Деякі психологічні школи вивчення особистості

Управлінська психологія, вирішуючи власні проблеми, осмислює різні підходи до розуміння людської особистості — пси­хоаналіз, біхевіоризм, гуманістичну психологію, гештальтпсихо­логію, когнітивну психологію, які обґрунтовують психологічну

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ПОНЯТТЯ ОСОБИСТОСТІ В ПСИХОЛОГІЇ

спрямованість людини на розвиток своїх здібностей і самовира­ження. Однак управлінська психологія не лише осмислює зазна­чені підходи, а й базується на них.

Розглянемо основні напрями (школи) вивчення людської особистості, що передбачають різні підходи до її проблем.

Фрейдизм (психоаналіз) вплинув на дослідження у сфері пси­хології особистості, її поведінки й міжособистісного спілкування. На основі багаторічних клінічних спостережень австрійський уче­ний Зіґмунд Фрейд (1856-1939) сформулював психологічну кон­цепцію, відповідно до якої особистість людини складається з трьох структур, чи рівнів: «Воно», «Я», «Над-Я».

«Воно» — несвідома частина психіки, де вирують біологічно вроджені інстинктивні потяги — агресивні й сексуальні. Як не­свідоме та ірраціональне, «Воно» підпорядковується принципу задоволення, тобто трактує задоволення й щастя як головні цілі в житті людини. Другий принцип поведінки — гомеостаз — тен­денція до збереження ідеальної внутрішньої рівноваги. Рівень «Я» (Его) свідомості перебуває в стані постійного конфлікту з «Воно», пригнічуючи сексуальний потяг.

Рівень свідомості формується під впливом суспільства. На «Я» впливають три сили: «Воно», «Над^Я» і суспільство, яке ви­суває свої вимоги до людини. «Я» намагається встановити гар­монію між ними, підпорядковуючись не принципу задоволення, а принципу «реальності». «Над-Я» є носієм реальних стандартів. Це та частина особистості, що виконує роль критика, цензора, со­вісті. Якщо «Я» прийме рішення чи зробить дію на догоду своєму «Воно», але на противагу «Над-Я», то зазнає покарання у формі почуття провини, сорому, докорів совісті.

Отже, спираючись на наукові дані й аналіз власного досвіду лікаря-психіатра, Фрейд дійшов висновку, що на поведінку лю­дини впливає не лише її раціональне мислення, а й ірраціональні прояви її психіки. Йдеться про різні види психологічних імпульсів і потягів, спрямованих на задоволення інстинктів людини, насам­перед інстинкту самозбереження та статевого.

Велике значення для розуміння мотивів поведінки людини, її внутрішніх спонукань має вчення Фрейда про способи психічного захисту (витіснення, заперечення, раціоналізація, ідентифікація). Останні є своєрідним захистом людини від надмірних психічних хвилювань, які виникають під впливом різних обставин.

Біхевіоризм (від англ. — поведінка), чи психологія поведінки, з'явився в США на початку XX ст. Його засновник Джон Уотсон (1873-1958) сформулював кредо біхевіоризму: «Предметом психо­логії є поведінка». Біхевіоризм пропонує досліджувати психологіч­ні явища об'єктивно. Замість аналізу суб'єктивних відчуттів, сприй­няття, образів він пропонує вивчати поведінку інших людей, тобто реакцію людини на ті чи інші впливи зовнішнього середовища. Ці впливи Уотсон назвав стимулами. Звідси — схема аналізу «сти-мул-реакція». Уотсон підкреслює, що психологія як наука про по­ведінку має справу з прогнозуванням та управлінням діями люди­ни, а не з аналізом її свідомості. Отже, свідомість залишилася поза увагою психології, хоча її наявність у людини не заперечувалася.

З погляду біхевіоризму, особистість людини є не що інше, як сукупність поведінкових реакцій (за зразком умовного рефлек­су), властивих конкретній людині. Та чи інша поведінкова реакція (К) виникає на конкретний стимул, ситуацію (5). Формула «сти-мул-реакція» (5-К) є провідною в біхевіоризмі. Закон ефекту Торндайка уточнює: зв'язок між 5 і К посилюється, якщо є під­кріплення. Підкріплення може бути позитивним (похвала, одер­жання бажаного результату, матеріальна винагорода тощо.). Пове­дінка людини найчастіше залежить від позитивного підкріплення. Але іноді переважає бажання уникнути насамперед негативного підкріплення (покарання, болю тощо).

Людина в концепції біхевіоризму трактується насамперед як істота, здатна діяти, реагувати, навчатися, запрограмована на ті чи інші реакції, дії, поведінку. Завдання психології в даному ви­падку — встановлення однозначних взаємозв'язків між стимулами й реакціями, передбачення й програмування необхідної поведінки людини, контроль та управління нею.

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ПОНЯТТЯ ОСОБИСТОСТІ В ПСИХОЛОГІЇ

Визначними представниками необіхевіоризму є Е. Толмен, К. Халл, Д. Міллер, Ю. Галантер, К. Прибрам, Б. Скіннер.

На початку 60-х років минулого століття у США виникла гуманістична психологія, що охоплює теоретичні погляди й пси­хотерапевтичну практику. Фрейдизм вивчає невротичну осо­бистість, бажання, вчинки й слова якої розходяться між собою, а судження про самого себе і про інших людей часто діаметрально протилежні, тобто предметом вивчення є суперечлива, нецілісна, недосконала особистість. Гуманістична психологія протиставляє себе як психоаналізу, так і біхевіоризму, оцінюючи їх як негуманні підходи до людини.

Найвідомішими представниками цього напряму є Г. Олпорт, Г. А. Мюррей, Г. Мерфі, К. Роджерс, А. Маслоу, Р. Мей, В. Франкл.

Однією з основ гуманістичної психології став екзистенціа­лізм — орієнтація на проблеми й труднощі особистісного вибору та відповідальності у визначенні сенсу існування. Предметом до­слідження в цьому випадку є унікальна й неповторна особистість. Гуманістична психологія вивчає здорові, гармонійні особистості, що досягли вершин особистісного розвитку, вершин «самоактуалі-зації» (вища потреба — за ієрархією потреб А. Маслоу).

«Самоактуалізованій» особистості притаманні такі особливості:

1) повне прийняття реальності та відчуття комфортності щодо
неї (не ховатися від життя, а знати/розуміти його);

2) прийняття інших і себе («Я є Я, Ти є Ти. Я поважаю і приймаю
Тебе таким, який Ти є»);

3) захопленість професією, улюбленою справою, орієнтація на
завдання, на справу;

4) автономність, незалежність від соціального середовища, само­
стійність суджень;

5) здатність розуміти інших, увага та доброзичливість до людей;

6) постійне оновлення, свіжість оцінок, відкритість досвіду;

7) розрізнення мети і засобів, зла і добра («Не всякий засіб є при­
датним для досягнення мети»);

8) спонтанність, природність поведінки;

9) гумор;

10) саморозвиток, прояв здібностей, потенційних можливостей,
самоактуалізована творчість у роботі, любові, житті;

11) готовність до вирішення нових проблем, усвідомлення про­
блем і труднощів, свого досвіду, справжнє розуміння своїх
можливостей, підвищення конгруентності.

Коли в людини є висока мета й потреба в розвитку, життєві цілі істини, краси, добра, справедливості, то способи самоактуаліза-ції можуть бути різними. Якщо біхевіористи обмежуються вивчен­ням реакції організму на зовнішні подразники — стимули і, по суті, ігнорують власне психічні процеси, то представники гештальтпси­хології (від німецького СезШІі — форма, організація, вид, образ), на­самперед німецькі психологи Макс Вертгеймер (1880-1943), Воль-фганг Келлер (1887-1967), К. Левін (1890-1947), головну увагу звертають на внутрішню психічну діяльність людини. У психології поняття «гештальт» вживається в розумінні «організаційного ціло­го», цілісної структури, властивості якої не зводяться до суми влас­тивостей її частин.

Провідними ідеями гештальтпсихології є:

• ідея образу як цілісного утворення;

• ідея ізоморфізму, що вказує на структурну подібність психіч­
них та об'єктивних матеріальних процесів;

• ідея асиміляції і контрасту, що використовується, коли потріб­
но схарактеризувати сприйняття людини людиною.
Гештальтпсихологія експериментально досліджувала фор­
мування психічних утворень у процесі сприйняття та мислення.
К. Левін розробив динамічну теорію особистості, яка досліджува­
ла потреби, афекти (емоції), волю людини.

Когнітивний (лат. со§пШо — знання, пізнання) підхід до осо­бистості виступає проти біхевіористських уявлень про людину. Когнітивна психологія як наукова школа сформувалася у США в середині 60-х років. Видатними представниками цієї школи є У. Найссер, Дж. Келлі, Г. Саймон.

СИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ПОНЯТТЯ ОСОБИСТОСТІ В ПСИХОЛОГІЇ

Когнітивний напрямок підкреслює вплив інтелектуальних, або розумових, процесів на поведінку людини. Відповідно до основних ідей когнітивної психології будь-яка людина — це свого роду дослідник, що прагне зрозуміти, інтерпретувати, передбачити й контролювати світ своїх особистих переживань, робити висно­вки на основі свого минулого досвіду та прогнозувати майбутнє.

Люди відрізняються між собою тим, як вони інтерпретують події. Дві людини, навіть якщо вони ідентичні, тобто близнюки, і мають схожі погляди, оцінюють та інтерпретують події по-різному. Це пояснюється тим, що вони бачать події під різним кутом зору.

Людина намагається пояснити дійсність, щоб навчитися пе­редбачати події, що впливають на її життя, тобто вона інтерпретує сьогодення, аби передбачити майбутнє за допомогою унікальної системи своїх особистісних моделей (конструктів). І поведінка людини залежить від того, як вона прогнозує майбутні події.

Особистість трактується як організована система більш-менш важливих конструктів, які людина використовує, щоб інтерпрету­вати світ переживань і передбачати майбутні події.

Предметом дослідження когнітивної психології є пізнавальні психічні процеси: відчуття, сприйняття, уява, пам'ять, мова, мис­лення, інтелект.

В узагальненому вигляді основні напрями вивчення особис­тості людини можна подати таким чином:

Напрям психології	Предмет дослідження
Біхевіоризм	Поведінка
Фрейдизм	Несвідоме
Гештальтпсихологія	Цілісні структури психіки
Гуманістична психологія	Особистість, індивідуальність
Когнітивна психологія	Пізнавальні процеси

Типологія особистості

За основу типології людей можна взяти різні прояви особли­востей особистості. Залежно від способу вирішення виробничих завдань серед працівників виділяють такі типи:

мислитель — переважає пізнавальний компонент, зосеред­женість на вирішенні логічних завдань; до негативів слід віднести невміння вирішувати організаційні проблеми, не­товариськість;

співрозмовник — легкість у встановленні контактів, орієнтова­ний на спілкування;

практик - людина справи, яка має конкретну мету; рішуча в діях, гарний виконавець, непоганий організатор; вільно, не­вимушено виступає у великих аудиторіях. Існує також типологія людей залежно від зовнішнього вигля­ду (типологія Е. Кречмера — Б. Г. Ананьєва):

астенік — «слабкий», худий, тонкий, з вузькими плечима, дов­гою, вузькою і плоскою грудною кліткою; атлетик — «сильний»: широкі виступаючі плечі; масивна грудна клітка; пружний живіт; тулуб, що звужується до пояса; добре розвинута мускулатура;

• пікнік — «товстий», «щільний» — середнього зросту; огрядний;
обличчя широке, м'яке; значних розмірів живіт виступає з роз­
ширеної донизу глибокої склепінної грудної клітки; схильний
до ожиріння;

• дипластик ~ погано сформована фігура, неправильна статура.
Зазначені типи в чистому вигляді зустрічаються рідко. Більш

поширені змішані типи: пікнічно-атлетичні, астенічно-атлетичні, пікнічно-астенічні.

Нижче розглянемо типи особистості, що відрізняються темпе­раментом (залежно від типу вищої нервової діяльності) і характе­ром (залежно від акцентуацій).

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ «ЛЮДИНА - ІНДИВІД - ОСОБИСТІСТЬ»

Контрольні запитання

1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11.

Дайте визначення особистості та назвіть п'ять потенціалів, які її характеризують.

Охарактеризуйте концепцію функціональної динамічної структури особистості.

Охарактеризуйте основні напрями (школи) вивчення люд­ської особистості.

Які основні детермінанти психоаналізу Зігмунда Фрейда? Що таке біхевіоризм, або психологія поведінки? Що являє собою гуманістична психологія? Визначите особливості, притаманні «самоактуалізованій» особистості.

Що таке гештальтпсихологія? Що таке когнітивна психологія?

Охарактеризуйте типологію працівників залежно від спосо­бу вирішення виробничих завдань.

Охарактеризуйте типологію людей залежно від зовнішнього вигляду.

Розділ 5

СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ «ЛЮДИНА — ІНДИВІД — ОСОБИСТІСТЬ»

5.1 Особливості понять «людина — індивід — особистість»

Упродовж свого розвитку людина постає в єдності трьох іпоста­сей: як індивід, як особистість і як індивідуальність. О. М. Леонтьєв у своїй роботі «Вибрані психологічні твори» підкреслює, що особис-тість-індивід — це особлива якість, набута індивідом у суспільстві, у якому він існує. Індивід має свої вроджені або набуті властивості,

	Людина
	Індивід
Особистість
Індивідуальність

Рис. 5.1 Співвідношення понять «індивідуальність» та «особистість»

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

але вони є лише передумовою для формування особистості. Осо­бистість є індивід, але не всякий індивід є особистістю.

На думку Г. Б. Корнетова, індивідуальність — це «неповторна, унікальна якість людини, її самобутня екзистенція і пов'язаний з нею, лише їй одній властивий життєвий шлях. У процесі індивіду­алізації людина усвідомлює саму себе, свою відмінність від інших, сенс існування».

Розглянемо співвідношення між поняттями «індивідуаль­ність» та «особистість» (за В. М. Ніколаєнко, рис. 5.1).

Родовим серед усіх цих термінів є поняття «людина».

Пригадаємо одну східну притчу.

Грізний Лев багато чув про Людину, її сміливість і всемогут­ність. Бажаючи перевірити, чи справді Людина сильніша за нього, царя звірів, він вийшов на дорогу й почав чекати, коли та з'явиться.

Спочатку на дорозі з'явився старий чоловік. «Ти Люди­на?» — кинувся до нього Лев. «Ні, я вже був Людиною», — сумно зітхнув той. Потім Лев побачив хлопчика. «Ну, ти вже точно Лю­дина», — сказав Лев. «Ні, я ще тільки буду Людиною», — радісно відповів хлопчик. Нарешті після довгого чекання з'явився зрілий чоловік, що тримав у руках блискучого ціпка. «Ну, нарешті я бачу цього мізерного черв'яка, якого звуть Людиною! Я сильніший за тебе, я тебе уб'ю!» — люто загарчав Лев і кинувся на супротивника. «Так, я Людина, і тому я не боюся тебе!» — гукнув той і, вистрілив­ши з рушниці, зупинив грізного звіра у стрибку.

Розглядаючи поняття «людина», ми зазвичай маємо на увазі істоту, що поєднує в собі дві лінії розвитку:

• біологічну — людина як представник біологічного виду харак­
теризується певною тілесною організацією, має ряд істотних
ознак: прямоходіння, пристосовані до праці руки, високороз-
винений мозок, особливі морфологічні ознаки;

• соціальну — людина є носієм свідомості, що сама по собі
є продуктом суспільного розвитку. Освоєння власних біо­
логічних можливостей, їх «олюднення», тобто розвиток у

СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ «ЛЮДИНА - ІНДИВІД - ОСОБИСТІСТЬ»

нормативному напрямі, розвиток психічних властивостей,

процесів і станів, формування свідомості й самосвідомості,

механізмів саморегуляції відбувається в суспільстві і лише

завдяки суспільству.

Поняття «особистість» більш вузьке. У ньому акцент робиться на суспільній сутності людини. Особистість — це член суспільства, що посідає в ньому певне становище й виконує певні соціальні функції (ролі), тобто особистість розглядається з погляду її сус­пільної діяльності та суспільної сутності.

Поняття «індивід» має подвійне значення. По-перше, воно є повністю еквівалентним до поняття «людина», тобто вживається на позначення природної істоти, представника виду Ьото заріепз, яка є продуктом філогенетичного й онтогенетичного розвитку. По-друге, це поняття позначає окремого представника людської спіль­ноти як соціальну істоту, що виходить за межі своєї біологічної об­меженості і здатна, використовуючи знаряддя й знання, керувати власною поведінкою і психічним життям.

Термін «індивідуальність» фіксує увагу на своєрідності психі­ки, особистісних особливостях індивіда, їх неповторності.

У психологічній літературі часто зустрічається поняття «суб'єкт». Це індивід, що є носієм самостійної активності в пізна­нні й перетворенні навколишньої дійсності та самого себе. Поняття «суб'єкт» використовують тоді, коли необхідно підкреслити, що саме людина є головною детермінантою власної життєдіяльності.

Соціалізація особистості

Прагнення бути особистістю притаманне людині як соціаль­ній істоті. Ознаки особистості виявляються не лише тоді, коли по­рівнюються поняття «особистість» і «людина». Обов'язково дово­диться звертатися до понять «індивід» та «індивідуальність», що нерідко вживаються як синоніми. У психології вони позначають різні речі й феномени.

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

Поняття «людина» вживається тоді, коли потрібно підкрес­лити роль людини як суб'єкта діяльності. Людина виступає як жива істота, якій притаманні членороздільна мова й свідомість; вона здатна створювати знаряддя й використовувати їх у процесі суспільної праці. Це родове поняття. На позначення конкретної людини як представника певної групи людей використовується видове поняття «індивід». Коли ж характеризується неповторність істотних ознак індивіда, то вживається слово «індивідуальність».

Індивідуальність — це сукупність особливостей, що відрізня­ють одну людину від іншої. Ці особливості зумовлені особливос­тями обставин життя й діяльності людини. Індивідуальність також охоплює тілесні (соматичні) і психологічні особливості — як успад­ковані, так і вироблені в процесі онтогенезу.

Усе це дає підстави виділити в особистості три структурні ком­поненти й трактувати особистість як єдність:

а) соціальних утворень, рис і якостей, сформованих у взаємодії з
іншими людьми;

б) індивідуально-психологічних особливостей і властивостей;

в) біологічних структур.

Особистість — явище соціальне. її соціальність полягає в тому, що вона є продуктом спілкування людей.

Щоб осягнути людину як особистість, а, отже, і керувати нею, потрібно зрозуміти картину її особливого сприйняття світу. Така картина формується в еталонній групі: у родині, серед колег по роботі та навчанню, у колі друзів, під впливом родичів або това­ришів по захопленню. У кожної людини є 5-6 еталонних груп, які справляють великий вплив на її поведінку. Людина створює свою картину світу, спілкуючись з іншими людьми.

З давніх давен, як тільки поняття «особистість» було включе­но в побут людей, воно увібрало в себе чотири основні компоненти: «маску», соціальну роль, соціальний статус і сам суб'єкт діяльності та самопізнання (людське «Я»).

Отже, особистість — це конкретна людина, носій свідомості та самосвідомості, власник певного статусу та ролей. Внутрішній

СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ «ЛЮДИНА - ІНДИВІД - ОСОБИСТІСТЬ»

зміст особистості людини прикриває «маска», яку людина одягає на себе кожного разу, коли вступає в соціальні контакти. Зрозуміти особистість можна лише шляхом розкриття її ролей.