Журналістський текст виконує зразу кілька функцій: евристичну, пізнавальну, аксіологічну, онтологічну, комунікативну, семантичну, розважальну. 6 страница
Різновидом є і суперрубрика. Вона позначає тематичне спрямування публікації усієї шпальти, тому розміщують її не над окремими матеріалами, а над верхнім колонтитулом або ж одразу під колонлінійкою повним рядком на формат усієї газетної шпальти. Суперрубрика допомагає читачеві орієнтуватись у публікаціях номера газети.
Рубрики бувають постійні, тимчасові, епізодичні. Постійні живуть у газетах незмінно або тривалий час. Тимчасові потрібні лише на певний час, вони пов’язані з політичною або економічною кампанією або ж мають сезонний характер. Тимчасові рубрики з’являються тоді, коли починається кампанія, і зникають, коли вона закінчується. Епізодичні уточнюють характер окремих публікацій і цим звертають увагу читача на порушуване газетою питання. З’явившись у якомусь номері газети, така рубрика, як правило, більше не повторюється.
«Шапка»– один із типів заголовка, що об’єднує декілька газетних публікацій, кожна з яких має власне найменування.
Призначення «шапки» – привернути увагу читача до розвороту, шпальти, добірки (блоку) матеріалів на актуальну політичну, економічну чи культурну тематику, виразно й стисло висловити загальний смисл цих матеріалів.
«Шапки» бувають: шрифтові – набрані друкарським способом, штрихові – намальовані художником, тонові – фотографовані.
За характером «шапка» може бути: привітальною – газета користується привітальною формою «шапок» у дні великих свят, видатних подій, пам’ятних дат; закличною – газета звертається до всіх або окремих груп читачів із закликами політичного, господарського, культурного значення; узагальнюючою – «шапка» висловлює головну ідею, сутність збірки матеріалів, об’єднуваних нею, а також зміст тематичної шпальти, розвороту, цільового номера; інформаційною (констатуючою) – повідомляє про певне явище, подію або місце, де вона відбувалася, може вказувати й на важливіший факт.
Газетна практика показала доцільність сполучення заголовків різних видів над одним текстом. Рубрика розкриває напрям і характер публікації, основний (головний) заголовок дає уявлення про зміст, ідею матеріалу, підзаголовок уточнює цей зміст. Отже, читач отримує той мінімум інформації, що викликає інтерес до тексту.
ТЕМА 5. ЕЛЕМЕНТИ ТЕКСТУ
1. Рубрикація.
2. Переліки.
3. Назви.
4. Скорочення.
5. Виділення.
6. Числа. Дати.
7. Одиниці виміру.
8. Цитати.
9. Епіграф.
10. Присвята.
1.Достатньо великий текст, як правило, розбивають на логічно закінчені частини, які в свою чергу поділяються на менші розділи. Ієрархія поділу може мати кілька ступенів підпорядкованості, наприклад, частина – глава – розділ – підрозділ (параграф). Такий розподіл характеризує смислову структуру самого тексту і тому проводиться уже в авторському оригіналі. У книзі він отримує зорове вираження в ієрархічній системі заголовків рубрик, які виділяють початок і показують рівень підпорядкованості кожного розділу.
Рубрикація–система заголовків, у якій виявляється структура видання та підпорядкованість його частин.
Види рубрик за розташуванням відносно тексту: шмуцтитул(рубрика на окремій незаповненій шпальті); шапка (заголовок вгорі пробілу спускової шпальти); рубрика на спуску (заголовок на пробілі спускової шпальти); початкова рубрика у розріз тексту; звичайна рубрика у розріз тексту; звичайна рубрика у розріз тексту без нижньої відбивки; рубрики з абзацного відступу у підбір з текстом: кватирка(заголовок-врізка з обрамленням основним текстом) і ліхтарик або маргіналія (на полі сторінки); прихована рубрика (внутрішньотекстове виділення).
Найбільші поділи відкриваються особливими сторінками. Такий шмуцтитул – аркуш, який має заголовок частини (у збірниках – заголовки творів, які входять до нього). На шмуцтитулі іноді розташовують ілюстрації або орнамент, але не початок тексту. Спускова шпальта на початковій сторінці частини укорочена і має зверху широкий пробіл – спуск. Він може залишатися вільним, а може нести заголовок або заставку, композицію орнаментального або ілюстративного характеру, пропорційно пов’язану з формою спуску.
Заголовки різних розділів служать універсальним засобом рубрикації; вони послідовно зменшуються за розміром шрифту (кеглем) від великих членувань до менших. Знаком, який відділяє початок розділу, виступає також ініціал, або буквиця (ліхтарик) – збільшена, а іноді прикрашена або кольорова початкова буква тексту. Заголовки розділів, особливо у текстах ділового характеру, зазвичай починають з цифрового індексу, який характеризує порядок розташування даного розділу на рівні з іншими рівними й ієрархію старшинства даного заголовка.
Найнижча сходинка виділення частини тексту – фрагмент без заголовка. Мінімальний розділювальний засіб таких блоків тексту – пробіл; на сходинку вище – фрагмент з цифровим номером, але без словесного заголовку.
Кінець даного розділу перед шмуцтитулом або спуском наступного розділу того ж ступеня оформляють у вигляді кінцевої шпальти, яка не доходить до нижнього поля сторінки. Вільна частина сторінки може заповнюватися кінцівкою – декоративною композицією невеликого розміру.
2.Іноді у тексті подаються переліки різних положень або назв. Залежно від будови та значення вони оформляються по-різному.
1. Переліки назв, деталей, визначень тощо, які складаються з окремих слів, невеликих словосполучень і речень, що не мають усередині розділових знаків, набирають у підбір з текстом. Елементи переліку відділяються один від одного комою.
2. Порядок переліку може позначатися цифрами або буквами українського, рідше – латинського алфавіту з дужкою, у таких випадках кожний елемент переліку починається з малої літери.
3. Коли перелік складається з окремих речень або розгорнених словосполучень із розділовими знаками всередині, кожний елемент переліку пишуть з нового рядка і відділяють один від одного крапкою з комою. Тут можливі два основні варіанти: а) елементи переліку позначаються так само, як і в п.2. – цифрами або літерами з дужкою – і пишуться з малої букви; б) елементи переліку не позначаються ні цифрами, ні літерами, але подаються із втяжкою (більшою від абзацного відступу); при цьому кожний елемент переліку пишеться з малої літери ( іноді з тире).
4. Якщо перелік складається з кількох закінчених речень, кожний елемент переліку починається з великої букви і закінчується крапкою, а порядкові номери частин позначають цифрою з крапкою.
5. Елементи переліку можуть позначатися не тільки цифрами, але й словами: по-перше, по-друге, по-третє тощо.
6. При словесному позначенні елементів треба слідкувати, щоб не було пропуску одного зі слів, що означають номери. Тут можливі такі помилки: а) пропуск номера переліку; б) пропуск словесного позначення одиниці переліку з одночасним дублюванням цифрових і словесних позначень.
3.Усі назви (географічні, установ, організацій, закладів, політичних партій, історичних подій, епох тощо) та імена треба перевіряти за довідковими виданнями.
1. Географічні назви подають в українській транскрипції і перевіряють за останніми виданнями – географічними атласами, словниками географічних назв і т. д.
2. Іншомовні прізвища даються, як правило, в українській транскрипції; у дужках можна подати це ж прізвище в оригінальному написанні.
3. Як правило, прізвища осіб даються з ініціалами, з одним ініціалом або з повним іменем, причому протягом усього твору слід дотримуватися єдиного принципу.
4. Назви фірм, підприємств, залізниць і т. п. доцільно подавати повністю.
5. Службові слова всередині складних географічних назв пишуться з малої літери й приєднуються двома дефісами: Айн-ель-Хаджель, Ріо-де-Жанейро, Ростов-на-Дону.
6. В образних назвах зарубіжних країн з великої літери пишуть або перше слово, або слово, яке підкреслює характерну ознаку об'єкта: Країна сонця, що сходить; острів Свободи; Країна ранкової свіжості.
7. У назвах зарубіжних інформаційних агентств усі слова, крім родового, пишуться з великої літери. Назву агентства в лапки не беруть: агентство Франс Пресс, агентство Юнайтед Пресс Інтернешенал.
8. Назви середніх навчальних закладів неодиничного характеру пишуться з малої літери: медичне училище №1, технічне училище №5 м. Львова, середня школа №53 м. Львова. Проте якщо до складу назви входить слово, що вказує на одиничний характер навчального закладу, то цю назву треба писати з великої літери: Музичне училище ім. М.В.Лисенка.
9. У словосполученнях, що складаються з родової назви й назви в лапках, з великої літери пишеться тільки назва в лапках: театр «Глобус», журнал «Дзвін», стадіон «Динамо».
10. Неповна назва, яка замінює повну, пишеться з великої літери: Театр опери та балету (замість Львівський державний академічний театр опери та балету ім. С. Крушельницької).
11.Назви зарубіжних фірм, компаній, концернів, банків тощо транскрибують українськими літерами й беруть у лапки. З великої літери в цих назвах пишуть перше слово в лапках і власні імена: компанія «Дженерал моторс», фірма «Соні».
12. Назви зарубіжних фірм, компаній, концернів, банків тощо у вигляді літерної абревіатури в лапки не беруть: фірма АЕГ, МББ.
13. У назвах творів, журналів, газет тощо з великої літери пишуть перше слово в лапках: поема «Чорнобильська мадонна», журнал «Слово і час», газети «Галицька зоря», «Львівський кур’єр», фільм «Кавказька полонянка». Написання всіх слів з великої літери, прийняте в нас у кінці XIX – на початку XX ст., а в діаспорі подекуди ще й зараз (під упливом мови тієї країни, у якій живе українець), не можна визнати сучасним і нормативним. Таке написання не варто зберігати навіть у бібліографічних описах.
14. У заголовку художнього твору з двох назв, поєднаних сполучником або (зрідка чи), другі лапки ставлять тільки після другої назви, а перша назва від другої (перед сполучником) відокремлюється комою. Перше слово в обох назвах пишеться з великої літери: «Глитай, або ж Павук»; «Золотий ключик, або Пригоди Буратіно».
15. Писати назви творів, журналів, газет тощо в тексті мовою оригіналу доцільно тільки в тому разі, коли автор дає бібліографічну, фільмографічну, медіаграфічну чи іншу довідку. При цьому в дужках варто наводити затранскрибовану назву або переклад.
16. Назви культових книг пишуть без лапок з великої літери: Апостол, Біблія, Коран.
17. Серійні назви машин у вигляді літерних абревіатур, поєднаних з номерами чи без них, не беруть у лапки: Ан-70; КрАЗ; бомбардувальники 8-52, В-1; МАЗ-500.
18. Назви КЛА (космічних літальних апаратів) пишуться з великої літери й беруться в лапки: штучний супутник Землі «Січ-Г», космічний корабель «Союз ТМ - 34», транспортний космічний корабель «Прогрес», космічні кораблі багаторазового використання «Колумбія», «Дискавері», «Атлантіс», «Челленджер», «Індевор», «Буран», станція «Мир».
19. Займенники Ви і Ваш пишуться з великої літери як форма ввічливого звертання до однієї людини в офіційних стосунках та в особистих листах. У звертаннях до декількох осіб ці займенники пишуться з малої літери.
Імена. 1. Європейські, американські, австралійські подвійні, потрійні і т. д. імена пишуться з великої літери кожне, незважаючи на те, чи є між ними дефіс, чи нема: Джордж Ноел Гордон Бапрон, Жан-Жак Руссо.
2.Дефіс в іменах, які пишуться через дефіс, зберігається між ініціалами: Ж.-Ж. Руссо.
3. Китайські власні імена складаються з двох частин, кожна з яких пишеться з великої літери; дефіс усередині другої частини не ставиться: Ден Сяопін, Цзян Цземінь.
4. В’єтнамські, корейські, бірманські власні імена складаються здебільшого з трьох частин, кожна з яких пишеться з великої літери; дефісів між цими частинами не ставлять: Кім Чен Ір, Фам Ван Дона, У Не Він.
5. Артиклі, прийменники, частки ван, да, дас, де, дель, дер, ді, дос, дю, па, ле, фон та ін. у західноєвропейських прізвищах та іменах пишуться з малої літери й окремо від інших частин: Людвіг ван Бетховен, Леонардо да Вінчі, Макс фон дер Грюн.
6. Зазначені артиклі, прийменники, частки пишуться з великої літери, якщо вони злилися з іншою частиною прізвища в одне слово (пишуться разом чи через дефіс) або в мові-джерелі пишуться з великої літери: Дюбуа, Ларошфуко, ШарльДе Костер.
7.Скорочена частка Де (де) в західноєвропейських прізвищах приєднується до іншої частини прізвища чи імені через апостроф: Ґабрієле Д'Аннунціо, Жанна д'Арк.
8. Частка О перед ірландськими прізвищами пишеться з великої літери й через апостроф: О'Коннор, О'Ніл (псевдонім Вільяма Сідні Портера О.Генрі не має ірландського походження).
9. Частки Сан-, Сен-, Сент- перед західноєвропейськими прізвищами пишуться з великої літери й приєднуються дефісом: Антуан де Сент-Екзюпері, Сен-Жюст, Сан-Мартін.
10. Частка Мак найчастіше пишеться разом з наступним словом у прізвищі, проте може писатися в окремих випадках (за традицією) й через дефіс (не можна писати Мак окремо від наступної частини або за написання Мак разом з наступною частиною писати цю наступну частину з великої літери): Макдональдс, Мак-Грегор, але не Мак Грегор і не МакГрегор.
11. Частка і в західноєвропейських прізвищах пишеться з малої літери й приєднується дефісами: Хосе Ортега-і-Гасет, Рієго-і-Нуньєс.
12. Слова дон, донья, які означають «пан», «пані», пишуться з малої літери, окремо від іспанських імен і мають форми непрямих відмінків: дон Фернандо, донья Клемента, дона Фернандо, доньї Клементи. Слово дон пишеться з великої літери тільки у двох іменах Дон Кіхот (герой Сервантеса) і Дон Жуан (герой Байрона). Довідники з правопису рекомендують також написання цих імен через дефіс: Дон-Кіхот, Дон-Жуан.
13. Перша частина Ібн арабських, тюркських та інших східних імен пишеться з великої літери й здебільшого приєднується до наступної частини дефісом (крім Ібн Сіна та деяких інших): Ібн-Ясир.
14. Складники арабських, тюркських, перських та інших східних імен, які позначають родинні стосунки, соціальний стан тощо, а також службові слова пишуться здебільшого з малої літери й приєднуються до імені через дефіс: Керим-ага, аль-Джахм, ас-Салем, Турсун-заде, Мамед-огли, Сейф уль-Іслам, Мірза-хан.
15. Частка сан у японських власних іменах пишеться з малої літери й приєднується до них через дефіс: Коміяма-сан, Чіо-Чіо-сан.
4.Загальні вимоги доскороченняслів і словосполучень:
1. Відповідність характеру та призначенню тексту (скорочення термінів і часто вживаних слів притаманні виданням для кваліфікованого читача).
2. Зрозумілість читачеві (незагальноприйнятих скорочень повинно бути відносно мало, вони мають легко запам’ятовуватись).
3. Усунення омонімії.
4. Нейтральність форми.
5. Однотипність принципів і форми скорочення: 1) однотипні слова та словосполучення треба або всі скорочувати, або всі подавати повністю; 2) форма скорочення слова чи словосполучення має охоплювати не окремі слова та словосполучення, а їх групи.
6. Дотримання правил скорочення та написання, скорочених слів і словосполучень.
Використання загальноприйнятих графічних скорочень.Сфера застосування – всі види видань, окрім художніх, для будь-яких читачів, окрім початківців.
Основні правила вживання скорочень:
1) скорочення виразів типу та ін., і т. д., і т. п. «тому подібне», «таке інше», «так званий», «нашої ери», «до нашої ери» складають із проміжком. Їх не рекомендується використовувати тільки в недовідкових виданнях у середині фрази, якщо за цим скороченням далі йде узгоджене з ним слово. Не слід уживати скорочення у випадках, якщо наступним є узгоджене з ним слово. Наприклад: Т. п.; і т. ін.; т. зв., до н. е.; М. Коцюбинський, В. Стефаник та інші майстри (а не «та ін. майстри»!) новелістики...;
2) скорочення при іменах, прізвищах, назвах – типу п. (пан), т. (товариш), ім. (імені) – не рекомендується вживати на початку речення. Скорочення від слів «пан», «пані» створює ілюзію ініціала, а в середині тексту вживається у випадках підкреслено шанобливого звертання до людини. Наприклад: Шановна пані Олено! Маємо честь запросити Вас...; ... І там ми зустріли п. Сергія, який передав нам коректуру книжки;
3) скорочення родових понять географічних назв (м., с., обл., р-н) не вживаються у художній і дитячій літературі;
4) скорочення при перехресних посиланнях і зіставленнях (див., пар., мол, с., табл.) найчастіше використовуються у науковій і навчальній літературі;
5) скорочення при датах у цифровій формі (р., рр., до н. е., бл.), а також скорочення при числах у цифровій формі (грн., млн., млрд., тис., екз.) не вживаються у художній літературі та навчальній літературі для початкової школи;
6) скорочення розд., гл., п., с., табл., рис. від слів «розділ», «глава», «пункт», «сторінка», «таблиця», «рисунок» вживають тільки з цифрами або літерами. Ця вимога не стосується скорочень див. та порів. від слів «дивись» та «порівняй». Після зазначених скорочень ставлять крапку. Наприклад: У розд. 3; відповідно до п. 4 гл. 11; C. 79-86; Щоб наочно простежити особливості рубрикації аналізованих газет, див. наведені у кінці підручника додатки;
7) якщо скорочення стосується декількох поспіль чисел, назв, імен та ін., то його ставлять тільки раз – перед таким рядом чи після нього: на рис. 5, 7, 17; довжиною 5, 25, 50, 100 м тощо;
8) після числа, що позначає дату, перед скороченнями слів «рік», «століття», «тисячоліття» роблять проміжок, а після скорочення ставлять крапку. Наприклад: 1991 р.; XVII ст.; II тис. до н. е.;
9) прізвище з повними ініціалами складають із двома проміжками – між іменем по батькові та прізвищем, між іменем та іменем по батькові. Наприклад: Т. Г. Шевченко; І. Я. Франко.
Під час скорочення слова треба зважати на те, щоб частина слова, яка залишається:
1. Дозволяла легко й безпомилково відновити повне слово: філос., філол., не філ.; асист., асп., не ас.; дієприкм., дієприсл., не дієпр.
2.Закінчувалася на приголосний (крім однолітерних скорочень): архіт., не архіте.
3. При збігу в кінці двох однакових приголосних закінчувалася на одному з них: осін., не осінн. (від осінній).
4. При збігу в кінці декількох різних приголосних закінчувалася на останньому з них: геогр. не геог.
Крапка як знак скорочення не ставиться:
1. Коли скорочене словосполучення під час читання вимовляється в скороченій формі: ККД, ПДВ, але а. о. (читається «астрономічна одиниця»), с. г. (сільське господарство).
2.У кінці скорочення, якщо вилучено серединну частину слова; при скороченні слова, що пишеться через дефіс, якщо похідний складений прикметник скорочується так, як і словосполучення, від якого він утворений, ставиться дефіс: вид-во, ін-т, ун-ту, але: с.-г. (сільськогосподарський).
3. Усередині подвоєного однолітерного графічного скорочення (його пишуть разом і крапку ставлять у кінці): рр.; вв.; пп.
4. У кінці скорочень, утворених викиданням голосних, зокрема, після скорочень назв грошових одиниць. Наприклад: дол – долар; грн – гривня; крб – карбованець; руб – рубель. 25 млрд дол; 750 грн. млн, млрд.
5. Після скорочених позначень фізичних величин: 31 мм; 57 кг; 500 т тощо.
6. При пропусках прийменників «на», «по» і т. п. використовується навскісна риска; Наприклад: мф/кас (магнітна фонограма на касеті), а/с.
Скорочення поділяють на спеціальні та індивідуальні. Використання спеціальних та індивідуальних графічних скорочень: спеціальні скорочення – це такі графічні скорочення, які широко використовуються у літературі для спеціалістів або в спеціальних видах тексту (напр., бібліографічних описах) і зрозумілі підготовленому читачеві без пояснення; індивідуальні (введені тільки для даного видання або групи видань) потребують розшифрування.
Спеціальне графічне скорочення є тим більш доречне, чим:
1) краще підготовлений до сприйняття скорочення читач усієї попередньої спеціальної літератури (тобто, наскільки широко використовується у ній дане скорочення);
2) стійкіше й звичніше сполучення, в яке входить скорочення;
3) більш довідковий характер має текст і більш вибіркове його читання (примітки, коментарі, вставні конструкції тощо);
4) ширше використовується скорочення у складі складноскороченого слова;
5) частіше повторюється скорочуване слово у виданні.
Індивідуальні графічні скорочення використовуються:
1) у допоміжних, довідкового характеру текстах;
2) у виданнях для підготовленого читача;
3) коли скорочуване слово чи словосполучення багато разів повторюється у тексті;
4) коли скорочення легко розшифровується;
5) при умові включення в апарат видання списку скорочень на випадок затруднень у розшифровці скорочення в читачів. Якщо таких скорочень небагато, то можна наводити їх повну форму при першому використанні скорочення, особливо, коли книга розрахована не на вибіркове читання.
Одним із видів скорочень є абревіатури.
Використання абревіатур:
1. Загальноприйняті (ЮНЕСКО, ООН, НДІ, АН України і т. д.) – у будь-яких виданнях, окрім тих, які розраховані на початківця.
2. Спеціальні абревіатури, зрозумілі фахівцям (наприклад, ББК - бібліотечно-бібліографічна класифікація), необхідні спеціальній літературі.
3. Індивідуальні абревіатури (потребують пояснення також для спеціаліста, оскільки вводяться у даному виданні вперше або досі використовувалися дуже обмежено: ЗВІ - засоби відображення інформації і т. п.) бажані тим більше, чим частіше повторюється це словосполучення. При індивідуальній абревіатурі потрібно подавати список скорочень із розшифруванням або (якщо скорочень мало) повну форму словосполучення при першому вживанні абревіатури.
5. Виділення в тексті застосовують для того, щоб підкреслити головні положення та висновки; зробити логічний наголос на окремих словах, групах слів або реченнях; виділити правила, приклади, визначення, цитати, ремарки тощо.Виділення–елементи у матеріалі (букви, слова, речення), оформлені інакше, ніж основний текст, що візуально виділяє їх від інших.
Засоби виділення: шрифтові (курсив, півжирний, великі літери, шрифти іншої гарнітури або кегля тощо), нешрифтові (розрядка, втяжки, лінійки, інша фарба тощо) і комбіновані – шрифтові і нешрифтові.
1. Загальний принцип підбору виділень залежить від читацького призначення і виду літератури. У книжках для дітей, особливо дошкільного та молодшого шкільного віку, застосовують півжирний шрифт, друк іншою фарбою, систему виділень за допомогою втяжок і лінійок, значно рідше – розрядку. У літературі для дітей середнього шкільного віку, переважно у підручниках, півжирного менше, натомість широко вживають розрядку та курсив. У підручниках для старших класів середньої школи, технікумів, училищ переважають курсив і розрядка, значно рідше трапляється півжирний, ще рідше – виділення за допомогою лінійок і втяжок. Для виділень в літературі для вищої школи, а також наукових і виробничо-технічних виданнях користуються передусім розрядкою та курсивом, а також півжирним.
У всьому виданні треба дотримуватись єдиної системи для кожної групи виділень (логічних, термінологічних тощо).
2. Шрифтові виділення застосовують ширше, бо вони простіші для сприймання. Частини тексту, виділені напівжирним або курсивом, складають шрифтом тієї ж гарнітури, що й увесь текст. Пунктуаційний знак (кому, двокрапку, дужку та ін.) після виділеної напівжирним або курсивом частини тексту складають прямим світлим шрифтом. Наприклад: Прийоми виділень поділяються на шрифтові, нешрифтові, комбіновані.
3. Занадто велика кількість виділень у тексті не тільки не сприяє зосередженню уваги читача, але, навпаки, розпорошує її внаслідок строкатості набору.
4. У тексті окремі слова, терміни, визначення найчастіше виділяють світлим курсивом, нові поняття – розрядкою.
5. Прізвища в основному тексті дають шрифтом без виділень; у бібліографічних списках – розрядку, рідше курсив або півжирний.
6. Для кожного виду спеціальної літератури існує своя система виділень. Так, у наукових виданнях з біології, палеонтології латинські назви родини, роду та виду подають курсивом, прізвище автора – врозрядку, скорочені слова – шрифтом основного тексту.
7. Лінійка, якою підкреслюють у тексті певний фрагмент, не повинна виходити за його (фрагмента) межі. Наприклад: Розрядка — збільшення міжлітерних проміжків — належить до нешрифтових прийомів виділення.
6.Як правило, у науково-технічній, виробничій, довідковій літературі числівники й іменники при них подаються в скороченому вигляді (причому ці скорочення підлягають певним правилам), а в публіцистиці, художній літературі, виданнях для школярів і молоді – повністю. Дотримуючись такого загального підходу до написання чисел у тексті треба пам’ятати, що який би принцип написання не був обраний, його треба витримувати протягом усього видання.
1. Кількісні числівники до десяти, якщо біля них немає розмірностей, пишуться словами, а не цифрами, особливо у непрямих відмінках; числівники після десяти – цифрами.
2. При кількісних числівниках, за якими йдуть іменники, відмінкові закінчення (нарощення) не ставляться. Такі числівники пишуться цифрами без нарощення (цифри до 10 краще писати у тексті словами, якщо вони не супроводяться одиницями виміру).
3.Числівники, які починають абзац, незалежно від кількості знаків, рекомендується писати словами.
4. Кількісні числівники при скорочених одиницях вимірювання пишуться цифрами.
5. У тексті класи цифр від п’ятизначних і вище краще писати словами.
У технічній літературі писати цифри мішаним способом не рекомендується, особливо коли скорочене позначення класу цифри відділяє цифру від розмірності.
6. У п’ятизначних і більших числах слід відділяти класи цифр пробілами.
7. Чотиризначні цифри поділяють на класи лише в колонках, таблицях і виводах.
8. У фабричних марках, патентах тощо багатозначне число, яке означає порядкові номери, на класи не розбивають.
9. До порядкових числівників, позначених арабськими цифрами, додають нарощення (відмінкові закінчення): а) на одну букву – якщо закінчення на дві голосні (3-ї осі, 12-ю весною), на -й (4-й хребець, 16-й рік, 3-й роті); на приголосний (30-х років); б) на дні букви – якщо закінчення на приголосну та голосну: 10-го класу, 3-тя рота, на 58-му (-ім) році життя.
10. Якщо декілька (понад два) порядкових числівників стоять один за одним, нарощення ставиться біля останньої цифри. Якщо числівники, роз’єднані словами або літерами, нарощення ставиться біля кожного з них.
11. Нарощення не ставлять: а) у порядкових числівниках, що стоять після іменника; б) при кількісних числівниках, за якими йдуть іменники (але коли кількісний числівник не супроводиться іменником, його можна подавати з нарощенням). Нарощення ставиться, коли після дати немає вказівки на місяць чи рік.
13. Складні прикметники, першою частиною яких є числівник, а другою – метричні міри, знаки процента, градуса тощо, слід писати або словами (п'ятиметровий, двадцятипроцентний) обидві частини (такі форми застосовуються у публіцистиці, художній та популярній літературі). У науковій літературі прикметник, складовою частиною якого є числівник із знаком процента, пишеться дещо інакше: 20%-ний.
14. Якщо друга частина прикметника з числівником у складі – не метрична міра або знак, то обидві частини пишуться словами.
15. Римські цифри мають чотири символи на позначення десяткових розрядів:
І – один; X – десять; С – сто; М – тисяча; і три символи – для їх половини: V – п’ять; L – п’ятдесят; D – п’ятсот. Риска над цифрою збільшує її значення в тисячу разів: с – сто; С – сто тисяч.
Числа обов’язково треба писати літерами тоді, коли:
1) однозначні числа стоять у непрямому відмінку: клас обладнали п'ятьма комп’ютерами; дві книжки; сьома картина.