ОСОБИСТІСТЬ КЕРІВНИКА ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ. Нормативна особистісна регуляція дуже динамічна: кожне нове особистісне чи професійне досягнення є основою для корек­ції чи зміни системи норм

Нормативна особистісна регуляція дуже динамічна: кожне нове особистісне чи професійне досягнення є основою для корек­ції чи зміни системи норм. Як зазначала Н. І. Бобнєва, прагнення до «згоди з нормами» може призвести до виникнення глибоких особистісних конфліктів. Фрустрація, яка виникає при цьому, призводить до руйнування спонукальної мотивації і формування нової, котра, у свою чергу, коригує норми й стандарти діяльності та поведінки особистості. У справжнього професіонала ці проце­си мають прогресивний характер: формуються нові, більш високі стандарти якості діяльності, що не лише підносять, але й посилю­ють нормативне етичне регулювання поведінки й відносин.

Отже, професіоналізм накладає на суб'єкта праці певні жор­сткі зобов'язання, які не лише відбивають якість діяльності, але і впливають на його особистість і систему відносин. Іншими сло­вами, професіонал завжди і в усьому обмежений рамками свого статусу етичних норм поведінки й відносин, високих стандартів діяльності та професійних досягнень.

Однак, як суб'єкт не лише професійної діяльності, а й жит­тєдіяльності, професіонал у цих жорстких рамках залишається вільним у реалізації свого творчого потенціалу й стратегії свого життя в цілому.

У понятті стратегії життя, пов'язаному з уявленням про суб'єкта як про того, хто спрямовує та регулює, організує хід свого життя, утілився принцип індивідуалізації і типологізації: страте­гія життя — це вибір особистістю способу життя, що відповідає її типу. Стратегія передбачає і усунення суперечностей між актив­ністю, домаганнями, Я-концепцією особистості та умовами й об­ставинами життя. Стратегія — це не лише сходження, а й відступ, який не можна звести до конформізму, вчинків, обставин. Стра-тегічність життя — це його відповідність (і ступінь відповідності) не лише декларованим, але і реалізованим у житті цінностям, його відповідність принципам людяності.

Філософи схильні ототожнювати поняття «культура» з по­няттям «досвід». Безсумнівно, життєвий досвід є складовою

життєвої зрілості, життєвої мудрості. Але, з погляду психології, істотним є не лише те, що йде з минулого поняття «досвід», а й те, що пов'язано із сьогоденням — поняття «позиції» в житті, що визначає особливість «місця», яке особистість займає в житті, роз­міщення життєвих сил, за висловом С. Л. Рубінштейна. «Місце», чи «позиція», особистості — це система її вже реалізованих (і без­поворотно нереалізованих) і майбутніх можливостей, тих переваг, що дає їй ця позиція і об'єктивно, і суб'єктивно.

Крім того, для психології як цільової дисципліни вкрай істотним є поняття життєвої, або часової, перспективи. Його емпірично дослідили в школі К. А. Абульханової-Славської і конкретизували в трьох різних перспективах: когнітивній (вона зводиться до теоретичних, абстрактних планів на майбутнє), особистісній (полягає в мотивації майбутнього, у життєвих та особистісних ще не реалізованих психолого-акмеологічних ре­зервах); власне життєвій (зводиться до соціальних можливостей і перспектив особистості, що зробила кар'єру не лише в професії, а й у самому житті). Майбутнє, у певному розумінні, є соціально гарантованою позицією людини.

Принцип суб'єкта життя й життєдіяльності дозволяє поба­чити місце та роль, зміст і значення діяльності, праці в життєвому шляху особистості, зрозуміти життя не лише як вільний від робо­ти час, а і як завдання самореалізації особистості, яке вона, насам­перед, здійснює в справі всього свого життя. Потреба в самореалі­зації зумовлює індивідуальність траєкторії життєвого шляху осо­бистості. У свою чергу, потреба в самореалізації репрезентується у відомості та самосвідомості особистості у вигляді Я-концепції. Прогресивність — а тому й оптимальність розвитку особистості — залежить від Я-концепції, що містить інтеграл особистісної оцінки наявного стану (своїх здібностей, бажань, резервів психіки), спо­собу своєї об'єктивації в житті та проективних тенденцій особис­тості, насамперед розуміння сенсу життя, цілей, життєвої перспек­тиви й т. п. Виходячи з вищевказаного, поняття Я-концепції стало одним із центральних у цій роботі.

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

Важливе значення для дослідження управлінської діяльності й особистості керівника має розроблений і розвинутий у працях С. Л. Рубінштейна та його школи принцип потенційного й акту­ального, імпліцитного й експліцитного. Цей загальнофілософ-ський принцип дозволив спочатку в загальній психології зрозу­міти саму особистість як проективну, перспективну, що не вичер­пується наявними даними системи. Для психології ж він служить методологічним орієнтиром на психолого-акмеологічні резерви, можливості особистості, що можуть реалізовуватися в майбут­ньому нею самою або при акмеологічній підтримці: практико-діа-гностичним орієнтиром (цей принцип передбачає використання при діагностиці стану особистості не стільки констатуючі, вимірю­вальні, скільки проективні процедури; на етапі самої акмеологічної підтримки він орієнтує практичного акмеолога на суб'єкта, на його рефлексію як на самостійні способи множення особистістю свого потенціалу, як на засіб піднесення її творчості).

Просте значення поняття «імпліцитність» зводиться також до поняття «невикористаність», «незавантаженість». Дослідження соціального мислення, що розгорнулися останнім часом, показали, що особистість не часто і не повністю використовує свої інтелек­туальні ресурси, не «завантажує» свій інтелект, прагнучи до вирі­шення більш легких або стандартних завдань.

Водночас дослідження показують, що адекватність управлін­ської діяльності сучасним вимогам можна забезпечити лише за ра­хунок творчого, швидкого мислення, уміння концентруватися на найбільш важливих проблемах, за відсутності внутрішніх бар'єрів.

Творче, гнучке мислення передбачає:

• відчуття проблеми, тобто усвідомлення проблеми й уміння пе­
ревести її в ситуацію, створити умови для її розвитку;

• самобутність (своєрідність) — означає розвиток незвичайних
ідей, гнучкість мислення й пристосування за необхідності до
зовнішніх обставин і думок інших людей. Розвиток неорди­
нарних особистостей вимагає також самостійності та тимчасо­
вої незалежності від авторитетів. Сюди ж слід віднести напо­
легливість у проведенні справ;