Правила вживання компліментів

1. Не кажіть людині того, що їй неприємне або зовсім не властиве.

2. Комплімент не повинен бути багатозначним.

3. Повинен бути щирим: мовлення адресата має супроводжуватися теплими інтонаціями, неудаваною усмішкою.

4. Варто уникати незрозумілих слів.

5. Комплімент має відповідати ситуації спілкування.

6. Не ввічливо говорити компліменти малознайомим або незнайомим людям.

7. Не варто відразу «віддячувати» компліментом за комплімент, а особливо говорити про партнера те саме, що почули від нього.

8. Відповідь на комплімент має бути співзвучною змістові.

9. Не варто скупитися на добре слово – учімося говорити комплі­менти.

Мудрі поради психологів

• Набагато корисніше говорити людям приємні речі, підтримувати й підбадьорювати їх, щиро захоплюватися їхніми досягненнями, аніж принижувати їх гідність.

• Починати й закінчувати ділову бесіду компліментом на адресу співрозмовника (існує багато підтверджень того факту, що більше ви говорите компліментів іншим, то більше добрих слів чуєте у відповідь, вас починають вважати милим, чуйним і навіть при­вабливим; коли співрозмовник помічає, що ви проявляєте свої почуття до нього, він значно швидше відкривається вам).

• Ніколи не обзивати й не ображати співрозмовника, краще сказати: «Мені соромно за Вас», «Не чекав від Вас такого» тощо.

• Спілкуючись з людьми, краще називати їх по імені, це приємно, як і комплімент (Ю. І. Палеха).

Комплімент на фоні антикомпліменту – найефективніший (У Вас так це добре виходить, а от я так не вмію).

Як зробити комплімент? Насамперед він повинен відображати позитивні, і тільки позитивні, якості людини. Якість, відображена в компліменті, повинна мати невелике перебільшення. Важливим чинником результативності цього прийому є власна думка людини про рівень розвитку відображених у компліменті якостей. Потрібно, щоб думка підлеглого не була вищою, ніж та, що в компліменті, і щоб він вважав за потрібне покращити в собі цю якість. Комплімент повинен констатувати, тобто стверджувати наявність певної характеристики, а не містити рекомендації щодо її покращення. І, нарешті, комплімент не повинен мати ніяких доповнень, які інколи можна почути після нього, наприклад: Руки у тебе справді золоті. А ось язик твій – ворог твій. Не потрібно робити спеціального акценту на компліментарних фразах.

Ось кілька прикладів. Після тривалих переговорів, що завершилися для вас вдало: Завжди радий мати такого приємного партнера (співрозмов­ника); коли розмова закінчилася з успіхом: Як приємно було з Вами спілкуватися!; співробітникові під час роботи: Дивитись, як працюєте, – задоволення!; учителеві після відвідання його уроків: Яка у Вас дикція! Слухати Вас – задоволення!; співробітникові, який, не заглядаючи в довідник, напам’ять вказав необхідні дані: У Вас енциклопедична пам’ять! Ваша ерудиція вражає тощо.

Кожен керівник, як і кожна людина взагалі, повинен пам’ятати, що будь-який контакт з людьми не можна починати з негативних емоцій. Тому навіть до відкриття наради керівникові необхідно спеціально підготувати два-три компліменти її учасникам.

Розмова-покарання

Керівникові часом доводиться висловлювати незадоволення поведінкою підлеглого. Яка ж техніка розмови-покарання? Насамперед треба підготувати емоційне тло для сприйняття слів керівника. Таким тлом є не негативні, а позитивні емоції людини. І тільки тоді варто приступити до власне неприємного. Психологічна наука відкрила цікаве явище в пам’яті людей: вони краще запам’ятовують початок і кінець розмови. Початок створює тло для основної її частини, чи установку, а кінцівка залишає в пам’яті ставлення до цієї розмови.

Усярозмова-покарання, як зауважує О. Ю. Панасюк, складається з трьох частин. Мета першої частини – підготувати емоційне тло для сприйняття того, що буде в другій. Ця частина самостійна і за змістом не пов’язана зі вчинком. Усіма можливими засобами намагайтеся завоювати прихильність. Важче перейти від першої частини розмови до другої. Різкий перехід знижує ефективність першої частини. Результативним є прийом, коли на завершення керівникговорить: Ось говорю це Вам, а самому здається, що я знаю нібито двох співробітників з однаковим ім’ям Петро Захарович: один з них – прекрасний спеціаліст (або...), а інший – учора, наприклад, зірвав... Іпереходите до другої частини, де ви засуджуєте вчинок підлеглого. Закінчується ця частина розмови офіційним оголошенням покарання: Ви самі розумієте, Петре Захаровичу, що не покарати Вас я не можу. Тут головне, щоб слухач не перебивав ваш монолог. Якщо буде перебивати, зупиніться, скажіть: Зараз. Я уже закінчую. Потерпіть, будь ласка, ще трохи. Інакше він не почує ключові слова останньої фрази: ... але інакше вчинити я не можу, як би високо не цінував Ваші інші заслуги. І далі переходите до третьої частини розмови.

У цьому переході важливі не тільки слова, інтонація, але й паузи. Після того, як ви закінчили фразу про оголошення, припустімо, догани, зробіть паузу приблизно 10-15 секунд, а потім зверніться до підлеглого з проханням: А тепер, Петре Захаровичу, у мене до Вас буде особисте прохання... Якщо можна, звичайно? (Знову пауза – ніби чекання відповіді). Будь ласка, якщо можна, Петре Захаровичу, на майбутнє звільніть мене від таких розмов. Я ж знаю, що Ви можете працювати без порушень. Ось недавно ви чудово...

Обов’язково будь-яка розмова, а не лише розмова-покарання, повинна закінчуватися на позитивній ноті.

Однак така схема не годиться для розмови-звільнення, коли керівник хоче позбутися поганого працівника. Тут, звичайно, не до усмішок, не до компліментів. О. Ю. Панасюк пропонує«формулу звільнення», що складається з шести обов’язкових пунктів – фраз, які керівник повинен сказати підлеглому. Жодна з них не повинна бути пропущеною, бо вони мають логічний смисловийі психологічний зв’язок. Ця формула допоможе, якщо всі шість фраз будуть повторені вами підлеглому буквально слово в слово і, зрозуміло, у тому ж порядку, як наведені.

Викликавши підлеглого до себе в кабінет для розмови-звільнення й запропонувавши йому сісти, скажіть йому таке: Петре Захаровичу! Якщо Ви докорінно зміните своє ставлення до роботи, то буде і співпраця.

Упродовж двох найближчих тижнів забудьте про те, що я Вам сказав.

Приходьте до мене за допомогою й порадою, якщо Вам потрібно.

Я буду поводитись щодо Вас так, ніби ви тільки почали працювати, і зроблю все, що буду в змозі.

Якщо після двотижневого строку Ви покажете, що робота Вам під силу (а ми обидва добре знаємо, що вона Вам під силу), все буде добре.

Якщо ж через два тижні нічого не зміниться, то нарікайте на себе. Я офіційно повідомлю Вам, що Ви будете звільнені, і Вам доведеться шукати іншу роботу.

За допомогою цієї «формули», на думку О. Ю. Панасюка, ви не затримаєте в себе ледаря, але й не придбаєте собі ворога.