Тема 2. загальні відомості про мовлення

Питання до теми:

1. Мовлення: поняття, терміни.

2. Мова та мовлення: спільне й відмінне.

3. Науки, що вивчають мовлення.

Основна література:

1. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. – М., 1966.
2. Ахутина Т.В. Порождение речи. – М., 1989.
3. Казарцева О.М. Культура речевого общения. – М., 1999.
4. Леонтьев А.А. Язык, речь, речевая деятельность. – М., 1969.
5. Лингвистический энциклопедический словарь: Языкознание. – М., 1990.
6. Львов М.Р. Основы теории речи. – М., 2000.
7. Основы теории речевой деятельности. – М., 1974.
8. Супрун А.Е. Лекции по теории речевой деятельности. – Минск, 1996.

Додаткова література:

1. Гумбольдт В. Язык и философия культуры. – М., 1985.
2. Леонтьев А.А. Основы психолингвистики. – М., 1997.
3. Лурия А.Р. Язык и сознание. – М., 1979.

Мовлення: поняття, терміни.Слово мовлення має три різних значенння: а) мовлення як діяльність, мовлення як процес; б) мовлення як продукт мовленнєвої діяльності; в) мовлення як ораторський жанр.

Мовлення в першому, процесуальному, значенні має синоніми: мовленнєва діяльність, мовленнєвий акт. Мовлення – це спілкування, контакт між людьми, обмін думками і почуттями, інформацією. Спілкування здійснюється не тільки через мовлення, але й за допомогою немовних знаків, які вивчає семіотика (міміка, жести, дотик). Мовлення ж – вербальне спілкування за допомогою мовних знакових одиниць: слів, синтаксичних конструкцій, тексту, інтонацій, часто за підтримки невербальних засобів. У межах такого терміна “мовлення” досліджуються: а) фізіологічні основи мовлення, мовленнєвої діяльності; б) механізми мовлення за його видами: механізм говоріння (усне мовлення), механізм аудіювання (сприйняття і розуміння усного мовлення) і т.д.; в) кодові переходи; г) взаємозв'язок мислення й мовлення; ґ) реалізація функцій мови в мовленні; д) взаємодія мов у мовленнєвій діяльності білінгва; е) процес оволодіння мовленням у дитини і надалі; є) формування “мовного чуття” (інтуіції) на різних вікових етапах тощо.

Друге значення терміна “мовлення” - “мовлення як результат” - має синонім “текст”, який може бути не тільки письмовим, а й усним. У теорії мовлення текст визначається як мовна тканина твору – результат творчого процесу, його породження. Приклади використання терміна “мовлення” у такому значенні: мовлення діалектне, ритмічне мовлення, мовлення наукове, пряме й непряме мовлення та ін.

У межах цього значення досліджуються: а) структура тексту, його компоненти, зв'язки; б) стилі мовлення; в) мовленнєві жанри; г) використання мовних засобів (лексичних, граматичних) у тексті; ґ) використання стилістичних фігур, тропів, фразеології і т.п.; д) мовна норма та її порушення (помилки) тощо; е) засоби усної виразності тексту; є) засоби довготривалого зберігання записів усного й письмового мовлення та ін.

Третє значення терміна “мовлення” – мовлення як ораторський жанр чи як монолог у художньому творі (інформаційне, полемічне, патетичне тощо мовлення).

Мова та мовлення: спільне й відмінне. У мовленні реалізуються всі багатства мови, всі її виражальні можливості. Водночас час мова збагачується через мовлення. Наведемо приклади: 1. Мова – знакова система; знаки – це слова, звуки, морфеми, словосполучення, фразеологічні одиниці тощо. Під системою розуміються рівні мови, її внутрішні зв'язки, взаємодії, правила мови, парадигми, моделі. Мовлення – це саме спілкування, вираження думки, це вербальне, мовне спілкування, самовираження. 2. Мова – потенційна система знаків. Мовлення – це дія та її продукт, це діяльність людей, воно завжди мотивоване - викликане обставинами, ситуацією, завжди має певну мету. 3. Мова консервативна, стабільна (як правило). Мовлення припускає винятки, саме у мовленні (узусі) з'являються нові слова. 4. Мова підкоряється нормі (закону), яка формується спеціалістами-мовознавцями і зберігається у вигляді словників. Мовлення також, в ідеалі, підкоряється нормі літературної мови, однак порушення норми є, оскільки мовлення на відміну від мови – індивідуальне. 5. Мова стабілізує, об'єднує народність, націю, державу. Мовлення, будучи реалізацією мови, також об'єднує, але водночас породжує жаргони, арго, професіоналізми, зберігає діалектні та індивідуальні особливості людей. Мовлення – індивідуальне, ситуативне. 6. Мова має рівневу структуру (фонетичний, лексичний, морфемний, морфологічний, синтаксичний та ін. рівні), а також певну кількість звуків, морфем, відмінків тощо. Мовлення ж - лінійне, воно розгортається у часі і просторі. Кількість речень і текстів може бути необмежена. З філософського погляду, мова – це категорія сутності і загального, мовлення – виконує роль явища й окремого. 7. Мовлення завжди можна оцінити (правдиве, лицемірне, художнє тощо), мову – ні.

Науки, що вивчають мовлення. Двадцяте століття високо підняло рівень вивчення феномена “мовлення” в його різнопланових аспектах. Наприклад: мовознавство – В. фон Гумбольдт, Ф.І.Буслаєв, Ф. де Соссюр, О.О.Потебня, Л.В.Щерба; логіка, поетика, теорія словесності, теорія сценічного мовлення, риторика. У ХХ ст. виникли нові науки, напрямки: психолінгвістика, соціолінгвістика, теорія комунікації, дослідження мовлення дитини й ширше – мовленнєвого розвитку, теорія білінгвізму, лінгвістика тексту тощо. Новий імпульс розвитку дістали такі галузі лінгвістики, як функціональна стилістика, виникли комунікативний і функціональний підходи у граматиці, з'явилися дослідження розмовного мовлення, статистика мови й мовлення, семіотика, комп'ютерні мови. Широкий розмах одержала культура мовлення. Відроджується герменевтика – наука про тлумачення давніх текстів. Психологією мовлення зокрема займалися: О.О.Потебня (“Мысль и язык”), Л.С.Виготський (аспекти мовлення) – “Мышление и речь”, Н.І.Жинкін (становлення мовлення дитини і т.п.) – “Механизмы речи”, О.Р.Лурія “Язык и сознание” тощо. У психолінгвістиці відомі такі імена: Дж.Міллер, Н.Хомський, Ян Пруха, Р.М.Фрумкіна, А.Є.Супрун, О.О.Леонтьєв та ін.

Соціолінгвістика досліджує широке коло питань, пов'язаних з функціями мови.

Теорія комунікації тісно переплітається з психолінгвістикою. Семіотика вивчає спільне у будові і функціонуванні різних знакових систем, що зберігають і передають інформацію. ЇЇ досліджували: Ч.С. Пірс, Ф. де Соссюр, Дж.Локк, В.фон Гумбольдт та ін.