Класифікація видів управлінських рішень

Управлінські рішення, які приймає менеджер підприємства або об´єднання, можна класифікувати за відзнаками, які пока­зані на схемі.

За довготривалістю дії управлінські рішення поділяються на

• стратегічні (перспективні)
• тактичні (середньострокові)
• оперативні (короткострокові)

Стратегічні рішення мають важливе значення для майбут­нього розвитку організації. Вони визначають напрямки спеціалі­зації, обсяги виробництва, кадрову і технічну політику, перспек­тиви економічного і соціального розвитку трудового колекти­ву, встановлюють взаємодію підрозділів та ін. Ці рішення приймаються вищим керівництвом організації після всебічного аналізу відповідної інформації.

Тактичні рішення пов´язані з конкретною розстановкою сил і ресурсів у кожному періоді (рік, сезон, технологічний процес тощо). Ці рішення приймаються у структурних підрозділах ме­неджерами у межах своїх повноважень. Вище керівництво тільки здійснює консультування і контроль, надає необхідну допомо­гу.

Оперативні рішення мають короткостроковий характер. Вони носять регулюючу направленість і виникають у тих випад­ках, коли порушується хід виробничого процесу через будь-які непередбачені внутрішні або зовнішні обставини. Ситуація, в якій виникає необхідність прийняття оперативного рішення вимагає негайних енергійних дій менеджера. Розробка і вико­нання тактичних і оперативних рішень займають основну час­тину робочого часу менеджера.

2. За способом розробки і прийняття всі управлінські рішен­ня поділяться на:

• колегіальні (колективні);
• одноосібні.

Розмежування колективних і одноосібних рішень передба­чається установчими документами (статут, установчий договір) організації.

Колективні рішення приймаються загальними зборами ак­ціонерів, зборами учасників товариства, президією, правлінням, ревізійною комісією, спостережною радою та іншими вищими та виконавчими органами управління організації.

При будь-якому способі прийняття рішення у виконавчому органі відповідальність як за правильність, так і за його вико­нання завжди буває персональною, особи яка очолює колектив­ний орган.

Одноосібне рішення питань віднесених до колективних органів управління вважається незаконним і недійсним.

Оперативні рішення приймаються менеджером одноосібно. Тут відіграє велику роль кваліфікація і ділові якості менеджера і спеціалістів апарату управління, стан системи інформації,

зовнішні умови і стиль керівництва, строки прийняття рішення і конкретна виробнича ситуація.

3. По характеру і змісту управлінські рішення діляться натри групи:

• творчі;
• рішення за аналогією;
• рішення, що приймаються автоматично.

Творчі рішення приймаються за проблемами, що виника­ють вперше після ретельного вивчення стану справ, досвіду інших організацій і реальних можливостей підприємства.

Рішення за аналогією приймаються на основі вивчення і по­рівняння наявного досвіду й подібних ситуацій. Узагальнення власного досвіду і запозиченого вимагає попереднього глибо­кого критичного аналізу і порівняння умов. Не кожний досвід із інших умов можна механічно перенести у свою організацію.

Іноді буває, коли внесення змін у запозичений досвід під виг­лядом удосконалення і пристосування до місцевих умов призво­дить до негативних результатів. Тому тут необхідний діловий і продуманий підхід.

А буває і так, коли менеджер пригадує, що він багато років тому прийняв у аналогічній ситуації успішне рішення. І тепер він копіює старе рішення. Але ж за цей період умови змінилися й рішення, яке було правильним у минулому, стає помилковим у нових умовах. Досвід минулого може бути корисним для недо­пущення можливих помилок, але ж він може бути і поганим рад­ником при прийнятті позитивних рішень у нових сучасних умо­вах.

Рішення, що приймаються автоматично бувають там, де діяльність менеджера жорстко регламентована законодавчими документами, інструкціями та іншими нормативними докумен­тами.

Але і в цих умовах менеджер повинен кваліфіковано й уваж­но підійти до способів і форм виконання вимог документів що регламентуються, особливо це важливо при рішенні питань відносно людей (треба враховувати їх інтереси, прагнення, ба­жання). Тут поряд з принциповістю та послідовністю від менеджера вимагається такт, чутливе відношення до особистості, по­вага до людини.

4. За рівнем ієрархії управління, на якому приймаються ті чи інші рішення, їх можна поділити на :

• рішення, що приймаються на рівні організації;
• рішення, що приймаються на рівні структурного підрозділу;
• рішення, що приймаються на рівні первинного трудового колективу.

Рішення, що приймаються на рівні підприємства, є компе­тенцією першого керівника (головного менеджера) або загаль­ногосподарського органу управління. Такі рішення мають за­гальний характер і стосуються всієї організації. А якщо виникає необхідність прийняття рішення за якоюсь конкретною функ­цією управління, то їх приймають відповідні спеціалісти. Прий­маючи рішення, вони обов´язково інформують про нього мене­джера. Коли рішення спеціаліста зачіпає прямо чи непрямо інте­реси інших підрозділів і вони можуть впливати на кінцеві результати діяльності організації в цілому, то вони підлягають попередньому узгодженню з керівником організації, одержати його санкцію.

Управлінські рішення на рівні структурного підрозділу приймаються його керівником (менеджером) у межах делегова­них йому повноважень у тому випадку, коли для їх виконання є достатні ресурси підрозділу. Коли наявних ресурсів або наданих повноважень недостатньо, менеджер вносить свою пропозицію на розгляд вищого керівника.

Управлінські рішення на рівні первинного трудового колек­тиву — бригади, секції, відділу — приймаються їх керівником за оперативними питаннями. Якщо, наприклад, бригадир вважає необхідним змінити раніше намічений розподіл робіт, то він має право самостійно приймати таке рішення. А коли хтось із праців­ників відмовляється виконувати доручену роботу, без поважних причин ігнорує розпорядження бригадира, то бригадир пови­нен звернутися з пропозицією до вищого керівника.

Таким чином, на кожному рівні управління керівники прий­мають рішення у межах своїх повноважень, передбачених свої ми посадовими інструкціями. Тільки у цьому випадку може бути встановлена чітка відповідальність керівників і підлеглих праців­ників на кожному рівні управління за прийняті рішення та їх виконання.

Загальне правило полягає у тому, що управлінські рішення приймаються на тому рівні управління, де виникає необхідність їх прийняття відповідно з повноваженнями, передбаченими по­садовими інструкціями та затвердженими вищим керівником.

5. За сферою дії управлінські рішення поділяються надві групи;

• загальні;
• локальні.

Загальні рішення — це такі рішення, які стосуються органі­зації в цілому. Вони визначають головні завдання організації, основні напрямки її розвитку. Ці рішення приймає безпосе­редньо перший керівник (директор, голова правління, прези­дент) або колективний орган управління (правління, президія, спостережна рада, загальні збори акціонерів, пайовиків, учас­ників товариства).

Локальне (обмежене) рішення — це таке управлінське рішення, яке приймається по окремому підрозділу організації. Такі рішення спрямовані на регулювання якогось процесу в кон­кретній ситуації, що склалась на виробництві.

Локальні рішення іноді можна передбачити раніше, а іноді необхідність у них виникає раптово через зміни умов вироб­ництва на якійсь дільниці або в цілому в організації.

6. За функціональними відзнаками відрізняють такі управ­лінські рішення:

• адміністративні;
• економічні;
• технологічні;
• технічні та Ін.

У кожній організації, крім перелічених внутрішніх функцій, є рішення і зовнішні, тобто для взаємодії з суб´єктами зовніш­нього середовища, про відносини з постачальниками, покупця­ми, фінансовими та контролюючими органами, про одержання кредиту в банку тощо.

Такі управлінські рішення оформляються у вигляді доповід­них записок, запитань, пропозицій.

Таким чином, наведена класифікація управлінських рішень дає можливість будь-яке рішення охарактеризувати за шістьма ознаками.