Поточний модульний контроль № 2

Практичне заняття № 15

Тема: Мовний етикет наукового стилю

План

1. Структура мовного етикету в науковому стилі.

2. Різновиди взаємодії власне авторської та інтекстової інформації.

3. Мовні засоби для вираження позитивного оцінювання наукового дослідження.

4. Мовні засоби для вираження негативного оцінювання.

1. Структура мовного етикету в науковому стилі

Традиційно вивчення мовного етикету здійснюється в площині художніх, розмовно-побутових, ділових і почасти публіцистичних текстів. Науковий текст, як не парадоксально, залишається поза увагою мовознавців, хоча кожному вченому відомо: мовний етикет науки загалом і наукового тексту зокрема має свої особливості. А виявляються вони не лише в своєрідності системи лексичних та граматичних засобів його вираження, але й у специфіці типових етикетних ситуацій. Вирізняється також функціонування висловів мовного етикету в різних формах наукового спілкування – усному й писемному. Зрештою, усе це і складає підґрунтя однієї із важливих стильових ознак.

Мовний етикет наукового стилю регулює мовну поведінку, взаємини чітко окресленого кола мовців (напр.: учений – його колеги – у власне науковому підстилі; учений – його учні – у науково­-навчальному підстилі тощо). Крім того, він обслуговує сферу фахо­вого спілкування, тому засоби його вираження мають певні диференційні ознаки залежно від наукового стилю.

Структура мовного етикету в науковому стилі визначається фор­мою спілкування. В усному спілкуванні науковців переважають такі елементи мовного етикету, як звертання, прощання, подяка. Вибір мов­них засобів в усному мовленні майже повністю підпорядковується вимогам структурно-семантичної організації конкретного виду й жанру публічного виступу. Скажімо, форма звертання на науковому сим­позіумі, академічній лекції чи на захисті дисертації буде різною: цього вимагає специфіка комунікативної ситуації, тип адресата. Водно­час вона модифікується залежно від уподобань мовця, умов і мети спілкування. Етикетні вислови звертання (найчастотніші з-поміж інших в усному мовленні науковців) слугують не лише для встановлення контактів зі слухачами на початку доповіді, лекції, бесіди тощо. Їх використовують ще й для діалогізації усного мовлення, активізації уваги слухачів. Сучасні формули звертання, якими послуговуються вчені в офіційних ситуаціях, відзначаються уніфікованістю та стерео­типністю вживання і тільки почасти різняться від звертань в інших функціональних стилях.

Найбільшою ритуальністю (і консервативністю) вживання по­значені етикетні вислови, що обслуговують процедуру публічного захисту дисертацій (напр., звертання до голови і членів спеціалізо­ваної ради, вислови подяки опонентам тощо). Приміром: Вельмишановний голово спеціалізованої вченої ради.

Мінімальна «свобода вибору», а отже, стереотипність функціо­нування, притаманна етикетним висловам вітання й прощання. У деяких ситуаціях спостерігаються відмінності стильо­вого навантаження таких висловів. Напр., на лекції викладач здебіль­шого скористається нейтральними формулами на зразок: «Доброго ранку!», «Добрий день!» – «До побачення!», «До зустрічі!», «До наступної лекції!». Зустрівши на науковій конференції свого колегу, цей же викладач може привітати його урочистим: «Моє шануван­ня!». Якщо він «господар», організатор конференції, доречним буде вислів: «Радий Вас вітати в нашому місті!».

Стрижень писемного спілкування становлять такі елементи ко­мунікативних ситуацій: згода/схвалення, заперечення, побажання, подяка, що виникають як результат гармонійного співіснування двох – семантичного й комунікативного – потоків інформації в науковому тексті.

2. Різновиди взаємодії власне авторської та інтекстової інформації

Науковий текст, як відомо, комунікативно об’єднує основну й додаткову, пояснювальну інформацію. Семантично вона також є різнорідною: інформація наукового тексту складається з власне авторської інформації та інтекстової (чужої), що є результатом уваги авто­ра до праць попередників і полеміки з ними, якщо їхні позиції не збігаються. Така інформація представлена найчастіше в цитуванні, безпосередньому чи опосередкованому.

Писемна традиція наукового тексту передбачає дотримання певних правил співіснування власне авторської та інтекстової інформації. Мовний етикет регулює три основні різновиди такої взаємодії: 1) нейтральна позиція автора (проста констатація по­глядів інших учених, що виявляється передусім у семантиці дієслів, які входять до складу різних конструкцій (напр.: зазначив, запропонував, наголошував, займався тощо); 2) схвалення позиції інших авторів (зумовлена подібністю чи навіть адекватністю поглядів автора й інших науковців, переважно виражається прик­метниково-прислівниковим лексичним ланцюжком, як-от: слушний/слушно, справедливий/справедливо, а також вставними словами «без сумніву», «безперечно» і т. ін.; 3) несприйняття автором позиції інших авторів (спостері­гається певна градуальність такого несприйняття: сумнів – несприй­няття – заперечення).

Факультативний характер у науковому мовленні мають етикетні вислови подяки, бо вживаються лише в обмежених ситуаціях усного спілкування (напр., після закінчення наукової доповіді чи лекції: «Дякую за увагу!», «Дякую за запитання!», або при захисті дисерта­ції – «Дякую за зауваження!» (у відповіді опонентові) тощо. У кінці передмови здебільшого висловлюють вдячність людям, які були причетні до створення праці (рецензентам, редакторові, праців­никам архівів, бібліотек, а ще – тим, хто допомагав авторові в збиранні фактичного матеріалу). Дуже рідко – такі вислови фіксує­мо в кінці наукових статей, напр.: «Автор складає подяку професорові С. І. Дорошенку за цінні зауваження й поради, вис­ловлені під час обговорення матеріалів цієї статті».

3. Мовні засоби для вираження позитивного оцінювання

наукового дослідження

Найбільшою стійкістю і значною мірою «ритуальністю» вжи­вання етикетних лексем і висловів відзначається такий важливий жанр наукової комунікації, як рецензія. Автор її – фахівець, учений тієї ж галузі або спорідненої, до якої належить і рецензована наукова стаття, монографія, підручник, навчальний посібник, кваліфікаційна робота та дисертація. Рецензія передбачає аналіз та оцінювання певного твору (наукової праці), критичний розбір, рекомендацію до захисту чи друку, проведення наукового обговорення й діалогу. Об’єктом оцінювання є повнота, глибина, всебічність розкриття теми; новизна та актуальність поставлених завдань і проблем; корек­тність аргументації і системи доведень; достовірність результатів; пере­конливість висновків. Оцінні вислови й лексеми набувають у текстах рецензій «ети­кетного характеру», виявляють мовну поведінку рецензента щодо автора рецензованої праці.

Вступна частина обов’язково передбачає схвалення своєчас­ності виходу й оцінку значимості рецензованої праці, що зумовлює появу типової, до певної міри стандартної лексики (напр.: перший у східнослов’янському мовознавстві опис; нова оригінальна лексико­графічна праця). Актуальність і очікуваність конкретного видання підкреслюєть­ся рядом стереотипних конструкцій, є своєрідним виявом «науко­вого компліменту», як-от: оригінальна праця; давно очікуваний словник; є першою спробою глобального дослідження тощо.

Основна частина рецензії менш регламентована щодо вибору етикетних одиниць, що уможливлює більший вияв індивідуального в структурно-семантичній організації тексту. Єдність наукових поглядів рецензента й автора може виявля­тися не лише через оцінку конкретних положень рецензованої праці, але й за допомогою конструкцій, що містять лексеми, об’єднані навколо лексико-граматичного поля «згода», напр.: ми ладні погодитись у цьому радше з ...; на думку автора (з якою важко не погодитись).

Загальна позитивна оцінка:

Робота вирізняється ... значним фактич­ним матеріалом, ... оригінальним підходом до аналізу та вирішення поставлених за­вдань, ... високою інформативністю.

Автор доводить (підтверджує) свою думку значним ілюстративним (статистичним, експериментальним) матеріалом...

Автор справедливо (слушно) зазначає.., аргументовано обґрунтовує.., чітко визна­чає, детально аналізує, ретельно розглядає, уважно простежує, доказово критикує...

Автор уважно аналізує погляди опонен­тів...

Ідея автора... досить продуктивна (плід­на, оригінальна, новаторська)...

Праця важлива нестандартними підхода­ми до вирішення...

Думка автора ... (про що?) видається пер­спективною...

Важко не погодитися з...

Думки (положення) автора про... сформу­льовані чітко (переконливо).

Висновки автора достовірні й результа­тивні. Вони ґрунтуються на аналізі зна­чного фактичного матеріалу...

Безперечною заслугою автора варто вва­жати новий підхід до вирішення.., запро­поновану класифікацію.., способи узагаль­нення.., уточнення поняття…

4. Мовні засоби для вираження негативного оцінювання

Однак не завжди рецензент погоджується з автором. Інформація «незгоди» вводиться в текст найчастіше за допомогою дієслів умовного способу як побажання (напр., хотілося б, доцільно було б, краще було б) або складнопідрядними реченнями із підрядни­ми умови. Це надає науковому викладу меншої категоричності. Водночас – це вияв наукового такту. Особливо це сто­сується завершальної частини рецензії, у якій аналізують прорахунки автора.

Зауважимо, що інформація з «мінусовою» позначкою подаєть­ся завжди в конкретній формі, без категоричних інтонацій, що свідчить про тактовність рецензентів. Приміром:

Суттєвий (серйозний) недолік наукової роботи по­лягає в непереконливості доведень.., у спро­щеному підході до.., у відсутності чіткої характеристики.., критичної оцінки...

До прорахунків роботи належать...

На нашу думку, варто скоротити...

Поза розглядом дослідження залишилися питання...

Автор не розглянув питання, що безпосе­редньо стосуються теми дослідження.

Серед недоліків дослідження – надмірна (невиправдана) категоричність висновків автора.

Зазначені недоліки мають рекомендаційний характер і не впли­вають на остаточні результати дослі­дження.

Вказані зауваження не впливають суттєво на загальну позитивну оцінку роботи.

Науковим текстам (і усному мовленню) властиве вживання своєрідного граматичного засобу мовного етикету: авторського «ми» (напр.: на наш погляд, вважаємо, ми переконані, ми дотримуємось іншої класифікації). Правомірність функціонування таких конструк­цій, що є наслідком еволюції авторського «я», залишається дис­кусійною, хоч і не суперечить нормам сучасної української мови.

Мовний етикет наукового мовлення, безперечно, узгоджується з нормами наукової етики. Скажімо, поява в тексті вислову «при­клад взято з» і цитат загалом свідчить не лише про повагу до авторитету інших, а й про дотримання етичних норм, бо, образно ка­жучи, лапки є своєрідною «валютою» за духовний борг перед попе­редниками в науці.

Отже, особливість наукового мовного етикету на проти­вагу текстам інших стилів, виявляється в тому, що етикетні вислови відображають специфічні правила мовної поведінки здебільшого одного з комунікантів. Вибір етикетної формули не залежить від віку, характеру взаємин науковців, місця й часу їх спілкування. Він повністю визначається формою наукової комунікації, її різно­видом, жанром і узгоджується зі структурою наукового тексту.

У скарбницю мовного етикету:

- Слушною є думка ...

- Слушно вважати, що ...

- Справедливе твердження ...

- Справедливо стверджувати ...

- Без сумніву, ви маєте рацію ...

- Безперечно, ваші міркування є слушними ...

- Дякую за увагу!

- Дякую за прихильне ставлення до мене!

- Дякую за запитання!

- Автор складає щиру подяку за цінні зауваження й поради ...

- Ми ладні погодитись у цьому радше з ...

- Навряд чи можна погодитись із твердженням ...

- Краще було б ...

- Доцільно було б ...

- На наш погляд ...; на нашу думку ...

- Ми дотримуємось іншої класифікації ...