як криміналіст», де підкреслив значення внутрішнього змісту злочину. Він наголосив, що зло­чинець у теорії кримінального права звичайно розглядається як «абстрактний», позбавлений плоті та крові, і такому абстракт­ному злочинцю призначається «абстрактне покарання». У про­довження цієї думки психолог Н. Грот виступав за розвиток емпіричної психології, що повинна вивчати конкретного злочин­ця. У 1890 році він писав: «Психолога ніколи не запрошують для поради, коли потрібно проникнути всередину наміру, задумів і діянь злочинця».

Становлять інтерес роботи Д.Дріля, який зазначав, що пси­хологія і право мають справу з тими самими явищами — «зако­нами свідомого життя людини». Не володіючи власними засоба­ми для їх вивчення, право повинне звертатися до психології. Психологія є тим базисом, на якому право тільки і може бути



Тема 1

Предметюридичної психології—психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності. - student2.ru побудовано, інакше воно втрачає своє значення як прикладна наука. У «Приватній психології злочинності» (1890 р.) він ствер­джував, що першим органічним моментом, що сприяє злочину, є ослаблення у злочинців здатності «свідомо керуватися перед­баченням майбутнього».

Роботи В. Чижа «Медичне вивчення злочинця» (1894 р.), «Злочинна людина перед судом медичної науки» (1894 р.), «Кри­мінальна антропологія» (1895 р.) є розвитком теорії Ч. Ломбро-зо, але його власні ідеї щодо необхідності залучати обізнаних у психології та психіатрії осіб до участі в кримінальному судо­чинстві були обґрунтованими та цінними.

С. Гогель у книгах «Суд присяжних та експертиза» (1894 р.], «Роль суспільства в боротьбі зі злочинністю» (1904 р.), «Курс кримінальної політики у зв'язку з кримінальною соціологією» (1910р.) здійснив спробу поєднати біологічний та соціологічний підходи щодо дослідження злочинів і злочинця, висловивши дум­ку про необхідність залучення спеціальних психологічних знань до кримінального судочинства. Н. Ядринцєв висунув ідею щодо перевиховання злочинців під впливом суспільної думки та по­зитивного морального впливу.

Професор Петербурзького та Варшавського університетів Л. Петпражицький у книгах «Про мотиви людських вчинків» (1904 р.) та «Вступ до вивчення права і моральності. Емоційна психологія» (1908 р.) стверджував, що реально існують лише психічні процеси, а інші соціально-історичні утворення є лише їх зовнішніми проекціями—«емоційними фантазмами». Він вва­жав, що державно-правові та інші науки мають опиратися на аналіз психологічних явищ. Соціальний прогрес, розвиток пра­ва, моралі, естетики і навіть перехід від правової системи раб­ства до права вільної праці та конкуренції — це все наслідки і результати «прогресу людської психіки».

Л. Петражицький поділяв право на позитивне та інтуїтивне. Позитивне право — нормативне, санкціоноване державою. Од­нак норма стає правом не з моменту санкціонування, а після її осмислення, прийняття людиною, вияву нею емоційного став­лення до права, інтуїтивне право — на противагу офіційному — є більш динамічним за своєю природою, несе в собі певний емо-

Предметюридичної психології—психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності. - student2.ru Теоретичні засади юридичної психології 27

Предметюридичної психології—психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності. - student2.ru ційний код, смислову субстанцію. Це реальність, яка не сприй­мається через сенсорні канали, а є системою усталених ціннісних орієнтацій, типів переживань тощо. Інтуїтивне право є абсолют­ним, а позитивне — відносним.

У цей же час (друга половина XIX і початок XX ст.) все більш вагомого значення набували експериментальні дослідження з юридичної психології. Умови для цього були створені зусиллями лікарів-практиків у галузі експериментальної фізіології і психі­атрії (І. Сеченов, В. Бехтерєв, С. Корсаков, В. Сербський, В. Кан-динський та ін.).

Під керівництвом В. Бехтерєва здійснене перше експери­ментальне дослідження неповнолітніх злочинців, результати якого викладені в роботі «Про розумову працездатність ма­лолітніх злочинців» (1903 р.). У 1904 р. проведений експеримент для перевірки достовірності показань свідків: глядачам п'єси Московського художнього академічного театру «Юлій Цезар» зап­ропоновано відповісти на 15 запитань, які стосувалися сцени вбивства. Надійшло 505 листів із відповідями, що дало змогу сформулювати певні висновки.

Питання щодо показань свідчень, особливо неповнолітніх, було предметом вивчення багатьох вчених того часу. Результа­ти, що засвідчували їх недосконалість (недостовірність), спону­кали до пошуку інших можливостей одержання доказової інфор­мації, зокрема, за допомогою експериментальної психології. Зок­рема, стали з'являтися роботи, присвячені використанню навію­вання і гіпнозу в кримінальному судочинстві. За участю В. Бех­терєва в 1896 р. був застосований гіпноз до підозрюваної у вбивстві свого чоловіка Марії Рум'янцевої, яка вчинила злочин у результаті сугестії фельдшера І. Хрисанфова, її коханця і до­машнього лікаря.

В 1902 р. опублікована книга В. Бехтерєва «Про експеримен­тальне дослідження злочинців», де підкреслюється, що дослід­жувати злочинців необхідно переважно «у психологічному відно­шенні й особливо — в експериментально-психологічному відно­шенні». На його думку, найближчі причини злочину ніколи не втратять «свого психологічного інтересу і практичного значен­ня». Більш пізня його робота «Об'єктивно-психологічний метод

Предметюридичної психології—психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності. - student2.ru 28

Темаї

Предметюридичної психології—психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності. - student2.ru Предметюридичної психології—психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності. - student2.ru у застосуванні до вивчення злочинності» (1912 р.) присвячена методиці психологічного дослідження злочинців, у якій він по­діляв злочинців на декілька груп за психологічними ознаками: а) злочинці за пристрастю (поривчасті та імпульсивні); б) зло­чинці з недостатньою чутливістю, без моральних критеріїв, які вчинюють злочини навмисно; в) злочинці з інтелектуальними вадами; г] злочинці з слабкою волею (лінощі, алкоголізм тощо).

Після Великої Жовтневої революції досить тривалий час (1917-1934 рр.) юридична психологія у нашій країні охоплюва­ла велике коло проблем і була авторитетною галуззю науки. У Петроградському університеті юридичну психологію викладав А. Коні, був створений перший у світі Державний інститут по вивченню злочинності і злочинця (1925 р.), проведене значне число досліджень і опубліковано тільки за перші чотири роки його існування понад 300 робіт. У 1926-1927 рр. в «Адміністра­тивному віснику НКВД» були опубліковані статті О. Лурія про апаратурну методику діагностики причетності особи до злочи­ну, де обґрунтована висловлена можливість упровадження вітчизняного поліграфа. У цей час видавалися книги з проблем професіограми слідчого й оперативного працівника (Казань, 1925 р.), психології натовпу (Харків, 1929 р.) та ін.

Відомий учений, професор Московського університету С. Познишев опублікував низку робіт, присвячених пенітенціар­ному і кримінальному праву, перевихованню ув'язнених. Його книга «Кримінальна психологія. Злочинні типи» (1926 р.) стала підсумком проведених досліджень щодо особи злочинця та при­чин злочинів.

С. Познишев вважав, що злочинність породжується і змінюється під впливом певних умов, а також від того, що організм дістав у спадок від предків, тому жоден злочин не мож­на пояснювати виключно зовнішніми причинами, ігноруючи індивідуальні властивості злочинця. Він відкинув теорії Ч. Лом-брозо, Є. Феррі, Р. Гарофало та їх прихильників, зазначивши, що ідея природженого злочинця нічим не обґрунтована: злочин зав­жди є проявом складного психічного переживання, настрою людини, в якому знаходять виявлення різні риси його характе­ру. Отже, природжена схильність до злочинності психологічно і

Предметюридичної психології—психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності. - student2.ru Теоретичні засади юридичної психології 29

Предметюридичної психології—психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності. - student2.ru логічно неможлива. Водночас він підкреслював, що основними елементами психічної конституції є розумові задатки, світогляд і характер особи. С. Познишев визначив злочинний тип як по­єднання властивостей характеру і поглядів людини, що схиля­ють її до злочину, через що людина стає на злочинний шлях, тоді як інші категорично від цього відмовляються.

Були опубліковані й інші роботи, присвячені загальнотеоре­тичним питанням юридичної психології. Так, О. Ольгинський, визначаючи предмет науки при здійсненні правосуддя, вказу­вав, що її можна називати «кримінальною психологією». До сфе­ри її вивчення мають входити психологія свідчень, психологія злочину і його причини, психологія злочинця і психологія вине­сення вироку. А. Брусиловський писав, що слід розрізняти кри­мінальну психологію і судову психологію. Під кримінальною він розумів ту, яка вивчає злочин і особу злочинця після винесення йому судового вироку. З цього часу ув'язнений стає об'єктом пси­хологічного і патопсихологічного післясудового дослідження в спеціальних науково-пенітенціарних установах. Судову психо­логію він визначав як сукупність науково-психологічних знань, спрямованих на висвітлення, постановку і експериментальну розробку процесуальних психологічних проблем, до яких нале­жить психологія показань свідків, психологія звинувачуваного, психологія інших учасників процесу (захисників, експертів, ци­вільних позивачів тощо), психологія суду і судової роботи, пи­тання, які виникають у судовій аудиторії, межі дослідження у кримінальному суді, презумпція невинуватості та її роль, фор­ми і види сугестії при розслідуванні та судовому розгляді кримі­нальних справ тощо. А. Брусиловському належать також робо­ти, присвячені доказам у кримінальному процесі, психології по­казань малолітніх неповнолітніх свідків.

Широта досліджень у галузі юридичної психології в 20-ті роки XX ст. визначила місце юридичної психології серед психологічних наук. На наукових зібраннях того часу діяли спе­ціальні секції, присвячені розвитку і досягненням юридичної психології. Так, на І Всесоюзному з'їзді психоневрологіє, який відбувся в 1923 р., працювала секція з кримінальної психології. На ній було заслухано низку доповідей про застосування

ЗО Тема 1

Предметюридичної психології—психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності. - student2.ru психології в різних напрямах юриспруденції. У резолюціях з'їзду було вказано на необхідність створення при пенітенціарних ус­тановах лабораторій для проведення кримінально-психологіч­них досліджень, збільшення кадрового складу криміналістів-психологів. На II Всесоюзному з'їзді психоневрологів, який відбувся в 1924 р., працювала секція з питань криміналістичної рефлексології і психології.

На І Всесоюзному з'їзді психологів, присвяченому вивченню поведінки людини (1930 р.), з доповідями виступили А. Бруси-ловський {«Основні проблеми психології підсудного у криміналь­ному процесі») і О. Тагер («Про висновки і перспективи вивчен­ня судової психології»). Останній визначив такі основні розділи юридичної психології:

а) кримінальна психологія — вивчає поведінку правопоруш­
ника;

б) процесуальна психологія—вивчає організацію і діяльність
суду;

в) пенітенціарна психологія — вивчає поведінку осіб, які
відбувають покарання, і тих, на кого покладені функції нагляду і
перевиховання засуджених.

На цьому етапі розвитку юридичної психології для неї була характерною, як і для психології та юриспруденції того часу, бо­ротьба думок, підходів, методологічних баз. Юридична психо­логія не уникла помилок, притаманних психологічній науці: біо­логізм, рефлексологічні і реактологічні нашарування тощо. Вони для такої молодої сфери наукового знання були неминучими, але поправними. На жаль, на той час у СРСР відбулися значні по­літичні зміни, які зашкодили подальшому розвитку психологічної науки. Після прийняття Постанови ЦК ВКП(б) «Про педологічні збочення у системі Наркомпросів» були закриті чи реорганізовані психологічні науково-дослідницькі заклади, при­пинена розробка психологічних проблем у соціальній сфері, на виробництві, в управлінні тощо. Психологія фактично підпоряд­кувалася педагогіці, і такий стан тривав близько тридцяти років. Зрозумло, що будь-які психологічні дослідження на межі з юрис­пруденцією також не проводилися, психологію ізолювали від проблем криміналістики, слідчої і судової діяльності.



Предметюридичної психології—психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності. - student2.ru Теоретичні засади юридичної психології 31

Предметюридичної психології—психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності. - student2.ru Переслідування юридичної психології розпочалося з статті С. Булатова «Відродження Ч. Ломброзо у радянській криміно­логії», опублікованій у першому числі журналу «Революція пра­ва» за 1929 р. У ній зазнала критики діяльність науково-дослід­ницьких установ у сфері дослідження особистості злочинця, практика залучення психіатрів і психологів до кримінологічних досліджень, після чого зроблено відповідні висновки: кабінети з вивчення особистості злочинця були ліквідовані, а психологічні та патопсихологічні дослідження заборонені. Значна частина того, що було «напрацьоване» у юридичній психології та пов'я­зане з «технологією» роботи, перейшло в курси криміналістики і кримінального процесу, а також у критичні розділи, присвячені психологічним теоріям суб'єктивної сторони складу злочину в кримінальному праві.

Щоб виправити становище після завданих у 30-ті роки XX ст. ударів, знадобилося понад ЗО років. Тільки у 1965 році до про­грами підготовки юристів у вищих навчальних закладах було введено курс «Психологія (загальна та судова)»; розгорнуті при­кладні психологічні дослідження для правоохоронних цілей, правозастосовчої і профілактичної діяльності; питання юридич­ної психології стали розроблятися з метою забезпечення на­вчального процесу. У 1966 р. відбувся Всесоюзний семінар із су­дової психології, на якому обговорювалися питання викладан­ня психології в вузах, а також проблеми судово-психологічних досліджень. У цей час створювалися програми і методичні ре­комендації з судової психології для вузів і середніх спеціальних навчальних юридичних закладів, де також вводився курс психології.

У 1968 р. на III Всесоюзному з'їзді психологів заслухана знач­на кількість доповідей щодо психологічних проблем боротьби зі злочинністю, хоча окремої секції судової психології на з'їзді не було.

Відродження судової психології спочатку здійснювалось ок­ремими ентузіастами. Лише у 1969 р. у головному кримінологі­чному науково-дослідному закладі країни — Всесоюзному інсти­туті вивчення причин і розробки заходів попередження злочинності (створеному в 1963 р.) — починає працювати сек-

32 Тема 1

Предметюридичної психології—психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності. - student2.ru тор судової психології. Його завданням було дослідження психологічних аспектів індивідуальної і суспільної правосвідо­мості, вивчення психологічних чинників злочинності, психології особистості правопорушника, психологічних основ слідчої та судової практики.

Результати наукових пошуків знайшли своє відображення у монографіях, навчальних посібниках, статтях учених і прак­тиків: М. Алексєєва, А. Васильєва, В. Васильєва, Ф. Глазиріна, А. Дулова, М. Єнікеєва, В. Коновалової, М. Коченова, В. Кудряв-цева, Г. Міньковського, В. Пирожкова, О. Ратінова, О. Столярен-ка, Л. Філонова, О. Яковлєва та інших.

У 1971 р. у Москві відбулася І Всесоюзна конференція з судо­вої психології, в якій брали участь понад 300 вчених і практиків; вона стала важливою віхою і стимулом на шляху розвитку юри­дичної психології. Спеціалісти у сфері юридичної психології бра­ли участь у наступних (У-УІІ) з'їздах психологів СРСР (1977, 1983, 1989 рр.), де була представлена секція «Юридична психологія».

У 1986 р. в Тарту відбулася II Всесоюзна конференція з юри­дичної психології, де було визначено назву науки, її напрями, дидактику і методику психологічної підготовки юристів у вищих навчальних закладах. Проблеми юридичної психології розгля­далися на спеціальних секціях Всесоюзних конференцій із ро­боти психологічної служби у Москві (1984 р.), республіканських конференціях із проблем підвищення добробуту (1987 р.), ролі соціальних і психологічних наук у справі підвищення ефектив­ності і культури обслуговування (1988 р.) в Тарту, із експеримен­тальної психології у Львові (1988 р.), на конференціях і нарадах, які проводилися Прокуратурою СРСР, МВС СРСР та ін.

Становлення України як незалежної держави спонукало до подальшого розвитку юридичної психології. Відповідно до пере­ліку ВАК України, вона ввійшла до кола психологічних спеціаль­ностей (19.00.06), при Національній академії внутрішніх справ України створена спеціалізована рада з захисту докторських і кандидатських дисертацій. У 1996 р. проблеми юридичної психології розглядалися на секції II Всеукраїнського з'їзду пси­хологів. Дослідження фахівців сьогодення мають досить широ­кий діапазон. Це не тільки проблеми використання судово-пси-

Теоретичні засади юридичної психології 33

Предметюридичної психології—психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності. - student2.ru хологічної експертизи, психології дізнання і слідства, психо­логічні проблеми профілактики правопорушень, а й питання психології особистості правопорушника, психологи судочинства, правомірної поведінки, професіограм і психограм юридичних професій тощо.

Розширяється горизонт психологічних досліджень та сфер практичного застосування їх результатів у практичній юриспру­денції. Виявляється тенденція використання психологічних знань для забезпечення виконання завдань цивільного судочинства, профілактики адміністративних правопорушень, а також їх зас­тосування в законотворчому процесі. Позитивні зміни спостері­гаються також в організації наукових досліджень—останніми ро­ками визначилося прагнення до координації наукових дослід­жень, кооперації з науковими пошуками у суміжних сферах — соціології, педагогіці, медицині. Вказані процеси свідчать про вихід юридичної психології в Україні на новий етап розвитку.

Юридична психологія в Україні сьогодні представлена таки­ми основними напрямами:

1) кримінальна психологія— психологічні закономірності
формування антисуспільної спрямованості особистості, мотивів
вчинення злочинів, особливості виникнення і динаміки протип­
равних установок поведінки; психологія формування та розвит­
ку злочинних груп (натовпу) тощо;

2) психологія процесуальної(слідчої, судової, адвокатської
та ін.) і непроцесуальної(оперативно-розшукової, управлінсь­
кої та ін.) діяльності— психологічні засади розкриття і розслі­
дування злочинів;

3) пенітенціарна психологія—психологічні закономірності
динаміки особистості у процесі відбування покарання, у тому
числі — у місцях позбавлення волі, особливості формування і
функціонування мікрогруп засуджених;

4) правова психологія— психологічні аспекти правотвор-
чості і змісту права, загальної і спеціальної превенції закону, його
впливу на формування правосвідомості (суспільної та індивіду­
альної) та суб'єктів правовідносин;

5) психологія юридичної праці—психологічні аспекти про­
фесійного психологічного відбору, психологічного супроводжен-



Тема 1

Предметюридичної психології—психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності. - student2.ru ня оперативно-службових заходів, психологічної підготовки фахівців для здійснення юридичної діяльності;

6] судово-психологічна експертизата інші форми викори­стання спеціальних психологічних знань в юрисдикційному про­цесі (кримінальному, цивільному, адміністративному).

Зазначені напрями юридичної психології пов'язані між со­бою спільністю психологічного змісту соціально-правових ре­алій, що становлять інтегровану схему. Будь-який інший підхід або вступає у протиріччя з самим собою, приписуючи юридичній психології напрями, не сумісні з правом, або ж характеризуєть­ся недостатнім рівнем розгляду її юридичних аспектів.

Наши рекомендации