Мал. 4.2. Історичні уявлення про властивості темпераменту

Буде цікавим також кинути побіжний погляд на список організмічних елементів, які вважалися причинами темпераментальних проявів:

· склад рідини, що циркулює в організмі;

· будова кровоносних судин;

· нервова сила, що залежить від обміну речовин;

· співвідношення інтеграції та реінтеграції в обміні речовин;

· особливості будови тіла (його форма, довжина, розвиненість м’язів);

· переважання різних органів (грудних, черевних і т. д.);

· щільність тканин і їх подразливість;

· будова нервових тканин.

Як справедливо відмітив В.С. Мерлін (1973), більшість теорій темпераменту була фізіологічною, а психологічним у цих теоріях був лише опис властивостей темпераменту і закладені Кантом принципи класифікації типів. Уїльям Шелдон (1921), аналізуючи темперамент на основі типу статури, також уважав, що теорія темпераменту займає проміжне положення між фізіологічним і психологічним рівнями пояснення поведінки. Втім проблема співвідношення тілобудови і темпераменту заслуговує особливої уваги.

П.Ф. Лесгафт (1837–1909)

П.Ф. Лесгафтрозробив оригінальну теорію, згідно з якою в основі проявів темпераменту лежать властивості системи кровообігу, зокрема товщина стінок кровоносних судин, діаметр їхнього просвіту, побудова і форма серця тощо. Малому просвіту і товстим стінкам судин відповідає холеричний темперамент, малому просвіту і тонким стінкам – сангвінічний, великому просвіту і товстим стінкам – меланхолійний і, нарешті, великому просвіту та тонким стінкам – флегматичний темперамент. На думку Лесгафта, діаметр судин і товщина стінок визначають швидкість і силу кровотоку, а від цього залежить швидкість обміну речовин при харчуванні і в підсумку – індивідуальна характеристика темпераменту як міри збудження організму та тривалості його реакцій.

Природничо-наукова основа побудови теорії темпераменту була розроблена І.П. Павловим у його вченні про типологічні властивості нервової системи тварин і людей. Видатний фізіолог виділив три основні властивості нервової системи: силу, врівноваженість і рухливість збуджувального та гальмівного нервових процесів. За його даними, з можливих комбінацій цих властивостей доцільно розглядати лише чотири основні, які характеризують чотири типи вищої нервової діяльності. Ці комбінації збігаються з античною класифікацією темпераменту. Так, сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи розглядався І.П. Павловим як відповідний темпераменту сангвініка; сильний, врівноважений, інертний – темпераменту флегматика; сильний, неврівноважений – темпераменту холерика; слабкий – темпераменту меланхоліка.