Методика вивчення приголосних звуків і способів їх позначення на письмі.

Оскільки в графічній системі української мови найбільше розходжень між приголосними звуками і позначенням їх буквами засвоєння цієї теми необхідно проводити на основі спостережень за звуками їх буквеним позначенням.

Опрацьовуючи матеріал про тверді і м’які приголосні, важливо допомогти, щоб усі учні могли добре розрізняти їх на слух, правильно вимовляти пд. Час звукового аналізу. Для вдосконалення вмінь, набутих протягом навчання в 1 класі щодо розрізнених твердих і м’яких приголосних, доцільними будуть спостереження за мовленнєвим апаратом під час артикулювання (вимовляння) твердих і м’яких приголосних: л – ль, н – нь, т – ть, д – дь.

Важливу роль у засвоєні цього матеріалу відіграють практичні письмові вправи: спілкування, підкреслення букв, які позначають м’які приголосні звуки. Важливе значення для засвоєні цього матеріалу матимуть усні та письмові вправи, в основі якої лежить звуковий, та звуко – буквений аналіз слів

ссприйнятих на слух.

У період навчання грамоти учні ознайомилися зі знаком м’якшення і тепер мають пригадати, для чого він уживається на письмі.

Методика вивчення орфографії. Поняття про орфограму. Залежність методики написань від лінгвістичної природи орфограм. Методика вивчення фонетичних , морфологічних, семантичних й історичних написань.

Орфографія– це система правил правопису, тобто нормативного, обовязкового для всіх написання слів. Орфографічне, або правописне, правило є узагальненням, що стосується написання ряду слів, для яких характерна одна й та ж фонетична чи граматична закономірність.

У початкових класах учні засвоюють найголовніші правила про передачу звуків буквами, правила переносу слів з рядка в рядок, а також знайомляться з деякими правилами вживання великої букви.

З поняттям орфографія тісно повязане поняття орфограма. Орфограма– це написання, що відповідає правилу орфографії і вимагає застосування цього правила.

Відповідно до цього в слові сім’я орфограмою є вживання апострофа, у слові гілля – подвоєння букв, у слові село – написання букви е, що позначає ненаголошений [е], у слові кігті – написання букви г бо кіготь, у слові зшити – написання префікса з-, у слові Київ орфограмою є велика буква і т. д.

На основі знання орфографічних правил і тих взаємозвязків, які лежать в їх основі, а також системи орфографічних вправ формуються орфографічні уміння і навички.

У психологічній та методичній літературі орфографічними уміннями називають орфографічні дії, засновані на чіткому усвідомленні орфограм і правил, а також операцій по застосуванню цих правил.

Орфографічна навичка є досить складною. Вона утворюється на основі довготривалих вправлянь і базується на більш простих уміннях і навичках, зокрема таких, як навичка письма, уміння робити звуковий аналіз і встановлювати правильні співвідношення між звуком і буквою, уміння розпізнавати орфограму і застосовувати правило тощо.

Не можна навчати дітей орфографії, не знаючи її лінгвістичної природи, тобто тих принципів, які лежать в її основі. За фонетичним принципом пишуться слова, в яких написання кожної букви відповідає вимові і перевіряється нею. Наприклад: мама, небо, сонце, трава, ліс.

За морфологічним принципом пишуться слова, у яких написання окремих букв не відповідає вимові, але перевіряється нею опосередковано. Наприклад, з[е]мля: землі -земля. Відповідно до морфологічного принципу діє правило однакового позначення морфем кореня, префіксів, наприклад, роз-, без- незалежно від їх вимови у різних позиціях, суфіксів.

За історичним принципом пишуться слова, в яких букви на позначення окремих звуків не можна пояснити правилами сучасного правопису. Це переважно написання букв e, и, які не можна перевірити: криниця, пшениця. Такі написання склалися історично.За семантичним принципом пишуться слова на основі розуміння їх лексичного значення чи граматичних ознак: орел птах, Орел місто, не писав не з дієсловами. Провідними принципами в українському правописі є фонетичний та морфологічний. Історичний принцип має обмежене застосування. Смислові, або семантико-диференціцні, написання також займають в українській орфографії певне місце