Мал. 4.2. Історичні уявлення про властивості темпераменту
Буде цікавим також кинути побіжний погляд на список організмічних елементів, які вважалися причинами темпераментальних проявів:
· склад рідини, що циркулює в організмі;
· будова кровоносних судин;
· нервова сила, що залежить від обміну речовин;
· співвідношення інтеграції та реінтеграції в обміні речовин;
· особливості будови тіла (його форма, довжина, розвиненість м’язів);
· переважання різних органів (грудних, черевних і т. д.);
· щільність тканин і їх подразливість;
· будова нервових тканин.
Як справедливо відмітив В.С. Мерлін (1973), більшість теорій темпераменту була фізіологічною, а психологічним у цих теоріях був лише опис властивостей темпераменту і закладені Кантом принципи класифікації типів. Уїльям Шелдон (1921), аналізуючи темперамент на основі типу статури, також уважав, що теорія темпераменту займає проміжне положення між фізіологічним і психологічним рівнями пояснення поведінки. Втім проблема співвідношення тілобудови і темпераменту заслуговує особливої уваги.
П.Ф. Лесгафт (1837–1909) |
Природничо-наукова основа побудови теорії темпераменту була розроблена І.П. Павловим у його вченні про типологічні властивості нервової системи тварин і людей. Видатний фізіолог виділив три основні властивості нервової системи: силу, врівноваженість і рухливість збуджувального та гальмівного нервових процесів. За його даними, з можливих комбінацій цих властивостей доцільно розглядати лише чотири основні, які характеризують чотири типи вищої нервової діяльності. Ці комбінації збігаються з античною класифікацією темпераменту. Так, сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи розглядався І.П. Павловим як відповідний темпераменту сангвініка; сильний, врівноважений, інертний – темпераменту флегматика; сильний, неврівноважений – темпераменту холерика; слабкий – темпераменту меланхоліка.